ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПІТЬКО ВАЛЕРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 618.12-002-08:615.361.013.84.014.413

НовІ пІдходИ в лІКУВАННІ жІНОК З ПІДГОСТРИМИ

ЗАПАЛЬНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПРИДАТКІВ МАТКИ

(клініко-експериментальне дослідження)

14.01.01 – акушерство та гінекологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському державному медичному університеті МОЗ України та Інституті проблем кріобіології і кріомедицини НАН України

Наукові консультанти: академік НАН України, доктор медичних наук, професор Грищенко Валентин Іванович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри акушерства і гінекології №1, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, директор

доктор біологічних наук, старший науковий співробітник Субота Ніна Павлівна, Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, провідний науковий співробітник відділу біохімії холодової адаптації, Харківська медична академія післядипломної освіти, професор кафедри клінічної лабораторної діагностики

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Сольський Яків Порфирійович, Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України, головний науковий працівник відділення гінекології

доктор медичних наук, професор Дубоссарська Зінаїда Михайлівна, Дніпропетровська державна медична академія, завідувач кафедри акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломного навчання

доктор медичних наук, професор Богдашкін Микола Григорович, Харківський державний медичний університет, професор кафедри акушерства та гінекології

№ 2

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра акушерства, гінекології та перинатології, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 10.01.2002 р. о 13-30 годині на засіданні вченої ради Д 64.600.01 при Харківському державному медичному університеті за адресою: 61022, м. Харків, проспект Леніна, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, м. Харків, проспект Леніна, 4).

Автореферат розісланий 04.12.2001 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук, доцент Танько О.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблема репродуктивного здоров'я жінки тісно пов'язана з процесами відтворення населення України (Г.К. Степанківська, 1996; Р.В. Богатирьова, 1999;

Б.М. Венцківський та співавт., 1999; В.І. Грищенко та співавт., 2001). Особливе значення при цьому мають питання етіології, патогенезу, клініки, діагностики і лікування саме тих захворювань, які найбільш вагомо впливають на репродуктивну систему жінки.

У структурі гінекологічної захворюваності переважають запальні захворювання придатків матки (В.М. Запорожан та співавт., 1998; З.М. Дубоссарська та співавт., 1999; І.Б. Вовк та співавт., 2001). Найчастіше вони протікають підгостро без яскравої клінічної картини, мають стерті, малосимптомні форми без виражених місцевих проявів (В.А. Аксененко та співавт., 1995;

Г.М. Савельєва та співавт., 1997; Л.І. Іванюта та співавт., 2001). Їхньому формуванню сприяє тривала персистенція бактеріальних і вірусних збудників, обумовлена зниженою реактивністю організму (М.Г. Богдашкін, 1997; Ю.П. Вдовиченко та співавт., 1997; Л.І. Іванюта та співавт., 2000). Зазначені особливості перебігу запальних захворювань створюють певні труднощі в їхній діагностиці і лікуванні.

Лікування запальних процесів жіночих статевих органів, звичайно, є тривалим і в більшості випадків базується на використанні різних антибактеріальних засобів, які, в свою чергу, можуть впливати на загальну та імунологічну реактивність організму, збільшуючи тим самим наявну у більшій частині хворих імунологічну недостатність, пов'язану з даною патологією (В.Я. Голота та співавт., 1996; Я.П. Сольський та співавт., 1996; А.Ю. Франчук та співавт., 2000). Сучасні комплексні методи лікування запальних захворювань придатків матки включають використання немедикаментозних впливів з метою підвищення резистентності організму (іглорефлексотерапії, бальнеолікування, фізіолікування), а також різних лікарських препаратів - імуномодуляторів та імуностимуляторів (З.М. Дубоссарська та співавт., 1997; Ю.В. Цвелєв та співавт., 1997;

А.Ю. Франчук та співавт., 2001). Однак застосування препаратів, що впливають на імунну систему організму людини, частково обмежене через їхню високу токсичність (пірогенал) або недостатню ефективність (метилурацил, Т-активін), що обумовлює необхідність пошуку нових ефективних імуномодуляторів, особливо природного походження.

Найбільш перспективним підходом до розв'язання проблеми є використання з цією метою препаратів, отриманих із тканин плоду і хоріона людини ранніх термінів розвитку. Це обумовлено тим, що для них характерні імунологічна індиферентність (В.І. Говалло, 1997; Г.Т. Сухих та співавт., 1998), могутня антиоксидантна дія (Н.П. Субота та співавт., 1999), високі біосинтетичні можливості (В.С. Рєпін, 1998; В.І. Грищенко та співавт., 2001). Ефективність використання препаратів, отриманих із плодових тканин, хоріона і плаценти (далі "фетальних") у даний час доведена при лікуванні ряду патологічних станів організму (В.І. Грищенко та співавт., 1996 - 2001; Н.П. Субота та співавт., 1997 - 2001).

Однак механізми реалізації позитивної дії "фетальних" препаратів залишаються практично не вивченими. Це стосується, зокрема, і дослідження аспектів патогенезу запальних захворювань жіночих статевих органів при комплексному лікуванні з використанням "фетальних" препаратів.

Вимагають обґрунтування також питання доцільності застосування "фетальних" препаратів у залежності від етіології патологічного стану організму.

Одним з перспективних джерел одержання "фетальних" препаратів є хоріон людини - "предтеча" плаценти. Хоріон - це "біохімічна лабораторія" з могутніми ферментативними комплексами, які забезпечують власні інтенсивні системи синтезу і транспорту білків, гормонів, вуглеводів (В.Є. Радзинський та співавт., 1996). Виходячи з вищевикладеного, біопрепарати, виготовлені з хоріона, можуть бути потенційно ефективними як природні біостимулятори широкого спектра дії, у тому числі і в гінекології.

В Інституті проблем кріобіології і кріомедицини (ІПКіК) НАН України (м. Харків) розроблено біотехнологічний процес одержання з хоріона людини 10 тижнів гестації кріоконсервованих біопрепаратів - фрагментів (КХТ*) і екстрактів (КХ). Впровадження препаратів у клінічну практику вимагає всебічного глибокого дослідження їхньої дії на метаболічні системи організму і насамперед - експериментального обґрунтування доцільності застосування при конкретних патологічних станах, у тому числі і при запальних захворюваннях придатків матки.

Всебічне дослідження механізмів дії біопрепаратів хоріона дозволить запропонувати нові, науково обґрунтовані методи терапії запальних захворювань придатків матки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі акушерства та гінекології № Харківського державного медичного університету в рамках комплексної науково-дослідної програми "Розробка методів діагностики, лікування і профілактики захворюваності і смертності, порушень репродуктивної функції" (1998-2000 рр.),

№ державної реєстрації 0198U002622 (автор дисертації самостійно виконував фрагмент теми з вивчення впливу "фетальних" препаратів хоріону при лікуванні підгострих запальних захворювань придатків матки). Дисертація включає матеріали наукових досліджень та розробок, що виконувалися автором у межах планових наукових тем ІПКіК НАН України: відділі кріобіології системи репродукції "Вивчення механізмів підвищення фертильності гамет і стійкості фетальних клітин людини і тварин при дії низьких температур у сполученні з фізичними і хімічними факторами" (1996-2000 рр.), № державної реєстрації 0100U000408 (автор дисертації самостійно виконував фрагмент теми з дослідження біологічних властивостей КХ при експериментальному запальному процесі) і "Дослідження біологічних властивостей кріоконсервованих фетальних кріоекстрактів (8-12 тижнів гестації)" (2000-2001 рр.), № державної реєстрації 0101U003475 (автор дисертації самостійно виконував фрагмент теми з вивчення впливу низьких температур на вміст гормонів, якісний склад ліпідів і мікроелементів в КХ).

Мета дослідження. Комплексне порівняльне клініко-експериментальне дослідження, що включає вивчення, контроль клінічних, біохімічних і імунологічних показників в організмі жінок з ПСО при традиційному і cумісному лікуванні з використанням біопрепаратів КХ і КХТ, отриманих з хоріона людини 10 тижнів гестації, ефективність застосування яких у роботі обґрунтовується експериментально.

Задачі дослідження:

1. Експериментально обґрунтувати ефективність використання біопрепаратів КХ, КХТ і лікарського препарату - екстракту плаценти (ЕП) ("Біофарма", Київ) при експериментальному запальному процесі у тварин (щурів) за даними морфологічних змін брижі, а також біохімічних і імунологічних показників крові.

2. Провести порівняльне вивчення вмісту білків, гормонів, складу і концентрації макро-, оліго- і мікробіогенних елементів, а також якісного складу ліпідів у КХ отриманого з застосуванням нової кріобіологічної технології і ЕП.

3. Оцінити імуномодулюючу дію КХ на Т-лімфоцити крові здорових жінок і хворих ПСО.

4. Виявити особливості стану деяких ланок патогенезу ПСО за даними дослідження інтенсивності процесів ПОЛ, активності антиоксидантної та імунної систем.

5. Розробити комплексний, патогенетично обґрунтований метод лікування ПСО з включенням біопрепаратів хоріона (КХ і КХТ).

6. Провести порівняльне дослідження ефективності лікарського препарату ЕП і біопрепаратів хоріона - КХ, КХТ при лікуванні ПСО за даними інтенсивності процесів ПОЛ, АОС і показників імунного статусу.

7. Розробити методичні рекомендації щодо одержання, зберігання та застосування препаратів хоріону.

Об'єкт дослідження: підгострий сальпінгоофорит; експериментальний запальний процес; "фетальні" препарати хоріона - КХ, КХТ; лікарський препарат плаценти - ЕП.

Предмет дослідження: клініко-лабораторні показники стану імунної системи, АОС організму і процесів ПОЛ у хворих ПСО; морфологічні, біохімічні та імунологічні показники при експериментальному запальному процесі; якісний і кількісний склад КХ і ЕП.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі проведено експериментальні та клінічні дослідження. Використано клініко-лабораторні, клініко-інструментальні, біохімічні, радіоімунологічні, імунологічні, імуноферментні, морфологічні та статистичні методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів.

1. Розроблено нові підходи в лікуванні жінок з підгострими запальними захворюваннями придатків матки і науково обґрунтована ефективність застосування кріоконсервованих "фетальних" препаратів у комплексній терапії.

2. Вперше з позицій мембранної патології й імунного гомеостазу досліджено особливості деяких ланок патогенезу запальних захворювань придатків матки при включенні в комплексну терапію нових біопрепаратів, отриманих на основі "фетальної сировини" - хоріона людини 10 тижнів гестації;

3. Вперше проведено комплексне порівняльне дослідження імунологічних, біохімічних показників периферійної крові, а також морфологічних змін вогнища запалення у тварин із запальним процесом під впливом КХ і ЕП і експериментально обґрунтовано доцільність і ефективність їхнього застосування;

4. Вперше у порівняльному аспекті вивчено склад і вміст деяких біологічно активних сполук у біопрепараті, отриманому з застосуванням нової кріобіологічної технології - КХ та ЕП;

5. Вперше проведено порівняльне вивчення клінічних, біохімічних, імунологічних показників при комплексному лікуванні жінок із ПСО з використанням препаратів хоріона (КХ, КХТ) і плаценти - ЕП;

6. Вперше доведено, що при ПСО використання КХ більш ефективне, ніж КХТ чи лікарського препарату ЕП.

Практичне значення отриманих результатів. Результати досліджень дали можливість обґрунтувати (Патент України №32241 А) доцільність включення "фетальних" біопрепаратів у комплекс лікувальних заходів у жінок із запальними захворюваннями придатків матки, що привело до більш повної клініко-імунологічної ремісії, запобігаючи появу ускладнень у даної категорії хворих.

Проведені наукові дослідження дозволили розробити новий ефективний метод комплексного лікування жінок із запальними захворюваннями придатків матки (Патент України №33487 А).

Експериментальні і клінічні дані розширили і поглибили відомості про біологічні властивості та механізм клінічної дії біопрепаратів, отриманих з хоріону.

Розроблено пристрій для отримання "фетальних" тканин (Патент України №20383 А). За матеріалами дисертації видані методичні рекомендації "Одержання, зберігання та застосування фрагментів, суспензій і кріоекстрактів хоріону".

Розроблені методи терапії запальних захворювань придатків матки впроваджені в роботу гінекологічних відділень пологових будинків № 1, 2, 4, 5, 7, міської лікарні № 3, обласної клінічної лікарні міста Харкова, Дергачівської, Мерефянської, Нововодолазької ЦРБ Харківської області, Харківського міжрегіонального центру "Планування сім'ї і репродукції людини".

Теоретичні положення і практичні рекомендації дисертаційної роботи впроваджені в навчальний процес кафедр Харківського державного медичного університету, Харківської медичної академії післядипломної освіти, Української медичної стоматологічної академії

(м. Полтава).

Особистий внесок здобувача. Отримані дані є результатом самостійної роботи автора. Дисертантом самостійно проаналізовано дані літератури з досліджуваної проблеми, сформульовано мету і задачі дослідження, а також розроблено способи їхнього рішення. Автором особисто проведені роботи з одержання біопрепаратів, вивчення складу і вмісту в них гормонів, ліпідів, мікроелементів, розроблено методику експериментів на тваринах (виконав експериментальні дослідження; готував матеріал брижі для морфологічних досліджень, біологічних рідин для біохімічних, імунологічних та радіоімунологічних досліджень), проведено обстеження (клінічні, інструментальні спостереження, підготовка матеріалу біологічних рідин для визначення показників ПОЛ, АОС, імунного статусу) і лікування хворих, виконано статистичну обробку результатів, зроблено попередні висновки. Автором роботи разом з науковими консультантами були інтерпретовані отримані результати і зроблені остаточні висновки.

Апробація результатів дисертації. Апробація роботи проведена на спільному засіданні кафедр акушерства та гінекології № і 2 Харківського державного медичного університету і відділу кріобіології системи репродукції ІПКіК НАН України (2001 р.), на засіданні Харківського медичного товариства акушерів-гінекологів (2001 р.).

Основні положення дисертації були представлені на симпозіумах, конференціях, конгресах, з'їздах, у тому числі на 34-му Всесвітньому конгресі з кріобіології (Барселона, Іспанія, 1997); Міжнародній конференції "Кріопротектори в медицині" (Градець-Кралов, Чехія, 1997); ювілейній конференції, присвяченій 70-річчю з дня народження академіка В.І. Грищенка "Актуальні питання репродуктології та кріомедицини" (Харків, 1998); III Всеросійській науково-практичній конференції "Еферентна та імунокорегуюча терапія в клінічній практиці" (Іжевськ, 1998); 36-му Всесвітньому конгресі з кріобіології (Марсель, Франція, 1999); науково-практичній конференції Асоціації акушерів-гінекологів України, присвяченій пам'яті професора М.С. Бакшеєва (Ужгород, 1999); II Конгресі Української асоціації фахівців УЗД в перинатології, генетиці і гінекології (Харків, 2000); III Міжнародному конгресі "Актуальні питання інфектології в акушерстві і гінекології" (Одеса, 2000); Міжрегіональній науково-практичній конференції "Немедикаментозні методи лікування в акушерстві та гінекології" (Одеса, 2000); 16-му Всесвітньому конгресі акушерів-гінекологів (Вашингтон, США, 2000); пленумі Асоціації акушерів-гінекологів України "Пізні гестози вагітних" (Івано-Франківськ, 2000); II з'їзді трансплантологів України (Київ, 2000); II Російському конгресі з патофізіології (Москва, 2000); науковій конференції, присвяченій

100-річчю з дня народження академіка І.М. Буланкіна "Наукова спадщина академіка І.М. Буланкіна і її розвиток у сучасній біохімії" (Харків, 2001); науково-практичній конференції "Клітинна і тканинна трансплантація" (Запоріжжя, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 40 наукових праць, у тому числі 20 статей у наукових фахових виданнях, зареєстровано три патенти України на винахід.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота викладена на 285 сторінках комп'ютерного тексту, складається з вступу, огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, 6 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних джерел літератури (354 країн СНД і 158 закордонних). Матеріали дисертації ілюстровано 51 таблицею, 39 рисунками, що займають 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених у роботі задач було узагальнено результати обстеження і лікування 142 жінок та проведено експериментальні дослідження на 305 тваринах.

Для рішення практичних питань щодо застосування препаратів КХ та КХТ у лікуванні запальних захворювань геніталій проведено дослідження, спрямовані на з'ясування механізмів реалізації їхньої терапевтичної дії і ефективності в порівняльному аспекті з лікарським препаратом ЕП.

Для обґрунтування можливості застосування КХ і КХТ при лікуванні запальних процесів у людини моделювали експериментальний запальний процес у лабораторних щурів - вид, на якому широко досліджують вплив нових лікарських препаратів і хімічних речовин.

Робота виконана на 270 статевозрілих щурах-самцях лінії Вістар масою 200-220 г і 35 молодих щурах-самцях лінії Вістар масою 100-120 г.

Моделлю запалення був гострий асептичний перитоніт у щурів, викликаний внутрішньочеревним уведенням 5 мг л-карагинену (П.Н. Александров та співавт., 1988).

КХ і ЕП уводили внутрішньом'язово в дозі 1,0 мл. Перше уведення препаратів здійснювали відразу після моделювання запалення, а потім - на 3-ю і 7-у добу. Здоровим тваринам (контроль) уводили 1,0 мл фізіологічного розчину.

Трансплантацію КХТ людини експериментальним тваринам проводили одноразово під шкіру, у ділянці спини (одна доза). Контролем для цієї групи були тварини, яким робили розріз на спині ("контроль на розріз") з наступним ушиванням кетгутом.

Тварин забивали шляхом декапітації (під легким ефірним наркозом) на 6-у годину, 1-у, 3-ю, 7-у і 10-у добу після уведення препаратів.

В експериментальній частині роботи виконано морфологічні, біохімічні та імунологічні дослідження.

Враховуючи те, що основним показником інтенсивності запалення, ефективності протизапальних засобів і відповідної терапії є інтенсивність і динаміка лейкоцитарної інфільтрації, проведено порівняльне дослідження впливу КХТ, КХ, і ЕП на клітинні реакції вогнища запалення. Морфологічні зміни контролювали на плівкових препаратах брижі тонкої кишки, пофарбованих гематоксилін-еозином (Г.А. Меркулов, 1961).

Інтенсивність процесів ПОЛ оцінювали на основі вимірювання концентрації початкових - ДК (Б.В. Гаврилов та співавт., 1983) і кінцевих - МДА (Т.К. Федорова та співавт., 1983)

ТБК-активних продуктів. Стан АОС контролювали по виміру активності ферменту СОД

(С.В. Макаренко, 1988); вуглеводного обміну - по активності ферменту ЛДГ, за допомогою реактивів фірми "Labsystems" (Фінляндія). Ступінь інтоксикації організму визначали по накопиченню в крові МСМ (Н.І. Габрієлян та співавт., 1981).

Вивчення впливу тканинних препаратів на імунологічні показники в крові щурів під час розвитку запального процесу в черевній порожнині включало дослідження лейкограм

(В.В. Меншиков та співавт., 1987), показників неспецифічної резистентності за даними загальної активності комплементу (Л.С. Рєзнікова, 1967), фагоцитарної реакції нейтрофілів крові

(А.В. Караулов та співавт., 1999), вмісту лізоциму (Е.Ф. Чернушенко та співавт., 1978), ЦІК (А.І. Алфьоров та співавт., 1981), а також визначення Т-лімфоцитів у реакції Є-розеткоутворення (Р.В. Петров та співавт., 1989). Визначення вмісту цАМФ у перитонеальних макрофагах щурів проводили радіоімунологічним методом з використанням ізотопних наборів H3-Cyclic АМР-kit Інституту радіоізотопів (Прага, Чехія).

Для трактування механізму дії отриманого КХ, за розробленою нами біотехнологією, було проведено вивчення якісного складу і кількісного вмісту деяких біологічно активних сполук, які знаходяться в препараті.

Вміст у КХ білків різних молекулярних мас досліджували методом електрофоретичного поділу за Леммі в 12,5%-му поліакриламідному гелі (Л.А. Остерман, 1981). Вміст статевих стероїдних гормонів прогестерону та естрадіолу визначали радіоімунологічним методом з використанням наборів Інституту біоорганічної хімії АН Білорусії, а пролактину і хоріонічного гонадотропіну - імуноферментним методом наборами фірми "Bio-Rad Diagnostics" (США). Екстракцію ліпідів із КХ проводили за допомогою хлороформ-метанолової суміші. Нейтральні ліпіди розподіляли методом тонкошарової хроматографії, а фосфоліпіди - методом двомірної тонкошарової хроматографії (М. Кейс, 1975).

Наявність у КХ і ЕП біогенних елементів (кальцію, неорганічного фосфору, міді, магнію) визначали уніфікованими клінічними методами за допомогою наборів реактивів Lachemia (Чехія), калію і натрію - методом полум'яної фотометрії (В.Г. Колб та співавт., 1982), хлору - методом меркуриметричного титрування (В.Г. Колб та співавт., 1982).

Для виконання поставлених у роботі завдань досліджено 142 жінки: з них - 30 здорових (контроль) з фізіологічно нормальною збереженою менструальною і репродуктивною функцією, які не мали в анамнезі запальних процесів придатків матки, 112 жінок із ПСО, яким проводилося лікування в 5-му міському клінічному пологовому будинку м. Харкова.

Клінічні дослідження проводили за загальноприйнятою методикою. Вивчалися суб'єктивні й об'єктивні дані: скарги, перебіг захворювання, анамнез життя, хвороби. Об'єктивний стан: діяльність органів і систем, дані гінекологічного статусу досліджуваних. Проводилися клініко-лабораторні дослідження крові, сечі, виділень, бактеріологічне дослідження вмісту цервікального каналу з визначенням чутливості мікроорганізмів до антибіотиків. Ультразвукове дослідження проводили за допомогою трансвагінального датчика "Bruel

Дослідження інтенсивності процесів ПОЛ в крові пацієнток контролювали за вмістом ДК (Б.В. Гаврилов та співавт.,1983), МДА (Т.К. Федорова та співавт., 1983), стан АОС - по виміру активності ферменту каталази (М.А. Королюк та співавт., 1988), вмісту вітаміну Є

(Р.Ш. Кисилевич та співавт., 1972), GSH (А.М. Петрунькина, 1961), а функціональний стан білків - за вмістом SH-груп (С.Є. Северин та співавт., 1989).

Стан імунітету жінок оцінювали на основі показників, що характеризують якісні і кількісні параметри основних субстратів імунної системи. Клітинну ланку імунітету досліджували за допомогою методу розеткоутворення: вміст Т-загальних лімфоцитів (Є-РОК) (А.Н. Чередєєв, 1976), Т-хелперів і Т-супресорів (A.et al., 1987), В-клітин (М-РОК) (А.Н. Чередєєв, 1976), а також непрямого імунофлюоресцентного тесту з використанням моноклональних антитіл (отриманих в імунохімічній компанії "Сорбент-ЛТД", Москва) до фенотипових маркерів популяцій і субпопуляцій Т-, В-клітин (СД3+, СД4+, СД8+, СД20+) і ПК (СД16+). Функціональний стан імунокомпетентних клітин досліджували в РБТЛ з мітогенами ФГА, Соn A та PWM (Г. Фрімель, 1987). Для характеристики гуморальної ланки імунітету в сироватці крові визначали вміст Ig класів M, A, G (J. Mancini et al., 1965), ЦІК (А.І. Алфьоров та співавт., 1981). Крім того, була проведена оцінка показників неспецифічної резистентності організму: фагоцитарного числа, фагоцитарного індексу, індексу завершеності фагоцитозу

(А.І. Кудрявицький, 1985).

Статистична обробка результатів експериментальних і клінічних спостережень проводилася з використанням параметричних (критерій Ст'юдента) та непараметричних методів аналізу (х-квадрат, точний метод Фішера) за допомогою стандартних програм статистичного аналізу Microsoft Excel 5.0.

У залежності від методології лікування хворі з ПСО були розподілені на чотири клінічні групи. У першу групу ввійшли 31 жінка, які отримували традиційну протизапальну терапію (ТТ); другу клінічну групу склали 32 хворі, які поряд із ТТ одержували курс лікування з використанням "фетального" біопрепарату КХ; третю групу склали 20 пацієнток, яким аналогічно була трансплантована КХТ; в четверту групу ввійшли 29 жінок, яким поряд із загальноприйнятою протизапальною терапією уводили лікарський препарат ЕП.

Порівнювані групи хворих були однакові за віком і клінічними проявами захворювання.

Традиційне протизапальне лікування включало антибактеріальну терапію, яку починали з антибіотиків широкого спектра дії. При виявленні міксінфекції, поряд з антибіотиками, призначали нітрофуранові препарати і метронідазол, а з метою профілактики дисбактеріозу і грибкових поразок - ністатин, нізорал. Хворим з вираженими явищами інтоксикації проводилася медикаментозна детоксикація. Для профілактики побічного ефекту антибіотиків, через вітамінну недостатність, призначали вітамінотерапію. Хворі одержували десенсибілізуючі препарати (димедрол, супрастин), седативні засоби (настойку валеріани та ін.). Широко використовували анальгезуючі і жарознижувальні препарати (похідні саліцилової кислоти).

З метою посилення неспецифічної реактивності, активізації ферментних систем як розсмоктуючу терапію застосовували традиційні біостимулятори плазмол, ФіБС та ін. Пацієнти одержували фізіотерапевтичні процедури.

У жінок другої групи на фоні комплексної традиційної терапії використовували "фетальний" біостимулятор КХ по 1,0 мл внутрішньом'язово, через день, № 5.

При лікуванні пацієнток третьої групи, поряд з комплексною протизапальною терапією, проводилася трансплантація КХТ. Зразок (1х1 см) розморожували і в умовах операційної під місцевою анестезією 0,5%-м новокаїном, робили одноразово підшкірну трансплантацію у верхній зовнішній квадрант сідниці.

Зразки КХ і КХТ були отримані з ІПКіК НАН України. "Фетальні" препарати використовували на підставі дозволу Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин Міністерства охорони здоров'я України і Центру імунологічних препаратів Держдепартаменту з контролю за якістю, безпекою і виробництвом лікарських засобів і продуктів медичного призначення при Міністерстві охорони здоров'я України.

При лікуванні хворих четвертої клінічної групи, поряд із ТТ, застосовували лікарський препарат ЕП (по 1,0 мл внутрішньом'язово, щодня, № 15).

У залежності від отриманих результатів ефективність лікування визначалася наступними термінами: видужання, поліпшення, відсутність ефекту. Відповідно до цього всі хворі за результатами лікування були розподілені на три категорії.

Видужання - стан, при якому в хворої при гарному самопочутті зникали болі; нормалізувався менструальний цикл, відновлювалися працездатність і репродуктивна функція. При гінекологічному обстеженні патологічні зміни в статевих органах були відсутні. Рецидиви захворювання протягом тривалого спостереження (не менш 1 року) не наставали.

Поліпшення - стан, при якому у жінок значно зменшилися болі, покращилося загальне самопочуття, відновилася менструальна функція, були відсутні рецидиви захворювання. Пальповані до лікування запальні утворення в придатках зменшилися в розмірах, ставали менш болючими (тобто спостерігалася тенденція до їхнього розсмоктування). У цій групі хворих відновлення репродуктивної функції не наставало.

У випадку, коли скарги жінок мали загальний характер, спостерігалися рецидиви запалення придатків матки з вираженими загальними осередковими реакціями, що вимагали повторного курсу лікування, результати терапії вважалися негативними.

Результати власних досліджень та їх обговорення. При уведенні карагинену здоровим тваринам відбувався розвиток класичного запалення, на фоні якого проводили оцінку характеру і ступеня впливу препаратів, що використовувались, на клітинні реакції вогнища запалення.

При порівнянні протизапальної дії препаратів хоріона і плаценти очевидно, що практично за всіма дослідженими показниками КХ має перевагу перед КХТ та ЕП (рис. 1).

Так, виявилося, що при застосуванні препарату КХ кількість нейтрофілів у запальній тканині брижі нижче в усі терміни спостережень, а кількість макрофагів - більше на 6-у годину,

1-у добу і менше - на 3-ю добу. Вміст незрілих фібробластів більше на 3-ю і менше на 7-у добу, зрілих - менше на 7-у добу, фіброцитів більше на 7-у і 10-у добу, що вказує на більш раннє завершення нейтрофільної реакції, більшу стимуляцію макрофагальної реакції, швидше повернення до вихідної кількості незрілих, функціонально активніших фібробластів, випереджаюче відновлення вмісту фіброцитів.

Відзначено швидший розвиток грануляційної тканини, її дозрівання і відновлення структури брижі. Динаміка досліджених показників свідчить про швидше ущухання запальної реакції при уведенні тваринам КХ.

Таким чином, препарат КХ має, згідно з приведеними вище даними, більш виражені протизапальні властивості, ніж біопрепарат КХТ і лікарський препарат ЕП, тому вивчення стану імунологічних і біохімічних процесів в організмі тварин при лікуванні розвиненого запального процесу досліджували в порівняльному аспекті при уведенні препаратів у вигляді екстрактів - хоріона і плаценти.

Аналіз проведених досліджень показав, що уведення препаратів КХ і ЕП не має істотного впливу на вміст ТБК-активних продуктів, МСМ, активність ЛДГ, але стимулює активність ферменту СОД.

Більш виражена відновлювальна дія КХ у порівнянні з ЕП при експериментальному запальному процесі підтверджувалася також вивченням біохімічних параметрів у плазмі крові щурів, про що свідчать пригнічення інтенсивності процесів ПОЛ (за даними ДК та МДА), стан вуглеводного обміну (активність ЛДГ), а також ступінь інтоксикації організму (динаміка вмісту МСМ) (рис. 2).

Динаміка запального процесу, за даними накопичення в плазмі крові щурів кінцевих ТБК-активних продуктів на фоні уведених препаратів, показала, що при застосуванні препарату КХ максимальні піки, які характеризують більш глибокі зміни в організмі, були значно нижчі в усі досліджені терміни, ніж при використанні препарату ЕП, і нормалізація показників наставала раніше - вже до 7-ї доби.

Рівень накопичення проміжних ТБК-активних продуктів ПОЛ був нижчий при уведенні препарату КХ, ніж ЕП. Отримані дані показують, що при уведенні КХ максимальні піки показників були нижчі, а їх нормалізація наставала на 7-у, а не на 10-у добу, як це відзначалося у випадку використання препарату ЕП.

При оцінці впливу КХ на показники МСМ у плазмі крові щурів із запаленням виявлено, що через добу після уведення КХ, вони були майже в 2 рази нижчими, ніж у всі терміни спостережень при уведенні препарату ЕП.

При дослідженні впливу препаратів на динаміку відновлення активності цитоплазматичного ферменту ЛДГ відзначено, що КХ мав більш ефективну дію, ніж ЕП. Це виражалося в меншому збільшенні активності ЛДГ у всі досліджені терміни, а також більш ранній нормалізації її показників.

Рис. 2. Динаміка концентрації МДА (а), ДК (б), МСМ (в) та активності ЛДГ (г)

в плазмі крові щурів при експериментальному запаленні (1) та лікуванні

(2 - запалення +КХ, 3 - запалення +ЕП), 4 - контроль.

При уведенні біопрепаратів здоровим тваринам активність СОД мала більш високі показники при застосуванні КХ, ніж препарату ЕП.

Можливо, що використані препарати не тільки активують АОС захисту організму, але й гальмують у клітинних мембранах аутоокислення вільних радикалів ліпідів (токоферолу, убіхінону) або активних форм кисню (ферменту СОД).

Уведення препарату КХ тваринам з запальним процесом дозволяло нормалізувати показники активності ферменту СОД.

Таким чином, зміни реактивних властивостей організму, які відбуваються під впливом тканинної терапії, пов'язані з глибокою біохімічною перебудовою, що виникає в зв'язку з уведенням препаратів. Тканинні препарати, які є адаптогенами, здатні, проникаючи в клітину, безпосередньо активувати різні внутрішньоклітинні системи, інтенсифікувати синтез білків і ендогенних біорегуляторів, які, як відомо, беруть участь в імунному захисті організму.

Ми припустили, що біопрепарати можуть впливати на сегменто-ядерні лейкоцити і лімфоцити, використовуючи звичайний механізм реалізації своєї дії, який легко включається. Цей механізм може бути аналогічний дії білків фетоплацентарного комплексу на імунні реакції. Наприклад, гонадотропіни, утворені плацентою, специфічно зв'язуються з рецепторами клітин-мішеней і активують аденілатциклазу внутрішньої поверхні клітинної мембрани, яка каталізує перетворення АТФ в цАМФ. Далі цАМФ надходить у ядро, де стимулює ядерні протеїнази.

Активними стимуляторами аденілатциклази в лейкоцитах і макрофагах є простагландини класу Є (ПГЄ1, ПГЄ2) - важливі медіатори запальної реакції, які діють місцево і швидко руйнуються після попадання в кровотік. Можливо, що дія біопрепаратів реалізується внаслідок індукції ними синтезу простагландинів.

З метою перевірки такої можливості ми провели дослідження щодо визначення вмісту цАМФ у макрофагах, отриманих з черевної порожнини здорових тварин без уведення і з уведенням ЕП та КХ. Індометацин був використаний для підтвердження ролі простагландинів у зміні вмісту цАМФ.

Після уведення ЕП та КХ вміст цАМФ у перитонеальних макрофагах був значно вищим (37,47±4,51 пМ*107 та 44,10±4,05 пМ*107 макрофагів), ніж до уведення (19,32±0,63 пМ*107 макрофагів; p<0,05). Індометацин ефективно блокував синтез цАМФ, як у здорових щурів (13,68±1,04 пМ*107 макрофагів), так і після уведення ЕП та КХ (15,92±2,60 пМ*107 та 20,0±2,34 пМ*107 макрофагів; p<0,05). Оскільки індометацин є активним інгібітором синтезу простагландинів, можна заключити, що біопрепарати КХ і ЕП викликають їх підвищене утворення в клітинах. Індометацин не впливає на простагландини, що знаходяться в тісному зв'язку з рецепторами на клітинних мембранах.

Порівняльний аналіз дії препаратів ЕП та КХ показав, що останній був більш активний в індукції синтезу простагландинів, викликаючи достовірне зниження вмісту лейкоцитів і нейтрофілів у першу добу, що змінюється зростанням кількості цих клітин у наступні дні.

За нашими уявленнями, позитивна динаміка ефекторних клітин запалення та імунітету у щурів із запаленням, які одержали як лікувальний засіб КХ і ЕП, є результатом дії двох патофізіологічних факторів: цитокінів, що "прагнуть" локалізувати флогоген і довести процес до ліквідації вогнища запалення, і ейкозаноїдів, зокрема простагландинів, що "намагаються" через аденілатциклазу і систему цАМФ виявити протизапальні властивості і знизити метаболічну і функціональну активності ураженої ділянки.

Для перевірки цих припущень були проведені дослідження щодо визначення вмісту цАМФ у фагоцитуючих перитонеальних макрофагах з використанням клітин, отриманих від щурів з карагиненовим запаленням у період найбільших змін (3-я доба). Як об'єкт фагоцитозу використовували частки зимозану.

Наші дослідження показали, що в перитонеальних макрофагах щурів з карагиненовим запаленням порушено утворення цАМФ, чого не було виявлено в макрофагах щурів, яких лікували ЕП або КХ. У зв'язку з тим, що утворення цАМФ під час фагоцитозу обумовлено синтезом простагландинів, можна вважати, що сприятливий ефект тканинних препаратів здійснюється через стимуляцію синтезу простагландинів з протизапальними властивостями.

Контролюючи активність фагоцитующих клітин, досліджували також у порівняльному аспекті ефективність дії біопрепаратів КХ та ЕП на запальний процес; об'єктом вивчення у цьому випадку були лейкоцити периферичної крові щурів, поглинальну і переварюючу здібності яких досліджували в різний термін запалення.

Встановлено, що уведення щурам з запаленням КХ забезпечує більш високу фагоцитарну активність на 7-у добу (93,0±1,01%) і більш високі показники фагоцитарного числа (5,06±0,08) і коефіцієнта фагоцитарного числа (2,33±0,03 умовних одиниць) на 10-у добу, ніж ЕП (відповідно: 89,11±1,07%; 4,59±0,15; 1,76±0,14 умовних одиниць; p<0,05).

При уведенні КХ і ЕП тваринам з карагиненовим запаленням динаміка активності системи комплементу була такою ж, як і в нелікованих щурів, але рівні відновлювальної гемолітичної активності на 3-ю, 7-у і навіть 10-у добу були значно вищими при застосуванні КХ.

Спостереження за динамікою вмісту лізоциму показали, що його значення після уведення КХ або ЕП у всі терміни дослідження були значно вищими, ніж у групі тварин без застосування препаратів.

При уведенні щурам із запаленням КХ і ЕП відзначали різке зниження вмісту ЦІК, які на

7-у добу спостережень при лікуванні КХ були нижчими (0,082±0,006 одиниць оптичної щільності) проти ЕП (0,105±0,008 одиниць оптичної щільності; p<0,05).

Отримані при експериментальному запальному процесі дані про більш виражений стабілізуючий вплив біопрепарату КХ, у порівнянні з лікарським препаратом ЕП, дають підстави припускати його більшу ефективність і при лікуванні запальних захворювань у клінічній практиці.

Однак трактування механізму дії "фетального" препарату, який використовується, і його ефективність при різних патологічних станах вимагають знання вмісту в його складі біологічно активних сполук.

Було показано, що вміст макро-, оліго- і мікроелементів, пептидних і стероїдних гормонів і ліпідів у КХ був вищим, ніж у лікарському препараті ЕП. Отримані в результаті дослідження дані показали, що низькомолекулярні білки в КХ складають приблизно 30% від загальної кількості білків у препараті, мають близьку молекулярну масу і при електрофорезі рухаються загальним фронтом з молекулярною масою близько 14,5 кДа. Вміст білків з молекулярною масою 28-29 кДа складає близько 15% загальної кількості білка. Високомолекулярні білки з молекулярною масою від 50 кДа і вище складають біля половини всіх білків зразка КХ.

Наші дослідження виявили, що до складу препарату КХ входять нейтральні ліпіди: фосфоліпіди + моногліцериди, дигліцериди, холестерин, вільні жирні кислоти, тригліцериди і ефіри холестерину.

У препараті ЕП були відсутні досліджені нами білки і ліпіди, що пов'язано з різною технологією одержання препаратів.

При вивченні вмісту статевих гормонів у препаратах КХ і лікарського препарату ЕП виявлено, що лише за показниками естрадіолу препарати плаценти і хоріона були порівняльними. Вміст прогестерону в ЕП був значно меншим, а пролактину в 1,2 рази нижчим, ніж у КХ.

Вміст усіх досліджених мікроелементів у КХ і ЕП також відзначався. У КХ вище, ніж в ЕП вміст К, Na та Cl - у 2,45; 1,26 і 1,24 рази відповідно. Вміст загального Ca (у 2,46 рази), Mg - (у 5,6 рази), Cu (у 1,3 рази) і неорганічного фосфору (у 1,89 рази) у препараті КХ також був вищий.

Виходячи з вищевикладеного, склад біологічно активних сполук в екстракті хоріона і плаценти різний, також різна їх біологічна дія, що і було показано нами при дослідженні морфологічних, біохімічних і імунологічних показників при експериментальному запальному процесі у щурів.

Отже, проведене комплексне порівняльне дослідження біологічних характеристик КХ, що включало морфологічні, біохімічні і імунологічні показники, дозволяє вважати експериментально обґрунтованим доцільність його застосування при лікуванні запальних процесів у клінічній практиці.

Одним з важливих показників, які використовуються при визначенні біологічної активності препаратів у клініці, є дослідження їхнього впливу на тимусзалежні лімфоцити людини in vitro. Оскільки Т-лімфоцити найшвидше з усіх імунокомпетентних клітин реагують на початок і перебіг запального процесу, тести Т-розеткоутворення використовуються для визначення функціональної активності клітин, при цьому сильний вплив на результат має навантаження на виділені клітини перед постановкою реакції, наприклад, їхній попередній контакт із середовищем 199 або лікарськими препаратами.

Чутливість Т-лімфоцитів до КХ in vitro визначали у 10 клінічно здорових жінок і перед початком лікування - у 20 з ПСО. При вивченні впливу КХ на Є-розеткоутворення виявлено, що інкубація лімфоцитів здорових донорів і хворих без вираженого дефіциту Т-лімфоцитів з препаратом протягом 30 хв практично не впливала на загальну кількість Є-РОК (табл. 1).

Таблиця 1.

Вплив КХ in vitro на кількість Є-РОК лімфоцитів жінок здорових і хворих ПСО

Обстежені хворі Відносна кількість Є-РОК,

спонтанні Є-РОК (без преінкубації) преінкубація з середовищем 199 преінкубація з КХ

Здорові жінки (n=10) 58,86±1,42 58,16±1,03 59,71±1,88

1 група (Є-РОК <50(n=10) 39,34±1,28 50,71±1,82* 68,59±2.12*, **

2 група (Є-РОК >50(n=10) 54,48±1,93 57,33±2,90 58,24±2,55

Примітки:

1.* - вірогідно по відношенню до спонтанного рівня Є-РОК (p<0,05);

2.** - вірогідно по відношенню до преінкубації мононуклеарів із

середовищем 199 (p<0,05).

У хворих ПСО при вихідному вираженому дефіциті Т-лімфоцитів у присутності середовища 199 і КХ спостерігалося збільшення кількості Є-РОК.

Отримані дані дозволяють припустити, що наявність модифікації Т-клітин під впливом КХ властива групі хворих з вихідним низьким вмістом Є-РОК, що зазнає зміни вже при інкубації в середовищі 199, а при додаванні КХ спостерігається збільшення здатності до Є-розеткоутворення, у порівнянні зі спонтанним, практично у всіх хворих даної групи.

Прояв такої модифікації Є-рецепторів Т-лімфоцитів, що усувається при навантаженні КХ, свідчить про можливість використання його в схемі лікування хворих ПСО як біологічного стимулятора, що має імуномодулюючі властивості.

Клінічна частина нашої роботи присвячена розробці і впровадженню в практику комплексних методів лікування запальних захворювань придатків матки з використанням кріоконсервованого біопрепарату хоріона у вигляді екстракту.

При надходженні в гінекологічне відділення більшість жінок з ПСО скаржились на загальну слабість, нездужання, головні болі, постійні чи періодичні болі внизу живота з ірадіацією в поперек і нижні кінцівки, білі. У деяких хворих відзначалося порушення менструальної функції типу альгоменореї, менорагії. Субфібрильна температура була у 63 (56,2%) хворих.

Клінічна картина хвороби характеризувалася симптомами, представленими в табл. 2.

Таблиця 2.

Клінічні симптоми у хворих ПСО

Клінічні ознаки Кількість хворих Відсоток до загальної кількості

Болючість і збільшення придатків 84 75,1

Болючість при зміщенні придатків матки 98 87,5

Болючість при пальпації стінок таза 16 14,2

Підвищена секреція з полових шляхів 82 73,2

Наявність ексудативного процесу 79 70,5

Дані ультразвукового дослідження в 71,4% спостережень відповідали клінічному діагнозу.

Аналіз даних периферійної крові жінок, які поступили у гінекологічне відділення, показав, що вміст лейкоцитів (від 6·109 до 9·109/л) був підвищений у 19 (16,9%) і швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) вище 15 мм/год - у 36 (32,1%) хворих.

Ми не знайшли вірогідних розходжень у спектрі виділеної мікрофлори з цервікального каналу в залежності від інтенсивності клінічних проявів захворювання, однак частота виявлення окремих видів мікроорганізмів, їхніх асоціацій залежить, на нашу думку, від застосованої раніше нераціональної антибіотикотерапії та