ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КРИЧЕВСЬКА Тетяна Олександрівна

ГРОШОВО-КРЕДИТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО РИНКУ

Спеціальність 08.01.01. – Економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фінансів підприємств і кредиту Волинського державного університету ім. Лесі Українки Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Лагутін Василь Дмитрович,

Волинський державний університет ім. Лесі Українки,

завідувач кафедри фінансів підприємств і кредиту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Тивончук Іван Опанасович,

Національний університет "Львівська політехніка",

Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри теоретичної економіки та економіки України

кандидат економічних наук, професор

Смовженко Тамара Степанівна,

ректор Львівського банківського інституту

Національного банку України

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії

Захист дисертації відбудеться 12 жовтня 2001 р. о 13.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01. у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79008, Львів-8, пр. Свободи 18, аудиторія 115)

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 7 вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Панчишин С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У процесі ринкової трансформації національної економіки України за роки її незалежності в основному було сформовано основні елементи інституційної основи грошово-кредитного регулювання вітчизняного ринкового господарства, які дають змогу використовувати широкий спектр інструментів регулювання грошово-кредитного ринку. Напрацьована теорія і набутий досвід дають можливість за допомогою певних дискреційних заходів досить успішно здійснювати фінансову стабілізацію за критерієм окремого показника, скажімо, обмінного курсу чи грошової маси. Однак цілісної системи грошово-кредитного регулювання економіки, зорієнтованої на стимулювання економічного зростання, в Україні не створено; немає належної довіри суб’єктів господарювання до монетарної політики держави, по суті, не проявляється позитивний вплив грошово-кредитних інструментів на розвиток макро- і мікроекономічних процесів, особливо у середньо- і довгостроковій перспективі. Значні інфляційні очікування, високі процентні ставки, низький рівень монетизації реального сектора економіки багато в чому є наслідком неефективності та непрозорості стратегії державної грошово-кредитної політики. Таким чином нагальним стає завдання вироблення ефективної фінансової і монетарної стратегії держави в інтересах забезпечення сталого економічного зростання. Фінансова стабілізація за критерієм обмінного курсу чи будь-яким іншим критерієм при відсутності координації органів державного регулювання може досягатися лише ціною значних економічних втрат для суспільства. Отже, для умов української економіки постає ще одне важливе завдання – вироблення цілісної національної моделі державного фінансово-кредитного регулювання, яка б включала системну координацію монетарної політики з фіскальною політикою, банківським та валютним регулюванням.

Теоретичну основу дослідження системи і механізмів грошово-кредитного регулювання сучасної економіки становлять праці класиків світової економічної думки: Д. Юма (гіпотеза нейтральності грошей), Р. Кантильона (ефект Кантильона), Ж-Б. Сея (закон Сея), К. Вікселя (концепція прямого і непрямого механізмів впливу змін грошової маси на сукупний попит), І. Фішера (трансакційна версія кількісної теорії грошей), А. Маршала (кембриджська версія кількісної теорії грошей), М. Туган-Барановського (кон’юнктурна теорія грошей), Л. Вальраса (концепція загальної рівноваги), Дж. Кейнса (теорія державного регулювання економіки, портфельна теорія попиту на гроші), Дж. Гікса і Е. Гансена (розробка сучасного кейнсіанського інструментарію – моделі доходу-витрат Гікса-Гансена), А. Пігу (основні положення кейнсіансько-неокласичного синтезу, ефект реальних грошових залишків), М. Фрідмана (теорія монетаризму), Дж. Мута (гіпотеза раціональних очікувань), А. Філіпса (крива Філіпса), Ф. Кідленда і Е. Прескотта та Р. Барро і Д. Гордона (теорія часової непослідовності монетарної політики) тощо. Важливе місце в сучасній економічній науці займає інституціональний напрям дослідження монетарної сфери (Дж. Б’юкенен, Дж. Бреннен, А. Цукерман, А. Лейонгувуд, К. Рогофф та ін.), що дає змогу розширити рамки аналізу, вийти на більш високий рівень теоретичного осмислення національної монетарної системи в Україні.

Проблеми державного регулювання економіки, зокрема, монетарної сфери, є об’єктом дослідження багатьох сучасних вітчизняних учених: Г. Башнянина, О. Василика, В. Волика, А. Гальчинського, В. Геєця, О. Гриценко, В. Загорського, Н. Костіної, В. Лагутіна, І. Лукінова, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, М. Крупки, І. Михасюка, А. Мельник, О. Мельника, І. Радіонової, М. Савлука, І. Тивончука, А. Чухно та ін. Серед учених близького зарубіжжя заслуговують на увагу роботи С. Глазьєва, Є. Жукова, А. Ілларіонова, О. Лаврушина, Р. Нуреєва, В. Усова, В. Усоскіна.

Ефективність діяльності Національного банку України і напрями його реформування досліджуються в роботах А. Мороза, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, В. Міщенка, В. Пасічника, М. Пуховкіної, Т. Смовженко, Р. Тиркала, В. Ющенка та ін. Серед досліджень зарубіжних учених, які аналізують роботу центральних банків, варті уваги праці А. Алесіни, Р. Бейда, Дж. Джіаніні, А. Цукермана, Ф. Мишкіна, М. Паркіна, Л. Саммерса, В. Сміт, С. Фішера, М. Фрідмана, Ф. Гайєка та ін. У цілому стан розробки монетарної тематики в сучасній економічній науці дозволяє вітчизняним дослідникам проводити серйозний теоретичний аналіз закономірностей формування системи грошово-кредитного регулювання в умовах переходу до ринкової економіки на основі критичного осмислення існуючих концепцій і теорій. Разом з тим, у науковій літературі з даної тематики немає інтегрованих досліджень, які б стали теоретичною основою для побудови цілісної національної моделі грошово-кредитного регулювання у перехідній економіці, що зумовило вибір теми дисертаційної роботи, її мету та основні завдання.

Об’єкт, предмет, методологія та методика дослідження. Об’єктом дослідження є грошово-кредитні відносини в Україні. Предметом дослідження є державне регулювання грошово-кредитних відносин.

Методологічною основою дослідження є наукові макроекономічні та монетарні теорії, праці сучасних вітчизняних і зарубіжних учених з питань державного регулювання і монетарної політики. Методичний апарат дослідження становлять методи історичного та логічного аналізу, системного підходу, наукової абстракції, економіко-математичного моделювання, статистичного аналізу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження є складовою частиною наукової теми, що виконується кафедрою фінансів підприємств і кредиту Волинського державного університету імені Лесі Українки “Реформа фінансово-кредитної сфери України стимулюючого типу”, а також комплексної наукової теми “Оплата праці як стимул розвитку національної економіки: проблеми реформування оплати праці в Україні” (№24-98 0198U002431) в частині аналізу можливостей націлювання монетарної політики на номінальний дохід і номінальну заробітну плату, що виконувалась економічним факультетом Волинського державного університету ім. Лесі Українки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад цілісної національної моделі грошово-кредитного регулювання в умовах трансформації української економіки. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення комплексу таких завдань:

- виділення грошово-кредитних відносин як цілісного об’єкту державного регулювання;

- дослідження розвитку стратегій центрального банку як основи грошово-кредитного регулювання;

- структуризація інструментарію грошово-кредитного регулювання;

- дослідження еволюції і розробка пропозицій щодо удосконалення функцій і структури Національного банку України для зміцнення довіри суспільства до національної грошової одиниці;

- аналіз монетарної політики в Україні протягом 1991-2001 рр. як центрального інструменту грошово-кредитного регулювання;

- теоретичний та емпіричний аналіз взаємодії монетарної політики з фіскальною політикою, банківським наглядом і валютною політикою в межах системи грошово-кредитного регулювання і розробка механізмів їх координації.

Наукову новизну одержаних результатів визначають такі положення дисертаційної роботи:

-

-

-

-

-

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці стратегії монетарної політики в Україні, а також у процесі макроекономічної координації монетарної, фіскальної, валютної політики та банківського нагляду.

Окремі положення дисертації використано у процесі викладання і розробки методичного забезпечення навчальних дисциплін "Політична економія", "Макроекономіка", "Гроші і кредит" у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки. Методичні положення, розроблені автором, були використані при написанні навчальних посібників "Гроші та грошовий обіг" В.Д. Лагутіна (авторство зазначено у вступі) та "Всесвітнє господарство: політико-економічні проблеми" (довідка ВДУ ім. Лесі Українки № 2 / 1680 від 26.04.2001 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана особисто здобувачем. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані ідеї і положення, що є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний внесок здобувача у ці праці вказано в авторефераті в переліку основних публікацій по темі дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях та наукових семінарах кафедри економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка та кафедри фінансів підприємств і кредиту Волинського державного університету імені Лесі Українки. Результати дисертаційного дослідження було апробовано на наукових конференціях: “Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України” (Луцьк, 1998 р.), “Реформування оплати праці” (Луцьк, 2000 р.), “Гуманітарні науки на рубежі третього тисячоліття: досягнення, проблеми, перспективи”(Хмельницький, 2000 р.), V Міжнародному Конгресі українських економістів “Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (Львів, 2000 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано дев’ять наукових праць, у тому числі п’ять - у фахових виданнях, загальним обсягом 9,86 друк. арк., з яких особисто автору належать 4,55 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (230 позицій), додатків. Основний зміст дисертації викладено на 175 сторінках машинописного тексту. Він містить три таблиці, вісім рисунків і 30 додатків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету, завдання, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ - "Теоретико-інституційні основи грошово-кредитного регулювання" присвячено дослідженню специфіки грошово-кредитних відносин як об’єкта державного регулювання, стратегій регулювання грошово-кредитних відносин як основи для побудови національної моделі грошово-кредитного регулювання та інструментарію грошово-кредитного регулювання економіки.

Будучи особливим фінансовим активом, що є засобом обігу, гроші - це також інститут - створені людьми обмеження, що спрямовують економічну взаємодію у певне русло. Грошово-кредитне регулювання здійснюється в умовах дії трьох типів обмежень: 1) обмеження, які визначають ставлення економічних агентів до грошей як активу; 2) обмеження, які визначають відносини між економічними агентами в межах даного монетарного режиму; 3) сукупності типів монетарних режимів. Кожне обмеження водночас є вибором, котрий робить держава, будуючи національну модель грошово-кредитного регулювання. Перший тип обмежень описують теорії грошей. В умовах перехідної економіки на етапі фінансової стабілізації достатньо на основі аналізу попиту на гроші зробити правильний вибір саме першого типу обмежень; він є ключовим для тактичних рішень. Після фінансової стабілізації настає час вибору стратегії грошово-кредитного регулювання.

Автор на основі історичного і логічного аналізу пропонує теоретичну основу для побудови національної грошово-кредитної стратегії. Історичний аналіз побудовано на основі дослідження еволюції монетарної влади - установи, що має монопольне право на емісію грошей. У даній дисертаційній роботі поява центральних банків і відповідно розвиток стратегій грошово-кредитного регулювання розглядається як результат постійної інституційної адаптації з метою підтримки довіри до інноваційних платіжних технологій, що являють собою набір процедур для виконання зобов’язань, які виникають у процесі обміну (автор виходить з того, що довіра - це більш об’єктивна оцінка здатності нинішнього або майбутнього партнера встановити чи продовжувати взаємовигідні відносини та виконувати свої зобов’язання) (див. рис. 1). Відповідні інституційні зміни, пов’язані з прагненням уряду до сеньйоражу (цієї точки зору притримувалися Ф. Гайєк, Дж. Б’юкенен, Дж. Бреннен), подоланням нестабільності, властивій банківській діяльності (позиція К. Гударта), політичними мотивами та історичними випадковостями (В. Сміт) є, на думку автора, окремими випадками цього процесу. Інституційною реакцією на поширення приватних банкнот стала централізація випуску банкнот в одній приватній установі і жорстке законодавче обмеження пропозиції грошей. Поширення безготівкових грошей зумовило появу моделі “кредитора останньої надії”, яка спиралася на державу з більшим чи меншим рівнем формалізації державного контролю. Сучасним етапом еволюції платіжних технологій є поширення декретних грошей у зв’язку з посиленням економічної ролі держави. Початком цього етапу можна вважати 30-ті роки XX ст. Бреттон-Вудська система фіксованих валютних курсів аж до 70-х рр. минулого століття була фактично тією стратегією грошово-кредитного регулювання, яка забезпечувала довіру до монетарної політики. З падінням цієї системи активізуються теоретичні дослідження і політичні дискусії щодо оптимальної організації монетарної політики. Теоретичною основою для подальших досліджень стала розробка у 1977 р. Ф. Кідлендом і К. Прескотом теорії часової непослідовності монетарної політики.

Проблема часової непослідовності проявляється в тому, що оскільки політики приймають рішення після того як сформовані очікування приватних агентів, оптимальна політика ex post відрізняється від оптимальної політики ex ante; монетарна влада, володіючи дискрецією, завжди має стимул порушити зобов’язання щодо рівня інфляції, щоб одержати приріст доходу. Приватні агенти, знаючи про існування такого стимулу, не довірятимуть оголошеним монетарною владою цільовим рівням інфляції, інфляція не буде несподіваною, а отже, приросту виробництва не буде досягнуто, більше того - зросте очікувана інфляція, що призведе до втрат обсягів виробництва. Виходячи з рівняння кривої Філіпса:

y-y* = ( - e), (1)

де у* – це рівень виробництва при повній зайнятості; у - фактичний обсяг виробництва; e - очікуваний рівень інфляції; - фактичний рівень інфляції; – додатний скаляр, в умовах раціональних очікувань ( = e) спостерігатиметься потенційний рівень виробництва.

Монетарна влада як орган державного регулювання бажає досягнути вищого рівня виробництва і стабільності рівня цін, її переваги характеризуються такою функцією корисності:

U (y, ) = y-2 (2)

де – додатний скаляр. В умовах раціональних очікувань у=у*, оптимальною політикою ex ante буде політика нульової інфляції, адже саме в такому разі максимізується функція корисності. Оптимальна політика ex post визначається як максимум функції:

U() = y* + (- e) - 2 . (3)

Це політика, за якої у=у* і = / 2, тобто є додатний рівень інфляції без приросту обсягу виробництва.

Автор виділяє п’ять стратегій грошово-кредитного регулювання (або стратегій зміцнення довіри до монетарної політики) на сучасному етапі еволюції платіжних технологій (див. рис. 1).

Принципи першої стратегії - делегування монетарної політики незалежному центральному банкові - були сформульовані ще у 1824 р. Д. Рікардо. Теоретичною основою цієї стратегії в сучасних умовах є модель К. Рогоффа, яка доводить, що схильність центрального банку до інфляції може бути зменшено шляхом делегування монетарної політики "більш консервативному, ніж суспільство в цілому", агентові, тобто особі, яка більше уваги надає боротьбі з інфляцією, ніж обсягу виробництва, але такий результат досягається ціною зростання мінливості обсягу виробництва. Зміна статусу центрального банку у багатьох країнах відбулася під впливом результатів емпіричних досліджень А. Алесіни, Л. Саммерса, А. Цукермана, С. Вебба, Б. Неяпті, Т. Лібека та А. Цукермана, які виявили обернену залежність між рівнем автономії центральних банків і рівнем інфляції у різних групах країн.

Принцип другої стратегії - проведення монетарної політики на основі правила. Правило монетарної політики - це стратегія політики монетарної влади, якій він зобов’язаний слідувати незалежно від змін макроекономічних показників. Монетарними режимами, на основі яких відбувається реалізація правила, є: встановлення офіційної ціни певного товару (наприклад, золота); націлювання на валютний курс; монетарне таргетування; націлювання на інфляцію; таргетування номінального доходу; таргетування індексу номінальної заробітної плати; націлювання на процентну ставку. Ці монетарні режими лише тоді можна вважати заснованими на правилі, якщо: 1) орієнтири є публічними; 2) монетарна влада несе відповідальність за дотримання цих орієнтирів і існують прозорі процедури їх зміни; 3) не оголошуються одночасно інші цільові орієнтири, досягнення яких несумісне з досягненням даного цільового орієнтиру. Центральними банками практикуються правила, побудовані на основі націлювання на валютний курс, монетарного таргетування і таргетування інфляції. Таргетування номінального доходу та індексу номінальної заробітної плати - це на даний момент лише теоретичні моделі. Таргетування процентних ставок як монетарний режим на основі правила не використовується, оскільки на практиці дуже складно визначити цільову рівноважну реальну процентну ставку (при цьому у різні періоди різні країни використовували процентні ставки як проміжний орієнтир монетарної політики).

Фіксація обмінного курсу здійснюється з метою досягнення сигнального та дисциплінарного ефектів. Сигнальний ефект валютного курсу полягає в тому, що в країні, де відповідна іноземна валюта широко використовується як рахункова одиниця (що характерно для перехідних економік), стабільний валютний курс асоціюватиметься зі стабільними внутрішніми цінами. В будь-якому разі, валютний курс є найбільш очевидним і легко контрольованим з боку громадськості зобов’язанням монетарної влади. Дисциплінарний ефект фіксації валютного курсу проявляється в умовах внутрішньої інфляції, коли відповідне збільшення попиту на імпорт і зменшення - на внутрішні товари призводить до рецесійних ефектів у країні.

Націлювання на грошову масу (монетарне таргетування) найбільше відповідає принципу відповідальності монетарної влади, оскільки грошові показники є безпосереднім об’єктом впливу центрального банку. Його доцільно застосовувати в умовах, коли існує прогнозований зв’язок монетарних агрегатів з макроекономічними показниками, а попит на гроші - відносно стабільний. Проблемою монетарного таргетування є суперечність між видимістю і контрольованістю цільових орієнтирів. На думку автора, у перехідних економіках націлювання на грошові агрегати обирається значною мірою з огляду на інтереси самої монетарної влади, яка бажає продемонструвати свої можливості і дисциплінованість.

Таргетування інфляції пов’язано з публічним оголошенням цільових орієнтирів інфляції і зобов’язанням центрального банку досягнути їх. Теоретичними аргументами на користь цієї стратегії є: 1) забезпечення орієнтиру, чіткого і зрозумілого для широких кіл громадськості, який може легко використовуватись при укладанні контрактів економічними агентами; 2) збільшення прозорості монетарної політики, полегшення контролю над нею з боку громадськості, що сприяє посиленню відповідальності монетарної влади; 3) відкрите врахування ролі часових лагів монетарної політики при використанні її інструментів; 4) як вказує С. Фішер, істотною перевагою таргетування інфляції є те, що центральному банкові немає потреби компенсувати прорахунки попередніх років у досягненні своєї мети, що значно зменшує коливання в економіці; 5) розв’язання проблеми часової непослідовності (у 1997 р. Л. Свенсон довів, що при таргетуванні інфляції досягається оптимальний рівень інфляції без зростання мінливості рівня безробіття у відповідь на шоки сукупної пропозиції); 6) можливість ефективного застосування в умовах нестабільності функції попиту на гроші; 7) таргетування інфляції дає змогу уникнути втрат довіри до монетарної влади внаслідок частих змін таких цільових орієнтирів, як грошова маса. Сьогодні ряд країн здійснюють успішне таргетування інфляції. Серед них - Нова Зеландія, Великобританія, Канада, Іспанія, Австралія, Фінляндія, Ізраїль, Чилі. Цю стратегію обрав Європейський центральний банк. Шляхом таргетування інфляції ідуть Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина. На думку автора, визначною перевагою цієї стратегії для України є можливість реагування монетарної політики на усі багатоманітні чинники інфляції, а також необхідність більш тісної координації монетарної і фіскальної політики.

Принципом третьої стратегії є інституційна реалізація поєднання довгострокової стабільності з короткостроковою дискрецією для реагування на шоки пропозиції. Ця стратегія покликана подолати недоліки правил у монетарній політиці, які позбавляють систему гнучкості у реагуванні на шоки попиту і пропозиції. Радикальні інституційні реформи, такі як поділ центрального банку на департаменти, які мають різні функції - підтримка цінової стабільності, кейнсіанська стабілізаційна політика, підтримка ліквідності банківської системи (модель Піля-Фрідмана, запропонована А. Лейонгувудом, модель Й. Нігенса), потребують подальшої розробки і поки що не впроваджуються.

Принцип четвертої стратегії - це довіра зовнішньому джерелу, наприклад, міжнародним фінансовим організаціям, які при наданні державі кредитів контролюють виконання визначених монетарних орієнтирів чи орієнтирів валютного курсу. Основним контрольним показником у багатьох програмах Міжнародного валютного фонду є величина чистих міжнародних резервів центрального банку. Це означає, що або при фіксованій грошовій базі цей орієнтир досягається за рахунок зменшення чистих внутрішніх активів в економіці, що призводить до згортання обсягів кредитування, або зростає грошова база, що призводить до розгортання інфляційних процесів. Цей висновок випливає зі структури балансу центрального банку: ѓў„C„A = ѓў„X„M„Q+ѓў„X„ – зміна грошової бази, ¦¤ §№§®§І іна чистих міжнародних резервів, що є різницею валових міжнародних резервів і валових міжнародних зобов’язань центрального банку, ¦¤ §№§Ј§Ў іна чистих внутрішніх активів, що є сумою чистих кредитів урядові, валових кредитів комерційним банкам та інших чистих активів.

Принцип п’ятої стратегії - це інвестування у здобуття антиінфляційної репутації монетарної влади (підтримування низької інфляції шляхом проведення непрозорої дискреційної монетарної політики протягом достатньо тривалого для зміни очікувань часу). Ця стратегія є швидше теоретичною можливістю, ніж реальною практикою. Успішна її реалізація потребує багато часу і значних витрат.

Інструментарій грошово-кредитного регулювання автор розглядає як сукупність інструментів, які використовуються органами державної монетарної і немонетарної влади у процесі виконання функцій регулювання зв’язків між суб’єктами грошово-кредитних відносин та регулювання ставлення цих суб’єктів до об’єкту – грошей. Відповідно функції органів державної монетарної і немонетарної влади в країні автор поділяє на регулювання ставлення суб’єктів грошово-кредитних відносин до об’єкта – кредитних грошей - та регулювання зв’язків між суб’єктами грошово-кредитних відносин.

У другому розділі - "Система грошово-кредитного регулювання в Україні та напрями її удосконалення" досліджується: еволюція структури і функцій Національного банку в умовах переходу до ринку; використання монетарних і немонетарних інструментів регулювання попиту та пропозиції грошей в Україні; механізми взаємодії монетарної політики з фіскальною, валютною політикою та банківським наглядом як інструменти регулювання зв’язків між суб’єктами грошово-кредитних відносин, пропонуються шляхи їх удосконалення у системі макрорегулювання.

Виділені автором стратегії зміцнення довіри до монетарної політики за винятком правила і дискреції у монетарній політиці не є взаємовиключними і можуть застосовуватись у комплексі. Це дає кожній країні широкий спектр можливостей для формування оптимальної національної моделі грошово-кредитного регулювання. Офіційною стратегією в Україні є делегування монетарної політики незалежному центральному (Національному) банкові. Оптимізацію грошово-кредитного регулювання, на думку автора, слід розпочинати з аналізу успішності реалізації діючої стратегії; оцінки впливу цієї стратегії на досягнення довіри до платіжної технології в Україні та оцінки доцільності застосування інших стратегій на заміну чи доповнення до існуючої. Йдучи за методологією поєднання історичного і логічного аналізу, автор виділяє три етапи еволюції Національного банку України за критерієм рівнів формальної (зафіксованої у нормативних актах) та неформальної незалежності НБУ від органів немонетарної влади. Рівень формальної автономії оцінюється за п’ятьма критеріями: 1) формальна структура, функції та операції; 2) цільова спрямованість; 3) відносини з бюджетом та кредитні відносини з урядом; 4) фінансування центрального банку; 5) розв’язання конфліктів між центральним банком та іншими органами державної влади. Рівень неформальної автономії центрального банку є наслідком його неформальної структури. Під неформальною структурою автор розуміє розподіл впливів інсайдерів, що складається під впливом традицій та інших факторів на противагу формально визначеним, та розподіл впливів та інтересів "не-інсайдерів". Перший етап (березень 1991 р. - жовтень 1994 р.) був періодом формальної і неформальної залежності НБУ від законодавчих і виконавчих органів влади. Істотний формальний і неформальний вплив органів влади на діяльність НБУ доповнювався відповідним розподілом інтересів суспільства ("не-інсайдерів") - відсутністю потужного антиінфляційного лобі. Для оцінки ефективності виконання НБУ функції забезпечення довіри до національної грошової одиниці автор оцінює залежність реальних грошових залишків М2 від коефіцієнтів зміни грошової пропозиції М2 протягом 1993-1994 рр. Виявлена обернена залежність свідчить про недовіру економічних агентів до грошової одиниці. Другий етап еволюції НБУ (жовтень 1994 р. – травень 1999 р.) був періодом, коли неформальна автономія значно перевищувала формально визначену завдяки підтримці Президента в умовах зростання у суспільстві антиінфляційних настроїв. На державному рівні статус центрального банку починає розглядатись як фактор ефективності монетарної політики, що виявилося у конституційному визначенні основ правового статусу НБУ і розробці Закону “Про Національний банк України”. Аналіз взаємозв’язку місячної динаміки грошової пропозиції М2 і реальних грошових залишків М2 з січня 1997 р. до травня 1999 р. виявив звичну з теорії ситуацію класичної дихотомії - незалежності реальних змінних від номінальних.

Сучасний, третій етап еволюції НБУ, що розпочався з прийняттям Закону України "Про Національний банк України" 20 травня 1999 р., характеризується існуванням формальної і неформальної незалежності НБУ. Це - період остаточної реалізації стратегії делегування монетарної політики незалежному центральному банкові. Проте недостатньо виконується такий принцип незалежності центрального банку як відповідальність: члени Ради НБУ - органу, який розробляє монетарну стратегію, працюють на громадських засадах, натомість повинна передбачатись відповідальність за правильність стратегії, а не тільки її втілення. Наслідком стало недотримання визначених цільових монетарних показників (див. табл. 1). Причиною були не стільки прорахунки у тактиці, як помилкова стратегія - одночасне націлювання на грошові агрегати і валютний курс. Суперечливість монетарної стратегії України проявляється й у суперечливому законодавчому трактуванні основної конституційної функції НБУ - стабільності грошової одиниці (у статті 6 Закону України "Про Національний банк України" сказано: "дотримання стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень - цінової стабільності").

Таблиця 1

Параметри монетарних показників України та їх виконання, млн. грн.

Показник | 1998 р. | 1999 р. (план) | 1999 р. (факт) | Приріст, % | 2000р. (план) | 2000р.

(факт) | Приріст, %

план | факт | план | Факт

Грошова база, млн. грн. | 8604 | 9371 | 11978 | 9,0 | 39,2 | 13891 | 16777 | 16 | 41

Грошова маса М3, млн. грн. | 15718 | 17247 | 22070 | 10,0 | 40,5 | 26423 | 32084 | 19,7 | 45,3

Джерело: розраховано за: Основні засади грошово-кредитної політики на 1999 рік; Основні засади грошово-кредитної політики на 2000 рік, Бюлетень НБУ 2001. - №1. - С. 68.

Стратегічні прорахунки у монетарній політиці компенсуються такими жорсткими заходами, як валютні та експортно-імпортні обмеження. Таким чином, в Україні існує необхідність запровадження більш ефективної стратегії досягнення довіри до монетарної політики. У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні обґрунтовується доцільність запровадження в Україні таргетування інфляції. Окрім названих вище переваг цієї стратегії специфічними аргументами для України є можливість реагування монетарної політики на усі багатоманітні чинники інфляції, розв’язання проблеми відповідальності монетарної влади, а також створення цією стратегією інституційних передумов для більш тісної координації монетарної і фіскальної політики. На думку автора, ця стратегія повинна бути: 1) публічною, закріпленою у відповідному нормативному документі; 2) з двостороннім оголошенням таргету (можливі механізми - угода між Кабінетом Міністрів і НБУ, затвердження таргетів урядом); 3) з націлюванням на зміну індексу споживчих цін.

Проведений у дисертації аналіз монетарних і немонетарних інструментів регулювання пропозиції і попиту на гроші дав змогу зробити наступні висновки. В Україні відбувся перехід до непрямих монетарних інструментів, із застосуванням останніх на постійній основі з чітко регламентованими і прозорими процедурами взаємодії комерційних банків та НБУ. Водночас спостерігається безпосередня прив’язка умов співпраці НБУ з комерційними банками до позиції останніх щодо до боргової політики держави, що перешкоджає ефективному фінансовому посередництву. З третього кварталу 1996 р. в Україні не використовуються немонетарні інструменти регулювання пропозиції грошей, тобто органи немонетарної влади не втручаються в емісійний процес. Водночас діяльність держави щодо стимулювання попиту на безготівкові гроші вступає у суперечність із заходами у сфері готівкового грошового обігу, пов’язаними з боротьбою з відмиванням грошей і тінізацією економіки.

Серед інструментів, спрямованих на регулювання відносин між суб’єктами грошово-кредитних відносин, чільне місце посідає координаційна діяльність органів влади.

У контексті аналізу взаємних впливів монетарної і фіскальної політики в Україні у дисертації виділено суперечність між відносно м’якою (експансійною) фіскальною політикою та відносно стримуючою (рестрикційною) монетарною політикою. В основу структурування впливів обмежувальної монетарної політики і заходів щодо підтримки валютного курсу на дефіцит державного бюджету покладено модель М. Дагана, яка розглядається у дисертації для випадку притаманної Україні повної немобільності капіталу (в тому сенсі, що короткострокове зростання процентних ставок у країні не приводить до припливів капіталу).

Реальний консолідований дефіцит бюджету Def визначається як:

Def = G – T(Y) + 1/ PidBdp + (ix + E /E) Bxpe, (4)

де P – рівень цін; G – реальні державні витрати; Т - надходження від податків, які найбільш тісно пов’язані з рівнем загальної економічної активності Y; Bdp - внутрішній борг перед приватним сектором, id – номінальна внутрішня процентна ставка по облігаціях типу d; Bx - зовнішній борг, ix – міжнародна процентна ставка по облігаціях типу x; E - номінальний валютний курс; e - реальний валютний курс. Зміна консолідованого дефіциту як результат монетарної політики може бути показана як похідна дефіциту по процентній ставці іD по облігаціях, що перебувають у портфелі центрального банку:

Def/iD = G /iD – (T/Y) (Y/iD ) + 1/ P(id / iD )BdP +

+ (1/ P) (Bdp / iD)iD - (P/ iD )[1/ P2 idBd], (5)

де Def/iD – це приріст бюджетного дефіциту у відповідь на приріст процентної ставки в економіці внаслідок рестрикційної монетарної політики.

Перший доданок відображає вплив на державні витрати. Зростання процентних ставок свідчить про жорстку монетарну політику, у відповідь на яку уряд збільшує витрати. Другий доданок відображає вплив на державні доходи. У короткостроковому періоді жорстка монетарна політика може здійснювати негативний вплив на зростання виробництва, що призводить до зменшення податкових надходжень і зростання бюджетного дефіциту. Третій доданок – це вплив на величину процентних виплат по внутрішньому боргу. Четвертий доданок – це вплив зміни iD на процентні виплати через зміну величини боргу. За умови незмінного бюджетного дефіциту зменшення сеньйоражу провокує зростання боргу, що збільшує бюджетний дефіцит у майбутніх періодах. П’ятий доданок відображає прямий вплив на бюджетний дефіцит зміни рівня цін: нижчий рівень інфляції призводить до зниження реальних процентних ставок. Надлишковий попит на гроші, що виникає в результаті проведення рестрикційної монетарної політики, зменшує попит і збільшує пропозицію іноземної валюти (відбувається ревальваційний тиск на національну валюту); з метою підтримки валютного курсу НБУ скуповує іноземну валюту. Зміна дефіциту державного бюджету в результаті цих дій описується рівнянням:

Def1 / iD = Def / iD – (1/ P) ( BDp/ iD) iD (6)

Другий доданок у рівнянні (6) відображає той факт, що величина грошової пропозиції не зміниться (спочатку зменшується внаслідок проведення рестрикційної політики, а потім збільшується внаслідок скуповування надлишкової пропозиції іноземної валюти). Таким чином, монетарна рестрикція чинить комплексний вплив на дефіцит бюджету, і наступне монетарне розширення, зменшує величину зростання майбутнього бюджетного дефіциту лише частково. Отже, виникає суперечність між фіскальною експансією і монетарною рестрикцією, що свідчить про необхідність перегляду механізмів координації монетарної і фіскальної політики в Україні.

Координація монетарної і фіскальної політики набуває різних форм залежно від глибини фінансових ринків, режимів валютних курсів, інших інституційних умов. Координація може набувати форми постійних контактів між фіскальними і монетарними органами або, навпаки, – базуватися на встановленні правил і процедур, які мінімізують потреби у частій взаємодії. У дисертації розглядаються інституційні та операційні механізми координації, аналізується доцільність впровадження в Україні таких механізмів, як інституційне забезпечення дисципліни фінансових органів та утворення координаційних комітетів. На даному етапі перший тип заходів: створення так званої "незалежної фіскальної ради", законодавче закріплення правила у фіскальній політиці в Україні, на думку автора, є недоцільним: без можливості проведення дискретної фіскальної політики уряд узагалі буде позбавленим повноважень. Інституційна координація монетарної і фіскальної політики у формі координаційних комітетів в Україні здійснювалась лише з окремих питань: зовнішнього фінансування дефіциту бюджету (Валютно-кредитна рада) і впливу на розвиток банківської системи (Рада з питань банківської діяльності при Кабінеті Міністрів України у 1993-1996 рр.). У дисертації пропонується утворення координаційного комітету в рамках стратегії таргетування інфляції.

Операційна координація монетарної і фіскальної політики повинна проводитись у довгостроковій і короткостроковій перспективі. Координація у довгостроковій перспективі покликана запобігти суперечності двох інструментів політики, тимчасом, як у короткостроковій перспективі здійснюється щоденна координація найбільш важливих операцій монетарної і фіскальної політик. Операційна координація у довгостроковій перспективі може здійснюватися за допомогою програмування широких монетарних агрегатів та резервних грошей. Програмування широких грошей більш придатне для системи монетарного менеджменту, що базується на прямому контролі за кредитами. У цьому разі межі розширення кредитів приватному секторові встановлюються за залишковим принципом з урахуванням фінансових потреб державного бюджету і прогнозного стану платіжного балансу. На думку автора, в Україні доцільно здійснювати програмування грошової бази (резервних грошей), яке відповідає проведенню монетарної політики через використання переважно непрямих інструментів, коли НБУ безпосередньо впливає на резервну позицію банківської системи.

Аналіз операційної координації монетарної і фіскальної політики в Україні дав змогу зробити наступні висновки. З середини 1997 р. до кінця 1999 р. операційна координація монетарної і фіскальної політики в Україні здійснювалася на основі пульсуючої динаміки грошової бази. Протягом 2000 р. специфіку координації монетарної і фіскальної політики значною мірою визначали сприятливі зовнішні шоки. На рівні щоденного проведення політики, або у короткостроковій перспективі, координація монетарної і фіскальної політик включає управління касовими залишками уряду, управління рівнем кредиту центрального банку урядові та формування прогнозів ліквідності.

Оптимальним інституційним механізмом взаємодії монетарної політики і банківського нагляду в Україні у коротко- та середньостроковій перспективі є залишення нагляду у компетенції НБУ, оскільки робота з проблемними банками органу немонетарної влади створює додаткове навантаження на бюджет країни.

Аналіз валютної політики у системі грошово-кредитного регулювання у дисертаційному дослідженні охоплює еволюцію режимів курсоутворення в Україні та оцінку за допомогою моделі Гікса-Гансена абсолютної і порівняльної ефективності інструментів макрополітики для економіки України у 2000 - на початку 2001 рр., яка класифікується як модель малої відкритої економіки з низькою мобільністю капіталів і режимом фіксованого де-факто валютного курсу. Автор приходить до висновку, що обраний Україною режим курсоутворення обмежує здатність монетарної політики впливати на макроекономічні показники, разом з тим монетарна влада має можливість посилити ефективність фіскальної політики, створюючи інституційні умови для збільшення мобільності капіталу. В умовах незначної гнучкості внутрішніх цін вітчизняна економіка стає досить чутливою до зовнішніх (як позитивних, так і негативних) шоків.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми - грошово-кредитного регулювання в умовах переходу до ринку, що виявляється у розробці теоретичних засад цілісної національної моделі грошово-кредитного регулювання економіки України.

Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки:

1.

2.