ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

БРУС МАРІЯ ПЕТРІВНА

УДК 811.161.2'373.611

ЗАГАЛЬНІ ЖІНОЧІ ОСОБОВІ НОМІНАЦІЇ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XVI-XVII СТОЛІТЬ: СЛОВОТВІР І СЕМАНТИКА

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2001

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі української мови Прикарпатського університету імені

Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Ґрещук Василь Васильович, завідувач

кафедри української мови Прикарпатського

університету імені Василя Стефаника

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор,

Полюга Лев Михайлович, провідний

науковий співробітник відділу української

мови Інституту українознавства імені

Івана Крип'якевича НАН України–

кандидат філологічних наук, доцент

Лук'янюк Корній Михайлович, доцент

кафедри історії і культури української

мови Чернівецького національного

університету імені Юрія Федьковича

Провідна установа – Тернопільський державний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка, кафедра українського та

загального мовознавства, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 27 березня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76000, Івано-Франківськ,

вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника.

Автореферат розіслано 26 лютого 2001 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Н.Я.Тишківська

Вивчення історії української мови спрямоване на встановлення закономірностей розвитку і функціонування мовних систем від найдавніших часів до сьогоднішнього дня. Показовими у цьому плані є словотвірний і лексичний рівні мови. Аналіз дериваційної і лексичної систем у діахронному аспекті забезпечує розкриття усієї складності словотвору і лексики української мови, закономірності яких визначаються при дослідженні різних категорій слів. Одним із таких угруповань номінацій є загальні жіночі особові назви (ЗЖОН), які характеризуються специфічними дериваційними і лексико-семантичними особливостями.

Актуальність роботи. Незважаючи на те, що формально-семантичні ознаки українських апелятивів зі значенням особи жіночої статі були предметом окремих дериватологічних і лексико-семантичних студій, у лінґвістиці відсутня узагальнююча праця про словотвірні і лексико-семантичні особливості ЗЖОН української мови XVI-XVIIст. Аналіз структурних і семантичних ознак жіночих назв української мови XVI-XVIIст. дає змогу з'ясувати функціонування словотвірної та лексичної підсистем фемінітивів в українській мові XVI-XVIIст., визначити формальні та семантичні особливості деривації жіночих найменувань, охарактеризувати лексико-семантичні розряди фемінітивів, їх семну структуру, семантичні відношення між ними. Вивчення формально-семантичної структури ЗЖОН зазначеного періоду важливе для визначення процесу становлення і функціонування словотвірної і лексичної підсистем фемінітивів в історичному плані, а також для виявлення закономірностей формування історичного словотвору та історичної лексикології української мови взагалі. У зв'язку з цим дослідження словотвірних та лексико-семантичних ознак ЗЖОН української мови XVI-XVIIст. є актуальним у сучасному мовознавстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає науковій проблематиці кафедри української мови Прикарпатського університету імені

Василя Стефаника – “Закономірності історичного розвитку і функціонування української мови”.

Мета роботи – дослідити закономірності словотвірної і лексичної підсистем загальних жіночих особових номінацій в українській мові XVI-XVIIст. Досягнення вказаної мети передбачає розв'язання таких основних завдань:–

проаналізувати й узагальнити погляди мовознавців на деривацію ЗЖОН;–

розглянути словотвірну семантику жіночих назв, описати типи їх словотвірних значень;–

визначити способи словотворення жіночих номінацій у мові XVI-XVII ст., окреслити структурні типи фемінітивів у межах кожного способу деривації, охарактеризувати формально-семантичні особливості мотивації різних за структурою номінацій; –

виділити та описати лексико-семантичні розряди жіночих найменувань;–

здійснити аналіз семної структури особових фемінітивів;–

з'ясувати й охарактеризувати семантичні відношення між апелятивами на позначення особи жіночої статі (синонімію, антонімію і гіпонімію);–

встановити закономірності засвоєння фемінітивної підсистеми української мови XVI-XVIIст. сучасною українською мовою, виявити зміни, які відбулися у словотвірній, лексичній, фонетичній, граматичній підсистемах ЗЖОН української мови XVI-XVIIст. на сучасному етапі.

Об'єктом дослідження стали загальні номінації на позначення осіб жіночої статі української мови періоду ХVІ-ХVІІст.

Предметом дослідження є словотвірна й лексико-семантична структура загальних жіночих особових найменувань в українській мові XVI-XVIIст.

Методи дослідження. Мета й завдання роботи зумовили комплексне використання описового, історичного, статистичного і компонентного методів.

Матеріал дослідження. Праця ґрунтується на матеріалі, зафіксованому в оригінальних і перекладних творах української писемності XVI-XVIIст. (діловій документації, полемічній літературі, публіцистично-проповідницькій прозі, художніх творах, наукових працях, конфесійній літературі, історіографічних творах). Зібрана лексика була доповнена матеріалами картотек Словника української мови XVI - I половини XVIIст., Історичного словника української мови Є.Тимченка (Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, Львів). На основі зібраного матеріалу укладена картотека, яка містить близько 700 лексичних одиниць. Як довідковий матеріал у роботі використовувалися історичні, тлумачні, етимологічні, енциклопедичні, перекладні словники.

Наукова новизна дослідження. Дисертаційне дослідження являє собою першу спробу комплексного аналізу словотвірної і лексичної підсистем апелятивів на позначення особи жіночої статі в українській мові XVI-XVIIcт. У роботі встановлено закономірності словотвору й семантики загальних жіночих особових номінацій в українській мові XVI-XVIIcт., виявлено динаміку розвитку дериваційної і лексичної підсистем староукраїнських фемінітивів зі значенням особи жіночої статі на шляху до їх сучасного стану.

Теоретичне значення дисертації. Значення роботи полягає в поглибленні теоретичних відомостей про словотвір апелятивів на позначення особи жіночої статі, формальні та семантичні особливості їх деривації, лексико-семантичні ознаки фемінітивів, семантичні зв'язки між ними.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть застосовуватися для поглибленого вивчення окремих питань з історичного словотвору та історичної лексики при вивченні історії української мови у вищій школі, у спеціальних семінарах зі словотвору та лексичної семантики, для створення відповідних навчальних посібників, для написання праць з історії української мови, для укладання різних типів словників (загальних та спеціальних).

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Результати дослідження були викладені на звітних наукових конференціях Прикарпатського університету імені

Василя Стефаника (1998, 1999, 2000), на всеукраїнських наукових конференціях “Біблія і світова література” (Чернівці, 1999), “Актуальні проблеми граматики” (Кіровоград, 2000), “Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2000), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000). Зміст дисертації відображено у шести публікаціях загальним обсягом 1,8 др.арк.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаних писемних пам'яток, лексикографічних джерел, наукової літератури та додатків. Обсяг дисертації становить 206 сторінок, з яких 170 сторінок основного тексту. Список використаних писемних пам'яток містить 184 джерелa, список лексикографічних праць –

21 джерело, а список опрацьованої наукової літератури – 213 джерел. У додатках розміщені

2 таблиці, 2 схеми і тлумачний словник загальних жіночих особових назв.

У вступі висвітлюється історія дослідження словотвірної і лексичної підсистем ЗЖОН у слов'янських мовах, обґрунтовується актуальність вибору теми дисертації, визначається мета, завдання роботи, з'ясовується новизна дослідження, його теоретичне і практичне значення.

У першому розділі “Словотвірна підсистема загальних жіночих особових найменувань” аналізуються структурно-семантичні особливості деривації ЗЖОН.

Однією з актуальних і неоднозначно інтерпретованих є проблема словотвірної мотивації фемінітивів. Складність і неоднозначність мотивування ЗЖОН зумовили виникнення різних поглядів на словотвірну вивідність фемінітивів. В.О.Богородицький, О.М.Пєшковський, О.О.Дементьєв, О.О,Земська, С.П.Бевзенко, У.Ц.Піскун, В.С.Золотова та ін. вважають, що жіночі назви мотивуються тільки чоловічими іменами. Л.А.Булаховський, В.В.Виноградов, О.О.Потебня, Л.Л.Гумецька, І.І.Ковалик, І.І.Фекета, М.А.Павленко, Е.А.Захаревич, Г.П.Нещименко та ін. відзначають, що жіночі номінації мотивуються здебільшого маскулінними назвами, але можуть мотивуватися іменниками, дієсловами, прикметниками, дієприкметниками, словосполученнями. На думку Г.Павського, О.І.Мойсеєва, В.Н.Хохлачової та ін., жіночі назви мотивуються словами, якими зумовлюються й спільнокореневі чоловічі номінації.

З аналізу різних поглядів на мотивацію фемінітивів випливає, що у мовознавстві немає загальноприйнятого положення про словотвірну вивідність ЗЖОН. Найбільш поширеною є думка про творення фемінітивів здебільшого від маскулінних імен, що не виключає походження деяких жіночих назв і від інших іменників та дієслів, прикметників, дієприкметників, словосполучень. Ця думка найбільш адекватно відображає мовні та позамовні особливості формування ЗЖОН.

Система деривації апелятивів із значенням особи жіночої статі в українській мові

XVI-XVIIст. охоплює морфологічний і морфолого-синтаксичний словотвір. Морфологічну деривацію фемінітивів представляють суфіксальний, префіксальний, конфіксальний, флексійний способи та осново-, словоскладання.

Визначальним способом творення ЗЖОН є суфіксація. За пам'ятками писемності

XVI-XVIIст. налічується близько 500 фемінітивів, утворених суфіксальним способом.

Продуктивним засобом формування суфіксальних жіночих дериватів виступав формант

-к-а. З суфіксом -к-а у пам'ятках XVI-XVIIст. відзначено 198 фемінітивів. За частиномовною належністю твірних основ виділяються десубстантивні, девербативні і деад'єктивні ЗЖОН на -к-а.

Основний склад жіночих назв із формантом -к-а становлять десубстантивні утворення. З урахуванням структури мотивувальних основ відіменникові фемінітиви поділяються на деривати, мотивовані непохідними жіночими й чоловічими назвами, і деривати, мотивовані похідними чоловічими найменуваннями. Непохідними фемінітивами зумовлюється 11 дериватів, напр.: тета - тетка, дочь - дочка, неня - ненька. Від непохідних маскулінних номінацій утворено

13 фемінітивів, напр.: внукъ - внучка, сватъ - свашка, товаришъ - товаришка. На базі похідних чоловічих назв сформовано 118 жіночих дериватів. Вони виникли шляхом безпосереднього приєднання форманта -к-а до вивідних слів і внаслідок усічення маскулінних суфіксів, напр.: житель - жителка, гарбаръ - гарбарка, ткачъ - ткачка, законникъ - законничка, богатиръ - богатирка, земянинъ - земянка, мhзинецъ - мhзинка, малжонокъ - малжонка.

Серед ЗЖОН із суфіксом -к-а наявні 34 фемінітиви з похідними від морфеми -к-а емоційно-оцінними формантами, зокрема з суфіксами -инк-а(-ынк-а, -інк-а), -енк-а(-еньк-а, -єньк-а, -ейк-а,

-єйк-а), -онк-а(-оньк-а, -ойк-а), -очк-а, -ечк-а(-єчк-а), -ичк-а(-ычк-а), -унк-а(-уньк-а, -юнк-а). У процесі їх творення відбувається поєднання форманта -к-а з похідними, рідко з непохідними фемінітивами, напр.: черниця - черниченька, дівчина - дівчинонька, сестра - сестричка.

У межах десубстантивних ЗЖОН із суфіксом -к-а виокремлюється ще 12 слів з похідною від форманта -к-а дериваційною морфемою -анк-а(-янк-а). Номінації на -анк-а(-янк-а) походять від різних за структурою особових назв, здебільшого від загальних чоловічих номінацій, напр.: староста - старостянка, подкоморий - подкоморянка, хоружий - хоружанка, пани - панянка.

Крім відіменникових жіночих найменувань із суфіксом -к-а, в українській мові

XVI-XVIIст. виявлено кілька фемінітивів на -к-а, утворених від дієслів і прикметників, напр.: ворожити - ворожка, люба - любка, мужатая - мужатка.

До продуктивних засобів деривації ЗЖОН в українській мові XVI-XVIIст. належать також суфікси -иц-я, -ниц-я. З формантом -иц-я відзначено 65 жіночих назв. Творення їх відбувалося на базі непохідних та різних за будовою похідних загальних особових номінацій, напр.: царъ - царица, діва - дівиця, окаянникъ - окаянница, поганецъ - поганка, владика - владичица, попадя - попадица, любодhй - любодhица. Значно більше, порівняно зі словами на -иц-а, зафіксовано фемінітивів з похідним від суфікса -иц-а формантом -ниц-а, зокрема 123 іменники. Основна їх частина утворена від похідних маскулінних назв, а деякі жіночі номінації зумовлені непохідними словами, напр.: кощунъ - кощунница, правитель - правителница, неволникъ - неволница, стихотворецъ - стихотворница, клеветникъ - клеветница, слуга - служница.

Поряд з фемінітивами на -иц-а, -ниц-а в українській мові XVI-XVIIст. функціонувало кілька жіночих назв з похідними від суфікса -иц-а дериваційними морфемами -лиц-а, -чиц-а, -лниц-а,

-овиц-а, а також з формантом -ц-а, напр.: доити - доилица, сестра - сетричица, кормити - кормилница, отрокъ - отроковица, чародhй - чародhйца.

Малопродуктивними засобами творення ЗЖОН в українській мові XVI-XVIIст. були суфікс -н-а та похідні від нього форманти -ан-а(-анн-а), -ечн-а(-єчн-а), -ичн-а, -евн-а(-євн-а), -овн-а, суфікс -j-а та похідні від нього форманти -ej-a, -иj-a(-ij-a, -їj-a), суфікс -л?-а та похідні від нього форманти -hлґ-а, -ил-а, суфікси -ин-я(-ын-я), -их-а(-іх-а), -ин-а(-ын-а), -ер(-еръ, -ерь, -єр, -ір),

-ух-а(-ех-а, -ох-а). У писемних пам'ятках відзначено 20 жіночих назв з формантом -н-а та з похідними від нього суфіксами -ан-а(-анн-а), -ечн-а(-єчн-а), -ичн-а, -евн-а(-євн-а), -овн-а. Фемінітиви такої структури мотивовані непохідними і похідними загальними особовими номінаціями, здебільшого чоловічими, напр.: панъ - панна, братъ - братана, стрий - стиєчна, сестра - сестрична, вуй - вуєвна, цесаръ - цесаровна. Із суфіксом -ин-я(-ын-я) налічується

20 жіночих найменувань. Фемінітиви на -ин-я(-ын-я) мотивовані переважно похідними маскулінними назвами, напр.: государъ - государиня, своякъ - своякиня, турокъ - туркиня. Суфікс -их-а характерний для 10 фемінітивів, що походять від різноструктурних маскулінних номінацій, напр.: дякъ - дячиха, тесля - теслиха, швець - шевчиха. З формантом -j-а та з похідними від нього морфемами -ej-a, -иj-a(-ij-a, -їj-a) виявлено 6 жіночих назв, які утворені здебільшого від чоловічих найменувань, напр.: игуменъ - игуменья, подстароста - подстаростея, каштелянъ - каштеляния. Суфікс -лґ-а та похідні від нього форманти -hл?-а, -ил-а наявні у структурі 4 фемінітивів. Жіночі назви з цими формантами мотивовані дієсловами: баяти - баиля, ворожити - ворожhля, породити - породhля, кармити - кармила. Із суфіксом -ин-а(-ын-а) відзначено 4 фемінітиви, які утворені від загальних особових назв, прикметника: другъ - дружина, дівча - дівчина, герой - героина, женскии - женщина. По 3 фемінітиви засвідчено з формантами -ер(-еръ, -ерь, -єр, -ір),

-ух-а(-ех-а, -ох-а). Жіночі деривати на -ер(-еръ, -ерь, -єр, -ір) мотивовані фемінітивами: мати - матер, дочи - дочер, прамати - праматер, а слова на -ух-а (-ех-а, -ох-а) – загальними особовими назвами, дієсловом: мати - мачуха, свекоръ - свекруха, повити - повитуха.

У формуванні ЗЖОН в українській мові XVI-XVIIст. брало участь ряд непродуктивних словотворчих морфем, зокрема суфікси -овь, -ов-а, -от-а, -отк-а, -ен-а, -ох-а, -адj-а(-аді-я, -ади-я, -адъj-а, -адьj-а), -ухн-а, -он-а, -ус-я, -изн-а, -м-а. З допомогою таких формантів утворені поодинокі фемінітиви, більшість із яких зумовлена загальними особовими номінаціями: свекоръ - свекровъ, свекрова, юнецъ - юнота, юнота - юнотка, пани - панена, синъ - синоха, попъ - попадя, мати -матухна, баба - бабона, баба - бабуся, женскии - женщизна, вhдати - вhдма.

В українській мові XVI-XVIIст. непродуктивним є творення ЗЖОН префіксальним і конфіксальним способами. Формування префіксальних дериватів здійснюється за допомогою словотворчих морфем пра-, по-, а конфіксальних – за допомогою конфікса па-...-иц-а: баба - прабаба, прапрабаба, сестра - посестра, дочерь - падчерица.

Невеликою продуктивністю в українській мові XVI-XVIIст. відзначаються ЗЖОН, які утворені флексійним способом, внаслідок осново-, словоскладання та субстантивації. Серед них зафіксовано 33 іменники, утворені за допомогою флексій -а, -ая. Номінації на -а, -ая походять від маскулінних найменувань, напр.: тесть - теща, рабъ - раба, городничий - городничая.

15 жіночих назв функціонують як складні деривати, при цьому композицію може супроводжувати суфіксація. Твірними для них є словосполучення, які за морфологічним вираженням головних членів поділяються на субстантивні, вербальні і адвербіальні, напр.: Бога мати - Богомати, близнята родити - близнятородица, шесть недель - шестинеделка. 66 фемінітивів утворилося в процесі субстантивації прикметників і дієприкметників, напр.: молодая, миленька, кохана, скаржачая, судиная, подстолиная, королевая, царевая, маршалковая, чашниковая.

Важливим компонентом творення фемінітивів є морфонологічні особливості поєднання твірних основ і дериваційних формантів, зокрема зміщення акценту, напр.: коруль - королeвна, чергування звуків, напр.: гайдукъ - гайдучка, усічення кінцевих елементів твірних основ, напр.:

чужозем/ецъ - чужоземка, нарощення форманта, напр.: сестра - сестреница. Морфонологічні явища характеризуються здебільшого комплексністю, яка виявляється в одночасному протіканні кількох процесів при деривації фемінітивів, напр.: подкомур/ий - подкоморянка.

Апелятиви на позначення особи жіночої статі у процесі деривації реалізують модифікаційні та мутаційні словотвірні значення. Основним видом семантичних зв'язків між вивідними основами і жіночими дериватами є модифікація. Модифікаційна деривація ЗЖОН представляє відношення, за яких відбувається модифікування твірної основи, тобто приєднання додаткової ознаки до семантики вивідного слова. Характерною її особливістю є обов'язковий збіг частиномовної належності мотивувальних і мотивованих слів. Твірні основи і похідні жіночі назви близькі за семантикою. Їм властивий спільний об'єкт номінації – особа, проте означення її здійснюється за допомогою різних, але співвідносних формантів у межах однієї і тієї ж частини мови, напр.: опекунъ - опекунка. Модифікаційною ознакою при деривації фемінітивів може бути й суб'єктивна оцінка особи, зокрема гіпокористичність, напр.: мати - матонька, раба - рабичка.

Малопродуктивним видом словотвірної деривації ЗЖОН є мутація. Мутаційна деривація охоплює відношення, які полягають у творенні жіночого деривата з лексичною семантикою, відмінною від значення твірного слова. Мутаційні відношення виявляються між вивідними і похідними словами однієї або різної частиномовної належності. Однак у будь-якому випадку мотивувальні і мотивовані слова виражають неоднакові лексичні значення. Для них характерні різні об'єкти номінації, напр.: попъ - поповна “дочка попа”, войтъ - войтова “дружина війта”.

У межах апелятивів зі значенням особи жіночої статі виділяється кілька полісемантичних фемінітивів, які за одними лексико-семантичними варіантами є мутаційними дериватами, а за іншими лексико-семантичними варіантами – модифікаційними утвореннями, напр.: князь - княгиня “дружина князя”, “титул жінки”. Такі багатозначні фемінітиви належать до окремого розряду дериватів за словотвірною семантикою – мутаційно-модифікаційного.

При дослідженні семантики ЗЖОН важливим є виявлення і формулювання словотвірних значень. Тлумачення словотвірного значення полягає у розгортанні змісту мотивованого слова. Виведення словотвірних значень фемінітивів ґрунтується на трансформації смислового обсягу мотивованого слова в певні синтаксичні конструкції. Однотипність таких перетворень між твірними і похідними словами свідчить про наявність спільних словотвірних значень. З'ясування типології словотвірних значень вимагає аналізу синтаксичних конструкцій, у яких відображається поняттєвий зміст означуваного і означувального. Встановлення синтаксичних конструкцій здійснюємо, вслід за Н.Ф.Клименко, на основі перифразування змісту жіночих дериватів.

Перифразування поняттєвого змісту похідних фемінітивів специфічне для кожного виду семантичної деривації ЗЖОН. Перифразою для модифікаційних дериватів зі значенням жіночості виступає словосполучення, яке складається з твірного слова – мотиватора і загальної жіночої назви – модифікатора, або складнопідрядна синтаксична конструкція, у головній частині якої знаходиться модифікаційний компонент, а в підрядній частині конкретизується значення мотивувального компонента. Напр., слово пекарка має значення “жінка-пекар”, або “жінка за родом діяльності, який названий твірним іменником чоловічого роду”. Для номінацій із модифікаційним словотвірним значенням гіпокористичності перифразою є атрибутивне словосполучення, до складу якого входить твірне слово жіночого роду – мотиватор і якісний прикметник – модифікатор, який представлений імпліцитно у структурі перифрази, виступаючи показником характеру вияву ознаки, напр.: маленька, хороша дочка - донечка.

У мутаційних ЗЖОН перифраза відзначається неоднаковим формулюванням. Перифразою для жіночих номінацій, які іменують дружин і дочок за діяльністю відповідно чоловіків і батьків, є атрибутивна сполука, у якій на ономасіологічну базу вказує прикметник чи іменник чоловічого роду, що цілком або частково входить у структуру деривата, а на ономасіологічну ознаку – загальна жіноча назва, імпліцитно виражена у структурі фемінітивів, напр.: царева - царева дружина чи дружина царя, воєводянка - воєводина дочка чи дочка воєводи. Перифраза вказаних мутаційних ЗЖОН може розгортатися у синтаксичну конструкцію з конкретизацією ономасіологічної ознаки, напр.: “дружина чоловіка за саном, названим твірним іменником чоловічого роду” (чашниковая, подстолиная). Така перифраза властива і фемінітивам, які походять від слів іншої частиномовної належності. Напр., перифразою для іменника прачка, мотивованого дієсловом прати, є “жінка за діяльністю, названою твірним словом”.

У другому розділі “Лексико-семантична організація жіночих особових номінацій” характеризуються лексико-семантичні особливості фемінітивів, подається семна структура ЗЖОН, простежуються семантичні відношення між особовими фемінітивами.

Жіночі особові назви становлять обширну лексико-семантичну групу (ЛСГ) номінацій, які іменують жінок за різними ознаками. У її межах встановлюється десять підгруп фемінітивів за семантикою: назви жінок за внутрішніми якостями, поведінкою, стосунками з людьми (самохвалница, блудница, другиня), назви жінок за діяльністю (спевачка, продавница, аптекарка), назви жінок за спорідненістю і свояцтвом (мамка, онука, супруга), назви жінок за діяльністю чоловіків і батьків (войская, воєводиная, ксенжна), назви жінок за соціальним станом (монархиня, мещанка, шляхтянка), назви жінок за біологічними ознаками (юница, старица, молодица), назви жінок за церковно-релігійними особливостями (католичка, инокиня, боголюбиця), назви жінок за ситуативним станом (пленница, обраниця, облюбеница), назви жінок за місцем проживання (суседка, русенька, селянка), назви жінок за національністю, расою (болгариня, туркиня, муринка).

Кожна із підгруп ЗЖОН членується у свою чергу на окремі мікрогрупи слів. Напр., підгрупа фемінітивів на позначення осіб за біологічними ознаками ділиться на мікрогрупи слів: назви жінок взагалі (женщина), назви жінок за віком (дівчинка), назви жінок за душевним станом (тужница), назви жінок за передродовим, родовим станом (беременная, положница), назви жінок за статево-віковим станом (дhвственница), назви жінок за патологічним станом (болная).

Апелятиви зі значенням особи жіночої статі різнотипні за семантичною структурою. Одні з них відзначаються моносемантичністю (таких більшість), інші номінації мають складну семантичну структуру, яку формують два чи кілька значень. Проста семантична структура не вимагає аналізу моносемантичних номінацій, а більшої уваги заслуговують полісемантичні назви. Багатозначність властива насамперед давнім утворенням, які зазнавали впродовж кількох епох різних семантичних змін. Напр., слово жонка функціонує в українській мові XVI-XVIIст. зі значеннями “дружина”, “взагалі жінка”, “служниця”. Полісемантичність фемінітивів спричинює входження їх у різні лексико-семантичні підгрупи номінацій. Напр., слово дhвка зі значенням “молода особа жіночої статі” належить до підгрупи апелятивів на позначення жінок за біологічними ознаками, зі значенням “дочка” – до підгрупи назв спорідненості і свояцтва, зі значенням “служниця” – до підгрупи найменувань жінок за діяльністю.

ЛСГ жіночих особових назв характеризується складною внутрішньою впорядкованістю, яка ґрунтується на її ієрархічному структуруванні шляхом виділення у семемах ЗЖОН семантичних компонентів і встановлення взаємовідношень між ними. Семну структуру лексичних значень фемінітивів утворюють денотативні семи (категоріальні, інтегральні, диференційні) та конотативно-стилістичні семи.

У структурі семем ЗЖОН виділяється кілька категоріальних сем. Категоріальні семи є семами найвищого рівня абстракції. Вони об'єднують фемінітиви в єдине ціле, водночас зіставляючи їх з іншими семантичними угрупованнями в складі більших лексичних парадигм. До таких категоріальних сем належать семи “предметність”, “конкретність”, “загальність”, “істота”. Напр., сема “предметність” включає жіночі назви до категорії предметності, протиставляючи їх ознаковим, процесуальним та іншим номінаціям. У структурі лексичних значень ЗЖОН категоріальні семи посідають своєрідне місце. Для розуміння змісту фемінітивів вони не обов'язкові, але є постійними компонентами їх семем. Категоріальні семи є прихованими семантичними компонентами, які відносяться до експліцитних сем, як родові поняття до видових, і які мисленнєво передують більш конкретним семам.

На категоріальні семи нашаровуються семи, які більш увиразнені і важливі у структурі значень жіночих назв. Особливе місце у структурі семем фемінітивів займають семи “особа” і “жіночість”. Ці семантичні компоненти є інтегральними семами лексичних значень ЗЖОН, виступаючи постійними і обов'язковими семантичними компонентами семем фемінітивів.

Інтегральні семи у структурі лексичних значень ЗЖОН конкретизуються диференційними семами. Диференційні семантичні компоненти розміщуються у свою чергу в порядку спаду рівня абстрактності, внаслідок поступового звуження свого змісту. Напр., семема слова дочка містить семи “належність до родини”, “спорідненість”, “конкретна спорідненість”, “повна спорідненість”, “пряма лінія”, низхідна лінія”, “перше покоління”. Диференційні семи забезпечують розрізнення одиниць у межах ЛСГ фемінітивів, утворюючи на кожному ступені її членування опозицію. Тому саме диференційним семам відводиться роль внутрішнього організатора ЛСГ фемінітивів.

Особливістю жіночих номінацій української мови XVI-XVIIст. є наявність між ними синонімічних, гіпонімічних і антонімічних відношень. Синонімічні, гіпонімічні й антонімічні зв'язки у межах фемінітивів простежуються на рівні окремих лексико-семантичних варіантів.

Найбільш поширена серед ЗЖОН синонімія, що визначається як відношення між тотожними або близькими за семантикою словами однієї частиномовної належності. Явище синонімії представлене лексичною і словотвірною синонімією, які розглядаються разом.

Структурним типом відображення синонімії між фемінітивами є синонімічні ряди. Вони являють собою сукупність семантично пов'язаних лексико-семантичних варіантів ЗЖОН. Серед фемінітивів відзначені синонімічні ряди, які містять від двох до п'ятдесяти трьох компонентів.

У межах синонімічних рядів першочергове місце відводиться домінанті, якою виступає лексема, що виражає основний зміст, загальний для всіх членів ряду, при цьому в найбільш об'єктивній і найменш емоційній формі, виявляє різні відтінки між компонентами ряду.

Поширеним структурним типом синонімічних відношень між ЗЖОН є синонімічні пари. Двокомпонентні синонімічні ряди фемінітивів складаються переважно з моносемантичних слів, пов'язаних між собою відношенням абсолютної або часткової синонімії, напр.: вдова, вдовица; болгариня, болгарка; католика, католичка; жителка, обивателка; руска, русенька.

Серед синонімічних пар жіночих номінацій виділяється кілька рядів, які складаються з неоднакових за семантичною структурою компонентів. Семантичні відношення між членами таких синонімічних рядів визначаються обсягом лексико-семантичних варіантів у семантичних структурах жіночих назв. Так, деякі багатозначні найменування синонімізуються усіма лексико-семантичними варіантами. Це, зокрема, має місце у випадках відображеної похідним полісемії твірного. Напр., іменник бабка синонімізується зі своїм твірним баба усіма трьома значеннями “мати батька або матері”, “стара віком жінка”, “повитуха”. Трапляються полісемантичні слова, які синонімізуються одним із своїх значень. Напр., полісемантичний іменник господиня синонімізується значенням “дружина господаря” з відповідним значенням полісемантичного слова госпожа. Більш поширені двочленні ряди, у яких один з компонентів є однозначним, а інший – багатозначним. Напр., у синонімічній парі неволница, пленица слово неволница багатозначне, яке синонімізується значенням “жінка, яка позбавлена волі” з моносемантичним словом пленица.

Значну частину синонімічних рядів ЗЖОН становлять багаточленні структури. З урахуванням типу синонімічних зв'язків між компонентами вони поділяються на ряди з частковими, абсолютними або одночасно з частковими і абсолютними синонімами.

Основну частину полікомпонентних синонімічних рядів жіночих назв представляють конструкції, сформовані одночасно з тотожних і близьких за значенням слів. Напр., у синонімічному ряді ворожка, ворожеля, баба, бабона, шепотница, чарівниця, чародhйница, волш?бница, баиля, обавателница, чародhйца, ятроволшебница, пророчица, пророкиня, вhщка, враж?бница домінантою є слово ворожка, з яким різними семами співвідносяться компоненти ряду, зокрема семами “ворожіння” – ворожеля, баба, бабона, шепотница, “чарування” – чарівниця, чародhйница, волш?бница, баиля, обавателница, чародhйца, ятроволшебница, “пророкування” – пророчица, пророкиня, вhщка, враж?бница.

Полікомпонентні ряди, утворені з абсолютних і часткових синонімів, характеризуються неоднаковими відношеннями між членами. Компоненти синонімічних рядів можуть знаходитися з домінантою ряду, а також між собою, у відношенні абсолютної і часткової синонімії. Так, у ряді черниця, черничка, черниченька, монаха, монахиня, мнишка, мнишица, законница, законничка, інокиня, панена, єдинока, скимница домінанта черниця перебуває у відношенні абсолютної синонімії з назвами монаха, монахиня, мнишка, мнишица, законница, інокиня, панена, єдинока, а у відношенні часткової синонімії – з іменником скимница, який має сему “суворість”, і зі словами законничка, черничка, черниченька, які у свою чергу пов'язані між собою відношенням абсолютної синонімії, протиставляючись іншим компонентам ряду наявністю семи “пестливість”.

Малопоширеними типами семантичних зв'язків між фемінітивами є гіпонімічні й антонімічні відношення. Гіпонімія репрезентує ієрархічну організацію фемінітивів внаслідок виділення у їх семемах семантичних компонентів, що перебувають у родо-видовому зіставленні.

Для жіночих назв характерні різноманітні гіпонімічні зв'язки. Одні фемінітиви набувають значення родового або видового поняття, а інші – одночасно значення обох понять. За характером семантичної зв'язаності такі найменування поділяються на два види: слова, які відповідають родовим або видовим поняттям, і назви, які відповідають родовим і видовим поняттям.

Гіпонімічні ряди ЗЖОН неоднорідні за структурою. Вони формуються з родової і видової назви, напр.: вошебница - ятроволшебница “жінка, яка сильно чарує”, мученица - великомученица, коханка - раболюбителница “коханка раба”, або – з родової і багатьох видових номінацій, напр., племінниця - братанка “дочка брата”, сестреница “дочка сестри”, дівчина - дівчинка “особа дитячого віку”, отроковица “особа підліткового віку”, юница “особа юного віку”.

Деякі ЗЖОН вживаються у ролі родової назви стосовно кількох близьких до неї за значенням, але семантично відмінних між собою слів чи груп однорідних номінацій. Напр., слово дружина включає видові назви із значеннями “дружина свояків” – ятровка, своякиня, дядина, стриевая, “дружина родичів” – братова, синова, “дружина чоловіка певного роду діяльності, чину, титулу” – бондаревая, каштеляновая, султанка.

Антонімічні відношення фемінітивів ґрунтуються на протиставленні семантично однотипних жіночих номінацій протилежними семами за однією диференційною ознакою.

У антонімічні відношення вступають фемінітиви неоднорідної формальної структури, з урахуванням якої виділяється два типи антонімічних пар жіночих номінацій: конструкції з різнокореневими словами і конструкції з однокореневими номінаціями. Антонімічні пари, утворені з різнокореневих найменувань, становлять основну частину антонімічних конструкцій жіночих назв. Напр., другиня “подруга” – врагиня “ворог”, боголюбиця “жінка, яка шанує бога” – балвохвалца “жінка, яка зневажає бога” тощо. Однокореневі номінації містить тільки антонімічна пара приятелка - неприятелка, що виникла внаслідок приєднання до однієї і тієї ж кореневої морфеми префікса не-, який є виразником антонімічності у словах.

Жіночі номінації розрізняються і за активністю в антонімічних відношеннях. За кількістю семантичних компонентів, які можуть протиставлятися, вони поділяються на два різновиди: номінації, які виступають членами однієї антонімічної пари, і слова, які входять до кількох антонімічних пар. Серед ЗЖОН виділяється найбільша кількість слів, які відзначаються однофункціональним антонімічним співвідношенням, напр.: мужатка “жінка, яка має чоловіка” – вдовица “жінка, яка не має чоловіка”, добродhйка “та, яка чинить добро” – злодhйка “та, яка чинить зло”, союзница “союзниця” – соперница “суперниця” тощо.

Деякі фемінітиви беруть участь у творенні одночасно кількох антонімічних пар, протиставляючись кількома своїми семами відповідним семам співвідносних слів. Напр., слово рабиня в значенні “жінка, яка займається господарством” протиставляється за семою “підвладність” назві господиня з семою “владарювання”, а в значенні “жінка соціального стану” зіставляється за семою “низький стан” з назвою княгиня, яка має сему “високий стан”.

У третьому розділі “Закономірності засвоєння фемінітивної підсистеми української мови XVI-XVIIст. сучасною українською мовою” розглядаються зміни, які відбулися у словотвірній, лексичній, фонетичній, морфологічній підсистемах загальних жіночих особових номінацій української мови XVI-XVIIст. на сучасному етапі.

При зіставленні ЗЖОН української мови ХVІ-ХVІІст. і сучасної української мови спостерігаються спільні і відмінні риси у словотвірній підсистемі фемінітивів цих двох періодів.

Основний пласт ЗЖОН у сучасній українській мові становлять суфіксальні апелятиви із значенням особи жіночої статі. Найпродуктивнішими суфіксальними фемінітивами сьогодні, як і в українській мові ХVІ-ХVІІст., є жіночі назви з формантом -к-а, -иц-а та з похідними від цих суфіксів дериваційними морфемами (1824 слова на -к-а, 1607 слів на -иц-а). З них 102 фемінітиви на -к-а та 61 іменник на -иц-а успадковані сучасною українською мовою з української мови

ХVІ-ХVІІст. (малярка, неборачка, фундаторка, черничка, дорадниця, любимиця, розлучниця тощо).

Значною продуктивністю сьогодні, на відміну від староукраїнських назв, характеризуються ЗЖОН з формантами -ух-а, -их-а. В українській мові ХVІ-ХVІІст. такі фемінітивні суфікси були непродуктивними, тоді як на сучасному етапі за допомогою форманта -ух-а утворено

77 фемінітивів, а за допомогою суфікса -их-а – 46 фемінітивів. У сучасній українській мові збереглися майже всі слова на -ух-а, -их-а, які функціонували в українській мові ХVІ-ХVІІст. (свекруха, мачуха, повитуха, ковалиха, дячиха, шевчиха, кравчиха тощо).

Ряд малопродуктивних словотвірних типів ЗЖОН української мови ХVІ-ХVІІст. на сучасному зрізі не зазнали помітних змін, зокрема найменування з суфіксами -н-а, -івн-а, -ин-я, -л?-а, -ин-а, -ус-я, -ц-я. З української мови ХVІ-ХVІІст. у сучасну українську мову влилося

6 номінацій з формантами -н-а, -івн-а (панна, попівна, чарівна, княжна, королівна, цесарівна),

10 фемінітивів на -ин-я (рабиня, господиня, монахиня тощо), 3 найменування з суфіксами -ин-а (дівчина, дружина, героїня), одне слово на -ус-я (бабуся). У сучасній українській мові, як і в українській мові ХVІ-ХVІІст., до поодиноких дериватів відносяться фемінітиви з уніфіксами -м-а, -ч-а, -ад-я, -ір (відьма, дівча, попадя, матір).

Для сучасної української мови характерні словотвірні типи ЗЖОН, не відзначені в українській мові ХVІ-ХVІІст., зокрема фемінітиви на -ш-а, -ес-а, -ис-а, -ун-я, -ул-я, -ит-а, -ер-а, -еп-а, -ері-я, -ас-я, -ах-а, -ег-а (офіцерша, принцеса, актриса, мовчуня, хорошуля, сеньйорита, бабера, дурепа, баберія, кумася, діваха, бабега).

У сучасній українській мові, як і в українській мові ХVІ-ХVІІст., непродуктивні ЗЖОН, утворені префіксальним, конфіксальним, флексійним способами, осново-, словоскладанням та ті, які постали внаслідок субстантивації. У сучасній українській мові засвідчені префіксальні фемінітиви прабаба, прапрабаба, посестра, які фіксуються і в українській мові ХVІ-ХVІІст. Порівняно з періодом ХVІ-ХVІІст., тепер функціонує менше ЗЖОН, утворених за допомогою флексій, – 19 слів, серед яких наявні 9 староукраїнських фемінітивів (небога, теща, сваха, раба тощо). У сучасній українській мові маємо 6 номінацій, які виникли на базі словосполучень.

З 15 складних фемінітивів української мови ХVІ-ХVІІст. сьогодні збереглося 4 слова (Богородиця, Богоматір, паніматка, мироносиця). На сучасному етапі зафіксовано 22 субстантивовані прикметники і дієприкметники зі значенням особи жіночої статі, 7 з яких успадковані із староукраїнської мови ХVІ-ХVІІст. (королева, синова, майстрова тощо).

Значна кількість ЗЖОН української мови ХVІ-ХVІІст. не успадкована сучасною українською мовою. Серед них відзначені суфіксальні, конфіксальні, флексійні, складні слова, субстантивати. Процеси засвоєння або втрати ЗЖОН української мови ХVІ-ХVІІст. сучасною українською мовою зумовлені різними мовними і позамовними факторами.

Фемінітиви, словотворення яких порушувало закономірності української деривації, виходили з ужитку. Зникли передовсім жіночі особові назви, запозичені зі старослов'янської, польської та інших мов або утворені на базі запозичених основ (изгнателница, ликователница, нерядница, зрайца, ходатайца, балвохвалца тощо). Відсутність частини ЗЖОН української мови

ХVІ-ХVІІст. на сучасному зрізі зумовлена також конкуренцією між синонімічними дериваційними засобами, способами словотворення. Напр., із зростанням продуктивності суфікса -их-а утворення з цим формантом витісняють однофункціональні жіночі імена з суфіксами -к-а, -ов-ая, -ев-ая, -ин-ая, пор.: єсавулка - осавулиха, войтовая - війтиха, писаревая - писариха, городничая - городничиха. Сьогодні зменшується кількість флексійних жіночих назв внаслідок витіснення їх іншими паралельними жіночими іменами, напр., суфіксальними номінаціями на -к-а, -иц-я, -ин-я, пор.: патрона - патронка, дєвєрая - діверка, пасерба - пасербиця, монаха - монахиня.

На засвоєнні ЗЖОН української мови ХVІ-ХVІІст. сучасною українською мовою позначилися й екстралінґвальні чинники. Частина фемінітивів вийшла з ужитку в зв'язку з тим, що відійшла в історію низка понять, а з ними і відповідні найменування (винничка, подворница, рикунья, жолнєровая, подскарбиная, подстолиная, целюриковая тощо).

У сучасній українській мові неоднаково реалізувалися лексико-семантичні підгрупи фемінітивів, успадкованих з української мови ХVІ-ХVІІст. Більшість підгруп відчутно поповнилися сьогодні. Так, значну кількість номінацій у сучасній українській мові, порівняно з періодом ХVІ-ХVІІст., становлять підгрупи ЗЖОН на позначення осіб за діяльністю, посадою, за внутрішніми якостями, зовнішніми рисами, за поведінкою, різними діями, вчинками, поглядами, за належністю до певної нації, народності, за місцем проживання. У кількісному складі деяких підгруп не відбулося помітних змін, зокрема серед номінацій на позначення осіб за родинними стосунками, за діяльністю чоловіків і батьків, за церковно-релігійними ознаками, за біологічними особливостями, за соціальним станом, за ситуативним станом.

Зміни у лексичній підсистемі ЗЖОН української мови ХVІ-ХVІІст. торкнулися й семантичної структури жіночих імен. Моносемантичні староукраїнські фемінітиви, які збереглися сьогодні, не змінили значень або розширили свою семантичну структуру, чи набули зовсім інших значень. Напр., слова начальниця, подружниця, селянка не зазнали змін у семантичній структурі; лексема ученица раніше мала значення “учениця, послідовниця, вихованка”, а тепер функціонує в значеннях “особа, яка навчається в школі”, “особа, яка навчається фаху” і “послідовниця чиїхось поглядів”; дериват акторка зі значенням “особа, яка позиває до суду” сьогодні вживається в значеннях “виконавиця ролей”, “жінка, яка показує себе не такою, якою вона є насправді”. Семантична структура окремих багатозначних ЗЖОН не зазнала змін. Напр., іменник жона має значення, як і раніше, “взагалі жінка”, “заміжня жінка”. У семантичній структурі частини багатозначних фемінітивів відбулися різні семантичні зміни. Напр., слову баба властиві були значення “мати батька або матері”, “стара віком жінка”, “взагалі жінка”, “повитуха”, “ворожка”, які утворюють його семантичну структуру і в сучасній українській мові, але ускладнену значеннями “слабка людина”, “дружина”; семантичну структуру назви господиня утворювали раніше значення “дружина господаря”, “господарка”, “пані, володарка”, “економка”, а зараз – значення “господарка”, “власниця”, “розпорядниця”, “глава сім'ї, господарства”.

Поширеним і неоднорідним явищем у фемінітивній підсистемі української мови

XVI-XVIIст. є варіантність. Для жіночих особових номінацій української мови XVI-XVIIст., на противагу сучасним фемінітивам, характерна в основному фонетико-правописна, а також незначною мірою морфологічна варіантність.

Найбільш поширеним типом фонетико-орфографічної варіантності жіночих найменувань є заміни одних звуків на інші у фонетичній структурі номінацій. Вказаний процес стосується переважно голосних звуків. Мінливість голосних фонем простежується здебільшого у коренях жіночих назв, напр.: e/и – дeвка - ди(в)ка, я/e – кня(ж)на - кнe(ж)на, е/e – небо(ж)чица - нeбо(ж)чица, о/ъ – во(л)шeбница - вълшeбница тощо. Рідше заміни одних голосних звуків на інші відбуваються у суфіксах, префіксах та флексіях жіночих назв, напр.: и/ї – законница - законнїца, у/є – мачуха - мачєха, а/h – прабаба - прhбаба, -а/-я – цариця - царица тощо. Малопоширені випадки варіації приголосних звуків у фонетичній структурі жіночих назв. Заміни одних приголосних звуків на інші відбуваються у коренях та суфіксах фемінітивів, напр.: в/у – вдовица - удовица, ч/щ – помочница - помощница, н/й – бабусенка - бабусейка тощо.

Фонетико-правописна варіантність жіночих найменувань рідко створюється за рахунок наявності у