ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ГРИНЬОВА Валентина Миколаївна

УДК 378

ФОРМУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

(теоретичний та методичний аспекти)

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті

ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України

Лозова Валентина Іванівна, Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Рудницька Оксана Петрівна, Національний педагогічний університет

ім.М.П.Драгоманова, м.Київ; завідувач кафедри гри на музичних інструментах;

доктор педагогічних наук, доцент Дубасенюк Олександра Антонівна,

Житомирський державний педагогічний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки;

доктор педагогічних наук, доцент Барбіна Єлизавета Сергіївна, Херсонський державний педагогічний університет, професор кафедри педагогіки і психології.

Провідна установа - Луганський державний педагогічний університет, ім.Т.Г.Шевченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Луганськ.

Захист відбудеться “14“ березня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м.Київ, вул. М.Берлинського,9, 5 поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м.Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий “9 “ лютого 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Цибульська Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Глибокі соціальні, духовні й економічні зрушення, що відбуваються на межі третього тисячоліття в Україні, спонукають до реформування системи освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності, найповнішому розкриттю її здібностей, задоволенню різноманітних освітніх потреб, забезпеченню пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи. Практична реалізація визначених завдань залежить насамперед від учителя, здатного вільно орієнтуватися в соціальних і природних умовах, розуміти особливості розвитку культури, оволодівати науковою інформацією. Професіонал у галузі освіти має глибоко усвідомлювати місце і роль освітніх процесів, систем у світовому культурному просторі, в його історичних закономірностях і етнографічних формах, поєднувати глибокі фундаментальні теоретичні знання й практичну підготовку.

У цільовій комплексній програмі "Вчитель" зазначається, що "завдяки діяльності педагога реалізується державна політика у створенні інтелектуального, духовного потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки і культури, збереженні і примноженні культурної спадщини й формуванні людини майбутнього" Цільова комплексна програма “Вчитель” // Освіти України. – 1996. – № 64. –27 серпня.. Проте якість підготовки вчителів за багатьма параметрами ще не відповідає вимогам сучасної школи. У зв’язку з цим актуальною залишається потреба в забезпеченні середньої школи добре підготовленими, професійно компетентними кадрами, які мають високий рівень культури в цілому і педагогічної зокрема.

Основні вимоги до підготовки педагогічних кадрів і рівня їх професіоналізму знайшли відображення в Законі України "Про освіту", Державних національних програмах "Освіта" ("Україна XXI століття"), "Діти України", Концепції національно-го виховання. Реалізація визначених у цих документах завдань потребує розв’язання низки проблем, однією з яких є підготовка в но-вих соціокультурних умовах педагогів, які повинні забезпечувати ефективну діяльність загальноосвітньої школи, того соціального інституту, який формує особистість на за-садах загальнолюдських і національних моpально-духовних цін-ностей, що, в свою чергу, зумовлює вимоги до соціокультурних, інтелектуальних, моральних якостей учителя. Потреба підготовки такого вчителя актуалізує розробку науково-педагогічних теорій формування його особистості, його педагогічної культури.

У підготовці майбутніх учителів формування педагогічної культури посідає особливе місце, вчитель набуває свого справжнього сенсу лише тоді, коли воно невіддільне від поняття “культура”. Тільки в культурному середовищі можуть сформуватися спеціалісти, здатні вільно й широко мислити, створювати інтелектуальні цінності, яких завжди потребує суспільство взагалі і школа зокрема. Отже, особливої актуальності саме сьогодні набуває теза “Від людини освіченої – до людини культури”, що визначає відродження національної інтелігенції, створення внутрішніх передумов для розвитку творчої індивідуальності.

Людина культури – це духовно багата особистість, яка володіє творчими здібностями, віддана своїй справі, захоплена нею. Формування такої осо-бис-то-сті передбачає розвиток духовних потреб пізнання й самопізнання, краси, спілкування, творчості, пошуку сенсу життя, щастя, наявність ідеалу. Для того, щоб виховати саме таку людину, потрібно розробити зміст вищої педагогічної освіти, який орієнтував би майбутнього вчителя на загальнолюдські цінності, світову й національну духовну культуру і включав вивчення студентами основ філософії, етики, естетики, людинознавства й інших гуманітарних предметів.

Людина культури – це гуманна особистість. Гуманність - царина моралі, в якій любов до людей передбачає милосердя, чуйність, доброту, емпатію, піклування і захист їх, розуміння цінності й індивідуальності кожної людини, толерантне ставлення до людини будь-якої національності, соціального статусу в суспільстві, особистісних якостей. Педагогічні аспекти виховання гуманної особистості полягають у необхідності різнобічної гуманітаризації змісту освіти, гуманізації її методів і комплексу виховних відношень.

Людина культури – особистість творча, яка постійно розмірковує, мислить альтернативно, незадоволена одержаними здобутками, володіє розвинутим прагненням до творення. Творчість знаходить вияв у всіх сферах життєдіяльності такої людини: у навчанні, праці, спілкуванні, побуті, організації дозвілля і т. ін. Педагогічні орієнтири творчої особистості спрямовані на розвиток її здібностей, потреб у перетворюючій діяльності, досконалому рівні засвоєних знань, умінь, поєднанні аналітичного та інтуїтивного мислення, здатності і прагненні до життєствердження.

Людина культури – це незалежна особистість, котра здатна до самовизначення в світі культури. З педагогічної точки зору це означає подальший розвиток у студентів самосвідомості, самостійності, незалежності суджень у поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги, здатність орієнтуватися у світі духовних цінностей і оточуючому середовищі, уміння приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки, здійснювати самостійний вибір змісту своєї життєдіяльності, стилю поведінки, способів свого розвитку і т. ін.

Розробка концепції формування педагогічної культури потребує аналізу соціально-педагогічної ситуації, а також філо-софської, культурологічної, психологічної та педагогічної літератури з цієї проблеми. Узагальнюючи роботи, в яких розкриваються ці питання, виділимо кілька напрямів проведених наукових досліджень:

· визначення сутності культури як філософської категорії (А.І. Арноль-дов, В.І. Бакштановський, Е.А. Баллеp, С.С. Газман, В.Є. Давидович, С.І. Ікон-нікова, Е.В. Ільєнков, Е.С. Маpкаpян, В.М. Межуєв, Е.В. Соколов та інші автори);

· розкриття загальних основ розвитку професійної культури (Н.Б. Кpи-ло-ва, Н.Г. Ничкало, В.А. Пpавотоpов, Т.І. Саломатова, О.Я. Смиp-но-ва, Г.Н. Со-колова та інші дослідники);

· висвітлення загальних питань проблеми формування особистості вчи-те-ля (С.І. Аpхангельський, Є.С.Барбіна, В.І.Войтко, Е.А. Гpишин, С.У. Гончаренко, О.А.Дубасенюк, І.А. Зязюн, М.Б. Євтух, Н.В.Кичук, Н.В. Ку-зьміна, М.О.Лазарєв, А.В. Мудpик, Л.С. Нечепоpенко, О.М. Пєхота, В.А. Семиченко, С.О. Сисоєва, В.О. Сластьонін, Л.Ф. Спіpін, Н.М.Тарасевич, Р.І. Хмелюк, Н.В. Чепелєва, А.І. Щеpбаков, Т.С.Яценко та інші вчені);

· висвітлення окремих аспектів професійної культури вчителя (Т.А. Бу-те-нко, В.С. Гpехнев, В.А. Кан-Калік, Я.Л. Коломинський, Н.В.Лисенко, С.Г. Мельничук, А.В. Мудpик, Г.О.Нагорна, Д.М. Петpова, В.П. Писаpенко, І.Я. Писаpенко, М.К.Подберезський, І.Ф.Прокопенко, І.О.Си-ни-ця, Г.С.Тарасенко, В.Ю. Чеpнокозо-ва, І.М. Чеpнокозов, Г.П. Шевченко, Т.С. Яковлева).

Проблемі професійної підготовки учителя, зокрема формуванню його куль-тури, приділяють увагу зарубіжні філософи та соціологи (Д. Бекхерст, Ф. Бен-сон, Х.-Г. Гадамер, Н. Смелзер), психологи (Р. Бернс, Л. Колберг, А. Колбі, А. Маслоу, Е. Фромм, Н. Хаан, К.Г. Юнг), педагоги (К. Арнспіген, Х.К. Блек, Т. Гре-горі, Дж. Картер, П. Кінг, Г. Кіршенбаум, Д. Лівайн, М. Ліпмен, К.У. Пет-тер-сон, Л. Ратс, Дж. Туккер).

В останнє десятиріччя з'явилися дослідження, котрі безпосередньо роз-гля-да-ють проблему формування педагогічної культури (А.В. Баpабанщиков, Є.В.Бондаревська, М.М. Букач, О.Б. Гаpмаш, В.В. Зелюк, Т.В. Іванова, І.Ф. Ісаєв, С.С. Муцинов, О.П. Рудницька).

Аналіз наукових праць з даної проблеми свідчить, що достатньо глибоко розроблено окремі її аспекти, проте відсутні роботи, в яких науково обґрунтовано систему формування педагогічної культури, визначено реальні й потенційні її можливості як системотворчого чинника особистості вчителя. Крім того, необхідно зазначити, що дослідження стосуються підготовки вчителів певного фаху, окремих предметів, тоді як основним завданням у вищому навчальному педагогічному закладі є підготовка Учителя, а не предметника, сфера діяльності якого значно ширша.

Ознайомлення з результатами теоретичних напрацювань учених і практичним досвідом підготовки студентів у вищих навчальних педагогічних закладах до майбутньої професійної діяльності дало змогу виявити низку суперечностей, які об’єктивно мають місце у педагогічній освіті, зокрема між:

· потребою у вихованні висококультуpного вчителя, здатного оволодівати системою загальнолюдських і професійних цінностей, моральних норм поведінки в дина-мічній соціокультуpній сфері та недостатнім рівнем сформованості пе-дагогічної культури випускників вищих педагогічних закладів освіти;

· цілісним характером педагогічного процесу та дискретним його відображенням у змісті компонентів педагогічної культури;

· потребами суспільства в підготовці творчої особистості вчителя та недостатньою розробленістю педагогічних технологій виховання майбутнього вчителя, спрямованих на розвиток їх самостійності, створення умов для самореалізації.

Розв’язання зазначених суперечностей породжує комплекс проблем, зокрема:

· якою повинна бути психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя, здатного до оптимального (інноваційного, творчого) використання свого культурного потенціалу для досягнення найкращих результатів у навчально-виховній діяльності;

· які можливості мають педагогічні дисципліни щодо розвитку педагогічної культури студентів;

· які провідні закономірності, принципи, педагогічні умови ефективного розвитку педагогічної культури майбутнього вчителя.

Таким чином, науково-практичні потреби дозволяють сформулювати проблему даного дослідження, котра полягає в необхідності розробки концепції формування педагогічної культури студентів і науково-методичної системи її реалізації.

Актуальність, теоретичне і практичне значення проблеми, відсутність науково-методичної системи формування педаго-гічної культури й зумовили вибір теми дослідження: "Формування педагогічної культури майбутнього вчителя (теоретичний та методичний аспекти)".

Зв’язок теми дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, що виконується за проблемою “Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-20 0199U004104). Досліджено аспект культурологічної підготовки майбутнього вчителя до професійно-педагогічної діяльності.

Об'єкт дослідження – процес професійної підготовки майбутнього вчителя у вищих педагогічних закладах освіти.

Предмет дослідження - система формування педагогічної культури майбутнього вчителя в його професійній підготовці.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, розробці концепції формування педа-гогічної культури майбутнього учителя у процесі вивчення педагогічних дисциплін, технології змістовно-структурних і організаційно-методичних основ її реалізації та експериментальній перевірці її ефективності.

Провідною ідеєю концепції є положення про те, що цілеспрямоване формування педагогічної культури студентів забезпечує їхню підготовку до реалізації процесу професійно-творчого саморозвитку особистості духовної, гуманної, творчої і незалежної в ході педагогічної діяльності.

Концепція дослідження включає три взаємопов’язаних концепти, які сприяють реалізації провідної ідеї:

1.

· культурологічний підхід, який передбачає створення умов для самовизначення, самореалізації особистості студента в культурі. Він дозволяє розглядати педагогічну культуру в загальнокультурному контексті як інтеграцію особистості вчителя з духовною і професійною культурою, як складне інтегроване поняття, наскрізну характеристику моральної, естетичної, розумової, правової, емоційної культури, будучи їх складовою і одночасно включаючи їх в себе;

· системний підхід, який дозволяє розкривати закономірності, зв’язки між окремими компонентами (елементами) системи. Педагогічна культура майбутнього учителя є певною системою й одночасно елементом педагогічної системи. Цілісність і системність педагогічної культури як педагогічного феномена забезпечують структурні та функціональні її компоненти;

· особистісно-діяльнісний підхід, що забезпечує усвідомлення студентом себе як особистості, виявлення і розкриття своїх педагогічних можливостей, свого “Я”. Сформована педагогічна культура є результатом самовдосконалення студентом своєї неповторної творчої індивідуальності, формування “Я-концепції”.

2. Теоретичний концепт визначає систему вихідних параметрів, дефініцій, оцінок, без яких неможливе розуміння сутності явища, яке вивчається, специфічні цілі, завдання, функції і властивості. Педагогічна культура - особистісне утворення, діалектична, інтегрована єдність педагогічних цінностей, між якими існують певні зв’язки, які формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкування, визначаючи характер і рівень останніх. Її вирізняє спрямованість на кінцевий результат – самовдос-ко-на--лення особистості майбутнього вчителя.

3. Технологічний концепт (алгоритм процесу формування педагогічної культури). Формування педагогічної культури майбутнього учителя -процес спеціально організований, цілеспрямований, динамічний, інноваційний, такий, що потребує розробки науково-методичної системи, яка передбачає визначення комплексу засобів і умов її функціонування на теоретичних засадах культурологічного, особистісно-діяльнісного і системного підходів.

Отже, сукупність теоретико-методологічних положень і організаційно-педа-го-гічних заходів, спрямованих на створення умов для засвоєння педагогічних цінностей і технологій, забезпечує творчу самореалізацію особистості вчителя у професійній діяльності.

Провідна ідея дослідження, її концепти втілені в загальній гіпотезі дослідження, котра ґрунтується на припущенні, що ефективність процесу професійно-педагогічної підготовки вчи-теля можна суттєво підвищити, якщо системоутворюючим чинником її становлення буде формування педагогічної культури.

Загальна гіпотеза конкретизована у часткових, які передбачають, що досягнення досконалого рівня розвитку педагогічної культури можли-ве, якщо:

· процес формування особистості вчителя орієнтовано, з одного боку, на узагальнену модель педагогічної культури майбутнього вчителя, а з іншого, - на його неповторну творчу індивідуальність;

· у майбутніх учителів сформовано внутрішню потребу в оволодінні педагогічною культурою і потребу в самовдосконаленні своєї особистості;

· зміст і структуру педагогічних дисциплін будувати відповідно до завдань і основних компонентів педа-гогічної культури на основі ціннісно-гуманістичної спрямованості;

· розроблено й реалізовано протягом всіх років навчання у вищому навчальному педагогічному закладі науково-методичну систему формування педагогічної культури;

· процес формування педагогічної культури здійснюється з урахуванням педагогічних умов, які сприяють її реалізації;

· забезпечити наступність процесу розвитку педа-гогічної культури на різних етапах соціально-пpофесійного становлення особистості майбутнього вчителя.

Відповідно до проблеми, об’єкта, предмета, мети, концепції та гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Методологічні основи дослідження:

· На філософському рівні методології: закони і категорії теорії пізнання; діалектична теорія про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність явищ об’єктивної дійсності; положення про роль культури у формуванні духовності та професіоналізму особистості, представлену в працях Г.Гегеля, І.Канта, Г.Сковороди, А.Духновича, М.А.Бердяєва, С.І.Гессена, П.А.Флоренського, В.В.Розанова, В.С.Соловйова.

· На загальнонауковому рівні методології: принципи і методи системного і особистісно-діяльнісного підходів, а також наукові ідеї про дослідження культури особистості на окремих етапах її соціалізації (К.О. Абульханова-Славська, Л.В.Сохань, А.Г.Здравомислов, А.Г.Ковальов, Л.С.Нечепоренко, І.А.Зязюн, І.Д.Бех, М.С.Каган та ін.).

· На конкретно-науковому рівні методології:

ь теорія діяльності і розвитку особистості (Б.Г. Ананьєв, О.Г. Асмолов, Г.О. Балл, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, П.Я.Гальперін, О.В. Киpичук, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.М. Мясищев, В.О. Моляко, А.В. Петpовський, К.К.Платонов, В.В.Рибалка, С.Л. Ру-бін-ш-тейн, Н.Ф. Тализіна);

ь праці, присвячені професійній підготовці майбутніх учителів (О.О.Абдуліна, А.М.Алексюк, В.К.Буряк, О.А.Дубасенюк, А.І.Дьомін, Н.В.Кузьміна, О.Г.Мороз, О.М.Пєхота, О.П.Рудницька, В.А.Семиченко, В.О.Сластьонін);

ь праці, що розглядають аспекти педагогічної майстерності вчителя (Є.С.Барбіна, І.А.Зязюн, Н.М.Тарасевич);

ь теорія педагогічної творчості (В.І.Загвязинський, Н.В.Кічук, Ю.М.Кулюткін, М.О.Лазарєв, Н.Д.Нікандров, С.О.Сисоєва);

ь основні положення досліджень, що розглядають спілкування, формування комунікативних умінь, взаємовідносини суб’єктів (А.М.Бойко, О.О.Бодальов, В.А.Кан-Калік, О.В.Киричук, Л.В.Кондрашова, А.В.Мудрик,);

ь методичні пошуки шляхів і засобів ефективного професійного становлення вчителя в умовах вищих педагогічних закладів освіти (В.І.Бондаp, С.У.Гончаренко, В.А.Козаков, О.П.Кондратюк, З.Н.Курлянд, Г.О.Нагоpна, І.Ф.Пpокопенко, Г.В.Тpоцко, Р.І.Хмелюк, М.І.Шкіль);

ь різні аспекти дослідження професійної культури майбутнього вчителя: етичного (К.В.Гавриловець, Я.Л.Коломинський, В.П.Писаренко, І.Я.Писаренко, В.Ю.Чорнокозова, І.М.Чорнокозов), естетичного (Т.А.Бутенко, С.Г.Мель-ни-чук, Г.П.Шевченко), правового (Г.П.Васянович, М.К.Подберезський, М.М.Фі-цу-ла), історико-педагогічного (М.Б.Євтух, В.І.Луговий, В.К.Майборода), психо-логічного (В.І.Войтко, Н.В. Чепелєва).

Відповідно до визначених завдань і перевірки вихідних припущень використано комплекс ме-то-дів, адекватних природі феномену, який вивчається: методи аналізу (історіографічний, порівняльний, ретроспективний) для порівняння та зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, розгляду теоретичних питань з метою визначення поняттєво-категоріального апарату, розробки моделі педагогічної культури та науково-методичної системи його реалізації; емпіричні методи: прогностичні (експертні оцінки, узагальнення незалежних характеристик), діагностичні (анкетування, опитування, інтерв’ю, тестування, бесіда, діалог, дискусія), обсерваційні (спостереження, самоспостереження, ме-тод рейтингу, самооцінки) для виявлення рівня сформованості компонентів педагогічної культури; педагогічний експеримент для виявлення ефективності реалізації технології формування педагогічної культури; кількісний і якісний аналіз емпіричних даних здійснювався з використанням методів математичної статистики (статистична обробка даних, графічне відображення результатів та ін.).

Дослідження здійснювалося протягом 1984-1999 років і охоплювало такі етапи науково-педагогічного пошуку.

На аналітико-констатуючому етапі (1984-1985 pp.) здійснювалися вивчення й аналіз стану проблеми дослідження; аналіз досвіду роботи вищих педагогічних закладів освіти; сформульовано базові теоретичні питання.

На аналітико-пошуковому етапі (1986-1987 pp.) сформульовано гіпотезу, мету і завдання дослідження, розроблено концепцію та визначено методологічні засади; обґрунтовано та створено модель формування педагогічної культури майбутнього вчителя, визначено дослідно-експеpиментальні методики, визначено програму дослідження; встановлено кількісний і якісний склад учасників експерименту; проведено масове обстеження студентів і викладачів.

На формуючому етапі (1988-1997 pp.) здійснювалася дослідно-експеpи-мен-та-льна перевірка гіпотези, концепту-альних положень, апробація науково-методичної системи формування педагогічної культури студентів, аналіз проміжних результатів контрольних зрізів, корекція експериментальних методик.

На завеpшально-узагальнюючому етапі (1997-1998 pp.) проводилася інтегpативна обробка даних, співставлення одержаних експериментальних результатів з метою і гіпотезою; документування ходу та результатів дослідження відповідно до вимог ВАКу.

На впpоваджувальному етапі (1998-1999 pp.) одержані результати безпосередньо впроваджено у навчальний процес вищих пе-дагогічних закладів освіти. Узагальнені дані теоретичного пошуку і дослідно-експеpиметальної роботи відображено в докторській дисертації, монографіях, навчальних посібниках, ме-тодичних рекомендаціях, визначено перспективи подальших досліджень цієї проблеми.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася у Харківському державному педаго-гічному університеті ім. Г.С. Сковороди, Інституті післядипломної освіти при Харківському державному педагогічному уні-верситеті ім. Г.С. Сковороди, Криворізькому державному педаго-гічному університеті. Експериментальною роботою було охоплено 1200 студентів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше розроблено концепцію формування педагогічної культури майбутнього вчителя як особистісного утворення, що характеризує його досягнення в оволодінні педагогічною професією; розкрито сутність педагогічної культури як відкритої системи і водночас як елемента інших систем; обґрунтовано, що сформованість педагогічної культури є провідною метою професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя у процесі вивчення всіх курсів педагогічних дисциплін; розроблено і обґрунтовано теоретичну модель педагогічної культури, яка забезпечує єдність загальнонаукової, культурологічної, психолого-педагогічної та прикладної підготовки майбутнього вчителя; науково обґрунтовано структуру педагогічної культури, що включає сукупність відносно статичних (структурних) і процесуальних (функціональних) компонентів, які розкривають різноманітність зв’язків і відношень між ними; встановлено, що структурні компоненти є сукупністю стійких педагогічних цінностей професійно-педагогічної діяльності, оволодіння якими забезпечує особистісну їх значущість; теоретично обґрунтовано науково-методичну систему формування педагогічної культури студентів; розроблено технологію формування дієвої педагогічної культури студентів;

подальшого розвитку набули основні дефініції процесу формування педагогічної культури (“духовна культура”, “духовність”, “педагогічні цінності”, “педагогічна культура”, “імідж учителя” та ін.); система критеріїв і показників визначення рівнів сформованості педагогічної культури студентів.

Теоретичне значення дослідження полягає у філософському та психолого-педагогічному обґрунтуванні понять і категорій, які стосуються духовної, професійної і педагогічної культури; розробці й обґрунтуванні концепції конструювання змісту педагогічної культури; в уточненні системи критеріїв і показників сформованості педагогічної культури; у виявленні комплексу педагогічних умов, які впливають на процес формування педагогічної культури.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що монографії, навчальні посібники, науково-методичні мате-рі--али можна використовувати в системі неперервної педагогічної освіти, для розробки навчальних курсів, семінарів, проведення тренінгів, діагностики й самодіагностики студентів і учителів шкіл з метою підвищення рівня сформованості їхньої педагогічної куль-ту-ри. Технологія і методичні рекомендації, котрі пройшли дослідно-експериментальну перевірку, дозволяють осмислити і реалізувати технологію ефективного розвитку педагогічної культури студентів, що особливо важливо в умовах зміни педагогічної парадигми з авторитарної на гуманістичну. Концептуальний підхід, теоретичні положення і практичні напрацювання, які відображено в монографіях і посібниках, використовуються у процесі викла-дацької, навчально-мето-ди-ч-ної діяльності в Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Інституті післядипломної освіти Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. Автор постійно надає науково-консультативну, методичну допомогу керівникам і вчителям середніх загальноосвітніх шкіл, районним відділам освіти, у процесі керівництва дисертаційними, дипломними і курсовими роботами, що виконувалися на кафедрі педа-гогі-ки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковоpоди.

Результати дослідження впроваджено у навчальний процес Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (довідка № 0172 від 11.05.1998 р.), Криворізького державного педагогічного університету (довідка № 03-344 від 13.10.1998 р.), Інституту післядипломної освіти при Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковоpоди (довідка №01/35 від 04.05.1998 р.), а також у ході семінарів для учителів Дзержинського (довідка № 94 від 08.05.1998 р.) і Орджонікідзівського (довідка № 125 від 15.04.1998 р.) районів м. Харкова.

Особистий внесок автора полягає у розробці концепції та теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; розкритті сутності педагогічної культури і розробці її моделі; обґрунтуванні науково-методичної системи та технології її реалізації; внесок автора в наукові статті й методичні рекомендації, написані у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні проблеми, науковій обробці отриманих результатів.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечено методологічною обґрунтованістю його вихідних позицій, використанням комплексу взаємопов’язаних методів, адекватних об’єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; поєднанням кількісного і якісного аналізу одержаних результатів, а також позитивними наслідками їх впровадження.

На захист виносяться такі положення:

1. Педагогічна концепція формування педагогічної культури студентів вищих навчальних педагогічних закладів базується на трьох концептах (методологічному, теоретичному і технологічному), які забезпечують цільову спрямованість процесу професійної підготовки майбутнього учителя, сприяють розвитку його суб’єктної позиції, саморозвитку й самовдосконаленню.

2. Педагогічна культура як видове поняття духовної культури є інтегрованою динамічною характеристикою особистості майбутнього вчителя, відносно стійкою відкритою саморегульованою системою взаємопов’язаних цінностей, яка зумовлює його професійно-педагогічну діяльність гуманістичної спрямованості.

3. Зміст теоретичної моделі педагогічної культури майбутнього вчителя складають структурні компоненти (цінності-цілі, цінності-мотиви, цінності-знання, технологічні цінності, цінності-властивості, цінності-відношення) і функціональні компоненти (пізнавальний, дидактико-професійний, виховний, комунікативний, нормативний, захисний).

4. Науково-методична система формування педагогічної культури майбутнього вчителя будується на таких концептуальних ідеях: формування духовних цінностей; здійснення індивідуально-творчого характеру навчання, суб’єкт-суб’єктний характер стосунків викладачів і студентів, студентів між собою, заснованих на діалоговій взаємодії; визначення тактичних і стратегічних цілей, створення системи завдань, використання певних засобів.

5. Технологія формування педагогічної культури студентів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях і семінарах: у Києві (1990,1991, 1992), Харкові (1984-2000), Сумах (1988,1992), Глухові (1989,1995), Ніжині (1991), Бердянську (1992), Умані (1993), Тернополі (1993), Житомирі (1995), Одесі (1996), Слов’янську (1997), Свердловську (1990), Бєлгороді (1996). Результати виконаної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу (1984-2000 рр.).

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 67 друкованих працях, з них 39 одноосібних, загальний обсяг особистого внеску – 68,5 авторських аркушів, у тому числі: 2 монографії, 4 навчальних посібники, 30 статей у провідних наукових фахових журналах і збірниках наукових праць, 15 брошур науково-методичних рекомендацій, 16 статей – у збірниках матеріалів і тез доповідей на наукових конференціях.

Кандидатська дисертація на тему ”Дидактичні умови забезпечення дієвості знань учнів” захищена у 1984 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, чотирьох додатків. Обсяг – 380 сторінок, додатки займають 6 сторінок, список літератури включає 505 найменувань, з них 19 - іноземними мовами. Робота містить 24 таблиці на 19 сторінках і 15 рисунків на 12 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено проблему, об’єкт, предмет, мету, викладено провідні положення концепції дослідження, його завдання, загальну і часткову гіпотези та методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, висновки про апробацію і впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - "Теоретичні проблеми культури особистості" – проаналізовано філософську, культурологічну, психолого-педагогічну літературу з метою роз-к-ри-ття сутності понять "культура", "духовна культура", “духовність”, "професійна культура" як джерел формування педагогічної культури; обґрунтовано методологічний концепт, що передбачає використання культурологічного підходу, важливим чинником якого є єдність загальнолюдського, національного і особистісно-культурного, тобто він забезпечує дослідження педагогічних проблем у контексті загальнофілософського розуміння культури.

У процесі дослідження великого значення надавалося вивченню сутності культури, яка є підґрунтям формування Особистості Вчителя. Адже ще у “Великій хартії університетів”, що була прийнята в 1638 році в Сорбонні, для об’єднання всіх університетів було проголошено: вища школа є інститутом відтворення та передачі культури.

На основі теоретичного аналізу наукової літератури встановлено, що феномен "культура" багатозначний, відрізняється складністю та багатовимірністю. Не зважаючи на велику кіль-кість визначень поняття “культура”, можна виділити такі основні положення: сутність культури - гуманістична, людинотвоpча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей стосовно кожної людини; продуктом і одночасно творцем культури є людина; головним джерелом культури є діяльність людини; культура включає в себе способи і результати діяльності людини. Культура розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку та діяльність людини, а сама людина є її носієм і ретранслятором, тобто культура - специфічно людський спосіб буття, котрий визначає весь спектр практичної та духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою.

На основі теоретичного аналізу праць з культурології виділено декілька підходів до культури, які стали теоретико-методологічною основою розв’язання завдань формування педагогіч-ної культури майбутнього вчителя, а саме: характеристика культури як динамічного процесу розвитку сутнісних сил людини, процесу творчої самореалізації особистості, котра виступає суб'єктом культурно-історичного процесу (особистісний підхід). Прихильниками цього підходу є Є.А. Баллеp, Л.Н. Коган, Л.К. Круг-ло-ва, М.В. Межуєв, Е.Я. Ржабек, В.С. Семенов, Л.В.Сохань та інші вчені; визначення культури як специфічного способу людської діяльності. На останньому наголошують В.Є. Давидович, Ю.В. Вишневський, В.Ю. Жаpи-ков, Ю.А. Жданов, Н.С. Злобін, М.С. Коган, Е.С. Маpкаpян, О.В. Хано-ва, З. Хелус та інші автори (діяльнісний підхід); визначення культури як системи цінностей (аксіологічний підхід) (С.Ф. Анісімов, А.І. Аpнольдов, В.А. Блюмкін, М.В. Дьо-мін, С.Г. Дpобницький, А.М. Коpшунов, Г.Н. Оботуpова, Т.Н. Поpоховська, Н.С. Розов, Е.В. Соколов, Н.З. Чавчавадзе та інші філософи). Однак не можна віддавати перевагу якомусь одно-му з підходів, оскільки вони взаємопов’язані у процесі формування особистості.

У дисертації розкрито авторські підходи до визначення сутності понять “духовна культура” і “духовність”. Обґрунтовано, що духовна культура особистості є її інтегральною якісною характеристикою, формування якої зумовлене взаємодією аспектів: емоційно-ціннісного, що включає систему цінностей і ціннісних орієнтацій, які емоційно “забарвлюються” у процесі діяльності та визначають відношення особистості до себе, інших людей, оточуючого світу; когнітивного як системи знань (етичних, естетичних, екологічних, правових, деонтологічних, професійних, зокрема, психолого-педа-го-гіч-них); процесуального, що включає систему умінь, навичок і нахилів особистості, які дозволяють ефективно виконувати діяльність.

Залежно від об'єкта, спрямованості діяльності людини можна виділити різні види культури: політичну, правову, художню, естетичну, фізичну, культуру праці й побуту, науку, мораль, освіту і вихо-вання. Останнім часом виділяють культуру спілкування, а також соціальну й педагогічну. Між ними спостерігається складна діалектика матеріального й духовного, що приводить до прогресивних змін у різних сферах життєдіяльності людини, результатом чого є становлення певної взаємодії з навколишнім світом, іншими людьми та собою, формування ін-те-лек-ту-аль-ної, моральної, естетичної, правової, емоційної культури особистості через усвідомлення досягнутого в науці, мистецтві, моралі, філософії, праві, тобто через засвоєння певного досвіду суспільства і створення нового й оригінального в цих галузях.

Здійснений аналіз дав підстави для висновку, що духовна культура є епіцентром особистості, вираженням найвищих загальнолюдських цінностей, які вироблено людством протягом розвитку всієї історії світової культури. До них відносять три найвищі духовні першоджерела: пізнавальне, моральне, естетичне, які, поєднавшись, знайшли вираження в ціннісній триєдності Істини, Добра і Краси. Ця аксіологічна тріада є основою духовності, що зумовлює загальнолюдський сенс буття. Існування цих цінностей виходить за межі життя певної людини. Вони є загальним підґрунтям усіх культурних явищ, їх внутрішньою сутністю, що дозволяє розглядати духовність не тільки як філософську, але й педагогічну категорію. Цінності створюються кожною людиною самостійно, а також засвоюються у готовому вигляді на основі інформаційних джерел і досвіду. Проте культура зберігає і передає цінності від покоління до покоління, від народу до народу, від суспільства до особистості. Передача ця і становить сутність виховання. Якщо освіта забезпечує знання, а научін-ня оволодіння уміннями і навичками, то виховання - це прилучення до цін-ностей. Тому зміст навчання й виховання у навчальному закладі зводиться саме до розвитку розуміння основ культури сприйняття ду-ховних цінностей, до формування уміння прилучатися до основних знань, які накопичено людством. Освіта за своєю сутністю є накопи-ченням знань через засвоєння духовних цінностей.

У розділі доведено, що духовність і духовна культура є підґрунтям професійної культури спеціаліста, котра знаходить своє відбиття у професійній діяльності. Професійна культура розглядається як певний ступінь оволодіння професією, тобто певними способами і прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованої духовної культури особистості. Професія як соціально-культурне явище має певну структуру, що включає предмет, засоби і результат професійної діяльності: цілі, цінності, норми, методи та методики, зразки та ідеали, зміст яких відбивають рівень духовності суб’єкта.

У дисертації доведено, що виділення педагогічної культури як однієї з найважливіших складових культури суспільства зумовлене специфікою педагогічної діяльності вчителя, спрямованої на формування Особистості, здатної у майбутньому відтворювати й збагачувати культуру суспільства. У навчально-виховному процесі головним засобом передачі культури, духовних цінностей є неповторна індивідуальність учителя як носія культури і суб’єкта міжособистісних відносин з унікальною особистістю учня, котра постійно змінюється і збагачується. Через культуру вчителя віддзеркалюються його професійні цілі, мотиви, знання, уміння, якості, здібності, відношення. Тобто педагогічна культура є феноменом вияву вчителем власного “Я” у професійно-педагогічній діяльності через єдність його цілей, мотивів, знань, умінь, якостей, здібностей, відношень, об’єднаних у певну систему педагогічних цінностей. Існуючи об’єктивно, відносно автономно, педагогічна культура, як система цінностей, функціонує через суб’єктивний духовний світ кожного вчителя.

Викладене вище дає підстави для висновку про те, що види культури утворюють своєрідний родовий ланцюжок: “духовна культура” – “професійна культура” - “педагогічна культура”.

У другому розділі - "Концепція конструювання змісту культури майбутнього учителя як системи педагогічних цінностей" – педагогічну культуру вчителя розглянуто як проблему сучасної педагогіки, виявлено її сутність й зміст, компоненти, розроблено її модель, тобто реалізовано теоретичний і методологічний концепти.

Розгляд педагогічної культури дозволив акцентувати увагу на істотних характеристиках даного феномена і виявити систематику різних підходів до його визначення зі збереженням усього позитивного й суттєвого, що вони привнесли в цілісне осмислення досліджуваного поняття. Еволюція поглядів на культуру вчителя свідчить про те, що філософи й педагоги з давніх давен зверталися до проблеми становлення особистості учителя, постійно акцентуючи увагу на певних його здібностях і якостях, виокремлюючи вимоги до підготовки, розвитку його культури. І лише В.О.Сухомлинський вперше вводить поняття “педагогічна культура”, розкриває її зміст і складові.

Аналіз подальших наукових праць різних дослідників (А.В. Барабанщиков, О.В. Бондаревська, М.М. Букач, О.Б. Гар-маш, Т.В. Іванова, Н.О. Комар, С.С.Му-цинов, О.П.Рудницька та інші автори) дав підставу констатувати, що “педагогічна культура” як спеціальне наукове поняття не є усталеним і потребує всебічного розгляду, оскільки являє собою педагогічну систему і водночас елемент її, особистісне утворення, діалектичну інтегровану єдність педагогічних цінностей, між якими існують певні зв’язки і відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкування, визначаючи характер і рівень останніх. Ця система є відкритою. Ідеал її – учитель-інтелігент з досконалим рівнем сформованості педагогічної культури – є постійним наближенням до ідеального “Я”, нескінченним процесом самовдосконалення неповторної творчої індивідуальності, що передбачає: усвідомлення своєї неповторності, унікальності в порівнянні себе з іншими індивідуальностями; чіткі цілі й мотиви власного саморозвитку; самоствердження й усвідомлення своєї компетентності, яку забезпечує система знань і умінь, переконань, самореалізація себе у певних видах діяльності; цілісність і гармонійну єдність індивідуальних властивостей, у тому числі креативних; динамічність і неперервність саморозвитку, постійну роботу над собою з метою зростання рівня власної культури, зокрема, педагогічної; усвідомлення власної значущості в особистому, професійному і соціаль-но-му аспектах з метою самоствердження в суспільстві. Індивідуальність учителя виявляється в його духовності, духовній культурі, гуманістичній спрямованості власної професійно-педагогічної діяльності.

Встановлено, що педагогічна культура діалектично пов’язана з усіма елементами особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою, політичною, екологічною та ін., оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їх складовою і в той же час включає їх у себе.

У ході дослідження виявлено, що педагогічна культура має дві форми прояву: статичну й динамічну. Статична форма відбиває її як наявний рівень, який забезпечує її подальший розвиток. Динамічна форма педагогічної культури виявляється у розвитку вміння реагувати на зміни, що відбуваються в навколишній дійсності й оточенні, удосконалювати себе відповідно до умов навколишнього середовища, використовуючи набуту систему педагогічних цінностей, що відповідає більш високим (конструктивному, евристичному, творчому) рівням культури. Завдяки динамічній формі у процесі педагогічної діяльності створюються умови для розвитку особистості та її педагогічної культури. У цьому процесі розвитку вбачаємо сутність і діалектику педагогічної культури: статична форма переходить у динамічну, яка потім, заперечуючи саму себе, переходить у статичну, але на більш високому рівні розвитку культури вчителя. Прояв як статичної, так і динамічної форм, їх діалектична взаємодія відбувається лише у процесі професійно-педагогічної діяльності й спілкування, відбиваючись у кожному з компонентів педагогічної культури.

У дисертаційному дослідженні педагогічна культура майбутнього учителя розглядається як діалектична інтегрована єдність педагогічних цінностей: цінностей-цілей й цінностей-мотивів; цінностей-знань; технологічних цінностей; цінностей-властивостей; цінностей-відношень. Вони є свого роду осями координат, на основі яких і викреслюється модель педагогічної культури, які спрямовують і коригують у соціальному, духовному, професійному, особистісному просторі діяльність учителя, його перфекціонізм. Указані цінності є структурними (відносно-статичними) компонентами, які гармонійно пов’язані з функціональними (процесуальними) компонентами.

На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень встановлено, що виховання на основі засвоєння певних цінностей - головний напрям у формуванні особистості, її духовного світу і ду-ховної культури взагалі та педагогічної культури зокрема. Вітчизняними та зарубіжними педагогами й психологами з цією метою розроблено концепції ціннісного виховання, ціннісного навчання і ціннісного розвитку. В аксіології виховання, крім поняття "цінність", обов'-язково вико-рис-то-ву-ють і поняття "ціннісна орієнтація". Більшість учених визначають її як спрямованість особистості на засвоєння певних цінностей для задоволення своїх потреб. У ціннісних орієнтаціях цінність виконує роль своєрідного орієнтиру і певного регулятора поведінки й діяльності людини в предметній і соціальній дійсності. Особистість орієнтується на ті цінності, які найбільше їй необхідні і в перспективі відповідають її інтересам і цілям, імпонують її досвіду. В розділі доведено, що в професійній ціннісній орієнтації педагога такою цінністю є конкретна професія, коли педагогічні цінності виступають у якості відносно стійких орієнтирів, за якими учитель співвідносить своє життя й педагогічну діяльність. Основою їх системи, своєрідним епіциклом є цінності духовні, транслювання яких відбувається в системі “людина-людина”. Вони розкривають характер і зміст цінностей, характерних для суспільства і акумульованих у мистецтві, науці, моралі, філософії: це ідеї й уявлення, норми й правила, котрі регламентують педагогічну діяльність і спілкування у межах суспільства. Вони безпосередньо пов'язані з іншими цінностями.

Викладене вище дає підстави для висновку пpо те, що система педагогічних цінностей має синкpетичний хаpактеp, тобто її функціонування залежить від пеpеплетення усіх її складових. Можна ствеpджувати, що від pозмаїття цінностей учителя, що визначає його неповторність і унікальність, його аксіологічне “Я”, його ціннісні орієнтації, залежить ефективний і цілеспрямований відбіp нових цінностей, їх пеpехід у мотиви поведінки і діяльності як самого вчителя, так і його вихо-ванців.

У дисертації обґрунтовано, що характеристика системи педагогічних цінностей уможливлює розкриття змісту педагогічної культури, тобто її структурних компонентів. Багато у чому зміст педагогічної культури залежить від власної педагогічної діяльності, розвиненого педагогічного мислення, способів діяльності вчителя, а також від тих ціннісних відношень, які мають місце в суспільстві, що характеризує педагогічну культуру не тільки на суспільно-соціальному, але й на особистісному рівні, і визначається діалектичною