Національний аграрний університет

Милованов Євген Володимирович

УДК 631.576.331.2: 339.13

Становлення і розвиток ринку зерна в Україні

08.06.02 – підприємництво, менеджмент та маркетинг

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті

Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор,

академік УААН, заслужений діяч

науки і техніки України

Терещенко Віктор Кирилович -

Національний аграрний університет, завідувач кафедри соціології праці і

підприємництва

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік УААН, заслужений діяч

науки і техніки України

Шпичак Олександр Михайлович -

Українська академія аграрних наук, академік-секретар відділення аграрної

економіки

кандидат економічних наук, доцент

Кваша Сергій Миколайович -

Національний аграрний університет,

Інститут післядипломної освіти керівників

і спеціалістів АПК, в.о. ректора, завідувач кафедри економічної теорії та аграрної політики

Провідна установа – Інститут економіки НАН України,

відділ економічних відносин АПК,

м. Київ

Захист відбудеться 1 червня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.01 в Національному аграрному університеті за адресою: 03041, м. Київ – 41, вул. Героїв оборони, 15, навчальний корпус 3, аудиторія 65.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного аграрного університету за адресою: 03041, м. Київ – 41, вул. Героїв оборони, 11, навчальний корпус 10.

Автореферат розісланий 28 квітня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Жебка В.В

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виробництво та ринок зерна в Україні мають надзвичайно важливе значення. Дослідження цієї проблеми здійснювались протягом тривалого історичного періоду під кутом зору розвитку та вдосконалення технології виробництва зерна, його переробки та ринку реалізації. Досліджувалось зернове господарство в кількох напрямах, зокрема в запровадженні сучасних технологій вирощування та збирання зернових культур, заготівлі, переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках. Значення розвитку зернового господарства як базової галузі зумовлюється високою потребою зерна та виготовленої з нього продукції харчування.

Проте за останні десять років ХХ століття при переході від адміністративних методів управління економікою до ринкових у виробництві зерна, його заготівлі і реалізації склались надто негативні тенденції, як і в цілому в розвитку аграрних галузей. Це можна проілюструвати такими даними. В 1990 році загальний обсяг виробництва зерна становив 51009 тис. тонн, а в 2000 році його вироблено лише 24459 тис. тонн. Оскільки продукти переробки зерна становлять не тільки основу харчування населення, але й основу годівлі худоби, то такий спад у його вирощуванні зумовив і різке зниження виробництва продукції тваринництва.

Якщо в 1990 році виробництво м’яса в забійній вазі становило 4358 тис. тонн, молока – 24508 тис. тонн, яєць – 16287 млн. шт., то в 1999 році відповідно – 1680 тис. тонн, 13353 тис. тонн і 8723 млн. шт., або менше відповідно у 2,6, 1,8 і 1,9 раза.

Негативні тенденції зниження виробництва зерна та його заготівель посилювалися недостатньою розвинутістю ринку зерна, недосконалими економічними відносинами товаровиробників зерна з ринковою інфраструктурою, вони зумовили і погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств загалом. Якщо рівень рентабельності зерна в 1990 році досяг 275,1%, то в 1999 році – лише 12,0%. Таке значне зниження економічної ефективності виробництва зерна не давало змоги з більшою повнотою використати зерновий ресурс для загального піднесення економічної ефективності сільськогосподарських підприємств.

Існуючі підходи і способи регулювання процесів виробництва та ринку зерна, відновлення його потенціалу, впровадження нових трудових відносин є недосконалими і малоефективними. Це робить зернові ринки неповноцінними, що не сприяє нарощуванню обсягів його виробництва і вигідній реалізації зерна та продуктів його переробки. Отже, теоретична і практична значимість розв’язання проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарських підприємств у цілому за рахунок більш повного використання зернового ресурсу зумовила вибір теми дисертаційної роботи та її актуальність.

На етапах становлення виробництва та розвитку ринку зерна в умовах формування демократичного державотворення самостійної України, незважаючи на велике значення зернової проблеми, її дослідження в нових умовах розвитку агропромислового виробництва на ринкових засадах проводилося вкрай недостатньо.

В історичному плані вивченням проблеми розвитку зернового господарства в Україні займалися: А.О. Бабич, О.П. Каневський, М.Д. Кондратьєв, І.І. Лукінов, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, В.Ф. Сайко, О.О. Сторожук, М.І. Щур та інші. В їх працях головна увага приділена обґрунтуванню теорії, методології і практики вирішення техніко-технологічних, організаційних, економічних і правових питань ефективної діяльності з виробництва зерна та іншої сільськогосподарської продукції.

Дослідженням теоретико-прикладних проблем реформування аграрної економіки до ринкових відносин та ринків продовольства присвячені роботи таких провідних вчених-економістів аграрників, як В.І. Бойко, П.І.Гайдуцький, Й.С. Завадський, С.М. Кваша, Ю.С. Коваленко, О.В.Крисальний, М.Г. Лобас, М.Й. Малік, В.Я. Месель-Веселяк, В.К.Савчук, В.К. Терещенко, Л.М. Худолій, О.В. Шкільов, О.М. Шпичак, та ін. В їх працях розглянуті питання правового забезпечення економічних реформ, створення ефективних організаційних структур та видів їх діяльності, державного регулювання макроекономічних ринкових механізмів, що дають можливість здійснювати виробничо-підприємницьку діяльність на ринкових принципах попиту та пропозиції, купівлі-продажу з високою ефективністю.

Однак в умовах подальшого реформування колективних сільськогосподарських підприємств у приватні структури та їх виробничо-підприємницькі об’єднання питання виробництва і ринку зерна, особливо в плані регулювання каналів його реалізації і забезпечення державної продовольчої безпеки, досліджені недостатньо, на чому й зосереджено головну увагу в поданій до захисту дисертації.

Зв’язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота проведена відповідно до тематики досліджень кафедри соціології праці і підприємництва Національного аграрного університету з теми: “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” на 1999-2001 роки (номер державної реєстрації 0199U002510). Було також враховано наказ № 203 Міністерства АПК України від 20.05.1999 р. з проханням до НАУ щодо проведення дослідження стану та перспектив розвитку ринку зерна в Україні.

Мета і задачі дослідження. На основі теоретичного узагальнення сутності економічної категорії ринку передбачено розробити методологічні підходи щодо становлення внутрішнього і зовнішнього ринків зерна в умовах реформування агропромислового виробництва на засадах приватної власності. В процесі аналізу історичного розвитку зернового господарства в Україні належить обґрунтувати основні напрями відродження зернового виробництва та ринків зерна. Для досягнення поставленої мети у дослідженні вирішені такі завдання:

-

-

-

-

-

Предмет і об’єкт досліджень. Предметом дослідження є організаційно-економічний процес формування та функціонування ринку зерна в Україні, що відбувається в умовах аграрної реформи.

Об’єктом дослідження обрані нові українські організаційно-правові структури сільськогосподарського виробництва, організації та підприємства по заготівлі і переробці зерна, загальнодержавні та регіональні ринки зерна, інфраструктура ринку й умови освоєння світового ринку.

Методи дослідження. Методологічною основою досліджень дисертаційної роботи є діалектичний метод пізнання, праці вчених економістів-аграрників, фундаментальні ідеї класичної ринкової теорії. Дослідження здійснювались на базі системного, структурного, функціонального аналізу, синтезу. В ході проведення досліджень застосовувались методи: абстрактно-логічний, порівняння, статистичний, рядів динаміки, розрахунково-конструктивний, монографічний та ін.

Інформаційною базою дослідження слугували дані статистичної, відомчої інформації, бази законодавчих та нормативних актів щодо регулювання ринку зерна, які охоплюють період від початку ХХ століття і донині, наукові праці вчених економістів. При цьому основна увага приділена другій половині 1990-х років.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в опрацюванні теоретичних і практичних положень, спрямованих на формування внутрішнього та зовнішнього ринків зерна на основі узагальнення теорії і практики функціонування цих ринків.

Найважливішими результатами досліджень, що характеризують їх новизну, розкривають основний зміст дисертації і виносяться на захист, є:

-

-

-

-

-

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливостях використання викладених у дисертації положень та рекомендацій керівниками та спеціалістами різних рівнів при розробці планів та стратегії розвитку виробництва зерна як первинних сільськогосподарських товаровиробників, так і інших операторів зернового ринку від районного рівня до міжнародних трейдерів, які включають Україну у сферу своїх інтересів.

Розробки автора впроваджувались у практику ринку реалізації зерна під час його роботи на посаді директора фірми “Нива” зовнішньоторговельного об’єднання “Укрімпекс” при Кабінеті Міністрів України, яке протягом 1991-1995 рр. було фактично ексклюзивним агентом Уряду по здійсненню зовнішньоторговельних угод із зерном в інтересах України. В 1997-1999 рр. під час роботи в Міністерстві АПК результати досліджень використовувались при укладанні угод товаровиробників зерна з трейдерами на ринку зерна; для розробки інвестиційних проектів для розвитку підприємств зернозаготівельної та зернопереробної галузей.

Особистий внесок здобувача. Одержані наукові результати, висвітлені в дисертації, рекомендації і пропозиції становлення і розвитку ринку зерна в Україні є особистими розробками і повністю належать автору.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на семінарах з керівниками та спеціалістами господарств, спеціалістами районних та обласних рівнів, спеціалістами Міністерства АПК, в тому числі під час роботи ряду колегій Міністерства АПК, а також на Другій Національній науково-практичній конференції “Хлібопродукти-97” (м. Одеса, 1997); з спеціалістами провідних трейдерських міжнародних компаній, таких як “Каргілл”, “Луї Дрейфус”, “Топфер”, “Тредігрейн”, “Гленкор” та ін., на міжнародних науково-практичних конференціях, семінарах, присвячених ринку зерна та інвестиційній діяльності в галузях АПК (Лондон, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000 рр.; Гамбург, 1994 р.; Будапешт, 1997, 1999 рр.; Москва, 1998 р.; Маастріхт, 1999 р.; Найробі, 1999 р.; Київ, 1998,1999 рр.).

Публікації результатів досліджень. Основні положення дисертації висвітлені у чотирьох статтях фахових видань загальним обсягом 1,3 друк. арк. та в інших виданнях обсягом 1,5 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація викладена на 194 сторінках комп’ютерного тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 156 найменувань, містить 19 таблиць, 2 рисунки.

Структура дисертаційної роботи.

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи та стан дослідження проблеми функціонування ринку зерна. 1.1. Ринок як наукова категорія та його економічна роль. 1.2. Загальні тенденції формування та механізми державного регулювання ринків зерна у зарубіжних країнах. 1.3. Стан дослідження проблеми ринку зерна в Україні.

Розділ 2. Розвиток виробництва та ринку зерна в Україні. 2.1. Виробництво зерна в Україні та його економічна ефективність. 2.2. Організація виробництва і заготівель зерна. 2.3. Кон’юнктура ринку продовольчого і фуражного зерна.

Розділ 3. Організаційно-економічне забезпечення стабільного розвитку ринку зерна в Україні. 3.1. Методологічні положення формування маркетингового середовища реалізації зерна на внутрішньому ринку України. 3.2. Світовий ринок зерна та експортні можливості України. 3.3. Прогноз конкурентоспроможності України як оператора світового ринку зерна.

Висновки

Список використаних джерел

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі – "Теоретичні основи та стан дослідження проблеми функціонування ринку зерна" – розглянуто теоретичні основи формування та функціонування ринків зерна, уточнені термінологічні поняття ринку, ринкової економіки, ринкової інфраструктури та продовольчого ринку.

Термін “ринок” був відомий з часів мануфактурного періоду з виникненням потреби в обмінних операціях між виробниками і споживачами. В науковій літературі визначення понять і термінів ринку є неоднозначними. За даними різних дослідників проглядається дві основні тенденції у трактуванні цих понять. За однією з них терміни ринку і його інфраструктури визначаються як загальне поняття, що характеризує складові обмінних операцій. Прихильники другої тенденції вважають, що ринок та його складові не є однозначними і характеризують окремі явища, які мають різну функціональну значимість у здійсненні обмінних операцій. На ринку відбувається кінцеве визнання суспільного характеру затрат праці окремими товаровиробниками, виявлення і встановлення умов виробництва, які є суспільно необхідними і визначають величину вартості товарів, їх ринкову вартість. Основними елементами ринкового механізму є ціна, попит і пропозиція. Формування ринку – це тривалий історичний процес, поєднаний з розвитком і поглибленням суспільного поділу праці та господарської відокремленості виробників.

Перехід від випадкових епізодичних мінових угод до регулярного товарного виробництва визначили середовище для створення місцевих ринків, на які надходили товари споживчого призначення, однак вони не справляли суттєвого впливу на процеси відтворення в системі натурального господарства, і лише з розвитком капіталістичної суспільної формації розпочався бурхливий розвиток ринків товарів, робочої сили, капіталів та інших ринків.

Швидке зростання продуктивних сил, гонитва за доданою вартістю стимулювали розвиток ринкових форм зв’язку. З цього приводу К. Маркс писав: “Как только мануфактура до некоторой степени окрепла, она, - а еще больше крупная промышленность, - сама создает себе рынок, завоевывает его своими товарами”.

Вивчення спеціальної літератури показує, що більшість авторів розділяють поняття "ринок" і "ринкова економіка". Вони породжені обміном товарів, який прийшов на зміну прямому продуктообміну, властивому першим етапам розвитку людського суспільства. Ринок – конкретна форма обміну, ринкова економіка – така система взаємозв’язку виробництва, розподілу, обміну і споживання, при якій ринок виступає головною формою економічних взаємовідносин між товаровиробниками.

Термін "ринкова інфраструктура" давно введений у науковий обіг, але єдиного тлумачення його змісту ще не існує. Нормалізувати становище стосовно наукової термінології – одне із важливих завдань наукових досліджень. В даному випадку важливо зрозуміти витоки незбігу точок зору окремих дослідників. На наш погляд, вони полягають у тому, що ототожнюються два різних поняття: "інфраструктура ринкової економіки" та "інфраструктура ринку". Але ж так само, як поняття "ринок" не ідентичне (не є аналогом чи синонімом) поняттю "ринкова економіка", термін "ринкова інфраструктура" не повинен повторювати чи дублювати зміст терміну "інфраструктура ринкової економіки". Друге поняття є дійсно дуже широким і охоплює кілька видів (типів) інфраструктур: транспортну, комунікаційну, соціальну і т. ін. Інфраструктура ринку повинна мати своїм завданням сприяння виконанню ним своєї головної функції як провідного компонента ринкової економіки – генерування цінових сигналів. Ринкова інфраструктура – це сукупність підприємств та установ, які виступають місцем купівлі-продажу продукції сільського господарства та продовольчих товарів і завданням яких є генерування (виявлення) рівноважних ринкових цін. Крім того, вони самі є суб’єктами цього функціонуючого ринку.

Функціональну ознаку вважаємо доцільним ввести також у визначення сільськогосподарського ринку як характеристику його основного завдання. Наведене в роботі П.Т. Саблука, Д.Я. Карича та Ю.С. Коваленка визначення сільськогосподарського ринку містить лише одну ознаку – вид продукції, що виступає предметом купівлі-продажу. Але ж в умовах ринкової економіки саме на ринок покладається відповідальність за кількість, якість та ціну товарів. Тому є підстава доповнити наведене в цій монографії визначення ринку його завданнями, а в цілому воно пропонується таким: “Продовольчий ринок - це частина національного ринку, на якому предметом купівлі-продажу виступає продовольство і головним завданням якого є забезпечення продовольчої безпеки держави та створення її експортного потенціалу”.

Узагальнюючи тенденції формування та механізми державного регулювання ринків зерна у зарубіжних країнах, визначені як прийнятні для України такі його напрями: концентрація пропозиції; поглиблення регіональної спеціалізації виробництва зерна по культурах залежно від природно-економічних умов; сприяння і підтримка горизонтальної і вертикальної інтеграції виробництва та переробки зерна, що якісно змінює на краще характер економічних відносин; регулювання експортно-імпортних операцій; цінове регулювання та державна підтримка сільгосптоваровиробника.

У другому розділі – "Розвиток виробництва та ринку зерна в Україні" проаналізовані стан виробництва зерна та його економічна ефективність, організація виробництва і заготівель зерна, кон’юнктура ринку продовольчого і фуражного зерна на різних етапах розвитку соціально-економічних формацій в Україні.

Протягом тривалого історичного періоду Україна відома у світі як країна з розвинутим сільським господарством і, перш за все, його зерновим потенціалом як експортера високоякісного зерна на світовому ринку. Цьому сприяли як об’єктивні так і суб’єктивні умови. До об’єктивних відноситься те, що Україна має порівняно з іншими країнами досить родючі землі – чорноземи та сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування багатьох продовольчих і фуражних зернових культур. Суб’єктивні фактори зумовлені традиційною хліборобською майстерністю та працьовитістю українських селян. Усе це визначило Україну ще в ХІХ столітті як провідну країну в Європі по виробництву і експорту високоякісного зерна.

Однак у післяреволюційні часи, з утворенням Радянського Союзу та при спробі побудувати суспільство за принципами “від кожного за здібностями і кожному за потребою”, виявилась уся абсурдність цих намагань, оскільки це суперечило не лише здоровому глузду, але й природі розвитку людини і суспільства і не дало бажаних результатів для подальшого ефективного розвитку аграрних галузей.

Уже із самого початку будівництва соціалістичної суспільної формації Україна почала втрачати свій імідж не лише на світовому ринку зерна, але й всередині країни. Періодично не вистачало зерна для забезпечення ним потреб населення, що породжувало в країні голодомори і знедолення селян, не зважаючи на величезні природні та людські ресурси.

Головними причинами, що створювали таку негативну ситуацію, стало перекручення ідеології закономірного розвитку суспільства та надумані відносини власності й економічні взаємовідносини в усіх сферах суспільного розвитку, що базувались на примусових адміністративних принципах організації виробництва в усьому народному господарстві.

Визначальний мотиваційний фактор в економічних відносинах до високопродуктивної праці – власність та заробіток були спотворені. Вся ідеологія взаємостосунків у суспільстві будувалась за принципом – “отримуй завдання і його виконуй”, спрямованим гаслами на побудову щасливого майбутнього, що суперечило самій природі людини, для якої власність, особливо на землю, була головною рисою ще на первісних стадіях розвитку людського суспільства.

Такі умови створили ситуацію, за якої в післяреволюційний період аж до 60-х років урожайність коливалася в межах 1913 року, посівні площі під зерновими культурами скорочувались, а разом із цим і валові збори зерна.

Отже, виходячи з розмірів посівних площ та врожайності з 1 га формувався і валовий збір зерна. Його динаміку за період з 1913 по 1999 рік наведено на рис. 1.

* Дані за 1976-1980 рр.

Рис. 1. Динаміка валового збору зерна в Україні, всі категорії господарств

(у вазі після доробки), тис. т

З наведених на рис. 1 даних видно, що валові збори зерна в Україні за післяреволюційний період лише в 1940 році перевищували рубіж валового збору зерна в Україні порівняно з 1913 роком на 14 %. Решта років валові збори зерна були нижчими: в 1929 році – на 23 %, 1950 році – на 12 % і 1960 році – на 6 %.

Збільшення валових зборів зерна почало зростати після 1960 року в результаті: розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства; збільшення капіталовкладень; введення грошової оплати праці і матеріальних стимулів за збільшення виробництва; зміни системи заготівель (не вилучати, а купувати продукцію у колгоспів); зниження податкового тиску; посилення госпрозрахункових принципів господарювання за умов еквівалентного обміну.

У 1990-х роках знову, у зв’язку з певними прорахунками під час проведення економічних реформ при переході до ринкових відносин, стався значний спад виробництва зерна і в 1999 році його валові збори наблизились до рівня 1913 року.

Аналіз структури валового збору зерна за 1970 – 1990 роки (найбільше його зростання за досліджуваний період) свідчить про те, що переважаючою культурою в ньому є озима пшениця, яка становила: в 1970 році – 42,5%, 1980 – 50,7 % і 1990 році – 59,6 % від виробленого зерна. У той же час якість української озимої пшениці не завжди відповідала тоді вимогам світових стандартів і не могла успішно конкурувати на світовому ринку з іншими країнами з розвинутим зерновим господарством.

Це можна проілюструвати такими даними. Незважаючи на те, що в 1990 році в Україні вироблено 30,4 млн. т озимої пшениці, в 1991 році її імпортовано з інших країн – 900 тис. т, що сягає майже 20 % від її потреби на продовольчі цілі. У той же час інших продовольчих культур, таких, як озиме жито, що широко використовується як домішки при випічці хліба, та тверда яра пшениця, як також необхідний його компонент, були майже виключені з виробництва. В тому ж 1990 році питома вага жита у валовому зборі зерна становила – 2,5 %, а ярої пшениці – 0,005 %, незважаючи на те, що її врожайність у вказаному році становила 29,7 ц/га, або була нижча від озимої пшениці лише на 26 %.

Мало що змінюється у структурі валового збору зерна і в останнє десятиріччя економічних реформ до ринкових відносин. У 1999 році в структурі валового збору зерна озима пшениця становила 53,4 %, озиме жито – 3,7 % і яра пшениця – 1,8 %. Але, незважаючи на такі незначні зрушення в напрямі до збільшення частки цих зернових культур, можна констатувати, що намітилась тенденція до зміни на краще в структурі виробництва зерна в Україні.

Відомо, що ефективність виробництва – це складна економічна категорія, в якій органічно поєднуються механізми дії об’єктивних економічних законів та суб’єктивних факторів – вміння організувати виробництво з мінімумом витрат і максимумом результату. Основними складовими, від яких залежить кінцевий результат у зерновому виробництві, є: посівні площі, їх структура, урожайність з одиниці площі та валовий збір. Витратні показники зумовлюються саме цими складовими, які в своїй більшості є постійними (обробіток грунту, догляд за рослинами, насіння, добрива, збирання врожаю), а рівень урожайності залежить від своєчасного і високоякісного виконання технологічних операцій.

Дані, що характеризують економічну ефективність виробництва зерна на перехідному етапі до ринкових відносин порівняно з передреформеним 1990 роком, наведені в табл. 1.

Таблиця 1 - Економічна ефективність виробництва зерна в Україні на перехідному етапі до ринкових відносин (усі категорії господарств)

Показники | Роки

1990 | 1993 | 1995 | 1997 | 1999

Урожайність, ц/га | 35,1 | 32,1 | 24,3 | 24,5 | 19,7

Валовий збір, тис. т | 51009 | 45622,6 | 33929,8 | 35471,7 | 24580,6

Затрати праці на 1 ц, люд.-год. | 0,9 | 1,0 | 1,2 | 1,3 | 1.6

Повна собівартість 1 ц, грн. | 7,95* | Х | 4.41 | 12,58 | 17,71

Ціна реалізації 1 ц , грн. | 29,81* | Х | 8,19 | 17,30 | 19,83

Рентабельність, збитковість (-) виробництва зерна, % |

275,1 |

361,3 |

85,6 |

37,5 |

12,0

Сукупна рентабельність, збитковість (-) колективних сільськогосподарських підприємств, % |

37,3 |

92,8 |

10,6 |

-23,9 |

-22,1

Кількість збиткових колективних сільсько-господарських підприємств |

51 |

103 |

3734 |

10906 |

10642

Питома вага збиткових сільськогосподарських підприємств, % |

0,4 |

0,8 |

30,2 |

87,2 |

84,2

* руб. за 1 ц у цінах 1990 року

Дані табл. 1 підтверджують, що можливості в Україні виробляти 50 млн. т зерна при врожайності 35,1 ц/га вже доведені на практиці, а за умов досягнення врожайності зернових культур до 40 ц/га при посівних площах 15 млн. га можна виробляти і 60 млн. т зерна.

У третьому розділі – "Організаційно-економічне забезпечення стабільного розвитку ринку зерна в Україні" – обгрунтовуються: методологічні положення формування маркетингового середовища реалізації зерна на внутрішньому ринку України; аналізується світовий ринок зерна та експортні можливості України; розглядається прогноз конкурентоспроможності України як оператора світового ринку зерна.

На світовому продовольчому ринку зерно посідає провідне місце. Це зумовлюється його соціальним значенням для світового суспільства та загальними положеннями розвитку ринкових відносин – попитом споживачів і пропозиціями товаровиробників. Нині зернові і зернобобові культури займають понад 755 млн. га, або близько 65% усіх орних земель світу. За даними “FAO production”, площа під зерновими культурами (без зернобобових) у світі становила в середньому за 1990-1996 роки 699 млн. га. Найбільші площі посівів відводяться під пшеницю, рис і кукурудзу. Їх частка у загальній світовій площі зернових (без зернобобових) дещо коливається по окремих роках становить у середньому відповідно 32, 21,2 і 19,1%. За розмірами посівних площ зернових культур країни світу розміщувались так: Індія – 100,2 млн. га, Китай – 90,6, США – 63,2, Росія – 56,6, Казахстан – 21,0, Канада – 19,9, Бразилія – 19,5 і Україна – 13,8 млн. га. За період з 1909-1913 років до 1996 року врожайність пшениці у світі зросла з 9,4 ц/га до 25,4 ц/га, рису – з 16,1 до 37,3 ц, кукурудзи – з 14,6 до 41,2 ц, ячменю – з 14,0 до 23,3 ц/га. Основними факторами значного підвищення врожайності стало застосування інтенсивних методів вирощування зернових культур. Це, насамперед, створення високопродуктивних сортів і гібридів, впровадження системи удобрення посівів, застосування інтегрованої системи захисту рослин, використання сучасної техніки та здійснення комплексної механізації виробничих процесів тощо. За інформацією “FAO production”, ряд країн одержують сталі високі врожаї зернових культур. Так, у 1996 році середня врожайність у Бельгії сягала 83,2 ц/га, Нідерландах – 82,9, Великобританії – 73,0, Франції – 70,7 ц/га. Майже за столітній період – з 1900 по 1998 рік – виробництво зерна у світі збільшилось у 8,6 раза. Населення ж планети за цей відрізок часу зросло тільки у 2,9 раза. Загальний обсяг світового виробництва зерна становив у 1990 році 1950, 5 млн. тонн, у 1992 році – 2014,4 млн., у 1994 році – 2009,3 млн., у 1998 році – 2111,4 млн. тонн. За обсягом виробництва зерна Китай посідає перше місце – 404 млн. тонн, США – друге 312,8, Індія – третє 194,7 млн. тонн. Важливим показником розвитку зернового господарства є виробництво зерна в розрахунку на душу населення. Так, у Канаді цей показник у середньому за 1990-1996 роки становив 1820 кг, Казахстані – 1089, США – 1201, Угорщині – 1114, Франції – 997, Україні – 693 кг. У середньому в світі на душу населення було вироблено 351 кг зерна.

Головною зерновою продовольчою культурою протягом тривалого часу залишається пшениця. За період з 1909 року виробництво пшениці у світі зросло майже у 6 разів і становило у 1990 році 592,5 млн. тонн, або 30,4% загального світового збору зерна. У наступні роки виробництво цієї культури з ряду причин скоротилось на 10-12% і становило в 1994 році 528 млн. тонн. Це був найменший збір за період з 1970 року. В 1995 році було зібрано 544,3, а в 1999 році – 585,9 млн. тонн пшениці. Найбільшими виробниками пшениці є Китай, валовий збір якого становить 100-106 млн. тонн, США – 63-67 млн., Індія – 56-59 млн., Росія – 44-49 млн., Франція – 31-34 млн., Канада – 31-32 млн. тонн. За обсягом валового збору пшениці Україна серед країн світу займала в найбільш урожайному 1990 році сьоме місце – 30,4 млн. тонн.

У світовому валовому виробництві зерна до найдавніших і найважливіших високоврожайних і висококалорійних культур належить рис, який нині є основним продуктом харчування для більшої половини людства. Рис – це культура азіатського континенту. Тут зосереджено близько 89% її посівних площ. У країнах Азії річна потреба рису на одного жителя сягає 100-150 кг. Площі посіву рису у нинішньому столітті зросли майже у три рази і протягом останніх півтора десятка років стабілізувались на рівні 145-148 млн. га. Рис має вищу на 8-10 ц/га потенційну врожайність проти пшениці, що забезпечує його щорічний валовий збір 525-535 млн. тонн. Частка рису у світовому балансі зерна становить майже 26%.

У світовому виробництві високоенергетичного кормового зерна важливе місце займає кукурудза, яка за площами посіву посідає третє місце після пшениці та рису. Нині вона висівається на площі 130-132 млн. га. Найбільше зосереджено посівів кукурудзи в США – 28-30 млн. га та Китаї – 20-21 млн. га. Кукурудза – одна з найбільш високоврожайних зернових культур. У США зерна кукурудзи збирають у середньому 75-82 ц/га, у Франції – 78-80, Італії – 83-86 ц/га. Валові збори цієї культури досягли 569,4 млн. тонн. У США виробляється понад 45% світового кукурудзяного зерна.

В Україні посівні площі, як і урожайність кукурудзи, за багаторічними даними, починаючи з післявоєнних років, досить нестабільні. З кінця 50-х років, коли кукурудза займала понад 3,5 млн. га, площі під її посівами почали скорочуватись. У 1990 році кукурудза на зерно займала тільки 1,2 млн. га. У наступні роки її посівна площа змінювалась незначно. Урожайність кукурудзи зростала повільно з помітними відхиленнями в окремі посушливі роки. Адже протягом тривалого часу кукурудза на зерно розміщувалась переважно у степовій зоні нестійкого зволоження. Водночас в Лісостепу з більш сприятливим вологозабезпеченням її вирощували відносно на менших площах. Найбільших зборів зерна кукурудзи в Україні було досягнуто в 1955 році – 7,2 млн. тонн, 1970 – 6,3 млн. і 1985 році – 8,2 млн. тонн, що становило 1,0-1,5% від світових валових зборів.

Рушійною силою ринкової економіки є, як відомо, конкуренція товаровиробників. Вона являє собою систему відносин між економічно самостійними виробниками товарів і послуг. Конкуренція як соціально-економічне явище має місце тільки тоді, коли виробники і продавці здатні реагувати на зміни кон’юнктури ринку, тобто на ті чи інші дії своїх конкурентів, інакше кажучи, коли вони вільні у визначенні обсягів і асортименту виготовлюваної продукції, у виборі постачальників і покупців своїх товарів, у встановленні цін.

Проте не всяка конкуренція сприяє ефективному функціонуванню ринку. Окремі форми конкурентного змагання відзначаються руйнівним впливом на економіку ринкового виробництва. До них належить так звана недобросовісна конкуренція, яка законодавчо в переважній більшості країн заборонена. Отже, контроль за дотриманням заборони на недобросовісну конкуренцію змушує підприємства зосереджувати увагу на застосуванні таких форм конкуренції, які сприяють розвитку виробництва, поліпшенню задоволення потреб споживачів.

Україна протягом тривалого історичного періоду належала до провідних зернових країн світу. Цьому сприяли грунтово-кліматичні умови для виробництва конкурентоспроможного зерна, насамперед пшениці. Щорічні експортні його поставки ще в дореволюційний час становили понад 5 млн. тонн.

Однак обсяги експорту зерна Україною нині не перебувають у прямій залежності від обсягів його виробництва (табл. 2), об’єми зовнішньоторговельних поставок зерна залежать від ряду факторів, зокрема кон’юнктури ринку, світових цін та якості продукції, наявності відповідної експортної інфраструктури.

Таблиця 2 - Валовий збір, експорт та імпорт зерна в Україні

Роки | Виробництво, тис. тонн | Експорт,

тис. тонн | Імпорт,

тис. тонн

Пшениця

1996 | 13334 | 984,4 | 20,8

1997 | 18057 | 812,3 | 3,24

1998 | 14571 | 2766,9 | 0,575

1999 | 13128 | 4525,7 | 1,32

Ячмінь

1996 | 5317 | 1117,2 | 12,8

1997 | 6351 | 461,1 | 0,365

1998 | 5393 | 581,7— |

1999 | 5760 | 1065,3 | 0,128

Кукурудза

1996 | 1837 | 152,4 | 10,9

1997 | 5349 | 70,7 | 13,8

1998 | 2301 | 588,1 | 6,6

1999 | 1737 | 304,8 | 1,4

Соціально-економічні перетворення, які здійснюються в процесі державотворення, мають спрямовуватися на розвиток виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, вихід на світовий продовольчий ринок, насамперед з високоякісним українським зерном. І для цього є реальні можливості. Зернове господарство України традиційно вважають стратегічною галуззю держави. Глибока системна криза, яка впродовж тривалого часу охопила народногосподарський комплекс, досить руйнівно позначилася на розвитку виробництва зерна. Майже у два рази знизилось його валові збори, погіршилась якість зерна. Але навіть при загостренні кризової ситуації експортні поставки зерна в останні роки зростали. В 1997 році при валовому зборі зерна 35,47 млн. тонн його експорт становив 2,7 млн. тонн, або 7,6%. У 1998 році хоч валовий збір знизився до 26,47 млн. тонн, експорт зерна зріс до 5,65 млн. тонн, тобто його частка збільшилась майже у три рази і досягла 21,3%. Проте завдяки великим перехідним запасам зерна ситуація на внутрішньому ринку залишилась відносно не надто напруженою. Однак в 1999/2000 маркетинговому році в Україні при досить низькому, скоріше критичному, запасі зерна, зниженні валового збору до 24,4 млн. тонн і збереженні тенденції до збільшення експорту на внутрішньому зерновому ринку значно знизилась його пропозиція, що призвело до різкого підвищення цін.

На загострення ситуації на ринку зерна відчутно вплинуло зниження частки продовольчої пшениці з 76% в 1998 році до 50% в 1999 році в її валових зборах. За даними Української аграрної біржі внутрішні ціни на зерно за сезон зросли на 25-35% (в доларовому еквіваленті). Так, ціна на пшеницю 3 класу з урожаю 1999 року збільшилась з 315,1 грн. за тонну до 498,2 грн., або на 34%. Фуражна пшениця 6-го класу подорожчала з 170,1 грн. до 301,9 грн на тонну, тобто в 1,5 раза. Це призвело до збільшення в 2000 р. імпорту зерна, особливо продовольчої пшениці переважно походження Казахстану, Югославії, Угорщини, Туреччини та деяких інших європейських країн.

Враховуючи стратегічне значення ефективного функціонування ринку зерна для забезпечення продовольчої безпеки держави, 29 червня 2000 р. було прийнято Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”, яким, зокрема, передбачено започаткування кредитування заставних закупок зерна з урожаю 2000 р., а починаючи з 2001 р. і їх бюджетне фінансування.

Для задоволення внутрішніх річних потреб країни в харчовому зерні Програмою “Зерно України – 2001-2004 роки” визначено 8,3 млн. тонн, а для створення насіннєвого фонду – 4 млн. тонн. Враховуючи потребу зерна для його технічної переробки в обсязі 300 тис. тонн, із загального обсягу запроектованого виробництва зерна – 40 млн. тонн на кормові цілі може бути використано 17 млн. тонн.

У розвитку конкурентноспроможного виробництва зерна необхідно підвищити роль кукурудзи та ячменю як важливого високопоживного енергетичного корму для всіх видів і вікових груп тварин та птиці, як цінної сировини для комбікормової та круп’яної промисловості. Адже кормові цінності ячменю та кукурудзи значно вищі, ніж пшениці. До того ж ячмінь належить до скоростиглих зернових культур. Він краще адаптований до повітряних посух і разом з тим забезпечує одержання високих урожаїв якісного зерна в умовах прохолодного й вологого клімату, характерного для умов поліської зони та південно-західних районів України.

Важливого значення у проблемі відродження і розвитку зернового виробництва набувають селекція і насінництво зернових культур як одного з важливих факторів підвищення ефективності і конкурентоспроможності зернового господарства України. З цією метою насінництво необхідно виділити в самостійний спеціалізований вид діяльності. Нині поки що переважна більшість товарних господарських структур через брак коштів самі займаються виробництвом, очисткою і підготовкою до сівби насіння зернових культур, що знижує якість посівного матеріалу. До кінця несформованою залишається мережа спеціалізованих насінницьких господарств, з участю яких повинен здійснюватись процес сортозаміни і сортооновлення. Це вивільнило б значну частину сільськогосподарських підприємств від організації насінництва саме там, де грунтово-кліматичні умови не забезпечують стабільного одержання насіннєвого матеріалу з високими господарськими ознаками.

ВИСНОВКИ

За результатами дисертаційного дослідження можна зробити такі висновки.

1. За роки економічних ринкових реформ у виробництві зерна в Україні, його заготівлі та на ринку реалізації склались негативні тенденції. В 1990 році загальний обсяг виробництва зерна становив 51009 тис. тонн, а його заготівля – 15406 тис. тонн. У 1999 році його вироблено 24581 тис. тонн. Оскільки продукти переробки зерна є не тільки основою харчування населення, але й основою раціону годівлі тварин, то таке його зменшення відповідно зумовило і зниження виробництва продукції тваринництва. Якщо в 1990 році було вироблено м’яса (в забійній вазі) - 4358 тис. тонн, молока – 24508 тис. тонн, яєць – 16287 млн. шт., то в 1999 році – відповідно 1680 тис. тонн, 13353 тис. тонн і 8723 млн. шт., або