Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

гриджук оксана євгенівна

УДК 811.161.2:81'276.6:745.51

Термінологічна лексика художньої різьби

по дереву

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі української мови Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Полюга Лев Михайлович,

Інститут українознавства імені

Івана Крип'якевича НАН України,

провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Сербенська Олександра Антонівна,

професор кафедри радіомовлення і телебачення

Львівського національного університету

імені Івана Франка;

– кандидат філологічних наук, доцент

Бігусяк Михайло Васильович,

доцент кафедри української мови

Прикарпатського університету

імені Василя Стефаника

Провідна установа – Чернівецький національний університет імені Юрія

Федьковича, кафедра сучасної української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться 28 березня 2001 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76000, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Автореферат розіслано 26 лютого 2001 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук Тишківська Н.Я.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Активізація наукового осмислення історії української термінології як підсистеми загальної лексичної системи мови зумовлена відродженням національних традицій, а отже, і потребою впорядкування українських термінологічних систем. У сучасних дослідженнях аналізуються теоретичні аспекти терміносистем – процеси їх формування, лексико-семантичні явища і особливості словотвірної структури. З іншого боку, необхідність в удосконаленні, унормуванні та стандартизації національних термінів спричинила активізацію прикладного аспекту – укладання термінологічних перекладних і тлумачних словників.

В останні десятиліття об'єктом лінгвістичного дослідження були передусім галузеві термінології, зокрема економічна (Т.Панько), біологічна (Л.Симоненко), хімічна (Г.Наконечна), юридична (О.Сербенська), церковна (С.Бібла), друкарська (Е.Огар), лісова і деревообробна (Н.Шило) та ін., а також весільна лексика (М.Бігусяк), професійна лексика художньої кераміки (Н.Левун) та вишивальних технік (І.Зінченко), виноградарська лексика (Ж.Красножан), лексика лісосплаву (І.Сабадош). Проте терміносистеми, що формуються на базі деревообробної лексики, залишаються недостатньо вивченими. Дослідження різьбярської термінолексики не лише заповнить відчутну прогалину у висвітленні цієї теми, а й стане логічним продовженням тієї наукової праці, що проводилась українськими вченими стосовно термінологічних систем.

Актуальність дослідження процесу становлення і особливостей формування термінології художнього різьблення зумовлена необхідністю систематизації різьбярських термінів для їх подальшого унормування і закріплення у термінологічних словниках. Дослідження різьбярської термінолексики як однієї з підсистем фахової ремісничої лексики, певною мірою наближеної до розмовної мови, допоможе розкрити загальні тенденції розвитку української мови, виявити специфічні риси самої терміносистеми, а також основні принципи її формування і засоби номінації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана із теоретичними дослідженнями і лексикографічними працями, які виконуються у відділі української мови Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, а також із прикладною науковою розробкою кафедри культурології Українського державного лісотехнічного університету – ДБ.06734 “Традиції українського народного меблярства в проектуванні меблевих виробів”.

Метою дослідження є систематизація української термінології художньої різьби по дереву (УТХРД) як окремої науково-виробничої підсистеми загальнолітературної мови; комплексне висвітлення шляхів і способів формування та особливостей функціонування професійної лексики художньої різьби по дереву.

Завдання дослідження:

1) зібрати професійні терміни, наявні в усному мовленні та опублікованих працях;

2) осмислити статус досліджуваних термінолексем в аспекті понять “наукова термінологія”, “народна (реміснича) термінологія”;

3) виділити та дослідити тематичні групи, охарактеризувати се-мантичні процеси, що відбуваються у межах даної терміносистеми;

4) дослідити процеси формування української термінології художньої різьби по дереву та окреслити основні періоди її розвитку;

5) з'ясувати об'єм запозиченого лексичного матеріалу у складі УТХРД, розкривши співвідношення питомого українського та чужомовного елементів у складі аналізованої термінології;

6) висвітлити словотвірні особливості різьбярських термінів, визначивши словотвірні моделі, за якими вони утворюються, та ступінь їх продуктивності; проаналізувати термінологічні словосполучення, що використовуються для позначення спеціальних понять;

7) укласти словник термінів художнього різьблення.

Об'єкт дослідження – українська термінологія художньої різьби по дереву.

Предметом лінгвістичного дослідження є процес формування УТХРД, лексико-семантичні особливості та словотвірна будова різьбярських термінів – понад 1,5 тис. одиниць.

Джерела фактичного матеріалу:

1. Матеріали, зібрані шляхом опитування за спеціально розробленим питальником: а) народного майстра Гуцульщини – Балагурака І.В., члена Спілки художників України; б) викладачів спеціальних навчальних закладів – Бабійчука І.А., Каваса К.М. (Івано-Франкове художнє профтехучилище Львівської обл.), Трофимлюка В.А. (Львівський державний коледж декоративно-ужиткового мистецтва ім. І.Труша); в) дослідника Соломченка О.Г. – автора наукових розвідок про декоративно-прикладне мистецтво Гуцульщини.

2. Історико-етнографічні дослідження, наукові праці та словники, найважливішими з яких є: Шухевич В. “Гуцульщина” (Львів, 1899 – 1901), Будзан А.Ф. “Рiзьба по дереву у захiдних областях України ХІХ – ХХ ст.” (К., 1960), Мельниченко П.П. “Оздоблення садиби виробами з деревини” (К., 1993), Тимкiв Б.М., Кавас К.М. “Виготовлення художнiх виробiв з дерева” (Львiв, 1995), Шевченко Є. “Народна деревообробка в Україні” (К., 1997).

3. Загальні словники: “Словник української мови” (К., 1970 – 1980. Т. 1 – 11), “Етимологічний словник української мови” за ред. Мельничука О. (К., 1982 – 1989. Т. 1 – 3), Duden. Herkunftswцrterbuch der deutschen Sprache (Mannheim; Zьrich: Dudenverlag, 1989).

4. Матеріали картотек “Гуцульщина”, “Словника української мови ХVІ – першої пол. ХVІІ ст.”, “Історичного словника українського язика” Є.Тимченка; українська періодика кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Мета, завдання і праця над джерельною базою визначили основні методи дослідження – описовий, зіставний, структурний. Для визначення кількісного складу тематичних груп та ступеня продуктивності способів творення термінів використано статистичний метод. У дисертації поєднано синхронний та діахронічний аспекти дослідження.

Наукова новизна роботи. Дисертація є першою спробою комплексно проаналізувати українську термінологію художньої різьби по дереву як цілісну термінологічну систему. Новизна дослідження полягає в тому, що термінолексика художньої різьби по дереву вперше стала об'єктом лінгвістичного аналізу. Вперше показано внутрішню системну організацію УТХРД, якій властива розвинута ієрархія, виділено тематичні групи та мікрогрупи у їх складі, описано притаманні аналізованій терміносистемі лексико-семантичні процеси. Систематизацію різьбярських термінів проведено за різними критеріями, вперше визначено джерела, шляхи та способи їх формування, а також фактори, що вплинули на цей процес, і таким чином, проаналізовано становлення терміносистеми. Укладено словник термінів художньої різьби по дереву.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у виділенні терміносистеми художнього різьблення як однієї з підсистем загальнолітературної мови, у поглибленні відомостей про становлення та розвиток української термінології художньої різьби по дереву, а отже, і художнього різьблення як промислу.

Практичне значення дисертаційної праці. Низка сформульованих у роботі положень може бути застосована при проведенні порівняльно-історичних лінгвістичних досліджень, при опрацюванні курсу української лексикології. Зібраний фактичний матеріал можна використовувати у процесі укладання загальномовних тлумачних, етимологічних та спеціальних термінологічних словників. Матеріали дослідження також можуть залучатися під час підготовки спеціалістів профільних навчальних закладів, допомогти в створенні навчальних спецкурсів, проведенні лекційних та семінарських занять із проблем термінології, зокрема вивчення ремісничих термінів. Вони також сприятимуть нормуванню професійного мовлення майстрів-різьбярів.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження обговорювалися на засіданні відділу української мови Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, на кафедрі української мови Прикарпатського університету ім. В.Стефаника. Окремі положення і результати дослідження викладені у доповідях на ІІІ Міжнародній науковій конференції “Проблеми української науково-технічної термінології” (Львів, 1994), І та ІІ Всеукраїнських наукових конференціях “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 1996, 1997), а також на науково-практичних семінарах кафедри культурології Українського державного лісотехнічного університету (1997, 1998, 1999).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено в 7 публікаціях, серед яких 4 статті (загальним обсягом 1,4 авт. арк.), матеріали наукової конференції та 2 тез.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (228 найменувань на 18 сторінках), 3 додатків, серед яких зразки орнаментальних мотивів, словник термінів художньої різьби по дереву. Робота містить три таблиці, одну діаграму. Дисертація викладена на 229 сторінках, з яких 161 сторінка основного тексту.

основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання дослідження та методи аналізу, визначено об'єкт та джерельну базу роботи, розкрито новизну, теоретичну та практичну значимість дисертації.

У першому розділі “Виникнення та етапи розвитку української термінології художньої різьби по дереву” досліджується процес зародження та формування УТХРД, часове розмежування періодів її розвитку, проаналізовані писемні джерела, у яких зафіксовані різьбярські терміни.

Перший підрозділ “Основні чинники формування різьбярської термінології” присвячено аналізові чинників, які впливали на термінологію художнього різьблення у процесі її розвитку. Як спосіб декорування предметів культу та оздоблення реалій побуту художнє різьблення було відоме ще у період Київської Русі. У той же час, безперечно, виникали і самі найменування, що позначали певні процеси, інструменти, ознаки. Спеціальна різьбярська лексика розвивалася впродовж століть на основі і паралельно із загальнонародною мовою та мовою етнографічних регіонів. На її становлення впливали зовнішні чинники, серед яких розвиток суспільства, спосіб існування та мен-тальність українського народу, його бажання внести естетичний елемент у свій побут. Внутрішні впливи пояснюємо насамперед тим, що термінологія художньої різьби по дереву розвивалася за законами української мови.

У другому підрозділі “Періодизація розвитку української термінології художньої різьби по дереву” виділено та охарактеризовано три основні періоди розвитку УТХРД:

І період (ХІ – перша пол. ХІХ ст.). Термінологічний матеріал раннього періоду розвитку різьби як промислу нечисленний. Першооснову української різьбярської термінології становлять терміни давньоукраїнського походження, зафіксовані у писемних пам'ятках (“Повість врем'яних літ”, Галицько-Волинський літопис): плоскорізьба, вирізьблени(й), різьба.

Подальший розвиток різьбярства, створення ремісничих цехів та мануфактур, поява при монастирях майстерень, у яких займалися різьбленням, зумовили збагачення різновидів різьблення, орнаментальних мотивів, типологічних груп виробів, а отже, і творення відповідних термінів. Зокрема, “Словник української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.” фіксує наявність у складі УТХРД термінів на позначення назв осіб: снициръ, древоделецъ, хитрецъ; назв процесів: резаня(є), резаты; ознак: сницерский, вырезаный; інструментів, знарядь: резецъ, жолобковата пила; назв оздоблюваного матеріалу: древо; виду промислу: робота сницерска. Термінологія цього ж періоду частково представлена у “Лексиконі словено-латинському” Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського, куди, зокрема, увійшли і терміни з “Лексикона” П.Беринди.

Таким чином, навіть ці спорадичні матеріали cвідчать про те, що у складі старої української мови уже були спеціальні лексичні поняття, що позначали різьбярські реалії.

У ІІ періоді (друга пол. ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.) розпочався процес формування сучасної української термінології художньої різьби по дереву. Її подальше становлення ґрунтувалося на лексиці галузі попереднього періоду, хоч сама різьбярська термінологія в той час ще не набрала рис остаточно сформованої системи.

Упродовж цього періоду різьбярська лексика поповнювалася новими найменуваннями, що зафіксовані у тогочасних словниках, це лексеми на позначення процесуальних понять (высвердлювать, выточувать, різати, різьбити), агентивних найменувань (сницеръ, різбар), матеріалу (колода, балка), назв технік (різь, різьба, горорізьба, різьбярство), різьбярських знарядь (різакъ, різець, сныцерське долото), орнаментів (взиръ, мереження), назв виробів (вико, келихъ).

Визначальними чинниками розвитку УТХРД у кінці ХІХ – поч. ХХ ст. були процеси усталення художньої різьби по дереву як промислу, зародження та розвиток різьбярських шкіл, організація виставок. Очевидно, що саме тоді у різьбярській терміносистемі з'являється значна кількість термінів німецького походження на позначення назв інструментів: стамеска, штрeйфак, абзедзeґа, дриль, шпiндель. Основною причиною появи іншомовних термінів є, на наш погляд, те, що викладачами у художньо-промислових школах були випускники вищих навчальних закладів Австро-Угорщини, які використовували у процесі навчання звичні для них інструменти, виготовлені за межами України, а отже, і термінологію, переважно німецьку.

Значний вплив на формування УТХРД мала діяльність Товариства для розвою руської штуки (Львів, 1900 – 1903 рр.), НТШ, інших громадських і культурно-просвітніх товариств. Зацікавлення дослідників різьбою як видом промислу спричинило появу праць, у яких знаходимо велику кількість спеціальних найменувань, – це фактично були перші наукові писемні джерела, де зафіксовано різьбярські терміни. Історико-етнографічне дослідження В.Шухевича “Гуцульщина”, зокрема, засвідчує існування уже тематичних груп різьбярських термінів – назв технік: плоскорізьбa, впускaнє; процесів: писaти, різьбити, вирізaнє, вiточеня; інструментів: долiтце, друлівник; найменування станка та його частин: токaрня, різeц, валoк; мотивів: кyчері, рyжє, цiточки; агентивних назв: різьбяр; виробів: берiвочки.

У матеріалах тогочасної преси (“Господарь и промышленникъ” (1879 р.), “Діло” (1887 р.)) друкувались регулярні звіти про господарсько-промислові виставки, у яких також, хоч і досить фрагментарно, представлена різьбярська лексика.

У першій половині ХХ ст. з'являється багато історико-етнографічних досліджень, пов'язаних з деревообробкою в Україні. Появі нових понять та їх науковій номінації, зокрема, сприяли праці В.Щербаківського, К.Широцького, О.Степанової, В.Січинського, В.Свєнціцької, Б.Кобилянського, у яких фіксуємо уже, крім українських слів, чужомовні запозичення: рельєф, орнамент. Характерною рисою розвитку різьбярської термінолексики є активне використання у згаданих працях термінів-словосполучень (ТС): плоскорізьблені ікони, різьба ажурова, геометричні мотиви, рослинні мотиви.

Процес термінотворення відбувався шляхом добору із загальновживаної лексики тих найменувань, що найповніше і найбільш вмотивовано розкривали сутність народжуваних практикою понять. Не всі тогочасні терміни увійшли до складу сучасної термінологічної системи, проте саме у першій половині ХХ ст. терміносистема художньої різьби по дереву була в основному сформована .

Початок третього періоду (40 – 90 - ті рр. ХХ ст.) характеризується спадом у розвитку УТХРД. Орієнтація на російську термінологію спричинила активне засвоєння російських лексем, часткове витіснення національних термінів. При порівняльному аналізі російських та українських посібників знаходимо велику кількість утворених способом калькування з російської термінів, наявність яких спостерігаємо майже в усіх тематичних групах (окрім агентивних назв), що формують українську різьбярську терміносистему. Це й спричинило витіснення термінів, утворених за українськими словотвірними моделями.

Оскільки художнє різьблення як вид промислу розвивалося здебільшого у Карпатському регіоні України, то термінологічна лексика, що використовувалася для позначення спеціальних понять, була обмежена територіально, тобто мала діалектний характер. Аналізові різьби по дереву, зокрема гуцульської, присвячено ряд етнографічних праць А.Будзана, О.Соломченка, К.Шонк-Русича та ін.

Сучасний етап розвитку УТХРД позначений процесами відродження українського термінотворення. Видання підручників українською мовою та перехід спеціальних навчальних закладів на україномовне викладання заклали передумови для збагачення різьбярської терміносистеми, її подальшого розвитку. Найновіші українські посібники з художнього різьблення та словник народної термінології засвідчили спадкоємність термінологічного досвіду та єдність аналізованої терміносистеми, на що вказує використання у них однакових термінів на позначення спеціальних найменувань усіх тематичних груп УТХРД: назви технік (виклбданка); агентивні назви (різьбяр, стучник); найменування матеріалу та його властивостей (варене дерево, текстура); назви технологічних процесів (вирнзуванє, обточувати); терміни орнаментації (огірoчки, засiяне пoле); назви інструментів та обладнання (стамеска-клюкарза, городничук); спеціальні технічні терміни (прорис, паж); назви різьблених виробів (царські вратб, скриня).

Отже, різьбярська термінологія формується в основному за рахунок ресурсів української мови, активно використовується діалектний матеріал, терміни-запозичення проходять апробацію часом, практичним функціонуванням, “авторські” найменування, як правило, до її складу не потрапляють. Процес унормування УТХРД не є завершеним, підтвердженням чого є значна кількість термінів-синонімів, паралельне використання діалектних та загальнолітературних найменувань, застарілих та сучасних форм термінів.

Другий розділ “Склад і структурна організація української термінології художньої різьби по дереву” складається з трьох частин.

У першому підрозділі “Особливості системної організації різьбярської термінології” УТХРД описано як цілісну ієрархічно організовану і впорядковану систему мовних одиниць, серед яких розрізняємо власне різьбярські найменування та номінативні елементи з інших споріднених галузей деревного обробітку. УТХРД є підсистемою термінології народної деревообробки, яка, в свою чергу, включає підсистеми термінів бондарства, ложкарства, теслярства та ін. Наявність саме таких ієрархічних зв'язків між названими терміносистемами підтверджується існуванням спільного для вказаних підсистем пласту термінів, до складу якого належать терміни-назви технологічних процесів (витесування, вистругування), деякі терміни з предметним значенням (заготовка, проріз), інструменти (столярний верстак, рейсмус, коловорут).

Разом з термінологією народної деревообробки термінологія художньої різьби по дереву входить у загальну терміносистему, пов'язану з обробкою дерева, і має у своєму складі терміни, що функціонують в інших підсистемах деревообробки (промислове деревообробництво, меблярство, столярство). Це терміни, що називають загальні за сферою функціонування поняття: матеріал та його властивості (дерево, фактура, обрізні дошки), технологічні процеси (склеювання, розмітка, виточування), інструменти (фуганок, рубанок, токарний верстат), технічні найменування (гніздо, отвір, сполучення на впуск).

Необхідно зазначити, що більшість термінів, які вживаються у суміжних терміносистемах, у системі різьбярської термінології є основними, тобто позначають поняття, без яких різьбярство як галузь існувати не може. Крім цього, такі терміни є основою для творення похідних найменувань: пилка (широка пилка, вузька пилка).

УТХРД є сукупністю взаємопов'язаних термінів, об'єднаних на основі позамовних зв'язків у тематичні мікротерміногрупи, що ієрархічно підпорядковуються тематичним групам, різним за об'ємом і структурою.

У цілому сучасна терміносистема художньої різьби по дереву (1619 термінів) об'єднує такі тематичні групи спеціальних найменувань: 1) назви матеріалу та його властивостей (109 (6, 7%)) (колода, розколюваність); 2) назви інструментів та обладнання (265 (16, 4%)) (ямничoк, вибирaч, довгий косячoк); 3) назви технологічних процесів (348 (21, 5%)) (плоскорельєфна різьба, інкрустація бісером, впускaнє); 4) назви виробів (249 (15, 4%)) (хрести, рaкви); 5) терміни орнаментації (399 (24, 65 %)) (разiвки, півмн?яць, сoняшники); 6) спеціальні технічні терміни (245 (15, 1%)) (лунки, верхні точки рельєфу); 7) агентивні назви (4 (0, 25%)) (різьбяр, деревообробник).

Системність в організації УТХРД передбачає подальше членування понять. Зокрема, у межах майже кожної лексико-семантичної групи термінів виділено мікрогрупи; наприклад, тематична група “назви матеріалу та його властивостей” складається з двох мікрогруп: 1) матеріал (червоне дерево); 2) його властивості (щільна деревина).

У тематичній групі найменувань інструментів є мікрогрупи термінів на позначення: 1) знарядь для початкової обробки дерева (77) (абзедзе?ґа, вісний стілeць); 2) інструментів для розмітки орнаментальних мотивів (20) (вiнкель, ґерyнок); 3) найменувань спеціальних інструментів (119) (цюкавка, паскaрик); 4) назв частин інструментів (49) (стyпик, хлoпчик, кaпці).

Тематична група “назви технологічних процесів” включає мікрогрупи: 1) технологічні процеси (193) (точення, довбання, тонування); 2) види і техніки різьби (155) (контурна різьба, дереворит).

Тематична група “терміни орнаментації” також складається з двох мікрогруп: 1) власне орнаментальні терміни (383) (рyжі, зaячі вyшка); 2) оздоблювальні елементи (16) (пацьoрки, крyченка).

Термінологія художнього різьблення на лексичному рівні характеризується неоднорідністю складу, оскільки функції термінів виконують і загальновживані слова, і лексеми діалектного походження, тому у межах зібраного нами матеріалу у складі УТХРД виділяємо:

1) Лексеми, якi стали термінами в результаті термінологізації загальновживаних слів (вторинної номінації). На основі метафоричного переосмислення утворено терміни на позначення орнаментальних мотивів (сунечко, смерiчки, бесaги, парканeць), різьбярських інструментів (лопaтка, гребiнчик, головa, листівничoк).

2) Терміни-діалектизми. Переважно це назви видів рiзьблення (сухa рiзьбa, жирoванє, впускбнє), мотивiв (моршiнка, ментйлі), iнструментiв (скосaк, фасyлька, нутромiр). Сюди ж належать і професіоналізми, які в основному мають діалектне походження.

3) Міжгалузеві терміни, зафіксовані у спеціальній літературі (мотив, гравірування, торцеві грані виїмок, геометричний лінійний орнамент).

Усі названі пласти визначаємо як спеціальну лексику, що обслуговує художнє різьблення як вид промислу, приєднуючись до думки тих дослідників (Шанський М.М., Шмельов Д.М., Пристайко Т.С.), які професійну лексику і термінологію вважають однотипними класами слів і словосполучень. Крім цього, професійна лексика – це по своїй суті “народна термінологія”, а саме “народна термінологія стала передумовою формування більш досконалої наукової термінології”.

У другому підрозділі “Генетична і лексико-граматична характеристики української термінології художньої різьби по дереву” проведено аналіз різьбярських термінів стосовно їх походження та описано лексико-граматичний склад УТХРД.

За генетичним складом у терміносистемі художньої різьби виділяємо: 1) питомі українські терміни (рівнaк, долото, зубцi); 2) терміни-запозичення з інших мов (німецької: гaйсмус, штрeйфак; італійської: інтарсія, профіль; французької: ажур, барельєф; польської: цeбер; турецької: люлька; перської: каблук; російської: бокал); 3) терміни, утворені за допомогою греко-латинських основ (латинської: орнамент, інкрустація; грецької: графія, паж).

Терміни іншомовного походження (21%) є у складі усіх тематичних груп УТХРД: назв технік (інтарсія); iнструментiв для виконання певних мотивiв рiзьби (голяйзер, клюкарза); матеріалу та його властивостей (фактура, текстура); агентивні назви (снiцар); термінів орнаментації (орнамент, меандр); технічних термінів (фон, цинки); технологічних процесів (шліфування); виробів (бамбeтль, шафа).

Серед чужомовних термінів виділено такі різновиди запозичень: 1) оригінальні: а) лексичне запозичення, коли засвоюється форма слова разом зі змістом, при цьому зберігається його структура та порядок розташування основних елементів: інтарсія, фестон, фаска; б) запозичення матеріальної форми слова з наповненням його новим змістом: графія, волюта, лев, колокольці; 2) кальки: чотирикутник, тримачі кутові; 3) змішане запозичення, коли один із словотворчих компонентів є іншомовним, а інший – українським: цезaр + ик, єрэн + ок, полір + ування, снiцар + ство.

Статистичний аналіз лексичного складу різьбярської терміносистеми засвідчує, що кількісно переважають однослівні найменування ?50, 9% (824), терміносполуки (ТС) складають 49,1% (795 ТС), композитні терміни нечисленні – 2, 65% (43 одиниці).

Граматичне ядро УТХРД складають іменники 48,5% (785) та дієслова 2,4% (39), що позначають однослівні терміни. Інші частини мови (у складі ТС) представлені у такій пропорції: прикметники ?25, 4% (407), дієприкметники ?1% (16), числівники 0,1% (2).

У складі ТС термін набуває більшої конкретності у міру збільшення числа компонентів. Основний зміст закладено у родовому терміні (іменнику), атрибутивний елемент лише конкретизує його, вносить видову ознаку (торцевий зріз, поздовжній середньобіжний зріз).

За характером внутрішніх семантичних зв'язків компонентів виділено дві групи терміносполук: 1) ТС, які мають немотивоване значення (біжyчий ніж, вісний стілeць). Це нерозкладні ТС фразеологічного типу, їх семантика лише частково мотивується значенням компонентів; 2) ТС, що характеризуються прозорою мотивацією (півкругле долото, плоский інструмент, кривий вибирaч). Такі ТС є семантич-но стійкими, хоча синтаксично розкладними мовними одиницями.

У третьому підрозділі “Лексико-семантичні особливості української термінології художньої різьби по дереву” описано явища полісемії, синонімії, антонімії, гіпонімії, які реалізуються в УТХРД у тих межах, що не порушують семантичної визначеності термінів.

У термінології художньої різьби по дереву реалізація багатозначності має свої особливості: зафіксовано випадки двостороннього метонімічного перенесення у процесі термінотворення: мотив ® інструмент (за орнаментальним мотивом названо інструмент, яким він виконувався: пшеничка – мотив гуцульської різьби і пшеничка – інструмент для виконання цього мотиву); інструмент ® мотив (від найменування знаряддя праці утворено термін на позначення орнаментального мотиву: швaйсик – різьбярський інструмент, яким виконували мотив швaйсик). Метонімічне перенесення назви поняття однієї тематичної групи в іншу, що межують між собою або перебувають в органічному зв'язку, наявне також у категоріях: процес ® назва техніки (гравірування); процес ® прийом обробки дерева (виточування); спосіб виконання ® назва мотиву (н?ьчасте письмo).

Основними причинами виникнення синонімів серед різьбярських термінів є паралельне функціонування нових та застарілих назв різьбярських реалій, термінів власне українських та іншомовних, існування територіальних найменувань, зумовлених українськими говорами.

Серед термінів-синонімів виділяємо дві основні групи: одноструктурні синоніми (однослови) та різноструктурні синоніми (синтаксичні синоніми). У свою чергу, серед одноструктурних синонімів розрізняємо: 1) терміни-варіанти (у синонімічні відношення вступають суфікси -Ж-, -к-, -нн-: надріз = надрізка = надрізання); 2) терміни – різнокореневі відповідники (квадрaтики = вікoнця); 3) терміни, різні за походженням (зірка = штeрно), синонімічні зв'язки між якими виникли у результаті тотожності значень українських та німецьких загальновживаних слів. Дублетне вживання власних та запозичених лексем як термінів – назв мотивів, пояснюємо впливом історико-політичного фактору на формування УТХРД. Ще однією причиною існування таких семантично зближених найменувань є індивідуальне авторське творення та використання термінів орнаментації.

Синтаксичні синоніми у різьбярській термінології представлені трьома різновидами: 1) синонімічна відповідність “слово – словосполучення”(кривэльки = арчбсті лінії), яка досягається тим, що у ТС основне змістове навантаження несе атрибутивний компонент, а у деривативному варіанті основне значення перенесено на афікс; 2) синонімічна відповідність “словосполучення – словосполучення”, що реалізується у варіантному вживанні стрижневих слів (геометрична різьба = геометричне різьблення), у варіантному використанні обох компонентів терміносполуки (наскрізне різьблення = прорізна різьба) та у синонімічному використанні атрибутивних компонентів ТС (нігтеподібне різьблення = лускоподібне різьблення); 3) синонімічна відповідність “повна форма терміна – коротка форма терміна”(головкбте письму = головкбте).

Особливість використання термінів-синонімів у межах УТХРД виявляється у тому: а) що вони по-різному позначають одне спеціальне поняття; б) що сфера їх використання є відносно замкненою (у межах конкретної терміносистеми); в) що різним є спосіб позначення спеціального поняття (однослівні назви, терміни-композити, терміни-словосполучення).

Антонімічні відношення у межах УТХРД реалізуються: а) на рівні префіксів (барельєф – горельєф); б) через використання у складі ТС атрибутивних компонентів з протилежним значенням (проста текстура – складна текстура).

Гіпонімічні зв'язки пронизують усю терміносистему художнього різьблення, структуруючи відношення між її компонентами. Ядром УТХРД є найменування різьба, орнамент, інструмент та ін., що ви-творюють групи різнорівневих гіпонімів. На основі проведеного аналізу виділено два основні типи гіпонімічних зв'язків: формально-семантичні та власне-семантичні.

У третьому розділі “Структурно-словотвірні особливості термінів різьбярства” проаналізовано способи творення термінів, описано словотвірні моделі, визначено ступінь їх продуктивності.

Різьбярська терміносистема охоплює такі структурні типи термінів: однослівні терміни, терміни-композити і терміни-словосполучення. Переважають в УТХРД терміни-однослови, найпродуктивнішим способом їх творення є морфологічний. У системі морфологічного словотвору найбільше застосування має афіксація.

Відіменні деривати позначають назви інструментів, назви мотивів і найменування промислу та утворюються за допомогою словотвірної моделі іменник + суфікси: -ок, -ак, -к-, -авк-, -ик, -очк-, -ств- (косячoк, вибирaчик, листoчки, різьбярство, орнаментика).

Найпродуктивніше при творенні віддієслівних дериватів використовуються словотвірні моделі: “дієслово + -ач”(втискбч), “дієслово + -ак”(писбк, рівнбк), “дієслово + -ик”(глбдик), “дієслово + -нн(я)” (точення), “дієслово + -к(а)” (розмітка, насічка). Терміни дієслівного походження найчастіше мають процесуальне значення (надрізання) або називають спеціальні інструменти (обертбч).

Префіксальний спосіб термінотворення у системі УТХРД є малопродуктивним і застосовується лише у двох тематичних групах: назви мотивів (піврyжа) та процесуальні назви (обточити).

Малою продуктивністю відзначається також префіксально-суфіксальний спосіб творення різьбярських термінів: 2 іменники (напилок, підверстатник) та 4 дієслова (відтінити).

Безафіксний спосіб термінотворення в УТХРД представлений однією словотвірною моделлю: “дієслівна твірна основа + -Ж-” (розписувати ® розпис), за якою утворено терміни: назви технік (різьба), процесуальні найменування (розпис), назви знарядь (спуст, струг), технічні найменування (проріз, прорис); орнаментальні назви (карб).

При творенні термінів способом основоскладання відбувається процес лексикалізації словосполучення, внаслідок чого виникають складні слова, що повніше розкривають зміст поняття, оскільки за семантичним складом співвідносяться зі словосполученням. У складі УТХРД зафіксовано складні терміни-іменники та прикметники, серед яких за структурно-морфологічними ознаками виділяємо: а) складні лексеми, утворені сполученням двох іменників із сурядним зв'язком (лунки-нігтики); б) терміни, мотивовані прикметниковою та іменниковою основами (шліфшкірка, дрібнозернистий); в) іменники, утворені поєднанням іменникової та дієслівної основ (дереворіз, нутромiр); г) терміни-прикметники, мотивовані числівниковою та іменниковою твірними основами (трипелюстковий).

Продуктивність застосування синтаксичного способу 49, 1% (745 ТС) зумовлена розвитком та ускладненням різьбярських понять, використанням термінів суміжних галузей та загальновживаних слів для позначення різьбярських реалій. ТС характерні для називання усіх поняттєвих категорій, крім агентивних найменувань, відображаючи в них родо-видову ієрархію понять. Найактивніше ТС використовуються у процесі найменування назв технологiчних процесів (216 ТС), назв інструментів (102 ТС), термінів орнаментації (154 ТС).

За будовою серед ТС виділяємо простi (двочленнi) i складнi (три-, чотири- i багаточленнi) сполуки. Основними моделями для утворення простих ТС є: 1) “A + N”: (фyтчик тонкий), 2) “N + N” (зачистка фону), 3) “Num. + N” (друга фаска), 4) “V + N” (зрізати грань).

Багаточленні ТС виникають такими основними способами: 1) поєднанням простих терміносполук (заокруглена рiзьба з подушковим фоном утворене вiд двох простих ТС – заокруглена рiзьба i подушковий фон); 2) ускладненням простого ТС: приєднанням ще одного компонента до двочленного терміна, який деталізує поняття (пор.: прорiзна рiзьба i накладна прорiзна рiзьба).

В основі вторинної номінації різьбярських понять лежить використання наявних у мові номінативних засобів: давніших терміносистем, а також загальновживаних слів. Джерелом поповнення терміносистеми УТХРД були раніше сформовані термінології: якщо для позначення назв інструментів, технологічних процесів можливим є використання термінології суміжних деревообробних промислів, то при найменуванні орнаментальних мотивів вживалися терміни орнаментації писанкарства, килимарства, народної вишивки.

Вторинна номінація різьбярських понять реалізується у двох видах – метафорі та метонімії. В основі метафоричного перенесення є: а) зовнішня схожість орнаментального мотиву (гадючка, гніздо); б) функціональна подібність (сіканeць, засипка).

У системі УТХРД метафоричне переосмислення є продуктивним при творенні термінів, що позначають різьбярські інструменти (підкiвка), орнаментальні мотиви (дерево життя), процесуальні назви (сполyчення глухе), характеризують ознаки (стрічковий орнамент).

Перенос за суміжністю має декілька видів: “процес – назва виду різьби”: вирнзуванє, ритуванє; “процес – прийом різьби”: виточування; “процес – спосіб сполучення”: накладка, цинкуванє; “процес – предмет”: впуск; “процес – наслідок дії ”: зріз, прорис.

У Висновках узагальнено результати дослідження.

Українська термінологія художньої різьби по дереву, виникнувши як народна термінологія з ремісничою приналежністю, розвинулася в цілісну ієрархічно організовану систему, що наближає її до сучасних термінологічних систем.

У розвитку УТХРД визначаємо три етапи, основними критеріями, для виділення яких є: а) число термінів, зафіксованих на певний період у писемних джерелах, та можливість їхньої систематизації; б) наявність наукових досліджень, словників, підручників; в) характер суспільно-історичних обставин, у яких розвивалося різьбярство.

Процес свідомої номінації різьбярських об'єктів, процесів, інструментів і широкої фіксації термінів припадає на 2-гу пол. ХІХ ст., бо на цей час у складі аналізованої терміносистеми наявні усі основні тематичні групи термінів: назви процесів, інструментів, знарядь, матеріалу, орнаментів, агентивних найменувань.

Сучасна УТХРД є цілісною системою ієрархічно організованих мовних засобів, що забезпечують найменування поняттєвої бази художнього різьблення. Кожне поняття має своє словесне оформлення і, перебуваючи за однією зі своїх ознак у логічному зв'язку з іншими поняттями, має певне місце у родо-видовій ієрархії термінів.

Одним із основних джерел поповнення різьбярської термінології є використання загальновживаних слів у ролі термінів, до них приєднується значна кількість термінів, які за походженням є діалектними.

За генетичним складом УТХРД не є однорідною: аналізована терміносистема сформована переважно на українській лексичній основі та шляхом прямих і непрямих лексичних запозичень, використання яких для найменування різьбярських понять зумовлене значним впливом позамовних чинників на процес формування УТХРД.

Семантичний розвиток значення слова зумовлює наявність у різьбярській термінології більшості лексико-семантичних процесів, притаманних літературній мові, у тих межах, що не порушують семантичної визначеності термінів. Констатуємо, що явище омонімії для аналізованої терміносистеми не характерне.

Основою для термінологічної номінації є словотвірна система загальнолітературної мови. У процесі дослідження виявлено, що для творення різьбярських термінів використовуються всі основні способи, за допомогою яких поповнюється лексичний запас літературної мови: морфологічний, синтаксичний, семантичний.

Морфологічному способові термінотворення властиві загальні закономірності, що характерні для мови в цілому. Зокрема, для різних категорій різьбярських понять притаманне застосування таких способів творення: 1) для агентивних назв – суфіксація; 2) для процесуальних назв – префіксація, суфіксація, префіксально-суфіксальний спосіб, безсуфіксний словотвір; 3) для предметних понять – префіксація, суфіксація, префіксально-суфіксальний спосіб, осново- та словоскладання; 4) для назв властивостей – суфіксація.

Терміни, утворені синтаксичним способом, характеризуються про-зорою мотивацією (у переважній більшості ТС), семантичною цілісністю, точністю передачі змісту поняття. Найактивнішими є атрибутивно-номінативні моделі: 1) А + N (402 ТС); 2) N + A + N (49 ТС); 3) A + A + N (48 ТС); 4) A + N + N (34 ТС). Досить продуктивно використовуються і номінативно-номінативні моделі: N + N (177 ТС). У межах тематичної групи “назви технологічних процесів” продуктивність виявляє словотвірна модель “V + N” (26 ТС).

Одним із продуктивних способів термінотворення є семантичний: загальновживані слова змінюють своє значення на основі метафоричних та метонімічних переносів і стають термінами (у процесі термінологізації відбувається розвиток нового термінологічного значення через переосмислення семантики загальновживаного слова).

Поліаспектна характеристика УТХРД показує, що це складна і розгалужена система, процес формування якої триває. Особливості системної організації різьбярських термінів на семантичному і структурному рівнях обґрунтовують необхідність виділення термінології художнього різьблення як окремої відносно окресленої, хоч і незамкненої науково-виробничої підсистеми загальнолітературної мови із низкою специфічних рис.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

1. Українська термінологія художньої різьби по дереву: способи творення // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць. – К.: НПУ ім. Драгоманова, 1999. – С. 92-100 (0,4 авт.арк.).

2. Виникнення та етапи розвитку української термінології художньої різьби по дереву // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 81. Слов'янська філологія. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – С. 113-119 (0,3 авт.арк.).

3. Лексико-семантичні особливості української термінології художньої різьби по дереву // Наукові записки Тернопільського педуніверситету. Серія: мовознавство. – Тернопіль, 2000. – Вип.2. – С.145-154 (0,5 авт.арк.).

4. Із спостережень над гуцульською народною термінологією художньої різьби по дереву // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Збірник наукових праць. – Ужгород, 2000. – Вип.3. – С.79-82 (0,2 авт.арк.).

5. Терміни – словосполучення у професійній мові різьбярів по дереву // Українська термінологія і сучасність: Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. – К., 1997. – С. 87-89.

6. Народні найменування на позначення мотивів різьби // Українська термінологія і сучасність: Тези доп. Всеукраїнської наукової конференції. – К., 1996. – С. 18-19.

7. До характеристики термінів деревних промислів // Проблеми української науково-технічної термінології: Тези доп. 3-ї Міжнародної наукової конференції. – Львів, 1994. – С. 196-197.

анотація

Гриджук О.Є. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Прикарпатський університет ім. В.Стефаника, Івано-Франківськ, 2001.

У дисертації вперше проаналізовано українську термінологію художньої різьби по дереву як цілісну систему ієрархічно організованих спеціальних найменувань. Дослідження проведено у порівняльно-історичному (формування різьбярської терміносистеми, чинники, що впливали на цей процес, періодизація розвитку УТХРД), лексико-семантичному (генетична та лексико-граматична характеристика, лексико-семантичні процеси) і структурно-словотвірному (способи і засоби термінотворення, словотвірні моделі, ступінь їх продуктивності) аспектах на основі аналізу історико-етнографічних та спеціальних наукових праць, посібників, довідників, загальномовних словників, періодичних видань.

Ключові слова: українська термінологія художньої різьби по дереву, термінологічна система, тематична група, термін, номінація.

summary

Hrydzuk O. The terminological vocabulary of the artistic carving. – Manuscript.

Dissertation submitted for the Candidate of Philology Degree in the field of Linguistics. – Specialization 10.02.01. – Ukrainian Language. – Vasyl Stefanyk Prykarpatsky University, Ivano-Frankivsk, 2001.

Ukrainian terminology of artistic carving (UTAC) as the system of hierarchically arranged specific names has been firstly analysed for the first time in the dissertation. The research has been done on the basis of historical-ethnographical and special scientific works, historical sources, general dictionaries, as well as periodicals from the point of view of comparative-historical, lexical-semantical and structural-wordbuilding aspects .

The first chapter entitled “Origin and stages of development of Ukrainian terminology of artistic carving” consists of two parts, in which the process of formation and development of contemporary terminology of artistic carving has been analysed. In the first part “The main features of carving terminology formation” the influence of extra-lingual factors (historical-political, productive and technical, as well as social-communicative) on the development of UTAC have been researched.

In the second part entitled “Periodization of development of Ukrainian terminology of artistic carving” three periods of development UTAC were singled out: 1) XIth – the first half of the XIXth centuries; 2) the second half of the XIXth century – the 1930s; 3) the 1940s – 1990s: a) the 1940 – 1980s and b) 1990s. The process of formation and normalization of Ukrainian terminology of artistic carving has not been completed, the great quantity of terms-synonyms, parallel use of dialectical and general literary names, out-of-date and up-to-date forms of terms is a great proof of that.

The second chapter “Composition and structural arrangement of Ukrainian terminology of artistic carving” consists of three parts. The first part “Peculiarities of the systematic arrangement