Інститут соціології

Бова Андрій Андрійович

УДК 316.66:340.11

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ПРАВОСВІДОМОСТІ

НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

22.00.03 – соціальна структура, соціальні інститути

та соціальні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті соціології НАН України.

Науковий керівник доктор соціологічних наук,

старший науковий співробітник

Макеєв Сергій Олексійович,

Інститут соціології НАН України,

завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, старший науковий співробітник Паніотто Володимир Ілліч, Київський міжнародний інститут соціології, генеральний директор

кандидат соціологічних наук Міщенко Михайло Дмитрович, Український інститут соціальних досліджень, завідувач відділу політичного аналізу і прогнозування

Провідна установа

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра галузевої соціології, м. Київ

Захист відбудеться 14 грудня 2001 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .229.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою: 01021, вул. Шовковична, 12, м. Київ.

Автореферат розіслано “ 10 ” листопада 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стукало С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми обумовлена тим, що трансформація соціальної структури спричинила перебудову нормативно-ціннісних комплексів, втілених у правосвідомості. Одним із суттєвих наслідків цієї перебудови є тіньова нормотворчість, яка набула значного поширення в різних сферах життєдіяльності українського суспільства від верхніх прошарків (де побутують “конфіденційна юриспруденція”, “телефонне право”) до груп, що обіймають найнижчі соціальні позиції.

Актуальність дослідження змісту і структури правосвідомості обумовлена виникненням у соціальному житті України нових неформальних угод, які, не маючи офіційного закріплення, конкурують з юридичними вимогами. Інфраправові явища містять думки, установки, оцінки та нормативні взірці, що впливають на поведінку у сферах, формально урегульованих правом. Правосвідомість відбиває інфраправові конвенції, які відіграють значну роль у вербальній та реальній поведінці населення. Розгляд змісту і структури правової свідомості передбачає аналіз інституціалізації інфраправових явищ в Україні, і це зрозуміло, оскільки правосвідомість не лише відображає інфраправові конвенції, а й стає, своєю чергою, джерелом інфраправа.

Поряд з різноманітними дефініціями поняття правосвідомості (В.Кудрявцев, С.Боботов, Н.Бура, Д.Потопейко, О.Лукашова, І.Покровський, Т.Шавгулідзе, А.Долгова, В.Щегорцов, О.Ратинов, В.Чефранов, Й.Піхлер), залишаються недостатньо дослідженими теоретичні засади її структурування, виокремлення основних елементів з погляду соціології. Відсутній надійний інструментарій кількісної характеристики типів правосвідомості, чинників, які впливають на той чи інший тип. Це не дає змоги вірогідно вести мову про сформовані тенденції та фактори змінення цінностей правосвідомості. В спеціальній літературі проблеми трактування правосвідомості висвітлені недостатньо. Звязок інфраправових конвенцій та правосвідомості чітко не визначений.

Одними з перших у соціології звернули увагу на позаправові регулятори, які певною мірою замінили закон, Ф.Тьонніс, Е.Дюркгейм і М.Вебер. Дослідження “народного духу” (Volksgeist), “вільного права”, “живого права”, “неофіційного права”, “інтуїтивного права”, “правової свідомості” відбувалося у рамках історичної, соціологічної та психологічної теорії права. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. соціологічна думка приділяла особливу увагу обґрунтуванню вищезазначених понять (Є.Ерліх, Л.Дюгі, Г.Канторович, Ж.Гурвич, Л.Петражицький, П.Сорокін, Б.Кістяківський та ін.). Вплив соціальної структури на різноманітні прояви правової чи неправової поведінки, а також формування відповідних норм і типів правосвідомості досліджували в рамках концепцій аномії Р.Мертон, Т.Парсонс, Р.Дарендорф.

Термін “інфраправо” використовують сучасні французькі соціологи. В працях послідовників школи солідаризму, соціолого-інституціонального підходу дослідження інфраправових конвенцій неодмінно йде поряд з аналізом правосвідомості. Так, Ж.Карбоньє визначає інфраправові явища як колізію закону і традицій, як відповідне формування юридично-нормативних настанов в індивідуальній свідомості.

Багато соціологів, говорячи про сферу, що стоїть на межі позитивного права і моралі, звичаїв, традицій, користуються при цьому терміном “інфраправо”, “неофіційне право”, “право вільне” тощо (К.Кульчар, А.Подгурецький, С.Алексеєв). Вітчизняні дослідники, зокрема О.Титарчук (дисертація 1995 р.) аналізують взаємодію звичаю та права, а також умови, за яких звичаєве право відіграє провідну роль у регуляції соціального життя. Поняттю “інфраправо” присвячені статті в енциклопедичних словниках, виданих у Російській Федерації, однак у вітчизняній соціології проблематика “інфраправа” залишається і досі terra incognita.

Таке завдання, як фіксація та дослідження інфраправових явищ у правосвідомості населення, вітчизняна наука фактично не ставила. Крім того, соціологічні опитування з проблематики правової свідомості проводилися переважно на вибірках правопорушників. Не було зроблено і спроб побудувати інтегральну типологію правосвідомості населення України.

Аналіз широкого кола публікацій та матеріалів науково-дослідних інститутів свідчить, що у переважній більшості вони мають локальний характер. Це породжує різні підходи до розв’язання тотожних завдань, що постають перед ученими, перешкоджає подальшому удосконаленню планування боротьби зі злочинністю.

Стислий огляд літератури свідчить, що проблема правосвідомості (її змісту і структури) та дії інфраправа потребують уточнення. Особливості відображення правосвідомістю інфраправових феноменів практично не висвітлено, соціологічну типологію правосвідомості розкрито недостатньо, бракує, нарешті, емпіричних досліджень з побудовою за допомогою методів багатовимірної статистики пояснювальних моделей досліджуваного феномена.

Звязок проблеми з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації не повязана з науковими планами організації, де виконувалася робота, а також з галузевими та державними програмами.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є з’ясування змісту правосвідомості населення України в контексті дії інфраправових норм, виявлення структурних елементів і типів правосвідомості, формування рекомендацій, спрямованих на послаблення інфраправа.

Для досягнення поставлених цілей слід розвязати такі задачі:

1)

2)

3)

4)

5)

·

· осіб, які по-різному ставляться до дачі хабара як у поведінці, так і в судженнях;

· законослухняної (незаконослухняної) свідомості.

6) опрацювати методику виявлення цінностей правосвідомості;

7) встановити взаємозвязок чинників, що впливають на формування відповідних типів правосвідомості та виконання індивідами вимог інфраправових конвенцій;

8) запропонувати рекомендації щодо удосконалення боротьби зі злочинністю (у сфері хабарництва) на підставі аналізу інфраправових конвенцій та дослідження правосвідомості.

Обєктом дослідження є правова свідомість населення України.

Предметом дослідження виступають зміст і структурні елементи правосвідомості населення України.

Методи дослідження. Застосовано теоретичний аналіз проблеми, загальнонаукові, соціологічні методи (інтерпретація та квантифікація, опитування) і статистичні (кореляційний, факторний, кластерний, логлінійний, дисперсійний, індексний аналіз).

Наукова новизна одержаних результатів визначається опрацюванням теми, яка не була предметом спеціального розгляду в українській соціології. Дисертантом обґрунтовано такі положення, що мають наукову новизну:

- встановлено, що соціологічна проблематика соціально-правових явищ стосується вивчення деформації суспільних відносин, співвідношення правових інститутів з іншими соціальними регуляторами, уявлення про право і позаправові норми, котрі конкурують за силою примусу з правом;

- в результаті узагальнення підходів до визначення правосвідомості запропоновано нову її дефініцію – як форми суспільної та індивідуальної свідомості, що відбиває правові та інфраправові норми і спрямовує поведінку індивідів у різних сферах суспільних відносин. Інфраправо визначено як офіційно не закріплені нормативні настанови (норми, установки, цінності, взірці поведінки), що конкурують за своєю силою з юридичними приписами;

- запропоновано доповнити структуру правосвідомості новим елементом – інфраправовою свідомістю, яка відбиває діючі у суспільстві неформальні конвенції, показано взаємозвязок її з категоріями теорії соціальної аномії;

- доведено, що головними передумовами формування інфраправових регуляторів у нашому суспільстві є дезорганізація основних елементів соціальної системи (соціальних цінностей, соціальних норм та соціальних інститутів). Якщо активному формуванню інфраправа за радянських часів сприяла редистрибутивна система, то поширення його в пострадянському суспільстві відбувається під впливом тіньової економіки;

- на підставі даних моніторингу громадської думки встановлено, що ступінь довіри населення до міліції є невисоким. Показник довіри до органів внутрішніх справ інтегрально входить до латентного фактора загальної довіри до органів державної влади. Отже, якщо населення загалом не довіряє різним державним інститутам, то відповідно і міліція як орган виконавчої влади не користується довірою. Виявлено статистичний звязок між довірою населення до міліції і законослухняністю. Описано соціально-демографічні категорії населення, які найбільшою та найменшою мірою довіряють міліції. Першу категорію становлять особи старших вікових груп (за професійною належністю – правоохоронці, військовослужбовці, працівники, зайняті у сільському господарстві), а другу – молодь (за професійною належністю – бізнесмени, що зайняті у дрібному та середньому бізнесі, маргіналізовані прошарки);

- розглянуто поширеність хабарництва як прояв інфраправа, виявлено категорії опитаних, від яких більше за інших вимагають хабарі (технічна і гуманітарна інтелігенція, дрібні підприємці), та респондентів, що переважно дають хабарі (керівники підприємств та установ, підприємці усіх рівнів). Встановлено, що на поведінку, орієнтовану або не орієнтовану на давання хабара, впливає як досвід респондента, так і його внутрішнє переконання щодо того, як слід вирішувати справу. Ситуація вимагання хабара впливає на судження окремих респондентів щодо легального чи нелегального способу вирішення справ. За побудованим латентним фактором класифіковано респондентів і визначено групи ризику, тобто осіб, що найбільшою мірою орієнтовані на давання хабара як у реальній поведінці, так і в судженнях (найбільш активна частка населення – підприємці). Виявлено кореляцію латентного фактора з цінностями правосвідомості, де загальну орієнтацію на давання хабара описують ствердні відповіді щодо порушення соціальних норм;

- на підставі спеціально розробленої методики та за допомогою статистичних методів отримано емпіричну типологію правосвідомості, зокрема виявлено законослухняних осіб, які на вербальному рівні дотримуються основних правових і моральних норм, ладні допомогти міліції і високо оцінюють її роботу (старші вікові групи), та осіб з незаконослухняною або негативною правосвідомістю, котрі вважають за можливе порушувати соціальні норми, у цілому позитивно ставляться до інфраправових конвенцій і підтримують їх, мають сумніви щодо можливості поліпшити свій статус в суспільстві та задовольнити матеріальні потреби законним шляхом (здебільшого це молоді особи, ті, що мають тіньові доходи).

Методологічну основу дослідження становлять окремі положення структурно-функціонального аналізу, зокрема розгляд суспільства як сукупності соціальних інститутів, норм і цінностей, а також концепція аномії. Враховуючи багатовимірність феномена правосвідомості, в дослідженні використано міждисциплінарний підхід.

Автор вивчив, врахував і інтерпретував фактичні дані та узагальнені висновки з окремих монографій і аналітичних досліджень провідних українських соціологів, роботи зі статистичного аналізу даних (В.Паніотто, А.Горбачик).

У дисертації використано дані репрезентативного соцiологiчного опитування “Громадська думка про органiзовану злочиннiсть i корупцiю та заходи боротьби з цими явищами” (n=1364), проведеного під керівництвом автора в 1997 р. у Києвi, Кiровоградi, Харковi, Львовi та Луганську; вiдбiр мiст здiйснювався на підставі кримiнологiчної класифiкацiї областей України. Проаналізовано дані дослідження “Українське суспiльство – 1995–1999 (думки, оцiнки й умови життя населення України)” (n=1800), що проведене Інститутом соціології НАН України.

Практичне значення одержаних результатів. Концепти, розглянуті в роботі, можуть бути використані як методологічна основа для проведення емпіричних досліджень, у посібниках, при викладанні навчальних курсу соціологічної та юридичної спрямованості.

Матеріали дослідження було розглянуто і схвалено керівництвом МВС, надіслано на адресу всіх силових структур (лист за підписом голови Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України №31/10-122 від 24.03.97 р.).

Сформульовано рекомендації, дотримання яких сприятиме зменшенню хабарництва у нашому суспільстві. Результати дослідження українського суспільства, діяльності органів державної влади та ставлення до них населення використано при підготовці аналітичних матеріалів для системи МВС.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації доповідалися на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Організована злочинність і корупція в Україні: механізми її розвитку і проблеми забезпечення прав людини (теорія і практика)” (Київ, 1996), на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Корупція, економічні злочини: шляхи подолання та удосконалення правових чинників розвитку суспільства” (Донецьк, 2000), “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (Київ, 2001), “Методи незаконного впливу на волевиявлення виборців і фальсифікації результатів виборів та шляхи їх нейтралізації” (Київ, 2001).

Структура роботи. Дисертація містить вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел, три додатки. Повний обсяг дисертації – 194 с. Список джерел (193 найменувань), 3 таблиці, рисунок, 3 додатки займають 26 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, мета і задачі дослідження, наукова новизна, практичне значення, наводиться інформація про апробацію одержаних результатів.

Перший розділ “Методологічні засади соціологічного дослідження правосвідомості” містить концептуальні підходи до визначення правої свідомості та її структури.

Сфера соціологічних досліджень правових явищ включає аналіз відносин, що їх регулюють різні соціальні норми – правові і позаправові. Соціологія вивчає життя права, фактичну регуляцію суспільних відносин, взаємодоповнення різних нормативно-ціннісних систем та конфлікт їх.

У розділі вміщено широкий спектр поглядів науковців на сутність правосвідомості, розглянуто специфічну сферу різних наук у вивченні цього феномена. Дисертант розуміє під правосвідомістю форму суспільної та індивідуальної свідомості, що відбиває суспільні відносини (правові, економічні, моральні, політичні тощо), як урегульовані нормами права, так і ті, що потребують такого регулювання. До змісту правосвідомості слід включити оцінку як правовідносин, так і суспільних відносини, які стосуються інфраправа. Зміст правосвідомості можна висвітлити за допомогою дослідження норм, угод та конвенцій, що інституціалізуються у соціальному житті і конкурують з правом. І хоча такі конвенції не обовязково отримують законодавче оформлення, вони є потужним регулятором соціальних відносин. Фіксуючи нові взірці, правосвідомість орієнтує поведінку людей відповідно до їхніх вимог. Громадська думка про право, оцінюючи існуюче та бажане право, відбиває також суспільні відносини, що потребують правової регламентації. За допомогою соціологічних досліджень стає можливим виявити конкретні прояви інфраправових домовленостей. Викладене логічно приводить до рішення звернутися до соціологічних аспектів у трактуванні категорії “інфраправо”.

Проблема плюралізму джерел права, яка лежить в основі концепції інфраправа, була в центрі наукових поглядів Е.Дюркгейма на природу суспільства. Учений доводив, що закон і право не є тотожними поняттями, оскільки встановлення норм є прерогативою колективної психології. Норми виникають під впливом колективних уявлень про належне, звичок, нових усвідомлених групою потреб. Держава лише реєструє норми, сформовані та інституціалізовані, втілені у громадській думці і правосвідомості, та формально закріплює їх.

У першому розділі наводяться змістовно близькі інфраправу і правосвідомості поняття, зокрема “живе право”, “неофіційне право”, “спонтанне право”, “інтуїтивне право”, “право вільне”, “право корпорацій”, “моральне право”, розкривається зміст зазначених понять, як їх розуміли послідовники школи “солідаризму”.

До соціологічної проблематики права зверталися і радянські вчені. Так, С.Алексєєв виокремлює юридичне право і право неюридичне (поширюється під час соціальних катаклізмів), називаючи останнє предметом соціології.

Якщо термін “інфраправо” не набув поширення, то “звичаєве право” визнається дослідниками як джерело права. Своїм змістом звичаєве право наближене до поняття інфраправа. Звичаєве право виникає стихійно з практичних потреб людей, як правило необізнаних у юридичній казуїстиці. Спілкуючись, вони виробляють деяку подобу кодексу поведінки, що спирається на існуючі в практиці спілкування традиції і неписані правила “соціальної гри”, складовою яких є елементи державного правопорядку. Важливою ознакою звичаєвої норми права (а це характерне і для інфраправа) є складність доведення таких норм, оскільки норма формально не зафіксована, а процес формування її має латентний, мовчазний, неорганізований, спонтанний і колективний характер. Період дії правового звичаю є довшим. На противагу йому, інфраправові конвенції спричиняються нагальними потребами суспільства, а тому дія їх обмежена у часі.

Інфраправо містить насамперед норми і цінності, взірці поведінки, в той час оцінки та думки з приводу інфраправа є сферою правової свідомості. Під інфраправом розуміють систему норм і процедур, котрі наперед позбавлені організаційної техніки виконання та офіційних виконавців. Одночасно інфраправо змикається із правозастосовчою діяльністю, утворюючи паралельно функціонуючу систему норм.

Ставлячи за мету дослідити передумови виникнення інфраправа, дисертант зіставляє інфраправо з основними складовими соціальної системи – соціальними інститутами, нормами і цінностями.

Інститут дає індивідам можливість задовольнити потреби у спосіб, приписаний домінуючою частиною суспільства, а тому, відтворюючи соціально бажану поведінку, інститут являє собою форму соціального звязку, забезпечуючи функціонування соціальної системи. Інституціалізація можлива на основі компонентів свідомості, взірців поведінки, цінностей та норм. Нормативні елементи містить і досліджуваний нами предмет – інфраправові конвенції, а тому інфраправо (за показником присутності в ньому нормативного компонента) – інститут соціальний.

Втілюючи певну модель поведінки, соціальна норма має за основу цінності. Якщо цінності відбивають ставлення людини до явищ і процесів, то норми надають її діям загальний алгоритм. Репрезентуючи конкретні взірці і установки, норми описують межі допустимої поведінки. Дотримання норм стає можливим завдяки застосуванню санкцій. Той факт, що соціальний інститут заснований на нормативно-організаційних засадах, тобто соціальних нормах, не виключає, однак, що соціальна норма відіграє аналогічну роль і у функціонуванні неформальних інститутів. Якщо офіційні соціальні інститути ґрунтуються на юридичних нормах, то неформальні – на звичаях, традиціях, моралі. Останні досить неоднорідні на противагу санкціонованому державою закону. Як центральна одиниця нормативної регуляції соціальна норма формулюється зазвичай у вигляді безособового і загального імперативу. Основними різновидами соціальних норм є норми формальні та неформальні. Критерієм розрізнення є формальне закріплення (або відсутність такої норми) в офіційних законодавчих актах і кодексах. Інфраправо зазвичай конституюється у неформальних нормах.

Передумовами виникнення і поширення інфраправа є дезорганізація таких елементів суспільства, як соціальні інститути, соціальні норми та соціальні цінності. Автор аналізує погляди Е.Дюркгейма, Р.Мертона та Р.Дарендорфа на природу аномії. Соціальна дезорганізація виникає внаслідок конфлікту різних нормативних систем, послаблення дії соціального контролю, коли цінності, визнаванні досі, вже не відповідають реальним відносинам, а нові – офіційно не унормовано. Якщо суспільна функція інституту не виконується офіційно, вона здійснюватиметься шляхом неформальних і незаконних установлень. Зовнішніми індикаторами деформації соціальних інститутів є хабарництво і протекціонізм. Кризовий стан соціальних інститутів позначається на стані правосвідомості членів цього суспільства. Наслідком дисфункції соціального інституту є деформація ціннісних орієнтацій і заміна їх на нові.

На стан формування типів негативної правосвідомості і поширення інфраправа впливає і соціальна стратифікація. Так, головними передумовами існування інфраправа є такі чинники: деструктурація суспільства (зміна ціннісних орієнтацій, деформація соціальних інститутів тощо); залишки перерозподільної системи, поширення тіньової економіки, зміцнення “пятої влади”; неузгодженість дії державних інститутів – суперечливість законів, відсутність нормативного регулювання деяких важливих аспектів суспільного життя.

Аналізуючи структуру правосвідомості, слід зазначити, що вона має кілька рівнів. Так, з точки зору предмета відображення окреслюють сфери правосвідомості, що відповідають галузям права та видам правовідносин. Правосвідомість має різний зміст у сфері цивільного, трудового, адміністративного, кримінального, процесуального права; наприклад, “кримінально-правова”, “кримінально-процесуальна”, “адміністративно-правова” правосвідомість. Таке розмежування правосвідомості характерне скоріше для юристів, ніж для соціологів.

Залежно від специфіки відображення правових явищ у структурі правосвідомості виокремлюють ідеологію та соціально-правову психологію. Правова ідеологія становить цілісне, науково-концептуальне відображення повязаних з владними відносинами інтересів певних класів, груп впливу. Правова психологія утворюється стихійно на грунті емпіричного (практичного), безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді громадської думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок. На відміну від правової ідеології правова психологія не відбиває систематично весь комплекс суспільних відносин.

Структура правосвідомості з огляду на глибину відображення правових явищ має два рівні: буденний (емпіричний) і теоретичний. Характерною ознакою рівня буденної правосвідомості є те, що він формується упродовж практичної діяльності, під впливом повсякденного досвіду людини, включає емпіричні знання про діюче право та інші правові явища. Науково-теоретичний рівень правової свідомості є результатом діяльності ідеологів, політичних діячів і класів. Їхні погляди знаходять втілення у теоріях, у наукових термінах, принципах, науково-теоретичних доказах, зрештою у правовій науці.

З огляду на субєктів (носіїв свідомості) виокремлюють суспільну, класову, групову, масову, індивідуальну правосвідомість.

Дисертант розглядає основні функції правосвідомості – когнітивну, регулюючу, нормативно-прогностичну, яким відповідають функціонально-психологічні компоненти: правові знання, мотиви правової поведінки та правові установки, ставлення до правових цінностей.

Аналітичне виокремлення у структурі правосвідомості законосвідомості та інфраправової свідомості (застосування неформальних норм в юридично значущих ситуаціях) кореспондується з концепцією аномії і типологією конформістської і девіантної поведінки. В цьому контексті автор розглядає також типології правосвідомості, запропоновані російськими соціологами і кримінологами. Структурні елементи інфраправової свідомості включають такий понятійний ряд: цінності соціальні норми соціальний контроль (з притаманними йому обєктами, субєктами та санкціями).

Другий розділ “Інфраправові засади ціннісних орієнтацій і поведінки населення України” містить результати емпіричних соціологічних досліджень. Можна констатувати, що загальний рейтинг міліції протягом останніх років не змінився: приблизно 9–14% населення довіряє органам внутрішніх справ. Довіра до міліції орієнтує людину на дотримання або юридичних норм, що їх підтримує держава (максимальна довіра до інститутів держави характерна для країн з усталеною демократією), або норми звичаю, поширеної у соціальній групі. Останнє зумовлює альтернативну систему регулювання суспільних та економічних відносин, тіньову економіку, нелегальні методи розв’язання конфлікту. Психологічна установка на довіру до співробітників міліції сприяє не лише помiркованішій позиції населення, а й законослухняностi. Індекс довіри до міліції вищий в осіб, які обирають законні засоби обстоювання своїх прав і з цією метою ладні брати участь у передвиборній кампанії.

Серед факторів, що впливають на ступінь довіри опитуваних до міліції, домінуючими є: соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан); професійний статус людини та відповідний ступінь психологічної рефлексії (задоволеність рівнем життям, професією, статусом у суспільстві); вид одержання прибутку (фіксовані зарплата, доход), загальна орієнтація респондента на оцінку економічних перетворень. Чим більший доход або заробітна платня, тим вищий рівень недовіри до міліції. Низький рівень довіри до міліції у молоді. І пояснюється це її неорганізованим дозвіллям, недостатнім знанням правових норм, спробою реалізувати себе в бізнесі не завжди легальним засобом. Найвищий індекс довіри до міліції у співробітників правоохоронних органів. Його значення вище від відповідного індексу довіри до міліції у службовців допоміжного персоналу, спеціалістів гуманітарної сфери, тих, хто займається дрібним бізнесом або працює на бізнесмена, у фермерів. Мінімальний індекс довіри зафіксовано у тих, хто не має постійної роботи.

Довіра до міліції як елемент ставлення до органів влади формується на ґрунті особистого досвіду людини, що мала справу з міліцією. Формують її і засоби масової інформації. На підставі факторного аналізу даних 1996–1999 років встановлено: за показником довіри міліція органічно входить до структури фактора офіційної влади. З падінням авторитету всіх гілок влади довіра до міліції зменшується.

Ступінь довіри населення до державної влади – одне з основних джерел громадської думки, обов’язковий елемент легітимації влади. Так, низький рівень довіри до працівників міліції свідчить про існування iнфраправових норм, які поширені в певних соціальних колах i виконують функції, тотожні офіційним законам, зокрема у сфері бізнесу.

Дослідження ставлення населення до хабарництва дає змогу окреслити iнфраправові зв’язки та співвідношення позитивного права і домінуючих у суспільстві групових цінностей. Саме корупція є інфраправовою практикою, втіленою у повсякденному житті.

На підтвердження поширеності хабарництва в суспільстві, перетворення корупції на норму наведено широкий спектр результатів масових і експертних досліджень. Виходячи з розподiлiв вiдповiдей респондентiв можна констатувати, що кримiналiзується не лише поведiнковий компонент правової свiдомостi, а й цiннiсно-нормативна структура iндивiда. Значна частина людей приходить до чиновника, який вирішуватиме їхню справу, впевнені у дiєвості закону “дав – узяв – зробив”. Вiдбувається процес iнституцiалiзацiї такої поведiнки; готовність дати хабар, як і давання хабара, переводяться на нормативний рiвень. Звідси – конфлікт між різними нормативними системами: законодавство карає хабарництво, а на практиці воно процвітає.

Застосувавши логлінійний аналіз, удалося визначити загальну структуру взаємодії ознак – поведінки, зорієнтованої на давання хабара, судження щодо можливості вирішення справи (через хабар або офіційним шляхом) та ситуації вимагання хабара. Встановлено, що поведiнка є ключовою змiнною, яка пояснює взаємодiю інших двох ознак. Саме поведiнка iмплiцитно орiєнтує дiяти за певних обставин певним чином. Вимагання хабара може спричинити вiдповiдну реакцiю саме у людей, які вiдчувають, коли потрiбно “вiддячити” чиновниковi подарунками, грошима чи спиртним, аби прискорити справу, але не в тих, хто вже адаптувався до давання хабарів. Ситуація вимагання хабара в даному разі не є важливою для осіб, у яких орієнтацію на давання хабара вже сформовано, тобто теза про активнiсть хабародавцiв знаходить доказ.

Дані оптимального шкалювання дають змогу визначити групи, орієнтовані на давання хабара. До груп ризику належать респонденти: вiком вiд 30 до 39 рокiв; ті, хто отримує додатковий доход; що працюють переважно в приватному секторi або водночас і в приватному, і в державному; пiдприємцi, зайнятi у великому або середньому бiзнесi; пiдприємцi, зайнятi в дрiбному бiзнесi; тi, хто працюють на бiзнесмена; керiвники установ (тобто найактивніші категорії населення). Інтелiгенцiя, працiвники правоохоронних органiв та вiйськовослужбовцi посідають нейтральну позицію.

Здійснено типологізацію (за допомогою індексного і кластерного аналізу) цінностей буденної правосвідомості. В результаті кластерингу було отримано три групи, які інтегрально характеризують типи правової (антиправової) свідомості. Кластери мають такі умовні назви: перший кластер –“незаконослухняні” (330 респондентів – 26%); другий кластер – “помірковані” (609 респондентів – 48%); третій кластер – “законослухняні” (339 респондентів – 26%).

Для першої групи характерне не лише порушення встановлених державою законів, а й послаблена дія на її представників моральних норм. Ці люди цілком або здебільшого погоджуються, що слід жити за принципом: можна робити все те, що не заборонене законом. Вони погоджуються також із тим, що можуть робити цілком законні речі, навіть якщо це суперечить моральним нормам, тобто вони потенційно здатні порушити не лише моральні норми, а й закон. Дана категорія опитаних характеризується високим рівнем негативної правосвідомості, особливо стосовно питань, повязаних зі злочинністю. Вони цілком свідомо йдуть на порушення законодавчих норм. Іще одна, досить характерна ознака цієї групи, невіра у можливість поліпшити власне становище законним шляхом, майже цілковита згода з думкою про те, що багатим можна стати лише тоді, коли не дотримуєш закону, що для досягнення добробуту можна порушити закон. Отже неможливість досягти соціально схвалених цілей легальними засобами маргiналiзує статус особи, викликає у неї незадоволеність станом речей, детермінує негативну правосвідомість, провокує протиправну діяльність або принаймні схильність до неї.

У другому кластері (модальна категорія) спостерігається розподіл відповідей на “зовнішні” запитання, аналогічний вибірці у цілому, з невеликими коливаннями (1–2%). Ця група об’єднує конформістів. Така правосвідомість є найбільш типовою. Представники другого кластеру, не даючи категоричних відповідей, посідають “середню” позицію.

Третя група об’єднує так званих “законослухняних”. Респонденти цієї групи отримують переважно фіксовану зарплату і працюють у державному секторі. На вербальному рівні вони дотримуються основних правових і моральних норм. Їхній оптимізм викликаний традиціоналізмом найближчого оточення (середній вік респондентів у третьому кластері вищий порівняно із середнім віком в інших кластерах). Окреслена категорія потенційно готова допомогти правоохоронній системі у боротьбі проти злочинності, в тому числі і з її організованими формами.

Додатково було побудовано індекс правової свідомості. Особи, які набрали менше балів за індексом, у цілому схильні (виходячи з безпосередніх відповідей респондентів) до протиправної поведінки. За статусними характеристиками це найактивніша частина населення.

На підставі інтерпретації інтегральної типології правосвідомості українських громадян з’ясовано, що у суспільстві на тлі певного незаперечення, а іноді і прямої соціальної підтримки таких явищ, як корупція, остання зростатиме. Про це свідчать інтегральні показники, що характеризують вибірку в цілому. В цьому відношенні дані соціологічного дослідження показали не лише неоднорідність суспільства, а й дещо незвичну сторону ставлення до злочинності.

У висновках подаються підсумки роботи, висловлюються рекомендації щодо зниження негативної дії інфраправових конвенцій, удосконалення законодавства. В результаті проведеного аналізу вдалося вирішити завдання дисертації, підтвердити основні гіпотези.

З послабленням офіційного законодавства, поширенням соціальної аномії інфраправо починає відігравати значну роль, що віддзеркалюється у правосвідомості населення України. Як елемент соціальної системи та неформальний соціальний інститут інфраправо сприяє адаптації людей, досягненню цілей, взаємодії та кооперації. Однак з поширенням в суспільстві інфраправових конвенцій норми позитивного права поступово зазнають блокування. Так інфраправо обумовлює водночас і структурацію, і деструктурацію соціальних відносин.

Виявлено, що значна частина людей не погоджується з правовими нормами, деякі не визначили свого ставлення до них, тобто правосвідомість населення має значний соціально-негативній потенціал, який може бути пояснений у термінах концепції соціальної дезорганізації.

Встановлено певну статистичну відповідність між соціально-демографічними показниками, нормами інфраправа та основними типами правосвідомості.

Право та інфраправо, в яких узагальнено конституюються потреби, інтереси та інституціалізовані відносини, віддзеркалюються у правосвідомості. Структура правосвідомості є складною і багаторівневою. Структурні елементи правосвідомості можна розглядати за певними напрямами, наприклад, суспільне – колективне – індивідуальне, наукове – практичне – побутове, ідеологічне – психологічне, когнітивне – емоційне – вольове тощо. З нашого погляду, загальну структуру правосвідомості слід доповнити новим вектором – орієнтацією на норми офіційного права або інфраправа.

Правосвідомість має важливе значення в період реформування суспільства. На основі дослідження громадської думки про право можна судити про нові тенденції розвитку соціальної структури суспільства.

Основні положення дисертації висвітлено у 6 наукових фахових виданнях, 2 статтях та 2 доповідях на конференції.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Бова А.А. Зміст і структура правосвідомості населення України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 – соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини. – Інститут соціології НАН України, Київ, 2001.

У дисертаційній роботі визначено методологічні та методичні засади соціологічного дослідження правосвідомості, її змісту та структури. В роботі розкрито поняття “інфраправо” та категорії, наближені до нього змістом, прояви цього феномена в соціальному житті України, формування на його ґрунті відповідних типів правосвідомості. Обґрунтовується теза про те, що інфраправо в сучасному суспільстві являє соціальний інститут, який має не лише позитивні для суспільства функції, а і, значною мірою, функції негативні (дисфункції). У дисертаційній роботі використано багатовимірний статистичний аналіз даних емпіричного соціологічного дослідження, що було здійснене автором, а також досліджень Інституту соціології НАН України.

Ключові слова: зміст правової свідомості, структурні елементи і типи правосвідомості, інфраправо, тіньова економіка, корупція.

Бова А.А. Содержание и структура правосознания населения Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03 – социальная структура, социальные институты и социальные отношения. – Институт социологии НАН Украины, Киев, 2001.

В диссертационной работе рассмотрены направления социологического анализа правовых явлений, обобщены взгляды ученых на категории “правосознание” и “общественное мнения о праве”, определены методологические и методические основы социологического исследования правосознания, проанализировано его содержание и структурные элементы. В наиболее общем виде правосознание можна определить как систему разнообразных ценностно-нормативных, чувственно-эмоциональных и рациональных, теоретических и повседневных представлений о существующем и должном праве, как способность человека находиться в правовом поле, выбирая для этого определённые поведенческие стратегии. Под правосознанием мы понимаем форму общественного и индивидуального сознания, которая отражает общественные отношения (правовые, экономические, моральные, политические и др.), как урегулированные нормами права, так и те, которые требуют такого регулирования, и в границах этих отношений определённой мерой направляет поведение индивида, включённого в различные сферы общественных отношений. Мы полагаем, что общественные отношения, требующие оформления в позитивном праве либо конкурирующие с ним, и есть инфраправо.

В исследовании раскрываются понятие “инфраправо” и категории, близкие к нему по содержанию, анализируются проявления этого социального института в социальной жизни Украины, воссоздаётся процесс формирования на его основе соответствующих типов правосознания. Регулируя общественную жизнь в сферах, формально относимых к правовым нормам, инфраправо, при этом не имеет юридического оформления. Феномен инфраправа возникает под воздействием социальной дезорганизации (аномии), следствием которой является теневая экономика и другие социально-негативные явления. В работе обосновывается тезис о том, что исследуемый нами феномен (инфраправо) содержит неофициальные, неопределённые законодателем, социальные регуляторы (разного рода конвенции, соглашения, неформальные социальные нормы), а потому оно является неформальным социальным институтом, который имеет как положительные для общества функции, так и, в значительной мере, функции отрицательные (дисфункции). При этом теневое нормотворчество активно продуцируется и внедряется в различных сферах жизнедеятельности украинского общества.

Автор настоящего диссертационного исследования обобщает теоретические взгляды на структуру правосознания, выделяя при этом сознание специализированное и массовое, научное и повседневное идеологическое и психологическое, законосознание и инфраправовое сознание, анализирует функции правосознания. Категория инфраправого сознания согласуется в целом с типом нонконформистского поведения, которое составляет предмет теории аномии.

Эмпирическую базу диссертации представляют исследование, проведённое под руководством автора в 1997 г. в Киеве, Кировограде, Харькове, Львове и Луганске; отбор городов осуществлялся на основе криминологической классификации (кластеринга) областей Украины. Всего опрошено, по квотной выборке, 1364 респондента (репрезентация по полу и возрасту). Проанализированы также данные проекта “Украинское общество – 1995–1999 (мнения, оценки и условия жизни населения Украины)”. Опрос произведен Институтом социологии НАН Украины, Фондом “Демократические инициативы” и фирмой “СОЦИС” (n=1800).

В диссертационной работе для исследования структуры данных эмпирических социологических исследований комплексно использованы многомерные статистические методы (факторный, кластерный, логлинейный, индексный анализ, оптимальное шкалирование).

На основе анализа эмпирических индикаторов определены факторы, влияющие на доверие к милиции, исследуется феномен коррупции в современной Украине, построены модели, объясняющие дачу взятки, выделены группы риска, которые в наибольшей мере ориентированы на дачу взятки. В диссертационном исследовании приводится обобщённая типология ценностей правосознания.

В результате исследования сформулированы рекомендации, направленные на нейтрализацию негативных последствий существования инфраправа.

Ключевые слова: содержание правового сознания, структурные элементы и типы правосознания, инфраправо, теневая экономика, коррупция.

Bova A.A. The Content and the Structure of Legal Consciousness of Population of Ukraine. – Manuscript.

Theses for a Candidate Degree in Sociology. Specialized field 22.00.03 – Social Structure, Social Institutions and Social Relations. Institute of Sociology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kiyv, 2001.

The dissertation focuses on theoretical and empirical aspects of sociological research of legal consciousness, its content and structure. The work considers concept of “infra-law” and the related terms, its manifestation in public life of Ukraine, and the formation of different types of legal consciousness on its ground. It is argued that infra-law is a social institution of contemporary society with its positive and negative functions (dysfunctions). For analysis the author uses multivariate statistics applied to the empirical data obtained by the author and to the studies conducted by Institute of Sociology of National Academy of Sciences of Ukraine.

Key words: content of legal consciousness, structure and type of legal consciousness, infra-law, shadow economy, corruption.

Підписано до друку 25.09.2001 р. Формат 60х90 1/16. Папір Data Copy. Друк цифровий мультиплікатор. Гарнітура “Times New Roman Cyr”. Ум.-друк. арк. 0.9. Обл.-вид. арк. 0.9. Тираж 100 екз.

Зам. . Безкоштовно.

Видруковано “Поліграф-центр”

04050, вул. Довнар-Запольського, 16, м. Київ,

тел. 294-7127, 578-0414