ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

КАРПЕНКО Анатолій Миколайович

УДК 338.431.4

РОЗВИТОК ПРИВАТНОГО ТА КОЛЕКТИВНОГО УКЛАДІВ В

СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Мельник Леонід Юхимович,

Дніпропетровський державний аграрний університет,

завідувач кафедри економічної теорії та економіки

сільського господарства.

Офіційні опоненти - доктор економічних наук, професор

Рабштина Василь Михайлович,

Полтавський державний сільськогосподарський інститут, завідувач кафедри економіки ринкових відносин

та маркетингу;

кандидат економічних наук, доцент

Олійник Віктор Якович

Дніпропетровський державний фінансово-економічний

інститут , завідувач кафедри фінансів.

Провідна установа - Інститут аграрної економіки УААН, відділ реформування відносин власності і підприємництва, м. Київ.

Захист відбудеться “28” грудня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий 25.11.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Р.М. Миронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкове реформування аграрного сектору України обумовлює створення багатоукладної економіки з добровільним вибором селянами більш ефективних форм господарювання на основі приватної власності на землю і майно. Цей напрям аграрної політики повинен забезпечувати якщо не відчутну, то хоч би надійну соціально-економічну віддачу. Проте цього ще не досягнуто. Така невідповідність потенційних можливостей ринкових перетворень на селі їх фактичним результатам потребує подальшого розвитку аграрних відносин закладених у різноманітності організаційно-правових структур. Вони як поліформна система господарювання на селі поглиблюють конкурентноздатність виробників, створюють передумови їх ефективного розвитку. Багатоукладність у процесі становлення і переведення аграрних відносин на якісно вищий рівень при єдності форм власності і господарювання, комплексності і наданні їм системності сприятиме досягненню в сільському господарстві більш високої соціально-економічної результативності, стане важливим засобом його виходу з трансформаційної кризи. Проблеми теорії і практики аграрних відносин при переході до багатоукладної економіки і ефективності її функціонування досліджувались в різних напрямах і викладені в роботах зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів.

Серед них слід виділити наукові праці П.І. Гайдуцького, В.В. Зіновчука, М.В. Зубця, І.Г. Кириленка, О.В. Крисального, І.І. Лукінова, П.М. Макаренка, В.М. Малеса, М.Й. Маліка, Л.Ю. Мельника, В.Я. Месель-Веселяка, В.М. Нелепа, О.М. Онищенка, Л.В. Романової, П.Т. Саблука, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та багатьох інших.

Вивчення і узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду щодо аграрних відносин при різноукладності дозволило встановити, що не всі аспекти цього напрямку сучасної аграрної економіки достатньо досліджені. Особливо це стосується організаційного забезпечення аграрних відносин. Зокрема шляхів формування і взаємодії приватного і колективного укладів на селі, компромісного вирішення питання про конструктивні особливості ринкового розвитку сільського господарства в Україні. Таким чином теоретичне, методологічне і практичне дослідження вищенаведених проблем, які мають важливе народногосподарське значення, обумовлюють актуальність обраної теми, її наукову і практичну цінність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведені дослідження здійснювались у межах держбюджетної наукової тематики економічного факультету Дніпропетровського державного аграрного університету і скоординовані з тематикою робіт Інституту аграрної економіки УААН на 1996-2000 рр. “Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах” (номер державної реєстрації 0196V16303).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка концептуальних основ та практичних рекомендацій подальшого розвитку приватного та колективного укладів в сільському господарстві України з врахуванням досвіду минулих років і світових тенденцій.

У процесі реалізації поставленої мети вирішувались такі наукові задачі:

·

· визначення змісту категорій та понять, які характеризують систему аграрних відносин в багатоукладній економіці;

· узагальнення основних проблем формування приватного та колективного укладів у сільському господарстві, можливих шляхів їх вирішення і перспектив розвитку;

· обгрунтування основних контурів раціональної для України багатоукладної моделі аграрної економіки;

· розробка раціональних параметрів структури виробництва приватного підприємства рослинницького напряму спеціалізації.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є сукупність організаційно-економічних відносин, які виникають в процесі виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, основні напрями та засоби їх вдосконалення.

Об'єктом дослідження є уклади і організаційно-правові форми господарювання в аграрному секторі економіки, процес створення та функціонування нових господарських структур.

Методи дослідження. Теоретична і методологічна основа дослідження побудована на використанні основних положень економічної теорії, розробок науково-дослідних установ, провідних вчених економістів з питань ринкового реформування аграрного сектору економіки, становлення та розвитку багатоукладного сільського господарства в Україні, а також законодавчих та нормативних актів. Дослідження проводилося за методологією системного підходу до вивчення економічних процесів та явищ. У роботі використовувались такі методи дослідження: діалектичний та абстрактно-логічний (теоретичні і методичні узагальнення, визначення концептуальних засад розвитку різних укладів в сільському господарстві); порівняння (економічної ефективності різних укладів і організаційно-правових форм господарювання); економічно-математичний (оптимізація виробничої структури фермерських господарств рослинницького напряму спеціалізації); статистично-економічний (структурно-динамічний аналіз і оцінка розвитку форм господарювання в аграрному секторі України).

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження процесу формування та розвитку багатоукладної системи господарювання в аграрному секторі економіки України дозволило отримати наступні нові результати:

· вперше подано трактування змісту і співвідношення категорій “економічна система”, “модель економіки”, “економічний уклад”, “організаційно-правові форми та сектори господарювання”, їх специфіка по відношенню до сільського господарства;

·

· представлено авторську розробку основних тенденцій і структури індивідуальних господарств населення в перехідній економіці та перспектив їх трансформації в фермерський сектор;

· удосконалено методичні підходи до визначення потенціалу, проблем і оптимального розвитку колективних форм господарювання на селі;

· вперше сформовано агрегативне визначення контурів перспективної моделі аграрної економіки в контексті співвідношення приватного і колективного укладів.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки і пропозиції роботи можуть бути використані у законотворчій діяльності та діяльності органів центрального, регіонального і районного рівнів і окремих господарств при розробці та реалізації заходів щодо стабілізації та подальшого розвитку сільського господарства. Ряд рекомендацій автора прийняті до використання Головним управлінням сільського господарства та продовольства Дніпропетровської облдержадміністрації і Верхньодніпровської райдержадмі-ністрації. Теоретичні результати і висновки дослідження рекомендуються до впровадження у навчальному процесі, зокрема при викладенні курсів: “Економіка сільського господарства і АПК”, “Макроекономіка”, “Мікроекономіка”, “Організація сільськогосподарського виробництва”. Окремі з них використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету і Верхньодніпровського аграрного технікуму.

Особистий внесок здобувача. Особистий внесок здобувача в працях, опублікованих із співавторами, полягає в наступному: [1] - визначення місця і ролі власності в економічних системах, змісту форм власності, основних напрямів ринкової трансформації державно-планової економіки; [2] - визначення сутності механізмів, які регулюють аграрний сектор економіки, проблем та перспектив розвитку приватних і колективних секторів у перехідній економіці України; [3] - визначення ознак “робочої власності” і “народних підприємств”; [5] - визначення основних напрямів інтеграції у сільському господарстві; [7] - визначення економічних засад ціноутворення у сільському господарстві; [10] - визначення напрямів становлення потенціалу приватної власності у сільському господарстві; [11] - визначення економічного потенціалу і проблем приватної власності в аграрному виробництві.

Апробація одержаних результатів дослідження. Основні положення і теоретичні висновки, практичні рекомендації дисертації доповідалися на кафедрі економічної теорії та економіки сільського господарства (1997,1998, 2000 рр.), науково-практичних конференціях викладачів та студентів економічного факультету Дніпропетровського державного аграрного університету за підсумками науково-дослідної роботи в 1998 і 1999 рр. (м. Дніпропетровськ 1999 та 2000 рр.), міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: соціально-економічні та правові аспекти” (м. Запоріжжя 2000 р.)

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображені у 11 публікаціях загальним обсягом 32,9 обл.-вид. аркушів, у тому числі в 2 монографіях, 8 статтях у журналах і збірниках наукових праць та 1 робота у збірнику матеріалів науково-практичної конференції. Обсяг частки дисертанта в опублікованих працях становить 9,2 обл.-вид. аркушів.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел. Вона викладена на 175 сторінках, містить 18 таблиць, 5 додатків. Список використаних джерел містить 178 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Наукові основи ринкового формування аграрного сектору економіки України” досліджується зміст, напрямки та наслідки аграрної реформи в контексті їх розробки в економічній літературі, розкрита сутність понятійного апарату, який характеризує сільське господарство як економічну систему.

Впродовж останніх років багато вітчизняних вчених економістів-аграрників активно працюють над розробкою теоретичних, методологічних та практичних питань, пов'язаних з трансформуванням відносин власності і господарювання. Майже по кожному з них проводяться наукові дискусії. До цього часу не досягнуто єдності поглядів стосовно стратегії ринкових реформ, наслідків їх першого етапу. Відкритим залишається питання про пріоритетний уклад в перспективній моделі аграрної економіки. В науковій літературі нерідко абсолютизуються переваги приватних господарств і замовчуються їх проблеми. Не завжди науково обгрунтовується питання реформування земельних відносин. Не звертається увага на той факт, що розвиток оренди землі неминуче веде до того, що вона знову буде належати не тим, хто її обробляє. Практично не ставилось питання про часткове збереження колективних господарств з спільною формою власності. Помилковою є поширена теза про те, що приватна власність на землю та інші засоби виробництва є обов'язковою умовою переходу до ринкових відносин.

В науковій літературі активно обговорювались питання про місце і роль держави в аграрному секторі перехідної та перспективної моделі аграрних відносин. При цьому практично загальновизначеною є теза, що сільське господарство без державного регулювання і підтримки в сучасних умовах не може ефективно функціонувати. На жаль, держава не надає належної підтримки цьому пріоритетному секторові економіки. Саме це є одним із чинників, що зумовив його глибоку кризу. Нині актуальним є питання про пошук раціонального співвідношення між ринковим і державним регулюванням сільського господарства.

Більшість вітчизняних вчених відмічають позитивні та негативні наслідки аграрної реформи. І це справедливо. Однак слід зазначити, що “ціна” реформ виявилася настільки високою, що це дає підстави вести мову про значне знецінення певних досягнень реформ. Ось чому нині потрібна позитивна критика аграрних перетворень з метою стабілізації та подальшого розвитку аграрного сектору економіки.

В науковій літературі немає єдності поглядів з питання економічної сутності категорій, які характеризують систему аграрних відносин, а деякі з них не визначились взагалі. Тому, за темою роботи, розглянуто понятійний апарат, який використовується в сучасній економічній науці, що сприятиме більш обгрунтованому і точному використанню того чи іншого терміна. “

Економічна система” - це об'єднуюча ланка між двома іншими системами - природою і суспільством. Її призначення - трансформація природних ресурсів в продукти придатні для задоволення людських потреб. Економічна система складається із багатьох елементів, які в свою чергу є системами. Головною з них є система економічних відносин. З позицій різних рівнів їх можна класифікувати на три великі групи: 1) відносини власності; 2) відносини господарювання; 3) механізми господарювання.“

Модель економіки”, або “економічна модель” є спрощеним виділенням в певній економічній системі її головних ознак: форм власності і господарювання, їх структура та взаємозв'язок; механізми, що регулюють економічну систему і їх співвідношення; місце та роль держави в економічній системі. В кожній країні вони мають особливості, що дає підставу вести мову про національні моделі економіки. Звичайно, їх можна об'єднати також у певні групи.

Національна модель економіки в якості важливої складової включає “модель аграрної економіки”, яка має особливості обумовлені використанням специфічного виробничого ресурсу - землі, і значним впливом на господарську діяльність природного фактору. В кожній країні модель аграрної економіки має специфіку. Однак певне їх групування в розрізі тих чи інших країн дозволяє виділити спільні риси, що дає змогу вести мову про “західну” модель аграрної економіки (економічно розвинуті країни), “перехідну” (постсоціалістичні країни) тощо.

Модель аграрної економіки в свою чергу включає певні “уклади”. Основою їх виділення можуть бути класти різні критерії: наявність або відсутність ринкових відносин і найманої праці. В дисертаційній роботі основу класифікації укладів складають організаційно-правові форми господарювання, об'єднані у певні групи по критерію суб'єктів власності та господарювання. Головним з них є: окремий індивідуум; об'єднання (група) людей; держава. Відповідно в кожній моделі аграрної економіки виділяються господарські уклади: приватно-індивідуальний, колективний, державний.

Термін “форма господарювання” більш конкретний по відношенню до “укладу”, який може включати декілька однотипних форм господарювання. Окрім того, більшість форм господарювання фіксуються юридично (організаційно-правові форми господарювання). Уклади юридично не фіксуються і їх виявлення використовується для більш узагальнених досліджень по відношенню до сукупності певного типу господарств.

В країнах з ринковою економікою державний уклад в сільському господарстві практично не існує. Тут абсолютно переважає індивідуально-приватний уклад. Він включає фермерські господарства. В США їх традиційно називають “сімейними фермами”. При цьому до їх складу включають не тільки ферми, що належать окремим особам, а частіше сім'ям (як одному власнику), але і сімейні товариства, і сімейні корпорації (акціонерні товариства, як правило, закритого типу, співзасновниками якого є члени одного сімейного клану). В США біля 4\5 корпорацій, що функціонують у сільському господарстві належать до сімейних.

Колективний уклад у сільському господарстві виник в результаті об'єднання об'єктів індивідуально-приватної власності з метою їх спільного використання в господарській діяльності. При цьому індивідуальні господарі свідомо об'єднуються з метою пом'якшення конкуренції і збільшення прибутку за рахунок використання ефекту масштабу виробництва. На основі “спільної приватної” власності створюються різні організаційно-правові форми колективних підприємств: товариства, партнерства, несімейні корпорації тощо. В залежності від того як оформлена відповідальність, об'єднання власників розподіляються на особисті і акціонерні компанії (корпорації). Останні, наприклад в США, не дивлячись на незначну кількість виробляють біля 1\4 валової продукції країни.

В деяких країнах певне розповсюдження отримали колективні господарства, які функціонують на базі спільної неперсоніфікованої форми власності, особливо це стосується Ізраїлю (кібуци).

У другому розділі “Стан, тенденції і перспективи розвитку приватного укладу в сільському господарстві” досліджується процес становлення фермерства в Україні, нова роль особистих підсобних господарств населення (ОПГ), перспективи розвитку першого та другого секторів приватного укладу.

Дослідження показали, що фермерство в Україні, як і в інших країнах, має незаперечну перевагу порівняно з колективними формами господарювання - найвищу мотивацію до сумлінної та творчої праці власника-господаря і працівника. У сільському господарстві в силу особливостей виробничих процесів цей чинник ефективності виробництва має підвищену економічну вагомість. Саме тому в сільському господарстві наймана праця не отримала широкого розповсюдження навіть в США (на одну ферму не припадає в середньому навіть одного працівника). Водночас фермерство, особливо дрібне, у цілому стикається з багатьма відомими проблемами, які властиві малому бізнесу взагалі. Головна з них - створення господарства з оптимальним рівнем концентрації виробництв, проблема отримання кредитів тощо. В тій чи іншій мірі ці проблеми у економічно розвинутих країнах, якщо і не вирішуються з допомогою кооперування фермерів, спеціалізації та інтеграції господарств з підприємствами третьої сфери АПК, то пом'якшуються. Окрім того, фермерам значну фінансову допомогу надає держава. Нашому фермерству до цього часу держава не надає належної підтримки. При цьому перша хвиля фермерів могла отримати безкоштовно землю до 50 га сільськогосподарських угідь ( 100 га загальної площі), купити або отримати техніку по доступним цінам. Аграрна криза значно погіршила стартові умови створення фермерських господарств. Ось чому для становлення фермерства України характерна тенденція (скоріш закономірність) затухання темпів їх приросту. Крім того за 10 років становлення фермерство в Україні не зайняло пріоритетних позицій ні в приватному укладі, ні в аграрному секторі економіки в цілому (табл. 1).

Таблиця 1

Валова продукція селянських (фермерських) господарств

(відсотків до загального обсягу в Україні)

Показник 1996 1997 1998 1999 2000 2000 + - до 1996

Валова продукція - всього 0,6 0,8 0,7 1,0 1,8 + 1,2

у тому числі: продукція рослинництва 0,8 1,0 1,0 1,6 2,6 + 1,8

продукція тваринництва 0,3 0,4 0,4 0,3 0,4 + 0,1

Вклад фермерства у вирішення продовольчої безпеки України незначний. Так, якщо в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь в 2000 році вироблено валової продукції особистими підсобними господарствами на суму 387,1 тис. грн., то селянськими (фермерськими) господарствами - 19, 4 тис. грн., що майже в 20 разів менше, а в порівнянні з сільськогосподарськими підприємствами зниження складає 41,7%

Приведені дані дають підставу для ствердження: поки що безперечно висока мотивація до ефективної праці у фермерів нейтралізується, а іноді зводиться нанівець багатьма іншими чинниками, які негативно впливають на продуктивність фермерських господарств. Серед них в роботі виділяються і аналізуються слідуючі проблеми і можливі шляхи їх вирішення: техніко-технологічна оснащеність; “людський ресурс”; створення раціональних по землекористуванню фермерських господарств; спеціалізація, кооперування останніх між собою та інтеграція з підприємствами третьої сфери АПК; проблема стартового капіталу для створення господарств ( насамперед отримання кредиту на пільгових умовах). Одним із істотних резервів підвищення продуктивності фермерських господарств є запровадження в них оптимальної структури виробництва. В роботі запропонована економіко-математична модель оптимізації структури виробництва рослинницької продукції в селянському (фермерському) господарстві площею землекористування 100 га.

При умові більш-менш повного вирішення цих проблем, і при належній підтримці фермерів державою, фермерський сектор зможе перетворитися у пріоритетний в приватному укладі. Поки що в динаміці виробництва валової продукції сільського господарства левова частка належить ОПГ (рис. 1).

Рис. 1 Динаміка виробництва валової продукції сільського господарства

Слід підкреслити, що на початку аграрної реформи ніхто не прогнозував таке місце напівнатуральному, основаному переважно на примітивній ручній праці приватному секторі в формі ОПГ. Переваги останніх виявилися не в якихось особливих їх позитивних якостях. Висока мотивація до праці властива всім індивідуально-приватним формам господарювання, в котрих в одній особі поєднується власник, господар і працівник. Більш того наші ОПГ мають напівнатуральний характер, тоді як на товарні форми “давить” ринок (конкуренція), примушуючи їх вкладатися в суспільно необхідні витрати. Нинішнє пріоритетне місце сектору ОПГ обумовлене наступними чинниками: 1) відсутність проблеми становлення (вони вже існували раніше); 2) глибокою кризою, яка охопила колективні господарства; 3) низьким рівнем технічної оснащеності, що в умовах диспаритету цін не так негативно відбилося на ОПГ; 4) розширенням земельних площ, зайнятих під ОПГ і кількості зайнятих повністю у ОПГ; 5) зниженням оплати праці, а нерідко її відсутністю в КСП; 6) невисоким рівнем пенсій та затримка з її виплатою; 7) ОПГ не підлягали податковому тиску. Саме тому ОПГ не слід романтизувати і не перебільшувати їх ефективність.

В економічній літературі на користь високої ефективності ОПГ завжди приводились і тепер приводяться данні про більше виробництво валової продукції в розрахунку з одиниці земельної площі. Дійсно це так. Але потрібно звернути увагу на витрати виробництва (які поки що ніхто не враховує), легальну і нелегальну допомогу крупно товарних господарств та профіль виробництва. Досить сказати, що високий вихід валової продукції в значній мірі обумовлений їх невеликими земельними площами, що дає змогу інтенсифікувати ручну працю.

В науковій літературі немає єдності з погляду перспектив розвитку сектору ОПГ. Тут викристалізувались дві позиції. Згідно першої останній неперспективний в силу тих обставин, що він орієнтований на споживання, самовиживання, самоексплуатацію (можливість існування при збитковості виробництва), а не підтримання максимального прибутку. Опоненти такої позиції стверджують, що ОПГ будуть і в подальшому розвиватися, закріплювати позиції носіїв і зберігачив національних, побутових традицій тощо.

Безперечно, що у ближній перспективі нам не обійтись без сектору ОПГ. Їх частка у загальному обсязі валової продукції сільського господарства України у 2000 р. досягла 64,6 %, а в доходах сільського населення 56 %.

Однак в економічному плані із позицій створення високоефективного, конкурентоспроможного на внутрішньому і зовнішньому ринках аграрного виробництва сектор ОПГ - неперспективний. Щось аналогічне є у західній моделі аграрної економіки, це “фермерство вільного часу”, але вони не відіграють помітної ролі у вирішенні продовольчої проблеми. В Україні більшість ОПГ - це рутинні, неефективні господарства, і ті з них, які досягли певних успіхів поступово будуть трансформуватися у фермерські. Доля інших - як і всякого натурального господарства - задоволення потреб його власника, не враховуючи витрати своєї праці. А такі господарства не в змозі виробляти конкурентоспроможну продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках.

В третьому розділі “Розвиток колективного укладу в аграрному секторі економіки” концептуально визначається потенціал і проблеми колективного укладу взагалі, його сучасний стан, структура і перспективи розвитку в Україні.

Дослідження показали некоректність майже загальновизнаної тези про порівняно невисоку ефективність колективних форм господарювання. Останні як і всякі інші мають свої позитивні і негативні моменти. До перших відносяться (при рівності інших умов) переваги великого виробництва у використанні землі, техніки, робочої сили застосуванні у виробництві передових досягнень в техніці, технологіях, організації і управління виробництвом. Іншими словами, колективні господарства, як правило, великі і потенційно мають можливості (в рамках оптимальних розмірів концентрації виробництва) використовувати “ефект масштабу виробництва”.

Разом з тим колективному господарюванню притаманні певні проблеми, які не мають місця у сімейних фермах. Головні з них: 1) можлива різнонаправленість інтересів членів асоціації; 2) економічна зацікавленість і відповідальність працівників “розмиваються”; 3) відчуження основної маси працівників від управління виробництвом і розподілом його результатів, а звідси можливі конфлікти менеджерів та безпосередніх виконавців (працівників); 4) короткотермінові інтереси нерідко переважають довгострокові підприємницького характеру, тобто намагання збільшити поточні доходи в збиток перспективі (відкладене споживання працівників); 5) складність розподілу спільних результатів праці, а також можливого скорочення кількості працівників; 6) для більшості робітників колективних господарств об'єктивно має місце певна відчуженість від об'єктів власності.

Саме наявність цих проблем і складність їх практичного вирішення обумовили той факт, що сама по собі персоніфікація колективної власності на землю та майно не призвела до очікуваного підвищення мотивації до ефективної праці, єдності власності та праці. Тільки індивідуальна приватизація автоматично вирішує цю проблему.

Окрім того, в науковій літературі не звертається уваги на ту обставину, що у ринковій економіці процес створення сумісної приватної власності і на цій базі колективного господарювання проходить добровільно від одиничного до суспільного. При цьому вирішуються такі завдання: забезпечення оптимального рівня концентрації виробництва (використання ефекту масштабу); інтеграція технологічно пов'язаних видів виробництва; диверсифікація виробництва; пом'якшення або навіть усунення конкуренції. В Україні, навпаки, процес формування колективно-приватної власності проходив від суспільного до одиничного. При цьому не акумулювались додаткові кошти, не підвищувався рівень концентрації, а конкуренції не було взагалі. Вся надія покладалась на ефект персоніфікації власності. Неперсоніфікований власник ставав індивідуальним, хоча залишався у колективному господарстві. За цим оберненим процесом від суспільного до одиничного, а не одиничного до суспільного криється велика різниця.

В ринковій економіці об'єднуються особи яким притаманне почуття власника-господаря, висока професійність, навики в управлінні тощо. Об'єднання таких суб'єктів, як правило, дає ефект спільного господарювання, кількість переходить в якість. Колишні формально асоційовані власники, стали реально персоніфікованими, але до справжніх господарів їм ще далеко. Ось чому система власності і управління, що склалася в більшості колишніх КСП мало чим відрізняються від колгоспної. А несприйнятливе макроекономічне середовище, неплатоспроможність більшості колективних господарств зруйнували існуючу раніш невисоку мотивацію до праці в колгоспах.

В нормальному ринково-підприємницькому середовищі важливий фактор, який впливає на ефективність роботи сільськогосподарських підприємств є їх економічна (а відповідно юридична) відповідальність. Ринок проводить селекційний відбір переможців у конкурентній боротьбі. Виживає в економічному середовищі той, у кого собівартість продукції нижче ціни реалізації. Всі інші (а тим більш хто не зміг реалізувати продукцію взагалі), терплять економічне банкрутство. Нині в режимі економічної відповідальності працюють всі наші підприємства - товаровиробники. Але на відмінність від країн Заходу ринково-підприємницьке середовище знаходиться на етапі становлення. Воно не забезпечує еквівалентний обмін сільського господарства з іншими галузями економіки. Звідси занадто висока частка нерентабельних підприємств усіх організаційно-правових форм господарювання.

Формування нормального ринково-підприємницького середовища дасть змогу виявити переваги приватного або колективного укладів. Є всі підстави вважати, останній зможе протистояти першому на рівних і навіть може бути більш ефективним при умові забезпечення високої мотивації до сумлінної та творчої праці усіх членів колективних підприємств. Ринок цю проблему не вирішує. Це справа внутрішньогосподарського або корпоративного менеджменту. Створити високу мотивацію до праці - його головна задача. Навіть в рамках сімейних ферм з декількома працівниками, особливо товариств і корпорацій сімейного типу є певні труднощі в забезпеченні єдності дій і інтересів всіх учасників об'єднання. І чим багаточисельніший колектив, тим складніше вирішувати цю проблему. Але такі, як правило, великі підприємства можуть використовувати ефект масштабу виробництва, тоді як невеликі господарства не мають такої можливості, хоча в них самореалізується проблема високої мотивації до праці.

Тому коли ставиться питання про збереження великих колективних господарств, або їх розділення на невеликі ферми, потрібно враховувати потенціал і проблеми кожного з них. І абсолютизувати перші чи другі - некоректно. Однак можна і треба ставити питання про певну перевагу індивідуально-приватних чи колективних господарств в конкретних умовах з врахуванням певної галузі аграрного виробництва, рівня розвитку спеціалізації, кооперації та інтеграції. Саме з цих позицій в дисертації ставиться і в певній мірі вирішується питання про формування великих колективних підприємств у формі сільськогосподарських виробничих кооперативів і товариств. Правда, деякі наші дослідники вважають, що фактор приватної власності діє більш ефективно, ніж фактор концентрації виробництва, чим і пояснюється більш висока ефективність дрібних селянських господарств порівняно з великими колективами і державними підприємствами (Економіка АПК.-1999.-№1.-С. 51). Тут напевно мова йде про наші ОПГ і дрібні ферми. Однак, як вже відмічалося, дійсну ефективність їх ніхто не визначає, а більш високий вихід валової продукції з одиниці земельної площі пояснюється багатьма іншими умовами.

Безперечно, не слід применшувати значення чинника приватної власності, або абсолютизувати фактор концентрації виробництва. Тут потрібно врахувати інші умови і порівняти ці фактори за їх рівності. Але головне зважити на рівень розвитку продуктивних сил, усуспільнення виробництва тощо. Є всі підстави вважати, що до початку 50-х років XX ст., коли більшість фермерських господарств мали порівняно невисоку технічну озброєність і використовували прості технології, фактор приватної власності мав пріоритетне значення по відношенню до рівня концентрації виробництва. В постіндустріальному суспільстві вирішальне значення набуває останній. Саме великі підприємства, корпорації партнерства мають змогу використовувати сучасні техніку і технологію. Ось чому в Україні потрібно зробити все можливе для збереження великих підприємств усіх форм господарювання.

Водночас і колективні господарства можуть використовувати у певній мірі фактор приватної власності шляхом створення моделі господарювання типу “приватна власність +колективне господарювання”. Нині в Україні склалася складна структура організаційно-правових форм колективного укладу. Найбільшу частку займають різні господарські товариства і сільськогосподарські виробничі кооперативи.

В науковій літературі залишається дискусійним питання про переваги тих чи інших організаційно-правових форм господарювання. В роботі вони класифікуються по двох групах.

По-перше, асоціації виробників, в яких не використовується наймана праця. В них кожний член є одночасно власником, працівником і господарем. В таких колективах рівень впливу приватної власності на сумлінне і творче ставлення членів асоціації до праці залежить (при рівності інших умов) від їх кількості: “чим менша група людей, тим більша вірогідність того, що вклад індивіда буде більш значним”. Невелике колективне підприємство по своїй економічній поведінці подібне до сімейного господарства. Тут залежність спільного доходу від трудового внеску кожного “прозора” для всіх членів асоціації. Ось чому так важливо створення в межах великих колективних господарствах порівняно невеликих економічно автономних виробничих груп. В цьому аспекті в Україні накопичений певний позитивний досвід. Між ними іноді встановлюються навіть ринкові відносини.

По-друге, колективні господарства, що використовують найману працю. В них члени асоціації відрізняються між собою за соціально-економічним статусом. Частина з них є власниками-господарями, інші - найманими працівниками. Ефективність праці останніх залежить від їх організації у широкому розумінні цього питання, починаючи від умов праці і закінчуючи морально-психологічним кліматом у колективі. Особливе значення має оплата праці.

І для першого, і для другого типу колективних підприємств вирішальне значення має застосування науково обгрунтованого менеджменту, включаючи такі його складові як маркетинг, бізнес-планування. Тобто мова йде про досягнення сучасного менеджменту в розвинутому ринково-підприємницькому середовищі. Без його застосування ні приватні, ні колективні більш-менш великі підприємства не в змозі ефективно функціонувати.

Висновки

1. У більшості країн світу головними укладами аграрної економіки є: індивідуально-приватний і колективний. Разом з тим у кожній вони відрізняються по питомій вазі і механізмами, які регулюють їх функціонування.

2. В сучасних моделях аграрної економіки країн Заходу приоритетним є приватний уклад, його основу складає сімейна ферма. Така модель сформувалась спонтанно, але не випадково. Вона відображає особливості сільського господарства, в якому рівень концентрації має порівняно менше значення, а висока мотивація до продуктивної праці, навпаки, відіграє значну роль.

3. Модель аграрної економіки при соціалізмі неперсоніфікована в контексті власності і господарювання, а тому не відповідає дієвій економічній зацікавленості та відповідальності. Саме тому вихідною умовою її реформування стала трансформація державної і колективної форм власності шляхом їх приватизації і персоніфікації, створення приватного укладу у вигляді особистих підсобних господарств і фермерства, які виробляють майже 60% валової продукції сільського господарства. Колективний уклад базується на приватній власності і різноманітних організаційно-правових формах колективного господарювання.

4. В багатоукладній аграрній економіці, яка формується в Україні, абсолютно переважає приватна власність на землю і інші виробничі ресурси, що обумовлює значні темпи і пріоритети в розвитку приватного укладу. Однак приватний уклад складається головним чином з дрібних, напівнатуральних, неперспективних господарств населення. Фермерський сектор економічно слабкий, не досяг критичної маси, а його питома вага у загальному виробництві валової продукції сільського господарства незначна (1,8%). В Україні слабо розвинута інфраструктура, спеціалізація, кооперація господарств між собою і інтеграція їх з третьою сферою АПК. Держава не надає належної підтримки аграрному виробництву. Все це зумовлює його низьку ефективність і продуктивність.

5. Подальший розвиток багатоукладної економіки України складатимуть різні організаційно-правові форми господарювання, в яких належить поєднати сучасне велике технологічне виробництво з приватною власністю на землю і інші засоби виробництва. В такій моделі знайдеться належне місце середнім і дрібним фермерським господарствам. Вони займуть ту нішу, де розміри підприємства не відіграють вирішальної ролі, а сумлінне і творче ставлення до праці є вирішальними. При цьому важливе значення має їх спеціалізація, кооперація між собою та інтеграція з великими аграрними господарствами і підприємствами третьої сфери АПК.

6. Аграрний сектор в сучасних умовах не зможе ефективно функціонувати без належного його регулювання державою і надання нею безпосередньої підтримки цій пріоритетній галузі національної економіки.

7. Перспективну модель аграрної економіки слід розглядати як двоукладну незалежно від організаційно-правових форм господарювання: а) крупнотоварні, великі господарства (приватні і колективні), які займатимуть пріоритетне положення у виробництві тих видів сільськогосподарської продукції, де фактор концентрації має вирішальне значення; б) дрібні і частково середні господарства, які вироблятимуть ті види продукції, де потрібно особливо сумлінне і творче ставлення працівника до виробничих процесів, а фактор концентрації не має вирішального значення. З розвитком кооперації та інтеграції обидва уклади зможуть взаємодіяти, використовуючи вигоди спеціалізації та концентрації виробництва.

8. Подолання аграрної кризи, стабілізація та подальший розвиток сільського господарства потребує вирішити дві головні проблеми: а) впровадження сучасного внутрішньофірмового менеджменту; б) створення ринкових виробничих відносин в усіх ланках багатоукладної економіки на селі.

9. Новий етап аграрної реформи повинен бути націлений у першу чергу на створення ефективного ринково-підприємницького середовища на селі. При цьому головна роль вирішення вищенаведених проблем повинна належати державі (усім гілкам влади).

10. Сільське господарство - складова частина АПК. Без розвитку його першої сфери неможливе належне технічне оснащення сільського господарства. Для вирішення цієї проблеми слід розробити і прийняти державну програму розвитку сільськогосподарського машинобудування, виробництва добрив та гербіцидів.

11. Для України в майбутньому раціональною моделлю аграрної економіки є така, яка базується на приватній власності, різних формах господарювання, двоукладна з точки зору великих і дрібних господарств, з широким розвитком по відношенню до останніх спеціалізації, кооперації і інтеграції між собою і іншими сферами АПК, розвинутою мережею ринкової інфраструктури. Така модель повинна бути одержавленою аналогічно країнам заходу. Особливість української моделі порівняно з останніми була б лише у тому, що колективні форми господарювання займуть більш вагоме місце, і наявністю ще довгий час специфічного приватного сектору, який включає особисті господарства населення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ

ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х., Карпенко А.Н. Рыночная трансформация государственно-плановой экономики: Монографія.-Запорожье,1996.-132 с.

2. Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х., Карпенко А.Н. Система отношений собственности и хозяйствования в аграрном секторе экономики: Монография.- Днепропетровск: Січ, 2000.-392 с.

3. Карпенко А.Н. Структура собственности в современных моделях рыночной экономики. //Академічний огляд “Економіка та підприємництво”.- Дніпропетровськ.- 1999.-№2.- С. 92-94.

4. Корецкий Н.Х., Карпенко А.Н. Рабочая собственность” и ее место в современной структуре собственности // Академічний огляд “Економіка та підприємництво”.-Дніпропетровськ.-2000, №1, С.102-105.

5. Макаренко П.Н., Мельник Л.Л., Карпенко А.Н. Развитие интеграции в агропромышленном производстве как одно из направлений аграрной политики. // Економіка АПК. -Київ.-2000.-№8.- С. 52-58.

6. Карпенко А.Н. Потенциал и проблемы коллективного хозяйствования в аграрном секторе экономики // Економіка: проблеми теорії та практики, міжвузівський збірник праць. Випуск 36. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000.-С. 90-96.

7. Вінічекно І.І., Карпенко А.Н. Эколого-экономические аспекты ценообразования в АПК // Економіка: проблеми теорії та практики, міжвузівський збірник праць. Випуск 47. Дніпропетровськ:ДНУ, 2000.-С. 78-84.

8. Карпенко А.Н. Механизмы, регулирующие аграрный сектор экономики // Економічні та соціальні аспекти реформування та постреформованого розвитку сільського господарства в Україні. Матеріали науково-практичної конференції на економічному факультеті за підсумками науково-дослідної роботи в 1999 р. Дніпропетровський державний аграрний університет.-Дніпропетровськ, 2000.- С. 95-99.

9. Карпенко А.Н. Экономический аспект отношений собственности. //Економічні та фінансові проблеми сільськогосподарського виробництва в перехідний період до ринку: Збірник наукових праць Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 1997.- С. 46-47.

10. Сабадин Н.И., Карпенко А.Н. Становление частной собственности в сельском хозяйстве. // Економічні та фінансові проблеми сільськогосподарського виробництва в перехідний період до ринку: Збірник наукових праць Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 1997.- С. 56-57.

11. Корецький М.Х., Цебенко М.М., Карпенко А.М. Можливості розвитку різних форм власності і господароювання в аграрному виробництві. // Економічні та фінансові проблеми сільськогосподарського виробництва в перехідний період до ринку: Збірник наукових праць Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 1997.- С.63 - 65 .

Анотація

Карпенко А.М. Розвиток приватного та колективного укладів в сільському господарстві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02. - економіка сільського господарства і АПК.- Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2001.

Дисертація присвячена виявленню сучасного стану, тенденцій та перспектив розвитку приватного та колективного укладів в сільському господарстві України, основних проблем цього процесу і можливих шляхів їх вирішення. Визначено основний зміст і напрямки аграрної реформи в контексті їх розробки у вітчизняній економічній літературі. Розширені наукові уявлення щодо сутності і взаємозв'язку категорій, які характеризують економічну систему суспільства та її пріоритетну складову - аграрну сферу. Подано авторське трактування змісту понять “модель аграрної економіки”, “економічний уклад”, “форми господарювання”. Проведена класифікація укладів сільського господарства у сучасних моделях аграрної економіки країн Заходу. Розкриті основні проблеми становлення, тенденції та перспективи розвитку фермерських господарств в Україні. Конкретизовано трактування соціально-економічної ролі в перехідній економіці особистих підсобних господарств населення, їх структура та перспективи розвитку. Обгрунтовано положення, що більшість господарств цього сектору при певних умовах трансформуються у фермерські. Удосконалено підходи до визначення потенціалу і проблем функціонування колективних