УНІВЕРСИТЕТ

КОРОТКОВА Людмила Віталіївна

УДК 801.773+802.0

СЕМАНТИКО-КОГНІТИВНИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ

АСПЕКТИ ТЕКСТОВИХ АНОМАЛІЙ У СУЧАСНІЙ

АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

ВОРОБЙОВА Ольга Петрівна,

Київський національний лінгвістичний

університет, кафедра лексикології

та стилістики англійської мови,

завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

НЕБОРСІНА Наталія Павлівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра англійської

філології, професор

кандидат філологічних наук

ЯМЧИНСЬКА Тамара Іванівна,

Вінницький державний педагогічний

університет імені Михайла Коцюбинського,

кафедра англійської мови,

заступник декана факультету іноземних мов

Провідна установа Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова, кафедра лексикології та

стилістики англійської мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист дисертації відбудеться 05.10.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ – 150, вул. Велика Васильківська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету.

Автореферат розісланий 04.09.2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради А.А. Калита

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню семантико-когнітивних та функціональних властивостей текстових аномалій в сучасній англомовній художній прозі. З цією метою в роботі аналізуються ті художні тексти малої прозової форми, насамперед постмодерністська проза, де текстові аномалії відіграють вирішальну роль у створенні ефекту навмисного хаосу, фрагментарності, епістемологічної невпевненості, пародійності тощо, які є характерними для постмодерністського бачення світу (див. І.П.Ільїн, L.Doleћel, R.Ronen).

Під текстовими аномаліями (далі ТА) у роботі розуміються радикальні інновації, що порушують систему сталої (нормативної) художньої символіки та/чи композиції, інтерпретація яких виходить за межі попереднього досвіду передбачуваного адресата. ТА в художньому тексті являють собою "темні місця", акцентовані рецептивні труднощі, що посилюють деавтоматизацію художнього сприйняття за рахунок навмисної активізації процесу інтерпретації тексту та залучення додаткових когнітивних й емоційних зусиль з боку читача (О.П.Воробйова). У межах художньої комунікації аномалії як елементи тексту можуть мати різні структурно-композиційні й семантико-змістові вияви, за якими стоять загальні механізми текстотворення. Нас цікавить не тільки те, як, за допомогою яких мовних і мовленнєвих засобів у тканині художнього тексту ТА утворюються, але й те, які когнітивні механізми регулюють їхнє виникнення і функціонування.

Екстраполяція лінгвокогнітивної парадигми на художній текст дозволяє розглядати його семантику як ментальну репрезентацію дійсності (Р.Р.Ястержембський). Художній текст утворює певний універсум, "квазіреальність" (І.М.Колєгаєва), який також отримав назву "вигадана реальність" (С.О.Васильєв), "вторинна дійсність" (Ю.М.Лотман), "конструкт" (З.Я.Тураєва), "світ вигадки" (П.Рікьор), "світ тексту" (С.Г.Бочаров), "ментальний" або "уявний світ" (Ю.С.Степанов), "можливий світ тексту" (А.Г.Баранов). У цьому зв'язку в межах когнітивної лінгвістики при вивченні семантики художнього тексту на перший план виходять дві проблеми: текстової референції як співвідношення "світу всередині тексту" (text-internal world), "текстового світу" (textual world), та "світу поза текстом" (text-external world) (О.П.Воробйова, R.Ronen, M.-L.Ryan, P.Werth). Обидві вказані проблеми розглядаються в нашому дослідженні.

Актуальність обраної теми визначається спрямованістю сучасної лінгвістики на проникнення у глибинні механізми мовної творчості, у тому числі художньої, на розкриття специфіки художнього тексту, який створює "особливий світ", що може описуватись і пояснюватись шляхом аналізу окремих значущих текстових елементів і їхніх сукупностей. Нове осмислення традиційних проблем семантики тексту з позицій когнітивного підходу, в руслі синтезу когнітивної й комунікативної парадигм, зумовило актуальність звернення до аналізу лінгвокогнітивних механізмів виникнення аномалій, що є стрижневими компонентами постмодерністської художньої прози.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної колективної теми "Основні категорії стилістики і лінгвістики тексту в синхронії й діахронії та лінгво-методичні аспекти їхнього дослідження" кафедри лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика розглянутої дисертації вписується в коло питань, досліджених згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України "Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної і лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти" (тема затверджена вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 27 січня 1997 року).

Метою дисертації є встановлення семантичних і структурних виявів ТА в постмодерністській англомовній художній прозі малої форми та розкриття когнітивних механізмів їх виникнення й функціонування. Мета роботи передбачає розв'язання таких конкретних задач:

·

·

·

·

·

·

Об'єктом дослідження в дисертації є аномалії як результат навмисних порушень системи сталих норм і канонів побудови художнього тексту, зсувів у використанні його символіки, що приводять до виникнення у читача емоційного шоку.

Предметом дисертаційного дослідження є семантико-когнітивні та функціональні особливості ТА, розкриття когнітивної природи і типологізація яких дають доступ до глибинних структур тексту, до прихованих рушійних сил художньої комунікації.

Матеріалом дослідження слугували англомовні художні тексти постмодернізму – 115 оповідань 79 авторів (загальним обсягом 735 сторінок), у результаті суцільного аналізу яких було виділено 186 ТА різного текстового обсягу.

Методи дослідження. При аналізі фактичного матеріалу застосовувався методологічний апарат семантико-когнітивного моделювання, доповнений методиками логіко-семантичного й концептуального аналізу, а також елементами стилістичного аналізу й інтерпретації тексту. Використання методу семантико-когнітивного моделювання дозволило розглядати семантику художнього тексту як ментальну репрезентацію дійсності в термінах можливих світів, їхніх складових та характеру взаємодії. Для ідентифікації ТА й опису їх основних виявів – семантико-змістових і структурно-композиційних – використовувалися елементи логіко-семантичного аналізу з опорою на поняття семантичної норми (І.Р.Гальперін). Методика концептуального аналізу в її переломленні крізь призму теорії можливих світів (L.Doleћel, M.-L.Ryan, E.Semino, P.Werth) застосовувалася при розкритті концептуальних механізмів виникнення ТА та в побудові їхньої типології. Елементи стилістичного аналізу й інтерпретації тексту були використані під час розгляду функціонального аспекту ТА.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній явище аномалії в художній комунікації вперше розглядається з лінгвокогнітивної точки зору, що дозволило розкрити глибинну сутність ТА, описати їхні основні вияви, описати механізми їхнього виникнення в англомовній художній прозі постмодернізму та побудувати їхню типологію. Новим видається окреслення спектра семантичних явищ (зовнішнє і внутрішнє текстове напруження, семантичне псевдоузгодження, логічна суперечливість, невизначеність референції тощо), що супроводжують виникнення ТА, а також встановлення основних функцій ТА (характеризуюча, діалогізуюча, ігрова) у досліджуваній художній прозі.

Теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає в новому осмисленні традиційних проблем семантики художнього тексту з позицій когнітивного підходу, а також у теоретичному поясненні механізмів виникнення аномалій в художньому тексті, що передбачає залучення мовної та культурологічної компетенції читача під час інтерпретації тексту. Запропонована в дисертації методика концептуального аналізу ТА поглиблює знання про специфіку художньої семантики в її концептуальному аспекті. У праці знайшли своє подальше підтвердження теза про евристичність аналізу художнього тексту в термінах можливих світів, а також доцільність комплексного вивчення когнітивно-комунікативних аспектів інноваційної художньої прози для пояснення концептуально-мовної сутності постмодернізму як літературної течії.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів, положень і висновків у курсі стилістики англійської мови (розділи "Стилістика тексту", "Стилістична диференціація сучасної англійської мови"), під час розробки спецкурсів з лінгвопоетики, лінгвістики тексту й інтерпретації художнього тексту, а також на заняттях з аналітичного читання на старших курсах факультетів іноземних мов педагогічних інститутів і університетів. Результати дослідження можуть бути основою для поглибленого вивчення особливостей художніх текстів різних літературних течій, зокрема англомовної постмодерністської художньої прози, а також для написання курсових, дипломних і магістерських робіт з англійської філології й літературознавства.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжвузівській науково-практичній конференції "Мови і світ: дослідження та викладання" (Кіровоград, 1999), міжнародній конференції "Іноземна філологія на межі тисячоліть" (Харків, 2000), міжвузівській науково-практичній конференції "Культурологічні аспекти вивчення мов" (Херсон, 2000), другій міжнародній школі-семінарі з когнітивної лінгвістики (Тамбов, 2000), третій міжнародній конференції "Філологія і культура" (Тамбов, 2001).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлені в 4 статтях та 3 тезах згаданих конференцій.

Загальний обсяг роботи. Обсяг тексту дисертації – 172 сторінки, загальний обсяг роботи – 199 сторінок. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури і джерел ілюстративного матеріалу. У дисертації наводяться 17 схем.

У вступі обгрунтовується актуальність обраної проблематики, формулюється робоча гіпотеза, розкривається новизна отриманих результатів, визначаються мета і задачі роботи, її теоретична і практична значущість, характеризується фактичний матеріал і методи дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі уточнюється зміст понять "норма" й "аномалія" в лінгвістиці, виділяються домінуючі підходи до розгляду поняття "норма" у мові та тексті. Визначаються основні підходи до вивчення аномалії як мовного явища, розглядаються проблеми нормативності й ненормативності в художньому тексті, описуються структурно-композиційні й семантико-змістові вияви ТА, а також розкриваються лінгвокогнітивні механізми виникнення ТА в постмодерністській англомовній художній прозі малої форми.

У другому розділі пропонується типологія ТА як результату співіснування і взаємодії внутрішньотекстових світів, включаючи їхню взаємодію через суб'єктно-об'єктний і просторово-часовий фокуси, а також аналізується характер взаємодії за шкалою глибини взаємопроникнення та інтеграції текстових світів – їхній перетин, накладання та/чи злиття.

У третьому розділі досліджується функціональний аспект ТА, що розкривається через їхні основні функції – характерологічну, діалогізуючу й ігрову.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного дисертаційного дослідження й окреслюються перспективи подальших наукових розробок у галузі вивчення аномальності як текстового феномена.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розширення обсягу мовознавчих досліджень в останні роки привело до кризи традиційної "нормоцентричної" лінгвістики і необхідності теоретичного осмислення "негативного мовного матеріалу" (термін Л.В.Щерби), тобто аномалій як феномена мови та мовленнєвої діяльності (Ф.С.Бацевич, В.З.Санніков, Л.В.Сахарний). Проблема аномалій набуває особливого значення у дослідженнях художньої комунікації, де велику роль грає імпровізаційний творчий момент. Специфічна природа постмодерністських художніх текстів полягає в тому, що їхні автори свідомо відкидають усякі правила й обмеження, вироблені попередньою культурною традицією (І.П.Ільїн, Е.Маркштейн). У постмодерністській художній прозі аномалії, що знаходяться на периферії в більш традиційних текстах, переміщуються в центр і стають стрижневими елементами творів цієї літературної течії. Іншими словами, у постмодерністських художніх текстах аномалії стають нормою, сприяючи формуванню характерних рис, властивих цим творам – фрагментарності, змішування жанрів і стилів, внутрішньої хаотичності змісту й зовнішньої неорганізованості текстових форм (І.П.Ільїн, R.Ronen). ТА є з цього погляду "негативним" прийомом, тому що їхня дія полягає в навмисному порушенні сформованого у свідомості адресата "суспільного договору", тобто в недотриманні норм і канонів текстотворення.

ТА, приводячи до "струсу й катастрофи звичного" (Г.-Г.Гадамер), викликають напруження (див. О.П.Воробйова, Ю.М.Лотман, П.Рікьор), яке в англомовній художній прозі постмодернізму може виявлятися в семантичному і структурному вимірах тексту. Структурне текстове напруження виникає всередині художнього тексту, коли читач намагається відновити за окремими штрихами гармонійність дискретної структури тексту, дисгармонія якої навмисно моделюється автором. Семантичне текстове напруження спричинюється розбіжностями між реальним світом і тим світом хаосу, що створюється в постмодерністському художньому тексті. Семантичне напруження може бути внутрішнім й зовнішнім. Як семантичне, так і структурне напруження приводять до зрушень у читацькому сприйнятті, що сприяє подовженню процесу інтерпретації тексту, для розуміння змісту якого читачу потрібно прикласти додаткові зусилля, спрямовані на ретельне осмислення текстового матеріалу.

Зважаючи на те, що, як показав аналіз, єдиних лінгвістичних сигналів ТА не існує, у ході ідентифікації ТА ми насамперед спиралися на поняття "семантична норма" (І.Р.Гальперін), що є результатом установлення правил сполучуваності слів, де зв'язок понять, що виражаються цими словами, не повинен суперечити уявленням про звичні відносини предметів і явищ об'єктивної дійсності. На цьому тлі семантична аномальність визначається як така, що виникає з протиріччя між будь-якими конвенціональними компонентами змісту (І.М.Кобозєва) й виявляється як несумісність семантичних компонентів (Н.Д.Арутюнова). У текстовій тканині зазначена несумісність виражається як семантичне псевдоузгодження.

У межах семантичних аномалій значеннєві порушення спричиняють зрушення понятійних зв'язків, зокрема вмер – прокинувся – ненавидить кімнату: He knew hе'd died at three о' сlоск in the afternoon of Wednesday, July, the 27th, 1988, the moment he woke up in the room that he'd come to hate (NW 4, p. 374). В подібних фрагментах тексту, незважаючи на повну чи часткову відповідність лексики і граматичних форм їхньому нормативному узгодженню, понятійні зв'язки вражають нас своєю алогічністю.

Верифікація попередньо ідентифікованих ТА відбувалася з опорою на архітектоніку тексту, його зовнішню структуру. Порушення канонів членування тексту, нетрадиційне графічне оформлення текстової тканини розглядалося при цьому як додатковий засіб висвітлення ТА, точніше, як їхні структурно-композиційні вияви, що базуються на графічній (регулярній і нерегулярній) і композиційній (локалізованій або розосередженій) переакцентуацїі елементів тексту.

Графічна переакцентуація (незвичне розміщення абзаців, чергування різних за своєю формою і кольором шрифтів, наявність пропусків між окремими фрагментами тексту або незвичне розташування слів і рядків) як "пізнавальний знак" аномальності сприяє насамперед деавтоматизації зорового сприйняття тексту.

Композиційна переакцентуація (вклинення в текст чужорідних елементів, локалізована або глобальна імітація форм інших текстів чи обігрування функцій сильних позицій) є сигналом порушення гармонійності структури художнього тексту. Чужорідні вклинення – окремі фрагменти художніх текстів інших жанрів (наприклад, п'єси, вірша) чи фрагменти нехудожніх текстів (наприклад, енциклопедії, щоденника, листа, анкети) – та імітація текстових форм (кулінарної книги, п'єси, щоденника, вірша і таке інше) створюють ефект фрагментарності.

"Художня формотворчість" (І.П.Ільїн) нерозривно зв'язана зі змістом постмодерністських текстів, тому розмежування структурно-композиційних і семантико-змістових виявів ТА є умовним.

Семантико-змістові вияви ТА, які в нашому матеріалі зводяться до трьох груп текстових явищ: аномальність змісту тексту, що видається його автором за нормальність, логічна суперечливість і невизначеність референції, – відзеркалюють розбіжності емпіричного знання устрою реального світу і світу художнього твору й потребують для своєї інтерпретації активізувати наново створювані непрототипові фрейми чи модифіковані прототипові фрейми.

Аномальність змісту, яка при традиційності форми тексту видається за нормальність, спрямована на збудження у читача так званого емотивного шоку через неможливість асимілювати "постмодерністське писання" конвенційними категоріями традиційної літератури (І.П.Ільїн, L.Doleћel). У нашому матеріалі найбільш яскравим прикладом такої аномальності змісту є оповідання М.Дібліна "Lover Pie" (NW 7, p. 292-294), у якому зазначена ТА сполучається зі структурно-композиційним виявом аномальності – імітацією форми кулінарного рецепта.

Сигналами "нормальності" опису аномального процесу готування пирога з м'яса людини, коханця чи коханки (підготовка необхідних інгредієнтів, саме готування, як і з чим подавати готове блюдо), виступають ключові слова і словосполучення "age-old dish" ("стародавнє блюдо"), "according to tradition" ("за традицією"), "as in the traditional method" ("як і в традиційному методі"), "traditionally" ("традиційно"), "traditionally red wine is served with a male lover and white with a female" ("подають пиріг традиційно з вином: червоним, якщо коханець, білим – коханка"), які підкреслюють традиційність того, що насправді традицією не є. "Нормальність" аномального змісту аналізованого тексту акцентується й тим, що процес готування пирога з коханця описується як захоплюючий (fascinating).

Сам кінець оповідання додатково дезорієнтує читача своєю несподіваністю: людині, що приготувала пиріг і з'їла його, після трапези пропонується самій застрелитися: Tear any remaining food from the dish with your hands and smear it liberally about your body. Then stick the rifle up your arse and pull the trigger. Serves one right (NW 7, p. 294).

Таким чином, аномальність змісту оповідання, видавана за нормальність, у той же час визнається як така, тому що людина-вбивця повинна бути покарана. Іменник "arse" (грубий. "зад"), вираз "to serve one right" ("так і треба"), який виділено в окремий абзац, указують на необхідність такого покарання, причому покарання повинне бути здійснене у такий самий спосіб, у який було скоєно злочин – за допомогою рушниці. Порівняйте: by shooting the victim with a small-bore rifle while he or she is taking a shower (NW 7, p. 292) та stick the rifle up your arse and pull the trigger (NW 7, p. 294).

Ефект "коригуючої іронії", властивий постмодернізму (див. І.П.Ільїн), спричинюється в наведеному фрагменті цього оповідання (спочатку думка про готування пирога з убитого коханця видається за норму, а потім заперечується "нормальність" даної думки) логічною суперечливістю, що полягає в наявності в тексті одночасного твердження й заперечення однієї і тієї ж думки, яка є одним з ключових виявів ТА.

Так, в оповіданні П.Мегрс "Patient Iris" (NW 4, p. 329-334) героїня на ім'я Айріс, згадуючи про морських котиків, за якими вона одного разу спостерігала із вікна своєї домівки, каже своїй подрузі: They were mermaids. The stupid sailors mistook them for mermaids. Typical sailors (NW 4, p. 331). Логічна суперечливість цього висловлювання полягає у тому, що спочатку думка "котики є русалками" стверджується (They were mermaids), а потім заперечується: якщо говориться, що нерозумні моряки прийняли котиків за русалок, це означає, що вони не є русалками. Заперечення підкреслюється прикметником "stupid" ("нерозумний, тупий"), дієсловом "to mistake" ("помилятися"), парцеляцією "Typical sailors" ("те, що є типовим для моряків").

Розбіжність позицій героїні приводить до семантичної напруги та, відповідно, до читацької дезорієнтації й протиріччя інтерпретацій, які потребують старанного осмислення. Одна із можливих інтерпретацій даного контексту – Айріс іронізує.

Неоднозначність інтерпретації, що дезорієнтує читача, спричиняється також невизначеністю референції як семантико-змістовим виявом ТА. Невизначеність референції сприяє псевдоінтимізації розповіді, створенню псевдодовірливої інтонації в діалозі між текстом і читачем, де останній ніби-то відразу "включається" в бесіду зі співрозмовником про події та осіб, неначебто відомих чи знайомих йому. Невизначеність референції веде до порушення істинності контексту.

Так, оповідання Б.Ансворта "Iphigeneia in Hampstead" (NW 3, p. 208-210), де розповідь йде про жінку-художницю, Христину Грейнгер, починається зі сповіді героїні, яка, відрекомендувавшись, говорить про те, що вона пройшла довгий шлях личинкової стадії, що суперечить положенню справ в актуальному світі: I am Christine Grainger. All in a breath, as one announces oneself among strangers. As much as to say, Look, after so many larval stages I have risen to the surface, these are my eyes, this is my voice, seeking inflections that might get me through (NW 3, p. 208).

Хоча перетворення личинки на людину суперечить становищу справ, існуючих у реальному світі, така метаморфоза викликає у адресата асоціації з відомим оповіданням Ф.Кафки "Метаморфоза", де має місце зворотний процес перетворення людини в комаху (див. L.Doleћel). Алюзія може бути продовжена з урахуванням можливо менш відомого роману Дж.Фаулза "Maggot" ("Личинка"), пролог якого починається зі слів, які розкривають творчий шлях визрівання письменника або художника: "A maggot is the larval stage of a winged creature; as is the written text, at least in the writer’s hope" (M, p. 3).

Перекручування текстовим світом ситуацій і становища справ, що існують у світі реальному, іншими словами, порушення онтологічних відповідностей за рахунок фізичної несумісності світів (закони природи в актуальному світі й у можливому світі тексту різні) або логічної несумісності (в можливому світі тексту не дотримується принцип несуперечливості, при дотриманні цього принципу в актуальному світі) є причиною когнітивного дисонансу, під яким розуміється інтелектуальний конфлікт, що виникає, коли традиційно усталеним думкам і уявленням суперечить нова інформація (А.Д.Бєлова). Когнітивний дисонанс трактується нами як розбіжність між двома різними видами знань: знанням актуального світу і знанням, отриманим читачем з текстового світу, що й веде до виникнення текстового напруження. Подібне напруження є результатом прагнення перебороти когнітивний дисонанс шляхом спроби штучно співвіднести на перший погляд несумісні поняття шляхом спроби знайти подібність "несхожих речей" (Ф.Уілрайт).

Виходячи з даних, отриманих у ході концептуального моделювання семантики художнього тексту в термінах можливих світів, ТА як вияв когнітивного дисонансу, пов'язані з зовнішнім і внутрішнім текстовим напруженням. За зовнішнім напруженням стоять зрушення досяжності актуального світу через світ художній, викликані порушенням співвідношення між гетерогенним текстовим світом і реальним світом. За внутрішнім напруженням – співіснування та/або взаємодія текстових світів.

З огляду на гетерогенність текстових світів аналізованої постмодерністської прози, тобто наявність у кожному конкретному тексті сукупності світів, в основу пропонованої концептуальної типології ТА було покладено критерій співвіднесеності внутрішньотекстових світів – їхнє співіснування чи характер взаємодії (перетин, накладання чи злиття).

Співіснування в тексті паралельних світів (R.Ronen), межі між якими не порушуються (L.Doleћel), спричиняється перш за все вклиненням в тканину тексту чужорідних елементів. Внутрішнє текстове напруження виникає, коли ми на основі самого тексту намагаємося знайти точки дотику співіснуючих у рамках гетерогенного світу тексту паралельних світів, що прориваються на поверхню у вигляді ТА, локалізованих або розосереджених по тексту.

Так, наприклад, у оповіданні С.ЛеФану "Quail" (NW 6, p. 454-469) аномальність уривків, що вклинюються в основний текст як імітація фрагментів з енциклопедії, їхня розкиданість по всьому тексту оповідання змушують шукати в цій розкиданості прихований смисл. Неявне порівняння життя птахів (перепелів) з життям людей дозволяє припустити, що у пташиному суспільстві та суспільстві людей діють однакові закони. Порівняйте міркування героїні (а), яка, дізнавшись про любовні пригоди свого чоловіка, змусила його покинути домівку, інакше вона могла б убити його, з оцінкою незаконності знищення перепелів людьми (б):

(а) I forced him to go. It was either that, or murder him; while the flesh was willing and my hand itched to pour weedkiller into his tomato soup <…> I dreamt about killing him, often, and each time struggled towards consciousness burdened with an immense weight of guilt <…> (NW 6, p. 454);

(б) It is now illegal to kill wild quail. Japanese quail are

bred for the table: they can be browned in butter and

braised with a little stock, port wine and orange peel (NW 6, p. 467).

Знищуючи перепелів, люди фактично винищують самих себе, руйнуючи свої сім'ї.

На відміну від співіснування паралельних текстових світів, межі між якими не порушуються, взаємодія світів припускає порушення меж між ними (L.Doleћel, T.G.Pavel), яке відбувається через фокуси взаємодії – суб'єктно-об'єктний і просторово-часовий. Під фокусами в роботі розуміються ті складові гетерогенного світу тексту, через які у кожному конкретному випадку, шляхом перетворення цих складових та/або викривлення конфігурації світів, порушення чи /або розмивання меж між світами, відбувається взаємодія внутрішньотекстових світів.

Взаємодія світів через суб'єктно-об'єктний фокус передбачає перетворення, в результаті яких суб'єкт (об'єкт) одного світу тексту набуває властивостей, характерних для членів класу, в який він перетворився, іншого текстового світу. Таке перетворення відбувається, як правило, через контактера (див. М.О.Новікова, І.Н.Шама) – суб'єкта одного із текстових світів.

Так, в оповіданні А.С.Б'єтта "A Lamia in the Cevennes" (NW 6, p. 1-17) суб'єкт світу тварин – змія Ламія (в грецькій міфології Ламія – чудовисько в образі жінки, відьма, чарівниця), яка просить художника поцілувати її, щоб вона могла стати жінкою, – стає фокусом взаємодії світів, у результаті якої вона дійсно перетворюється в жінку, Мелані, як суб'єкта світу людей.

Свідченням цього перетворення є зміна зовнішнього вигляду персонажа. У Ламії голова змії (snake-head), обличчя змії (snake-face), хвіст (a tail-tip), роздвоєний язик, характерний для змії (forked tongue, entirely serpentine). У жінки Мелані довгі красиві ноги (long pale hairless legs with very pretty feet), груди (her breasts), плечі (her shoulders), вуха (her ears), маленькі зубки як перлинки (little pearly teeth), блискучі рожеві губи (glossy pink lips).

Непрототипова життєва ситуація – перетворення змії в жінку – викликає асоціації з прототиповою ситуацією чарівної казки і провокує виникнення ТА, викликаючи не тільки когнітивний дисонанс, але й емоційний збій: у подібних казках перетворення, як правило, є для героя бажаним.

Взаємодія текстових світів через просторово-часовий фокус характеризується неоднорідністю часу, його циклічністю, порушенням локально-темпоральної єдності, що приводить до навмисно створюваної невідповідності між реаліями текстового світу й об'єктивного світу.

Так, в оповіданні Р.Бротігана "A Need for Gardens" (RL, p. 70-71), де наявні два текстових світи – світ людей і світ тварин, оповідач, від імені якого ведеться розповідь, спостерігає за групою людей, що протягом двох років викопують яму й ховають у задній частині двору (the back yard) одного й того самого лева, який залишається живим. Яма завжди виявляється виритою поспіхом (a hastily dug grave), невміло (dug with a maximum of incompetence), недостатньо великою (sloppy little hole; not really large enough to hold the lion).

Непрототипова ситуація сприймається як неадекватна загальноприйнятим нормам з двох причин: відбувається похорон живої істоти і спостерігається одночасна статичність і динамічність часу.

Час як фокус взаємодії світів у цьому оповіданні неоднорідний: для суб'єктів одного текстового світу – світу людей – час статичний. Вони виконують одну й ту саму дію протягом двох років, не помічаючи цього (as usual, again, fifty times, during the last two years, for two years, so many times), при цьому люди не набувають досвіду, а знову і знову повторюють свою помилку, сваряться між собою, звинувачуючи один одного (trying to blame each other for not making the hole big enough). Люди не враховують розміри лева, що змінюються, тобто не помічають рух часу.

Для лева, якого люди намагаються поховати, об'єкта іншого текстового світу, світу тварин, час – динамічний. При своєму першому похороні лев не розумів, що з ним відбувається: I remember the first time they buried him. He didn't know what was happening (RL, p. 70). Як молодий лев, він був наляканий і збентежений: He was a younger lion, then, and was frightened and confused (RL, p. 70). За два роки лев виріс і звик до своїх похорон, тобто на відміну від людей, він придбав досвід: The lion as usual took it quite stoically. Having been buried at least fifty times during the last two years, the lion had gotten used to being buried in the back yard. < …> but now he knew what was happening because he was an older lion and had been buried so many times (RL, p. 70).

Неймовірна гра з часом і простором у даному гетерогенному текстовому світі доведена до абсурду й виходить за рамки умовностей традиційного художнього тексту.

За характером взаємодії текстових світів, у результаті якої виникають ТА, нами умовно розмежовуються перетин світів, їхнє накладання й злиття. Загальним для зазначених типів взаємодії світів є те, що межі, які розділяють світи, в різній мірі порушуються. Різниця полягає в тому, що в результаті злиття світів, межі між світами, хоча цілком і не зникають, але розмиваються. У випадку накладання світів їхні межі, які залишаються непорушними, збігаються, а коли світи перетинаються, то межі порушуються. В усіх випадках взаємодії внутрішньотекстових світів може спостерігатися конфлікт, що у специфічній, нерідко дуже опосередкованій формі відбиває колізії реальної дійсності.

Розглянемо, як відбувається перетин світів на прикладі оповідання Е.Конвея "Eyes Averted" (NW 3, p. 325-332), в якому розповідається про життя літньої вже людини на ім'я Гарольд, якого протягом усього літа відвідує молодий працівник соціальної служби, від імені якого ведеться розповідь. Дружина Гарольда покінчила собою через два тижні після виходу її чоловіка на пенсію. З того часу пройшло двадцять років. Соціальний працівник намагається з'ясувати для себе, чому вона зробила це.

У квазіреальному текстовому світі, де відбуваються візити соціального працівника, Гарольд – самотній. Після смерті дружини він утратив будь-який інтерес до життя: ліжком він не користується, а спить на стільці (A chair he had hardly moved from, a chair that had become a bed), у будинку і довкола нього панує безладдя, сад занедбаний (the few square yards of garden overgrown). Зовнішній вигляд будинку Гарольда, на вікнах і дверях якого лупиться фарба, значно відрізняється від сусідніх відремонтованих будинків: the door and window frames a tired blue that was a mass of flakes. The glass panes were grey and cracked (NW 3, p. 325).

Контраст між доглянутими сусідськими будинками і запущеним будинком самотнього чоловіка підкреслюється емфатичними реченнями типу But not Harold's place, порівнянням будинку Гарольда з гнилим зубом his house remained the soft, rotting tooth in a newly capped row, а даху будинку з м'ятим персиком the roof was dark and sunken like bruise on a peach (NW 3, p. 325).

В іншому текстовому світі, світі спогадів про минуле життя, Гарольд, скоріше, щасливий. Тоді була жива його дружина, що піклувалася про нього. У тім, іншому світі, усе навколо було доглянутим: і сад, і будинок, і сам Гарольд. У цей світ він і соціальний працівник попадають, розглядаючи фотографії, на яких зображена дружина Гарольда і він сам. Зберігаються ці фотографії в старій чорній коробці, називаної в оповіданні Чарівною (Black Magic Box). На усіх фотографіях очі дружини Гарольда ніби-то відведені убік, що підтверджує й сама назва аналізованого оповідання "Eyes Averted" ("Відведені убік очі"), а також повтор цього ключового словосполучення в наступних реченнях. Порівняйте:

A large, framed studio portrait on the sideboard. A woman in her mid-forties, taken about 1950 from the look of the hair and jacket. It seemed the photographer had caught her at the end of a smile: lips strangely non-committal, eyes averted <…>; Her face on the photo: clouded, downcast, lips caught at the end of a smile, eyes averted. The face, over and over again, but always with eyes beginning to cast themselves downwards (NW 3, p.326-327).

У заключному абзаці оповідання, що не тільки відділений від попереднього широким пропуском, але й виділений графічно (курсивом), спостерігається різка зміна часового плану: оповідання в ньому ведеться в дійсному часі на відміну від іншої частини тексту, написаної в минулому часі. В оповідання неначебто уривається ще один світ, світ невідомої щасливої жінки:

She feels a tug in her belly as they lift and her skin erupts in an orgy of tingling all over her body. The horizon is snatched away and the clouds and clouds in the bright sky are pulled down with it, some great male hand is ripping them down like a curtain. She is crying out with joy and fear but she cannot hear her own voice against the engine's roar. The land has been snatched away and all there is is the blueness, clouds like frail wisps of promised and the blinding sun. She is laughing, screaming with laughter, and she cannot hear her own voice (NW 3, p. 332).

У результаті перетину двох світів тексту – квазіреального і світу спогадів – із третім світом, світом невідомої жінки, виникає ТА, виявами якої є графічна і композиційна переакцентуація й невизначеність референції. З опису незрозуміло, хто ця безіменна жінка (she), що летить на літаку разом з таким же безіменним чоловіком, ймовірно льотчиком (some great male hand is ripping them [the clouds. – Л.К.] down like a curtain), чому вона радіє (She is crying out with joy; She is laughing, screaming with laughter) й у чому причина щастя, яку вона відчуває.

У світі спогадів Гарольда його дружина, за твердженням соціального працівника, посміхається тільки лише на одній фотографії, де вона зображена поруч з літаком: Except on one photograph. The one where she stood by a small aeroplane, laughing wildly (NW 3, p. 328).

Таким чином, через фокуси перетину (фотографія, літак) установлюється паралель між двома жіночими іпостасями з різних текстових світів, суб'єктом яких є герой оповідання: іпостассю щастя (жінка, що летить у небі і чекає польоту, радіє життю) і іпостассю нещастя (дружина Гарольда покінчила собою).

Характерне для постмодернізму уявлення про сучасну людину не як про "індивіда", тобто про цілісного, нероздільного суб'єкта, а як про "дивіда", тобто принципово розділеної – фрагментованої, розірваної, збентеженої, позбавленої цілісності людині Новітнього часу (див. І.П.Ільїн), спостерігається в тих постмодерністських художніх текстах, де відбувається накладання текстових світів.

На прикладі оповідання Р.Бротігана "Homage to the San Francisco YMCA" (RL, p. 64-67) проаналізуємо накладання трьох світів – світу людей, світу поезії і світу артефактів. До світу людей належить герой аналізованого оповідання, ім'я і вік якого не вказуються. До світу артефактів відносяться: труби, ванна, кухонна і туалетна раковини як компоненти водогінної системи. До світу поезії – книги поетів.

Суб'єкт світу людей, чоловік, який любить поезію, є одночасно і контактером між світами. Одного разу він прийняв рішення переобладнати свій будинок: замінити книгами поетів водогінну систему й у такий спосіб виразити свою любов до поезії. Аномальність, алогічність, нетиповість чинених героєм дій, їхня експресивна значимість підкреслюються в тексті ланцюжком паралельних конструкцій, що відзначають етапи метаморфози, яка відбувається: He turned off the water and took out the pipes and put in John Donne to replace them ("відключив воду у своєму будинку, і всі труби замінив книгами поета Джона Донна"); He took out his bathtub and put in William Shakespeare ("замість ванної він поставив книги Вільяма Шекспіра"); He took out his kitchen sink and put in Emily Dickinson ("кухонну раковину замінили книги Емілі Дікінсон"); He took out his hot water heater and put in Michael МсClurе's poetry ("місце нагрівального приладу для води зайняли книги Майкла МакКлура"); Finally he took out his toilet and put in the minor poets ("туалет був замінений книгами другосортних поетів") (RL, p. 65).

Неживі об'єкти світу артефактів і світу поезії персоніфікуються, наділяючись рисами і властивостями, характерними для людей, у результаті чого мають місце об'єктно-суб'єктні перетворення. Після вторгнення людини в їхній світ, неживі до перебудови будинку предмети, вилучені зі своїх звичних місць, набули властиву людям здатність відчувати й виражати як негативні, так і позитивні емоції. Зустріч із представником іншого світу – любителем поезії – викликала в одних об'єктів невдоволення, в інших – радість, значимість яких тут і далі по тексту підкреслюється синтаксичним паралелізмом: The pipes did not look too happy (RL, p. 65); The bathroom sink, even though the water was off, broke out into tears (RL, p. 65); "I look great as a kitchen sink", Emily Dickinson's poetry said; "We look wonderful as a toilet", the minor poets said; "I'm grand as pipes", John Donne's poetry said; "I'm perfect hot water heater", Michael McClure's poetry said (RL, p. 66).

Коли він з'ясував, що книги поетів не можуть замінити водогінної системи, любитель поезії, вирішив відновити її: This just didn' t work out the way I planned; I'll have to put the plumbing back. Take the poetry out (RL, p. 66). Іншими словами він дав зворотний хід об'єктно-суб'єктного перетворення, що мало місце. Але книги поетів не захотіли змінювати своє нове призначення, відстоюючи своє бажання залишитися на новому місці: The poetry did not want to go. It liked very much occupying the positions of the former plumbing. The poetry refused to go (RL, p. 66).

Прагнучи вразити читачів незвичайним, винятковим, письменники-постмодерністи зображують патологію як своєрідну норму людського існування (див. М.Б.Храпченко), що