КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЛІСОВЕНКО ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 336.27
Державний зовнішній борг України: оптимізація формування та управління
Спеціальність 08.04.01 - “Фінанси, грошовий обіг і кредит”
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ - 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі фінансів Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України
Федосов Віктор Михайлович,
Київський національний економічний університет,
завідувач кафедри фінансів
Офіційний опонент: | доктор економічних наук, професор
Полозенко Дмитро Васильович,
Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України, завідувач
відділу фінансових ресурсів держави
Офіційний опонент: | кандидат економічних наук
Льовочкін Сергій Володимирович,
Адміністрація Президента України,
референт Президента України
Провідна установа | Інститут економічного прогнозування
Національної академії наук України,
відділ фінансового прогнозування, м. Київ.
Захист відбудеться 28 травня 2001 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 03680 м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. № 317.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету.
Автореферат розісланий 27 квітня 2001 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради |
А.М. Поддєрьогін
Загальна характеристика дисертаційної роботи
Актуальність теми. Складнощі на шляху фінансової стабілізації та економічного зростання України значною мірою зумовлені дефіцитом фінансових ресурсів. Одним із інструментів пом’якшення фінансових проблем та пожвавлення економічної кон’юнктури в країні є зовнішні запозичення. Проблема полягає в тому, що дефіцит державного бюджету та платіжного балансу, неефективний механізм залучення позик та їх використання, неврахування об’єктивних закономірностей управління державним зовнішнім боргом можуть призвести до загострення фінансової кризи і до краху фінансової системи країни в цілому. Наслідком відсутності належної політики у сфері державних запозичень (особливо в першій половині 90-х рр.), негативного впливу світових фінансових криз є досить стрімке зростання боргу, пікові навантаження платежів щодо його обслуговування та погашення в окремих періодах, зниження кредитних рейтингів країни, майже повна трансформація гарантованого Кабінетом Міністрів України боргу суб’єктів господарювання перед іноземними кредиторами в державний борг. Дефіцит джерел фінансування обслуговування боргу, загроза боргової кризи і дефолту, з якими зіткнулася Україна в кінці 90-х рр., стали суттєвим чинником економічної безпеки країни. Незважаючи на ряд позитивних зрушень у сфері управління державним зовнішнім боргом, які відбулися протягом останніх років, необхідність вирішення проблеми оптимізації управління боргом є надзвичайно актуальною.
Питаннями державного боргу займалися провідні економісти всього світу. Серед них такі відомі вчені, як Д. Рікардо, Р. Барро, Дж. Кейнс, Дж. Б’юкенен, В. Вікрі, А. Пігу, А. Лернер, А. Лафер, Ріхард та Пеггі Масгрейви, Ф. Фрідман, Ф. Модільяні, Ш. Бланкарт та інші. Вагомий внесок у розробку фундаментальних питань теорії державного боргу зробили Б. Болдирев, М. Богачевський, Л. Дробозіна, Р. Ентов, Л. Красавіна, Ю. Осіпов, Г. Солюс, В. Суторміна, В. Усоскін, В.Федосов та інші.
Проте слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у сфері державного зовнішнього боргу, а коло публікацій обмежується переважно журнальними статтями. Бракує ґрунтовних, практично орієнтованих наукових розробок, які б висвітлювали широкий комплекс питань, пов’язаних із державними зовнішніми запозиченнями, і могли бути використані для оптимізації стратегії і тактики управління боргом в Україні. На думку автора, суттєвим недоліком багатьох вітчизняних досліджень державного зовнішнього боргу є те, що вони не в достатній мірі враховують надбання світової економічної думки у цій сфері, зорієнтовані на аналіз минулих подій і відверто слабкі з прагматичного боку в конкретних питаннях вирішення проблеми боргу.
Вагомість окресленої проблематики, її актуальність та необхідність вирішення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина досліджуваної колективом кафедри фінансів Київського національного економічного університету комплексної науково-дослідної теми: “Теорія і практика управління фінансами в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0196U007509). Особистий внесок автора полягає у розробці пропозицій щодо оптимізації формування та управління державним зовнішнім боргом України, його реструктуризації і моделювання, систематизації етапів розвитку, а також удосконалення методології оцінки платоспроможності країни.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є дослідження шляхів удосконалення механізму залучення, ефективного використання та управління державним зовнішнім боргом України. Досягнення вказаної мети передбачає послідовне вирішення таких завдань:
·
подальше дослідження економічної сутності державного зовнішнього боргу та теоретичних основ управління ним;
·
аналіз чинників, які зумовлюють потребу країни у зовнішніх запозиченнях;
·
оцінка платоспроможності країни, дослідження чинників, які на неї впливають у контексті економічної та фінансової безпеки держави;
·
розробка механізму ефективного використання залучених коштів;
·
обґрунтування найбільш ефективних шляхів реструктуризації зовнішнього державного боргу;
·
визначення основних напрямів оптимізації формування державного зовнішнього боргу та розробка моделі управління ним.
Предметом дослідження є фінансові відносини, які виникають між державою та її кредиторами у процесі залучення, обслуговування та погашення зовнішніх державних запозичень.
Об’єктом дослідження є державний зовнішній борг України, його формування, обслуговування та погашення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є системний підхід до розкриття механізму залучення зовнішніх запозичень та управління державним зовнішнім боргом. До основних загальнонаукових методів дослідження, які використані автором, слід віднести діалектичний метод пізнання, логічний та формально-логічний методи, метод порівняння і синтезу. Вказані методи були застосовані головним чином при дослідженні соціально-економічної природи і теоретичних основ формування зовнішнього боргу та вітчизняної нормативно-правової бази, яка регулює відносини зовнішніх запозичень. До спеціальних економічних методів дослідження, які використані при написанні роботи, належать такі: економіко-математичне моделювання, прогнозування, трендовий та факторний аналіз тощо. За допомогою цих методів був проведений комплексний аналіз статистичних даних, які характеризують формування і динаміку розвитку зовнішнього боргу України, його моніторинг, а також були визначені основні засади управління державним зовнішнім боргом.
Статистичну та фактологічну основу дослідження становлять матеріали Держкомстату, звітні дані Міністерства фінансів та Національного банку України, законодавчі та нормативні акти, що регулюють фінансовий механізм державних запозичень України, економічні звіти науково-дослідних центрів, рекомендації міжнародних експертів з питань макроекономічного розвитку країни, а також вітчизняна та зарубіжна статистична, монографічна і періодична література, присвячена проблематиці державного зовнішнього боргу.
Наукова новизна одержаних результатів. Основні положення, які формують наукову новизну результатів дисертаційного дослідження, полягають у такому:
·
дістали подальший розвиток деякі теоретичні питання державного зовнішнього боргу; висунуто гіпотезу “про виправданість чи невиправданість” трансформації тягаря боргу та розвинуто теоретичний постулат щодо перекладання боргу на наступні покоління;
·
досліджено різні підходи до визначення поняття “зовнішній державний борг”, на основі чого розроблено критерії розподілу державного боргу на зовнішній та внутрішній (валюта замість резидентності);
·
сформульовано авторське визначення поняття “управління державним боргом” та деяких інших ключових дефініцій у сфері державного боргу;
·
на основі аналізу генезису та еволюції державного зовнішнього боргу України класифіковано етапи його формування і розвитку;
·
уперше введено в науковий оборот фінансової науки поняття “контролінг зовнішнього боргу”, розкрито його сутність та головні параметри;
·
проведено моніторинг державного боргу, на основі чого зроблено висновок про рівень показників боргового навантаження, їх вплив на платоспроможність та економічну безпеку держави;
·
виявлено і обґрунтовано тісний кореляційний зв’язок між кредитним рейтингом країни та премією за ризик, яка визначає ціну зовнішніх запозичень;
·
удосконалено методологічні засади обліку операцій, пов’язаних із залученням, використанням, обслуговуванням та погашенням державного кредиту;
·
розроблено нові концептуальні підходи щодо реструктуризації державного зовнішнього боргу, які базуються на оптимізації строків виконання зобов’язань та вартості його обслуговування;
·
уперше розроблено імітаційну модель управління державним зовнішнім боргом, яка дає можливість прогнозувати різні сценарії розвитку боргової ситуації та виявляти їхній вплив на основні макроекономічні показники країни.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення. Розроблена за участю дисертанта модель управління державним боргом використовується в практичній роботі Департаменту державного боргу Міністерства фінансів України. Практичне застосування знайшли розроблені автором елементи механізмів реструктуризації зовнішнього державного боргу перед комерційними кредиторами та кредиторами - членами Паризького клубу, а також пропозиції щодо зміни порядку відображення у Державному бюджеті операцій, пов’язаних із державним боргом (довідка № 31-070-12 від 25.10.2000). Висновки автора, які випливають із дослідження природи запозичень, механізму управління та прозорості звітності щодо державного боргу, були використані при розробці Концепції державної боргової політики на 2001-2004 роки (довідка № 31-070-10 від 09.10.2000), а також при розробці проекту Закону “Про державний борг України” (довідка № 51/04 від 09.12.2000).
Матеріали дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні дисциплін “Фінанси” та “Бюджетна система” (акт від 18.09.2000).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри фінансів Київського національного економічного університету. Пропозиції автора щодо вдосконалення організаційних засад управління державним боргом, запровадження контролінгу боргу доповідались на міжнародній науково-практичній конференції “Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (м. Чернівці, 2000). Автор брав участь у науково-практичній конференції “Ринок капіталу України” (Київ, 2000), де виступив з доповіддю щодо стану та перспектив розвитку державних боргових зобов’язань України. Пропозиції автора щодо шляхів реструктуризації державного зовнішнього комерційного боргу України були прийняті Міністерством фінансів України за основу під час її проведення. Автор представляв зазначену реструктуризацію під час численних презентацій у Великобританії, Німеччині, Швейцарії, Італії та США (лютий 2000 року). Як учасник міжнародної конференції “Управління державним боргом”, організованої Європейським банком реконструкції та розвитку, Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, автор вніс конкретні пропозиції щодо поліпшення управління державним боргом, які знайшли своє відображення в проекті спільного документа “Основні засади управління державним боргом” (м. Лондон, 30.11-01.12 2000 року).
Публікації. Основні положення дисертації були висвітлені в опублікованих автором п’яти наукових працях, у тому числі в чотирьох провідних фахових виданнях, загальним обсягом 2,5 д.а., та зареєстрованому авторському свідоцтві.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 222 сторінки, з них 19 аналітичних таблиць, 11 рисунків та 12 додатків. Список використаних джерел містить 132 найменування.
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і відображено завдання дослідження, наукову новизну, практичне значення, апробацію отриманих результатів.
У розділі 1 дисертації - “Соціально-економічна природа та роль державного зовнішнього боргу” дано критичний аналіз різноманітних теорій державного боргу в контексті розвитку світової фінансової думки, розкрито його сутність, економічну природу і роль, світові тенденції та етапи формування в Україні. Автор розглядає ці позиції як вихідну теоретичну основу для вирішення прагматичної проблеми оптимізації формування та управління державним зовнішнім боргом.
Проведений критичний аналіз найвідоміших теорій та гіпотез державного боргу показав, що предметом дискусій провідних західних вчених - фахівців у галузі державних фінансів - є питання, пов’язані насамперед із: перекладанням тягаря боргу на прийдешні покоління; способом фінансування бюджетного дефіциту (позики чи інфляційний податок); дією ефекту заміщення; формуванням державних “фінансових пірамід”; взаємозалежністю державного боргу та інфляції; природними та конституційними обмеженнями при залученні державою позик.
Проблематика перекладання тягаря державного боргу була в центрі уваги провідних економістів різних часів. Так, видатний представник англійської класичної політекономії Д. Рікардо, досліджуючи питання фінансування видатків держави за рахунок податкових та кредитних джерел, дійшов висновку про рівноцінний вплив цих двох форм залучення фінансових ресурсів на добробут громадян; Див.: Ricardo D. Pamphlets and Papers, 1815-1823, Cambridge (Cambridge University Press). Vol. IV, 1951, p. 149-200. висунута ним гіпотеза дістала назву “теорема еквівалентності Рікардо”. Згідно з оновленим варіантом цієї теореми, який у наукових колах відомий як “теорема еквівалентності Рікардо-Барро”, у довгостроковому періоді серед платників податків домінує індиферентність щодо того, покривається бюджетний дефіцит за рахунок збільшення податків чи за рахунок залучення додаткових позик. Характер результатів апробації положень теореми на практиці залежить від цілого ряду чинників, таких як: рівень довіри платників податків до держави і національної грошової одиниці; інвестиційний клімат у країні; розвиненість ринків капіталів; обсяг державного боргу; напрями використання залучених коштів; структура і ставки податкових доходів бюджету, зокрема співвідношення надходжень від прямих та посередніх податків тощо.
У роботі доведено, що положення теореми еквівалентності не підтверджуються при дослідженні фінансової практики у сфері державного боргу в Україні, оскільки державний кредит тут не є альтернативою податковому методу фінансування, а розглядається як доповнення даного джерела: в результаті державних запозичень зменшення податкового тиску не відбувається. Інша причина пов’язана з певною нестабільністю національної грошової одиниці України та невиконанням нею певною мірою своїх функції, зокрема - функції засобу нагромадження.
До числа найбільш відомих критиків “теореми еквівалентності Рікардо-Барро” можна віднести таких провідних західних економістів, як Р. Вагнер, М. Фельдстайн, Д. Б’юкенен.11 Див.: Buchanan J.M. Public Principles of Public Debt. Homewood, I11, 1958. Їхні головні аргументи зводяться до відірваності положень теореми еквівалентності від реального життя. Досить відомими в наукових колах є також дві взаємопротилежні гіпотези: “нова ортодоксія” та “інвестиційна гіпотеза”. Представники першої (А. Лернер, А. Пігу)22 Див.: Pigou A.C. A Study in Public Finance. London, 1951. - p.19-80. доводять, що при внутрішньому державному борзі перекласти тягар оподаткування та обслуговування боргу на майбутні покоління неможливо. Згідно з інвестиційною гіпотезою (Ф. Модільяні, В. Вікрі, Р. Масгрейв)33 Див.: Musgrave R. A. Public Finance in Theory and Practice. New York: McGraw-Hill, 1973. - 184. факт перекладання тягаря боргу на майбутні покоління має місце, а отже - можливий.
З метою оцінки інвестиційної гіпотези в роботі проведено емпіричну апробацію її положень на прикладі України. Результати дослідження дають змогу зробити висновок, що, у разі залучення державного кредиту, положення інвестиційної гіпотези справджуються, тобто державний кредит витісняє приватні інвестиційні проекти. Витіснення приватного інвестування та інші чинники зумовили надзвичайно низький рівень валових інвестицій в основний капітал, що спостерігається в Україні. Так, у 1995 році обсяг капіталовкладень становив всього лише 71,5 % від рівня 1990 року. У наступні роки ситуація в цьому плані ще більше погіршилася: в 1995р. інвестиції в основний капітал становили - 17,1 % ВВП; у 1996 р. - 15,5 %; у 1997 р. - 13,3 %; у 1998 р. - 13,6 %; у 1999р.- 13,8 % і в 2000р. близько 14 %. Таким чином, у ті роки, коли Україна найбільш активно вдавалася до державних (внутрішніх і зовнішніх) запозичень, спостерігається найнижчий рівень інвестицій. Наслідком таких негативних тенденцій є зменшення виробничих можливостей для майбутніх поколінь, що свідчить про перекладання тягаря.
Незважаючи на дискусії навколо теоретичних питань, пов’язаних із державних боргом, які ведуться серед вітчизняних економістів, до цього часу не вироблено єдиної позиції щодо деяких ключових дефініцій у цій сфері, таких як “державний зовнішній борг”, “державний внутрішній борг“, “обслуговування боргу”, “управління державним боргом” та низки інших. У цьому зв’язку в дослідженні зроблено спробу заповнити цю прогалину. Зокрема автор обґрунтовує власні визначення понять “зовнішній борг” та “внутрішній борг”, беручи при цьому за основу, як критерій розподілу боргу на зовнішній та внутрішній, валюту, в якій здійснюються запозичення, а не резидентість кредитора чи обидва критерії одразу (резидентість і валюта).
Враховуючи численні характеристики сутності управління державним боргом, які наводять зарубіжні та вітчизняні економісти, а також на основі власного бачення даної проблематики, у праці синтезовано комплексне визначення поняття “управління державним боргом”: комплекс заходів щодо моніторингу та контролю сукупного обсягу державного боргу, регулювання його складу, структури та меж, а також визначення найбільш прийнятних для даних економічних умов напрямів використання запозичень, інструментів залучення, обслуговування та погашення боргу. Дисертант вважає, що управління боргом має здійснюватися в розрізі таких функціональних блоків: обґрунтування необхідності залучення коштів та найбільш ефективних напрямів їх використання; оптимізація умов залучення позик та процесу обслуговування і погашення зовнішнього державного боргу. Щодо сутності іншої важливої дефініції - “обслуговування державного боргу” - автор обстоює позицію, що обслуговування державного боргу включає в себе лише сукупні платежі держави за зобов’язаннями перед кредиторами щодо сплати відсотків, комісійних та штрафних санкцій. Вважаємо, що такий підхід є повністю виправданим, оскільки передбачає розмежування відносин щодо обслуговування боргу та його погашення.
На основі дослідження основних світових тенденцій розвитку боргових відносин у роботі доведено, що головними чинниками, які визначають глобальні тенденції розвитку міжнародної заборгованості в останні роки є: пріоритетна роль США у світовому розподілі капіталів; дефіцитність світової економіки та переважання боргових джерел її фінансування; перманентні фінансові кризи в Східній Азії, Латинській Америці та в Росії; введення спільної грошової одиниці (євро) в регіоні Західної Європи; різкі коливання цін на енергоносії. Виявлено також вплив і глобальні наслідки фінансових криз в одних регіонах на економічні процеси в інших. Загалом же світові тенденції розвитку боргових відносин, зокрема в економічно розвинутих країнах, свідчать про поступове нівелювання деяких відмінностей між внутрішнім та зовнішнім боргом, оскільки природа внутрішньої та зовнішньої заборгованості держави в ряді аспектів є певною мірою схожою.
На тенденції розвитку державного зовнішнього боргу України вплинули як внутрішні фактори, так і глобальні тенденції розвитку світової економіки. Дисертант аналізує кожний з них, показує їх вплив, економічні та соціальні наслідки. Розкриваючи генезис і еволюцію зовнішнього боргу української держави, здобувач виділяє п’ять етапів його розвитку і характеризує особливості та специфічні риси кожного з них.
У розділі 2 дисертації - “Аналіз формування державного зовнішнього боргу України” проведено моніторинг державного зовнішнього боргу, проаналізовано ефективність надання державних зовнішніх гарантій та досліджено питання платоспроможності України в контексті її економічної і фінансової безпеки, роль та основні складові кредитного рейтингу країни.
Один із головних елементів наукового підходу при виробленні ефективної політики у сфері зовнішніх запозичень полягає в постійному аналізі структури державного зовнішнього боргу країни в динаміці, а також показників, які характеризують його параметри. Загальні тенденції динаміки і структури державного зовнішнього боргу України випливають з таблиці 1.
Таблиця 1
Динаміка і структура державного зовнішнього боргу України* |
1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000
млн. дол. США | % | млн. дол. США | % | млн. дол. США | % | млн. дол. США | % | млн. дол. США | % | млн. дол. США | %
Загальний державний зовнішній борг: | 8 000 | 100 | 8 839 | 100 | 9 553 | 100 | 11 483 | 100 | 12 475 | 100 | 10 327 | 100
1. Борг за позиками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку | 2 194 | 27 | 3 444 | 39 | 4 024 | 42 | 4 831 | 42 | 5 316 | 43 | 4 614 | 45
2. Борг за іноземними гарантованими кредитами | 4 365 | 55 | 4 153 | 47 | 3 781 | 40 | 3 532 | 31 | 4 338 | 35 | 3 197 | 31
3. Борг за позиками, наданими іноземними комерційними банками | 242 | 3 | 122 | 1 | 628 | 7 | 1 965 | 17 | 1 767 | 14 | 153 | 1
### | ### | ### | 0 | ###
4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками | ##### | 333 | ##### | ##### | 227 | 1 990 | 17 | 0 | 0 | 0 | 0
4. Борг за облігаціями державної зовнішньої
позики України | 1 200 | 15 | 1 120 | 13 | 1 120 | 12 | 1 155 | 10 | 1 054 | 8 | 2 363 | 23
* Дані Міністерства фінансів України за станом на 31 грудня відповідного року
Вивчення структури боргу, показників, які характеризують здатність країни обслуговувати та погашати свої боргові зобов’язання, дає змогу зробити висновок щодо зрушень у напрямі диверсифікації джерел залучення коштів та стабілізації середнього терміну погашення державних боргових зобов’язань.
Із зростанням основної суми боргу зростають і процентні платежі в рамках його обслуговування. Це означає, що збільшується частка процентних платежів у ВВП, а також питома вага видатків бюджету на обслуговування боргу. Співвідношення зовнішніх надходжень на фінансування бюджетного дефіциту та видатків бюджету на обслуговування та погашення державного зовнішнього боргу характеризують дані таблиці 2.
Аналіз наведених у таблиці даних показує, що, починаючи з 1995 року, Україна щороку (за винятком 1998 року) мала від’ємне сальдо зовнішніх запозичень на фінансування бюджетного дефіциту та видатків на погашення і обслуговування зовнішнього боргу. Це означає, що, фактично, запозичення спрямовувалися не на реформування економіки та інвестиційні вкладення, а на виконання зовнішніх зобов’язань. У 1999 році від’ємне сальдо становило 1,61 % до ВВП, а в 2000 році - 2,00 %. Отже, спостерігається чітка тенденція у напрямі звуження рамок державного бюджету України. Основними чинниками, що зумовили таку ситуацію є: значні прорахунки в політиці розрахунків за енергоносії (питома вага видатків на виконання цього типу зобов’язань у різні роки становила від 45 до 65 відсотків від усіх платежів); трансформація гарантованого державою боргу підприємств у прямий борг.
Таблиця 2
Сальдо зовнішніх запозичень на фінансування бюджетного дефіциту і видатків на погашення та обслуговування зовнішнього боргу України*
Рік | Зовнішні
Позики | Погашення основної суми боргу | Обслуго-вування боргу | Сальдо зовнішніх запозичень та виплат: (+) позитивне; (-) негативне
млн. дол. США |
млн. дол. США | в % до бюджетного дефіциту | в % до ВВП
1995 | 524,7 | 884.5 | 416,5 | -776,3 | -30,1 | -0,21
1996 | 683,6 | 689,2 | 406,4 | -412,0 | -18,6 | -0,09
1997 | 806,8 | 655,1 | 450,3 | -332,7 | -10,1 | -0,06
1998 | 1424,9 | 998,3 | 307,8 | +118,8 | +13,7 | +0,03
1999 | 439,6 | 472,9 | 471,7 | -505,0 | -107,1 | -1,61
2000 | 70,0 | 176,5 | 535,7 | -642,2 | - | -2,00
*Власні розрахунки на основі даних Міністерства фінансів України
Водночас слід зазначити, що показники бюджетного навантаження та відношення зовнішнього боргу до експорту самі по собі не дають змоги зробити точних і однозначних висновків про рівень платоспроможності країни. З цією метою пропонується розраховувати інтегральний показник поточної платоспроможності (Пп), який характеризує наявність власних фінансових ресурсів (як у національній, так і у вільно конвертованій валюті), для виконання зовнішніх зобов’язань держави. Показник поточної платоспроможності характеризує не лише обсяг видатків бюджету, які можуть бути спрямовані на виконання зовнішніх зобов’язань, а й наявність валютних резервів у країні та валютних надходжень, які можуть бути використані на зазначені цілі. Пропонований алгоритм розрахунку має такий вигляд:
Пп = (ДБ х 30 % + Пв) х Квп х 100 / пп,
де ДБ - доходи бюджету в плановому періоді (дол. США); Пв - витрати підприємств на обслуговування та погашення боргу, гарантованого урядом (дол. США); Квп - коефіцієнт валютного покриття видатків бюджету та підприємств на виконання зовнішніх зобов’язань; пп - планові платежі з обслуговування та погашення прямого та гарантованого державою зовнішнього боргу (дол. США).
Одержані при аналізі показника абсолютної платоспроможності значення слід інтерпретувати в такий спосіб:
- якщо Пп > 100 %, то це означає, що країна є спроможною виконувати свої поточні платіжні зобов`язання своєчасно та в повному обсязі, і при цьому не виникає потреби в реструктуризації заборгованості чи залученні додаткових позик;
- якщо Пп < 100 %, то це означає, що без реструктуризації заборгованості або без залучення нових позик країна не спроможна виконати свої зобов’язання.
Розрахунки показують, що без успішної реструктуризації боргу в 2000 р. значення показника становило менше ніж 100 % (94 %). Отже, на початок 2000 р. країна була неспроможною виконувати свої зовнішні зобов’язання. Завдяки проведеній реструктуризації боргу перед комерційними кредиторами, посиленню бюджетної дисципліни, а також позитивному сальдо поточного рахунку платіжного балансу фактичне значення показника досягло 225 %, що свідчить про певне вирішення проблеми поточної ліквідності та про підвищення платоспроможності країни.
Одним із важливих параметрів, який за певних умов значною мірою визначає рівень фінансової безпеки держави, є кредитний рейтинг. У цьому зв’язку у роботі обґрунтовано необхідність отримання (підвищення) Україною та емітованими нею борговими зобов’язаннями максимально сприятливих кредитних рейтингів. Отримання кредитного та інвестиційного рейтингу полегшує країні-позичальнику вихід на міжнародні ринки капіталів і застосування різних інструментів реструктуризації державного боргу; дає змогу залучати позики на найбільш вигідних умовах (мінімізація відсотків та максимізація строків залучення коштів); сприяє залученню прямих іноземних інвестицій у країну та полегшує експортно-імпортні операції.
На основі дослідження причинно-наслідкових взаємозв’язків платоспроможності країни, кредитного рейтингу та умов залучення державою позичкового капіталу можна зробити такі висновки:
1.
Кредитний рейтинг суверенних емітентів є не лише індикатором ризиковості боргових зобов’язань, які ними емітуються, а й критерієм інвестиційної привабливості та платоспроможності країни.
2.
Кредитний рейтинг є одним із пріоритетних факторів, який визначає умови розміщення боргових зобов’язань суверенного емітента, і його слід розглядати як активний і вагомий інструмент управління державним боргом.
3.
Існує тісний кореляційний зв’язок між кредитним рейтингом та премією за ризик, яка визначає ціну зовнішніх запозичень: чим нижча кредитоспроможність позичальника, тим більший спред проти базової процентної ставки. Саме відсутністю рейтингу або його низьким рівнем (В3) можна пояснити високі спреди випусків (понад 1200 бп) боргових зобов’язань України, здійснюваних до 1999 року.
4.
Підвищення кредитного рейтингу можливе за умови виконання комплексу таких заходів: оптимізація показників, які характеризують здатність країни обслуговувати та погашати боргові зобов’язання; недопущення дефіцитного бюджету; мінімізація адміністративних обмежень на валютному ринку; зняття обмежень на репатріацію доходів нерезидентів; активізація роботи щодо презентації України перед іноземними кредиторами та інвесторами. Окрім цього, слід посилити співробітництво з рейтинговими агенціями з метою поліпшення іміджу країни як кредитоспроможного та надійного позичальника.
5.
З метою вдосконалення управління ризиками слід запровадити систему раннього попередження та реагування, розробити індикатори раннього попередження кризи та активно застосовувати інструменти хеджування ризиків.
У розділі 3 “Оптимізація управління державним зовнішнім боргом” розкрито й обґрунтовано організаційні засади, основні напрями і механізми вдосконалення управління зовнішнім боргом.
Поступова оптимізація процесу формування, обслуговування та погашення зовнішнього боргу, на думку автора, може бути досягнута шляхом запровадження дієвого контролінгу державного боргу та застосування інструментів активного управління ним (операції своп, викуп боргу, списання тощо). Основна мета активного управління боргом полягає у зменшенні сукупних платежів з обслуговування та погашення боргу в цілому або в певних періодах та запобігання випадкам оголошення країни неплатоспроможною.
Удосконалення організаційних засад управління державним зовнішнім боргом України пропонується здійснювати за такими основними напрямами:
1.
Створення потужного підрозділу (у складі Міністерства фінансів України), який би забезпечив виконання всього комплексу завдань, пов’язаних із управлінням державним боргом.
2.
Заснування Фонду управління державним боргом.
3.
Удосконалення нормативного та методичного забезпечення процесу управління державним боргом та створення умов повної прозорості відносин України з кредиторами.
У першому випадку мова йде про створення підрозділу, який, з одного боку, повинен здійснювати комплексний контролінг державного боргу, а з іншого - забезпечувати практичне застосування широкого спектру інструментів активного управління боргом. Поняття “контролінг державного боргу” є новим у понятійному апараті державних фінансів. Пропонуючи запровадити даний термін у науковий лексикон, автор дисертації виходить з того, що саме контролінг характеризує комплекс функціональних завдань, виконання яких є необхідною умовою оптимізації управлінських рішень: координація діяльності щодо управління боргом; облік та статистика; визначення стратегії країни в галузі зовнішніх запозичень; моніторинг зовнішнього боргу; прогнозування та планування його показників; диверсифікація та управління ризиками.
Важливий напрям удосконалення організаційної структури управління боргом пов’язаний із заснуванням Фонду управління державним боргом. За рахунок коштів цього Фонду пропонується здійснювати операції типу “бай-бек” (достроковий викуп), заходи щодо зменшення ризиків, пов’язаних із коливанням валютних та відсоткових ставок. Найсуттєвішою проблемою створення вказаного фонду є пошук джерел фінансових ресурсів, які мають спрямовуватися на його формування. Як можливі джерела можна розглядати такі: відшкодування підприємствами своїх зобов’язань перед державою, які виникли у зв’язку з покриттям їх боргів перед іноземними кредиторами; кошти, що надійшли як оплата послуг за надання державних гарантій; визначена Верховною Радою України частина коштів, одержаних від приватизації державного майна тощо.
Для вирішення проблеми забезпечення повної прозорості фінансових відносин, які виникають у зв’язку із здійсненням державних запозичень, у дисертації обґрунтовуються нові підходи до обліку операцій, пов’язаних із залученням, використанням, обслуговуванням та погашенням державного кредиту, зокрема пропонується:
1.
Залучення позик з метою подальшого рекредитування шляхом надання гарантій або участі в інвестиційних проектах міжнародних фінансових організацій здійснювати за розділом "Фінансування бюджету" з одночасним відображенням у видатковій частині бюджету за позицією "кредитування".
2.
Повернення державних позичок відображати з від'ємним знаком у видатковій частині бюджету за позицією "кредитування" (повернення).
3.
Відсотки за користування позиками планувати у дохідній частині бюджету (як неподаткові надходження від операцій з капіталом), за винятком коштів на обслуговування кредитів, наданих під державні гарантії, які за нормами міжнародної статистики необхідно класифікувати як кредитування.
4.
Усі операції, що не провадяться за касовим виконанням державного бюджету, необхідно відображати за спеціальним фондом державного бюджету. Саме такий підхід, на пропозицію автора, був уперше застосований в Законі України “Про державний бюджет України на 2001 рік”.
Одним із важливих інструментів активного управління боргом виступає його реструктуризація, основною метою якої є зменшення пікового навантаження платежів з обслуговування та погашення боргу, які припадають на певний період. Головна проблема, з якою стикнулася Україна на початку 2000 року, була зумовлена піковим навантаженням платежів з обслуговування та погашення зовнішнього боргу, насамперед перед кредиторами - членами Лондонського клубу. Це проблема не стільки великого зовнішнього боргу, скільки короткотермінової ліквідності. Ситуація ускладнювалася не лише відсутністю достатніх бюджетних доходів для виконання зобов’язань, а й недостатнім обсягом валютних резервів НБУ та незадовільним значенням показника відношення платежів за зовнішніми зобов’язаннями до валютних резервів.
У цьому зв’язку було розроблено (в тому числі за участю дисертанта) досить ефективну схему реструктуризації, яка врахувала зазначені вище обставини, а також наявність в умовах випуску трьох єврооблігацій можливості прийняття власниками їх 75 відсотків рішення щодо зміни умов випуску облігацій:
·
комерційним кредиторам, строк виконання зобов’язань перед якими припадав на 2000-2001рр., було запропоновано нову єврооблігацію України з повним погашенням через 7 років та однорічним пільговим періодом;
·
було зменшено вартість обслуговування нового боргу: з існуючих 16 % - 20 % до 10 % - 11 % (відповідно євро та долари США);
Щоквартальна сплата відсотків, з одного боку, дає змогу інвесторам швидше отримувати дохід, а з іншого – дає можливість Україні уникнути великих пікових платежів. Поступове погашення основної суми, починаючи з березня 2001 року, оптимізує інтереси як України, так і інвесторів. Визначений Україною високий рівень необхідної згоди кредиторів (85 %) дав змогу вирішити так звану проблему “фрірайдера”. Реалізація запропонованої схеми реструктуризації не лише відвела реальну загрозу дефолту, яка нависла над Україною в березні 2000 року, а й вирівняла боргове навантаження на державний бюджет, зменшила обсяг та поліпшила структуру боргу, крім того, дозволила зберегти валютні резерви та втримати курс гривні.
На думку здобувача, при виборі тих чи інших схем реструктуризації боргу слід обов’язково здійснювати імітаційне моделювання наслідків їх реалізації для макроекономічних параметрів країни, а також відносин України з кредиторами. Найбільш поширеним підходом до імітаційного моделювання при управлінні державним зовнішнім боргом є побудова економетричної моделі прогнозування стану основних макроекономічних показників через певний проміжок часу з урахуванням різної динаміки зміни параметрів боргу. Завдяки комп’ютеризованим імітаційним моделям можна спрогнозувати вплив різних варіантів позик та різних сценаріїв реструктуризації боргу на майбутній бюджет та платіжний баланс країни. Дисертантом запропонована структурно-функціональна схема імітаційного моделювання системи управління державним зовнішнім боргом, яка складається із чотирьох основних підсистем: облік; звітність; аналітика і прогнозування. Вона дає можливість оптимізувати бюджет та платіжний баланс у частині показників, на які впливає державний зовнішній борг. З використанням результатів моделювання розробляються заходи, спрямовані на вирівнювання боргової ситуації та вдосконалення боргової стратегії держави.
Висновки
У дисертації розкрито економічну природу державного боргу, критично проаналізовано деякі його сучасні теорії в контексті розвитку світової фінансової думки, проведено емпіричний аналіз основних тенденцій формування та розвитку зовнішніх держаних запозичень України, що стало вихідною теоретичною основою нового вирішення важливої та актуальної науково-практичної проблеми, яка полягає в необхідності розробки ефективного механізму управління державним зовнішнім боргом. Основні висновки та пропозиції, які є результатом проведеного дослідження, зводяться до такого:
1. Головними причинами зовнішніх запозичень є дефіцит бюджету та поточного рахунку платіжного балансу (протягом 1992-1999 рр.), а також брак фінансових ресурсів для проведення структурної перебудови економіки України. Автором доведено, що позичкові джерела фінансування бюджетного дефіциту є більш економічно виправданими, ніж емісійні, які пов’язані з наданням прямих позик НБУ. Однак залучення державних зовнішніх запозичень слід здійснювати лише в комплексі з поступовим у довгостроковому плані зниженням рівня оподаткування в країні, що є необхідною передумовою підвищення ділової активності та створення економічного фундаменту для погашення боргу в майбутньому.
Дисертант вважає, що необхідною складовою ефективного моніторингу зовнішніх запозичень є систематизація етапів формування та розвитку державного боргу. У цьому зв’язку в роботі здійснено їх класифікацію, а саме: здобувач виділяє п’ять етапів, які охоплюють період із початку зародження відносин зовнішнього державного кредиту до якісних позитивних зрушень в управлінні зовнішнім боргом України; виявлено особливості та специфічні риси кожного з них.
2. Стандартні показники бюджетного навантаження та відношення зовнішнього боргу до експорту не дають змоги зробити достатньо повні висновки про рівень платоспроможності країни. З цією метою в дисертації пропонується розраховувати інтегральний показник поточної платоспроможності, який характеризує наявність власних фінансових ресурсів (як у національній, так і у вільно конвертованій валюті) для виконання зовнішніх зобов’язань держави.
3. Суттєвим чинником, який впливає на розвиток боргової ситуації в країні, є борг держави, що утворився внаслідок трансформації заборгованості суб’єктів господарювання (що вдавалися до зовнішніх запозичень під державні гарантії) у прямий державний борг. У дисертації висунуто низку пропозицій щодо вдосконалення механізму надання державних гарантій та поліпшення ситуації з обслуговуванням заборгованості за такими кредитами. Автор обґрунтовує шляхи підвищення ефективності контролю за цільовим та ефективним використанням кредитів; необхідність залучення недержавного сектора (аудиторських фірм, банківських установ) до експертизи окупності проектів, під які надаються державні гарантії, оцінки кредитоспроможності позичальників, супроводження кредитів тощо.
4. Управління кредитним рейтингом дисертант розглядає як один із найважливіших інструментів управління державним зовнішнім боргом. При цьому кредитний рейтинг суверенних емітентів є не лише індикатором ризиковості боргових зобов’язань, які ними емітуються, а й критерієм інвестиційної привабливості країни. Виявлено й обґрунтовано тісні кореляційні зв’язки між рейтингом та премією за ризик, яка визначає ціну зовнішніх запозичень: чим нижча кредитоспроможність позичальника, тим більший спред проти базової процентної ставки.
5. Сприятливі кредитні рейтинги є однією із важливих складових забезпечення економічної безпеки країни, саме цим, на думку автора, і зумовлена нагальна необхідність їх поліпшення. Здобувач вважає, що підвищення кредитного рейтингу України можливе за умови виконання таких заходів: оптимізація показників, які характеризують здатність країни обслуговувати та погашати боргові зобов’язання; відсутність бюджетного дефіциту; максимальна мінімізація державних обмежень на валютному ринку; зняття будь-яких обмежень на репатріацію доходів нерезидентів; більш широке й активне використання інструментів хеджування ризиків; активізація роботи щодо презентації України перед іноземними кредиторами та інвесторами. До цього слід також додати необхідність мінімізації суверенних ризиків, пов’язаних із нестабільністю політичної ситуації в країні.
6. З метою вирішення проблеми мінімізації вартості запозичень та диверсифікації їх джерел доцільно запровадити такий інструмент залучення коштів, як казначейські зобов’язання, деноміновані в іноземній валюті (доларах США чи євро). Дисертант вважає,
