"Брудні" гроші в системі міжнародних фінансів і протидія їх відмиванню

План

1. Походження "брудних" грошей та основні канали їх відмивання

2. Міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей

Походження "брудних" грошей та основні канали їх відмивання

Сам термін "відмивання грошей" (money laundering) виник у США в 30-ті роки XX ст. у зв'язку з прийняттям у країні закону, який забороняв вільний продаж алкогольних напоїв. Одним із негативних наслідків "сухого закону" стала контрабанда алкоголю, доходи від якої вкладалися в розвиток мережі пралень, отримуючи таким чином легальний статус. Відтоді подібного роду операції отримали образну назву "відмивання грошей".

Широковживаним це поняття стало з середини 70-х років минулого століття, під час слідства в "справі Уотергейт". Як відомо, це назва готелю, в якому в 1973 р. проходив передвиборний з'їзд демократичної партії США. З відома тодішнього президента США, республіканця Р. Ніксона, в готелі були встановлені підслуховуючі прилади. їх виявлення делегатами з'їзду призвело до багаторічного грандіозного політичного скандалу ("справа Уотергейт"), який закінчився виходом у відставку президента Ніксона.

"Відмивання грошей" — це конверсія, або "очищення", майна, яка бере початок від серйозного злочину з метою приховання джерела його походження. Цей злочин робить кожен, хто бере участь у процесі відмивання грошей безпосередньо або свідомо і непрямо.

Слід відзначити, що процес відмивання "брудних" грошей несе в собі загрозу для загальноекономічного розвитку територій і країн, які відмовляються від жорсткого контролю за цим видом міжнародної злочинної діяльності.

Неконтрольований приплив і відплив великого обсягу "брудних" грошей потенційно може зруйнувати національну економіку приймаючої країни. Надлишкові потоки готівкових коштів, що потрапляють в обіг, спотворюють попит на готівку, відсоткові ставки і, таким чином, призводять до інфляції. Відплив мільярдів доларів на рік з економічної системи ставить під загрозу не тільки стабільність і розвиток окремих національних економік, а й міжнародної фінансової системи в цілому.

Безпосереднім джерелом одержання "брудних" коштів є тіньова економіка як сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Вона включає три сегменти:*

"неофіційну" ("неформальну", "сіру");*

"підпільну" ("кримінальну", "чорну");*

фіктивну економіку.

"Неофіційна" ("неформальна", "сіра") економіка — це не заборонені законом легальні види економічної діяльності, в межах яких мають місце нефіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків. Така діяльність можлива практично у всіх галузях економіки.

У розвинутих країнах головною причиною розвитку "неформальної" економіки, як правило, є досить високий рівень оподаткування. Наприклад, у більшості країн Західної Європи податки забирають від 40 до 50 % щомісячного заробітку пересічного громадянина. У "неофіційній" економіці розвинутих країн зайняті, головним чином, працівники, які намагаються збільшити свій дохід, виконуючи звичайну "сіру" роботу, уникаючи при цьому оподаткування. Подібна зайнятість забезпечує, як правило, не основний, а додатковий, допоміжний дохід і частіше є тимчасовою. Нелегальна наймана праця як джерело основного доходу поширена серед іноземних працівників — вихідців із країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою переважно в будівництві та сфері обслуговування.

У країнах, що розвиваються, до "неформального" сектору економіки входять, як правило, дуже малі підприємства (з одним, двома зайнятими), що займаються виробництвом товарів і наданням послуг, а також індивідуальні торговці і ремісники в містах. Характерно, що темпи зростання в "неформальному" секторі цих країн часто перевищують темпи зростання дрібної й особливо великої промисловості. Це пояснюється інтенсивним напливом у великі міста розорених селян.

Працівники "неформального" сектору в країнах, що розвиваються, здійснюють виробництво товарів і надання послуг в основному не на ринок, а на конкретного замовника, використовуючи надзвичайно примітивну техніку і технологію. Ці люди мають, як правило, низький, нерегулярний дохід, часто у натуральній формі, який дає можливість вижити в умовах, коли так званий формальний (що враховується офіційною статистикою) сектор економіки не в змозі забезпечити нормально оплачувану зайнятість.

Неформальний сектор у цих країнах посилює свої позиції в галузях обробної промисловості з переважанням трудомістких операцій у формі роботи на дому. До таких галузей відносяться текстильна, шкіряна, швейна, килимоткацька та ін. Значне поширення неформального сектору є однією з причин низького рівня продуктивності праці в країнах, що розвиваються.

Щодо країн з перехідною (транзитивною) економікою, то тут "неформальну" економіку можна умовно розділити на дві частини. Перша — це сфера вторинної зайнятості, яка дає змогу громадянам вижити у важких економічних умовах. Тут значна частина зайнятого населення працює за сумісництвом в декількох місцях без офіційного оформлення, а отже, з ухиленням від оподаткування додаткових заробітків.

Друга частина — це сфера стихійної торгівлі як логічне доповнення до так званого "човникового" бізнесу, яка дає змогу вижити у важких економічних умовах. Одночасно це і показник низького доходу значної частини населення як безпосередніх агентів "неформального" сектору, так і тих, хто змушений орієнтуватися на нього у забезпеченні свого попиту.

Слід відзначити і таку характерну рису переважної більшості країн Центральної і Східної Європи, які на початкових етапах ринкових реформ, можна сказати свідомо, "закривали очі" на розвиток неформальної економіки з двох основних причин:*

"неформальний" сектор у перехідній економіці задовольняє попит на ті товари та послуги, де визначальним фактором для покупця є не якість, а ціна. Адже стихійні ринки товарів і послуг розраховані, перш за все, на невибагливого покупця;*

цей сектор у кінцевому підсумку все ж таки забезпечує зайнятість, хоч і випадкову, низькодохідну та позбавлену соціальних гарантій.

Підпільна ("нелегальна", "чорна", "кримінальна") економіка — це, як правило, заборонені законом види економічної діяльності, як-то: незаконне виробництво та збут зброї, наркотиків, контрабанда, рекет, злодійство, бандитизм, а також незаконна практика, наприклад, лікарів без ліцензії, нелегальний гральний бізнес, проституція тощо.

Підпільна економіка розвивається головним чином у межах організованих злочинних угруповань.

Переважну більшість доходів світової організованої злочинності приносять наркотики. Загальний обсяг доходів організованої злочинності світу перевищує сьогодні 1 трлн дол. США.

"Фіктивна" економіка — це хабарництво та різноманітне шахрайство, пов'язане з отриманням і передачею грошей; сюди ж належить і діяльність, спрямована на отримання необґрунтованого зиску та різного роду пільг економічними агентами на основі організованих корумпованих зв'язків.

Цей сегмент тіньової економіки тісно пов'язаний з прагненням економічних агентів отримати "ренту", тобто вигоду, за рахунок особливого статусу в системі економічних зв'язків. Тут провідне місце належить так званій адміністративній ренті — одержання доходу за рахунок використання суб'єктом свого становища в системі державного управління (наприклад, митник отримує ренту за рахунок поборів).

Адміністративна рента часто проявляється у формі корупції — прямого використання службовою особою наданих їй прав з метою особистого збагачення; це також підкуп посадових осіб.

За даними багаторічних опитувань, найбільш корумпованими вважаються такі країни як Бангладеш, Індія, Індонезія, Китай, Нігерія, Пакистан, Росія, До найменш корумпованих належать такі 10 країн: Австралія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Сінгапур, Фінляндія, Швейцарія, Швеція.

У країнах із перехідною економікою адміністративна рента виникає в результаті забезпечення для певної групи підприємств пільгового режиму функціонування за рахунок прямих трансфертів із бюджету або пільгових кредитів для особливо наближених економічних агентів. Це пояснюється залишковими постадміністративними, але все ще значними правами певних державних органів та їх апарату безпосереднього впливу на розподіл матеріальних благ, доходів і власності (особливо в ході приватизації).

Цікаво, що згідно з законодавством деяких країн, сума хабара може відніматися з оподатковуваного прибутку. Так, бельгійське законодавство, наприклад, допускає це для експортних угод за умови: якщо хабарі необхідні, щоб здолати конкурентів; якщо вони прийняті в цій галузі; якщо в міністерство фінансів наданий відповідний документ; якщо назване прізвище отримувача хабара і його адреса. Однак, коли ці умови не дотримані і не названий отримувач хабара, то з підприємця, який платить корпоративний податок, береться за дачу хабара додатковий податок розміром 200 % хабара. У Данії закон ще ліберальніший: тут сума хабара просто віднімається з оподатковуваного прибутку, якщо вона, безперечно, викликана виробничою необхідністю і є помірною. В Японії гроші, виплачувані підприємством у вигляді хабарів, розглядаються як виробничі витрати, якщо назване ім'я й адреса отримувача цих грошей. Аналогічно ставляться до цього питання в Нідерландах. Тут із суми оподатковуваного прибутку можна віднімати всі витрати, так чи інакше пов'язані з підприємницькою діяльністю. Вирішальними тут є добрі наміри підприємця, наприклад, прагнення стимулювати розвиток підприємства. Суди і податкова інспекція в цій країні не в праві визначати, які витрати не можна вважати виробничими, і тому їх не можна віднімати із суми прибутку, який підлягає оподатковуванню. Умови назви отримувача хабара тут відсутні, підприємець повинен лише переконати податкову інспекцію в тому, що такі виплати зроблені в інтересах підприємства. У Великій Британії також виплати у вигляді хабарів дозволено віднімати із суми прибутку, який підлягає оподаткуванню, за умови, що метою таких виплат були інтереси виробництва. Однак податкова служба вправі зажадати назвати прізвище й адресу отримувача таких виплат.

Найсуворіше законодавство