діяльності в Україні на час активної праці 1.1. Корнєйчика над темою історії національної бібліографії зіграли роль визначальних чинників у долі його дисертації. Обмежена кількість спеціалізованих вчених рад по захисту докторських дисертацій не є тільки наслідком бюрократизації наукової сфери. Така точка зору на перебіг наукової долі І. І. Корнєйчика була б суто поверховою. Мова повинна йги про негативний збіг обставин у науковому житті вченого, коли, з одного боку, організаційні структури від науки, які відповідають за так звану «пропорційність» наукових статусів у галузевих напрямах, займали позиції бюрократизованих органів у межах свого інструктивного інструментарію, з іншого ж боку - «невизначеність» в інструкціях - відсутність визнання бібліографії за самостійний науковий об'єкт і, відповідно, усталену наукову галузь.
Специфічність бібліографії як предмету наукових досліджень і є одним із чинників певної суперечності між динамічним розвитком наукового знання та відставанням практичної, тобто узаконюючої діяльності в організаційних структурах.
Якщо детально проаналізувати стан бібліографічної науки на момент написання 1.1. Корнєйчиком дисертації, то на поверхні позиціонується тільки практична бібліографічна діяльність. Ні один галузевий комплекс не виступає проти доцільності бібліографічної практики для своєї предметної сфери. Допоміжність бібліографії стала функцією, яка не отримала заперечень серед представників галузевих шкіл і не підлягала обговоренню як явище штучного порядку. Між іншим, сама предметна сфера бібліографії знаходилась не в науковій статиці, а еволюціонізувала в обставинах методологічного удосконалення відповідно до визначальних процесів у наукознавстві.
Процеси диференціації та інтеграції в усьому комплексі академічного знання в другій половині XX ст. спростували суто практичну домінанту бібліографії. Постало питання про створення системного уявлення щодо бібліографічної науки, в якій присутні всі необхідні структурні компоненти
історія, теорія, методологія, практика, та визначення об'єкгно-предметної сфери за соціальним статусом. Саме за це складне наукове завдання взявся 1.1. Корнєйчику межах сукупної історичної практики в Україні. Можливо, динамічний світогляд вченого випередив час і дослідження з'явилось передчасно, тому збіг обставин і подій був не на користь еволюційній теорії 1.1. Корнєйчика.
У листі ми знаходимо підтвердження таким міркуванням. Наукове середовище сприйняло дисертацію позитивно: «.. .украинские историки и филологи благоприятно отозвавшиеся о моей книге...». Але особливості предмету наукового розгляду провокують такий «вирок»: «...все же не нашли возможным, чтобы по их дисциплинам защищалась непрофильная диссертация». З цього приводу згадується історичний факультет Харківського університету, в якому традиційно, тобто за бюрократичним розподілом, розглядаються дисертації за напрямами «Всесвітня історія» та «Історія України».
І. І. Корнєйчик як вчений був вимушений вибирати між двома можливими рішеннями: піти за умовами інструкцій і переробити дисертацію в галузевому напрямі, або додержуватись концепції цілісності бібліографії і цим ускладнити шлях проходження її до захисту за межами України. Вчений зробив вибір відносно своєї концептуальної позиції, що й констатував у листі: «Моя диссертация с осени лежит без движения».
Подальший опис автором в листі подій, що стосувалися долі дисертації, відбиваючи усвідомлення адресатом власної проблемної ситуації, дає можливість поширити уявлення про архів епістолярної спадщини вченого. Серед адресатів листів 1.1. Корнєйчика на момент налагодження наукових контактів були співробітники Ленінградського інституту культури М. А. Бріскман та С. А. Рейсер. Саме з Рейсером, як автором одного з перших хрестоматійних джерелознавчих видань з історії бібліографії в Росії
«Хрестоматия по русской библиографии с XI века по 1917 год: Учебное пособие» [9], - бажав познайомитись І. І. Корнєйчик. В листі чітко викладено факт існування такої можливості при підтримці з боку М. А. Бріскмана: «Меня поддержал М. А. Брискман, любезно согласившийся познакомить меня с С. А. Рейсером». М. А. Бріскман підтримав саму ідею представити дисертацію науковцям Ленінградської школи бібліографознавства, і тому його згода познайомити 1.1. Корнєйчика з Рейсером є щирою і реалістичною.
Аналізуючи хронологію листування 1.1. Корнєйчика, контакти вченого з Ленінградським інститутом культури активно почали налагоджуватись в 1971р.
Розраховуючи на конструктивну пораду з боку М. В. Машкової, І. І. Корнєйчик стисло викладає в листі події навколо своєї дисертації в Україні, що відбувались протягом 1971-1973 pp. Висновок, який робить автор у своєму листі, і є підставою для нього звернутися за порадою до людини, котра вже здобула вчене звання в бібліографічній галузі і пройшла складний шлях доведення науковості своєї праці: «На Украине нет учреждений, которые бы принимали диссертации по библиографическим дисциплинам к защите».
Наукова праця 1.1. Корнєйчика, за визначенням самого автора, написана в більш широкому плані, ніж філологічний та історичний напрям бібліографічної діяльності. Філологія та історія в дисертації присутні, але в якості методів вивчення предмету дослідження. Переробка тексту дисертації за цими напрямами звужувала б предмет дослідження. Без того головного, на чому наполягав вчений і що зумовило його чітку позицію відносно цілісності предмету дослідження та, за фактом розгортання подій навколо дисертації, вартувало вченому життя, не відбулося б народження нового теоретичного усвідомлення бібліографічної науки як самостійної галузі та її становлення. Функціональні можливості бібліографії виявляються тільки за умов її цілісного призначення. І таке теоретичне усвідомлення досконало прописано через хронологію подій бібліографічної практики, що відбувалась на малоросійських територіях Російської імперії й органічно поєднувались із завданнями формування наукового знання в рамках національно-етнічної ідеї тогочасся.
Таке функціональне призначення пропагував науковими засобами 1.1. Корнєйчик і, не підкоряючись науковим кон'юнктурним інтересам, не став переробляти дисертацію в
