проблеми в регулюванні діяльності фінансових закладів;*

перепони, які виникають з інших регулятивних вимог;*

перепони міжнародному співробітництву;*

недостатність ресурсів для запобігання і виявлення діяльності, що пов'язана з відмиванням грошей.

Слід зазначити, що широкомасштабні процеси відмивання нелегальних доходів давно стали загальносвітовою проблемою, яка настійно вимагала об'єднання зусиль більшості країн світу для свого ефективного вирішення.

Тому зрозуміло, що міжнародна протидія відмиванню "брудних" грошей розпочалася задовго до створення ФАТФ. Так, заклопотаність світового співтовариства, викликана поширенням по всій планеті торгівлі опіумом, привела до того, що напередодні Першої світової війти (у 1912 р.) була укладена міжнародна Конвенція у справах, пов'язаних з торгівлею цією наркотичною речовиною, а в 1931 р. вона була замінена новою Конвенцією, яка обмежувала і регулювала виробництво і розподіл у масштабі планети медикаментів, які містять наркотичні речовини.

Після закінчення Другої світової війни ініціативу в боротьбі з поширенням наркотиків, а разом з нею і з відмиванням "брудних" грошей, узяла на себе Організація Об'єднаних Націй. Наріжним каменем, закладеним у фундамент міжнародного законодавства з цієї проблеми, прийнято вважати Єдину конвенцію Об'єднаних Націй про одурманюючі засоби 1961 р., згодом доповнену і змінену Протоколом 1972 р. Доповнення значно розширили перелік одурманюючих засобів, які підлягають забороні. До таких, поряд з опіумом і похідними від нього речовинами, були включені синтетичні одурманюючі речовини, а також вироби з кокаїну й індійських конопель.

Другим найважливішим правовим актом, який регулює проблеми, пов'язані з боротьбою проти наркобізнесу, вважають Конвенцію ООН про психотропні засоби 1971 р., яка значно розширила сферу міжнародного контролю на великий перелік синтетичних наркотиків. Цей документ ратифікували більше 140 держав.

Однак триваюче зростання наркобізнесу, розширення його географічних кордонів, усе більш витончені і небезпечні форми цього злочинного бізнесу змусили Організацію Об'єднаних Націй знову повернутися до вирішення цієї проблеми. За ініціативи ООН, у 1988 р. було прийнято Віденську конвенцію, яка оголосила "відмивання грошей" міжнародним злочином (зазначена Конвенція була ратифікована Україною 27 листопада 1991 р.).

Крім визнання відмивання грошей кримінально карним злочином Віденська конвенція містить ще одне важливе нововведення: вона вимагає введення в законодавчі акти країн-учасниць статей про екстрадицію (видачу) винних у вчиненні такого злочину, а також конфіскації майна злочинців.

Важливість і новизна основних статей Конвенції виявляється ще й в особливому акцентні, зробленому тут на вимогу від країн — учасниць Конвенції обов'язкової участі в міжнародному співробітництві з питань конфіскації незаконно нажитого майна, причому обов'язок такої взаємодії повинен бути зафіксований у законодавчих актах країн, які підписали Конвенцію. Такий обов'язок сторони повинні закріпити у своєму законодавстві в будь-якому випадку — і за умови, коли в законодавстві цієї країни вже є статті, які вимагають конфіскації "брудних" грошей, і тоді, коли таких статей немає.

Крім того, на кожного учасника Конвенції накладається обов'язок ввести у своє законодавство правила чи розпорядження, які забезпечують доступ правоохоронним органам до банківської документації, незважаючи на прийняті закони про банківську таємницю, або змінити в цьому напрямку самі закони.

У Конвенції також міститься докладно викладена вимога про те, що сторона, на території якої знаходиться підозрюваний у здійсненні злочину, повинна його видати, або покарати відповідно до свого внутрішнього законодавства. Це положення ввійшло в повсякденну практику боротьби з міжнародною злочинністю.

Інший важливий документ, який служить основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою злочинністю — "Конвенція в справах про відмивання доходів, отриманих від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію", підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р. Цей документ підготовлений Комітетом експертів Ради Європи і містить 44 статті, які мають обов'язковий характер для держав, які підписали і ратифікували цю Конвенцію. Фахівці з права розцінюють цю угоду як найбільш повний перелік розпоряджень і правил, який охоплює всі етапи юридичної процедури — від початку розслідування до винесення вироку і конфіскації "брудних" грошей. І хоча її зміст багато в чому доповнює і розвиває положення, укладені у Віденський конвенції ООН 1988 р., однак поряд з цим тут сформульовані важливі, принципово відмінні від Конвенції ООН, положення.

Конвенція Ради Європи, наприклад, не просто вимагає оголошення відмивання грошей злочином, але й щоб це діяння визнавалося злочином незалежно від того, чи пов'язане воно з торгівлею наркотиками, чи такий зв'язок не встановлений. Ця угода встановлює кримінальне покарання за відмивання доходів, які отримані і накопичені в ході здійснення будь-якого тяжкого злочину. Усі держави, які підписали та ратифікували Конвенцію, зобов'язані виконати цю вимогу.

Причому відмивання грошей (доходу) необхідно визнати кримінально караним злочином, незалежно від того, чи підпадає первинний злочин під юрисдикцію сторони — учасниці Конвенції чи ні. Це означає, що навіть у тому випадку, якщо в цій країні за якийсь злочин (наприклад, за несплату податків у Голландії) не передбачене покарання в кримінальному порядку, то відмивання грошей, отриманих у результаті такого злочину, все одно повинно переслідуватися за внутрішнім законодавством країни, яка підписала Конвенцію. Ця країна зобов'язана внести у своє законодавство відповідні зміни.

У практичній реалізації положень Конвенції ООН та Конвенції Ради Європи у боротьбі з міжнародною фінансовою злочинністю і відмиванням грошей найактивнішу роль відіграють відповідні підрозділи ООН, до яких належать такі:* 

СІСР — Центр із боротьби з міжнародною злочинністю. Це підрозділ ООН, заснований у 1997 р. і відповідальний за боротьбу зі злочинністю та її запобіганням, атакожза реформу карного права. Особливу увагу Центр приділяє боротьбі з транснаціональною злочинністю, корупцією і незаконним поширенням наркотиків, а також допомозі різним країнам у ратифікації Конвенції стосовно протидії міжнародній злочинності.* 

ODCCP — Офіс із контролю над наркотиками і запобігання злочинам. Це також підрозділ ООН, центральний офіс якого розташований у Відні. Його основні завдання випливають із назви — це боротьба з нелегальним поширенням наркотиків і з організованою злочинністю, а також із відмиванням грошей, отриманих від цих злочинів. Через цей підрозділ ООН допомагає країнам-членам вводити в себе законодавство проти відмивання грошей, а також розвивати і підтримувати структури, які борються з ним. За допомогою різних програм ODCCP відслідковує й аналізує проблеми, пов'язані з відмиванням грошей, а також є посередником між ООН та іншими міжнародними організаціями.* 

CJIN — Інформаційна мережа з питань злочинності та законності, яка забезпечує важливу базу даних із посиланням на адреси сайтів Інтернету, пов'язаних з кримінальним законодавством. Також є підрозділом ООН.

Крім ООН та її дочірніх організацій, у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і відмиванням грошей активну участь беруть спеціальні служби, які доповнюють і підтримують діяльність слідчих органів і правосуддя у всіх країнах світу. Це, насамперед, Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), а також Всесвітня митна організація.

До цих міжнародних організацій також варто віднести:* 

FOPAC — підрозділ Генерального секретаріату Інтерполу, який займається боротьбою з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом;* 

FINСEN — Відділ з боротьби з фінансовими злочинами Міністерства фінансів США, створений у 1990 р. для вивчення, аналізу і поширення інформації про фінансові злочини, особливо інформації щодо відмивання грошей, отриманих від поширення наркотиків.

Література

1. Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 р. // Урядовий кур'єр. — 2000 р. — 28 січня.

2. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2001.

3. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2002.

4. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2003.

5. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2004.

6. Україна. Президент. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 р. — К.: Інформ.-вид. центр Держкомстату України, 2006.

7. Законодавство України з валютного регулювання та валютного контролю. Збірник законів, урядових та відомчих нормативних документів з питань валютного регулювання і валютного контролю / Упоряд. М.І. Кам-лик. — К.: Атіка, 2005.