Міністерство освіти України

Львівська академія мистецтв

БОЛЮК ОЛЕГ МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 745.511; .54(477.8)

ПРОФІЛЮВАННЯ ТА РІЗЬБЛЕННЯ

У ХУДОЖНІЙ СИСТЕМІ ОЗДОБЛЕННЯ ДЕРЕВ’ЯНОЇ

САКРАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

XVII – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ЛЬВІВ–2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі народного мистецтва

Інституту народознавства Національної Академії наук України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства,

старший науковий співробітник,

завідувач відділом народного мистецтва

Інституту народознавства НАН України

СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахович

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства,

професор кафедри історії та теорії

архітектури Державного університету

«Львівська політехніка»

БОДНАР Олег Ярославович

кандидат мистецтвознавства,

доцент кафедри дизайну

Українського державного

лісотехнічного університету

ОДРЕХІВСЬКИЙ Роман Васильович

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, фольклористики

та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України,

відділ народного мистецтва

Захист відбудеться "18" лютого 2000 року о "14" годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради у Львівській академії мистецтв за адресою:

79011, Львів, вул.Кубійовича, 38

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівської академії мистецтв.

Автореферат розісланий "18" січня 2000 року

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради,

кандидат мистецтвознавства І.В.ГОЛОД

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Профілювання й різьблення в українському народному будівництві займають одне з провідних місць у вирішенні дерев’яної архітектурної пластики, несуть емоційно-чуттєвий вплив, формують художню виразність будівлі. Народні майстри-будівничі використовували композиційні прийоми, враховуючи переспективно-візуальні закономірності, для надання дерев’яній споруді неповторного звучання. У результаті архітектурний витвір ставав духовним та матеріальним надбанням українського народу.

До кінця XX ст. збереглась незначна частина пам’яток народної сакральної архітектури. Назавжди втрачено безліч шедеврів дерев’яного будівництва, що містять зразки профільованого та різьбленого оздоблення. Причина, що призвела до втрати монументальних будівель, а отже їхнього художнього оздоблення, об’єднує в собі ряд природних, історичних, соціальних та політичних факторів. Вони й сьогодні несуть загрозу для існування пам’яток народного будівництва, а тому виникла гостра необхідність комплексного вивчення важливого мистецького явища в українській дерев’яній сакральній архітектурі, а саме – профілювання та різьблення, що підтверджує актуальність теми.

Актуальність дослідження профілювання та різьблення у художній системі оздоблення українського сакрального будівництва обумовлюється переліком основних обставин:–

вищезазначені техніки художнього деревообробництва, незважаючи на їх важливі декоративний, естетичний аспекти, не стали предметом усебічного аналізу в мистецтвознавстві;–

дослідницькі праці, присвячені дерев’яній церковній архітектурі, здебільшого висвітлювали планувально-просторову структуру об’єкту, надаючи архітектурному оздобленню марґінальних позицій;–

проблематика профілювання та різьблення у народному сакральному будівництві залишається невизначеною й недостатньо розглянутою; відсутнє обґрунтування технік художнього деревообробництва, застосованих на конструктивних елементах церков та дзвіниць;–

зразки оздоблення архітектурних деталей необхідно розглядати у контексті комплексного творчого підходу в монументальному мистецтві;–

оздоблення архітектурних елементів, яке залучено до наукового обігу, не мають належного використання у сучасній будівельній практиці.

Зв’язок роботи з науковими програмами виражений у розв’язанні одного із завдань теми «Генезис, історія і теорія сакрального мистецтва українців» (шифр 3.3.4.9), яка виконується відділом народного мистецтва Інституту народознавства НАН України згідно постанови бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України.

Специфіка теми полягає в обґрунтуванні ролі технік профілювання й різьблення у художній системі оздоблення архітектурних елементів дерев’яного храмобудівництва як провідних. Розгляд зазначеного явища акцентується на екстер’єрному вирішенні сакральних будівель. В інтер’єрі церков увага надається окремим конструктивно-декоративним елементам: аркам-вирізам, парапетам й кронштейнам хорів, платвам-карнизам, розпорам склепінь (при наявності оздоблення).

Мета роботи – визначити художні особливості профілювання і різьблення дерев’яних церков та дзвіниць у процесі розвитку традиційного архітектурного декору.

Відповідно до поставленої мети окреслені такі завдання:–

виявити історичні, природньо-географічні та естетичні передумови виникнення декору в дерев’яному сакральному будівництві, визначити соціально-економічні та культурні умови розвитку архітектурного оздоблення XVII – 30 рр. XX ст., опираючись на археологічні, історичні, літературні джерела;–

проаналізувати розвиток творчих процесів у декоруванні за регіональним поділом, їх спільні ознаки та відмінності;–

розглянути технологічні прийоми народного будівництва, важливі в архітектурній пластиці;–

розробити типологію профільованих та різьблених деталей східнокарпатських дерев’яних церков і дзвіниць, визначити особливості та місце розташування (топографію) оздоблення, дослідити художній зміст форм й орнаментів, їх композиційне вирішення у системі декорування;–

залучити в науковий обіг досі недосліджені та неопубліковані зразки профілювання і різьблення архітектурних елементів дерев’яного сакрального будівництва Українських Карпат.

Предметом дослідження є профілювання та різьблення тектонічно-декоративних елементів у дерев’яних церквах і дзвіницях Українських Карпат XVII – першої третини XX ст.

Хронологічні межі праці зумовлені наявністю оздоблення в збережених пам’ятках сакрального будівництва XVII – першої третини XX ст. Гіпотетичні припущення щодо застосування декорування у церковній архітектурі опираються на ранні літописні згадки про християнські давньоруські храми (IX–X ст.н.е.). Розглядається оздоблення існуючих, відносно недавно зведених (1980–1990-ті рр.) дерев’яних церков.

Територіальні межі дослідження охоплюють Українські Карпати, які простягаються між р. Ославою, Ляборцем на заході та р.Тисою, Сучавою на південному сході, і які є синонімом (без Низького Бескиду) Східних Карпат. Основний відсоток викладу матеріалу припадає на гірську місцевість, що складає територію сучасної Україні. У дослідження залучені об’єкти, які за сучасним адміністративним поділом розташовані в південно-західній частині Львівської (Дрогобицький, Сколівський, Турківський, частково Самбірський, Старосамбірський, Стрийський р-ни), західних частинах Івано-Франківської (Верховинський, частково Долинський, Косівський, Надвірнянський р-ни) та Чернівецької (Вижницький, Путильський р-ни) областей, гірській місцевості Закарпаття (Великоберезнянський, Воловецький, Міжгірський, Рахівський, Тячівський, Хустський р-ни). Для порівняльної характеристики та аргументації означених питань даної теми залучені окремі об’єкти, які є на території України, що прилягає до Карпат, гірських теренах східної Словаччини, Польщі, Румунії. Для аналізу інспірацій традиційного народного оздоблення в професійному будівництві використано низку сакральних споруд української діаспори Північної Америки.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше у мистецтвознавчій науці: –

визначено цілісність (синтез) художньої системи оздоблення дерев’яної сакральної архітектури Українських Карпат, вираженої засобами пластики профілювання й орнаментального різьблення;

– виконано систематизацію силуетно-профільованого й орнаментально-різьбленого оздоблення конструктивних елементів сакральних споруд із залученням значного масиву конкретних зразків досліджуваного явища;

– проаналізовано специфіку профілювання й різьблення, визначено умови, що вплинули на формування локальних особливостей оздоблення українського церковного будівництва.

Практичне значення дослідження вбачаємо у з’ясуванні ролі декорування профілюванням і різьбленням в українських східнокарпатських дерев’яних церквах та дзвіницях, вивченні застосування технік художнього деревообробництва, тим самим доповнюючи наукові надбання у дослідженні народного монументального мистецтва. Обмірні креслення окремих декоративних елементів українських сакральних будівель, досі не фіксованих та неопублікованих, будуть корисними для музейницької справи, зокрема поповнять документальні матеріали архіву Інституту народознавства. Дослідження може використовуватись викладачами й учнями художніх навчальних закладів, дослідниками та науковцями у галузі будівельно-ремонтних, реставраційних робіт пам’яток народного будівництва. Дана праця прислужиться архітекторам-практикам, які залучатимуть орнаментику народного оздоблення у сучасне дерев’яне будівництво. Це сприятиме відродженню традиційних форм та мотивів художнього деревообробництва, своєрідність яких притаманна тому чи іншому етнорегіону України.

Апробація дослідження. Дисертаційна робота обговорена на засіданні відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України та рекомендована до захисту (Протокол № 9 від 15 вересня 1999 року). Основні положення роботи виголошені у доповідях: на наукових читаннях «Сакральне мистецтво Бойківщини», присвячених пам’яті М.Драгана (Дрогобич, червень 1996 – «Традиції архітектурного декору сакральних будівель Бойківщини та Лемківщини»), науковій конференції Других Драганівських читань «Сакральне мистецтво Бойківщини» (Дрогобич, листопад 1997 – «До питання класифікації архітектурного декору дерев’яних сакральних будівель»), науковій конференції Перших читань «Дрогобицькі храми Воздвиження та святого Юра у дослідженнях» (Дрогобич, червень 1998 – «Основні елементи декорування дерев’яного сакрального будівництва на прикладах дрогобицьких пам’яток архітектури»).

Експедиційні матеріали частково висвітлені у статтях «Дерев’яні буковинські церкви та дзвіниці: аналіз архітектурного оздоблення (за матеріалами експедиції)»(Народознавчі Зошити. – 1998.– № 2.), «Різьблені мотиви у дерев’яній церковній архітектурі Українських Карпат»(Народознавчі Зошити.– 1999.– № 4.). Дисертантом виявлено окремі спільні й відмінні особливості декорування покутських дерев’яних церков і дзвіниць між східнокарпатським храмобудуванням, які виголошено на науковій конференції Третіх Драганівських читань «Сакральне мистецтво Бойківщини» (Дрогобич, січень 1998 – «Декорування дерев’яних церков та дзвіниць південного Покуття. Деякі експедиційні нотатки»).

Результати дослідження профілювання архітектурних деталей у громадських спорудах як явища цілісного й тісно пов’язаного із декоративною пластикою сакрального будівництва подані у тезах Четвертих Гончарівських читань «Колективне та індивідуальне як чинники національної своєрідності народного мистецтва» (Київ, січень 1997) та апробовані художні особливості профілювання на Третіх Гончарівських читаннях (Київ, 1998 – «Профільовані архітектурні елементи дерев’яних вілл міста Трускавця»), Других міжнародних філософсько-культорологічних читань «Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта» (Львів, 1998 – «Трускавецькі вілли: вияв традицій оздоблення»).

Визначення семантики деяких означальних термінів народної архітектури, зокрема оздоблення дерев’яного храмобудівництва, повідомлене на П’ятій міжнародній науковій конференції «Проблеми Української термінології СловоСвіт’98» (Львів, 1998 – «До питання уточнення окремих дефініцій архітектурної термінології»).

Автором опубліковано вісім наукових статей загальним обсягом 2,9 д.а., що містять основні положення та результати дослідження.

Структура і об’єм роботи. Дисертація складається зі вступу, переліку умовних скорочень, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел (151 найменування), загальним обсягом 168 сторінок машинопису. Додатком є 12 таблиць та альбом із 187 ілюстраціями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, специфіку теми, основну мету, завдання, визначено предмет, хронологічні та територіальні межі, наукову новизну і практичне значення.

У першому розділі «ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА І ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ» проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, вказано основні методи та узагальнену методику дослідження, висвітлено сукупність прийомів вивчення предмету на методологічній основі, зазначено джерелознавчу базу роботи.

Вивчення дерев’яної сакральної архітектури Українських Карпат, розпочате з середини XIX ст., пов’язане з роботами дослідників: А.Вольфскрона (1858), А.Даля (1871), А.Уварова (1876), В.Мисковського (1880), В.Дзєдушицького (1882), К.Мокловського (1903), З.Глогера (1907), Г.Павлуцького (1905, 1909), Т.Спісса (1912), Б.Януша (1913), Т.Обмінського (1914), М.Соколовського (1915) та ін. На генезис планувально-просторової структури церков і дзвіниць, проблематику їх автохтонності чи запозичення звертали увагу як зарубіжні, так і вітчизняні вчені, зокрема В.Щербаківський (1910, 1913), Д.Щербаківський (1926), Д.Антонович (1926), В.Залозецький (1938) та ін.

Перше докладне вивчення народного сакрального будівництва належить В.Січинському, який проводив обміри дерев’яних пам’яток й започаткував систематику планів церков (1925, 1937).

Серед видань українських вчених відзначається монографія М.Драгана «Українські деревляні церкви: генеза і розвій форм» (1937), в якій автор надав увагу методиці досліджень сакральної архітектури.

Вивченню дерев’яних церков та дзвіниць України присвячені праці науковців С.Таранушенка (1928, 1976), С.Безсонова (1946), П.Макушенка (1976), Ю.Асєєва (1969, 1989), Г.Логвина (1968, 1973), П.Юрченка (1949, 1970) та ін.

Сучасні дослідники народної архітектури проводять комплексне вивчення пам’яток дерев’яного монументального мистецтва: А.Данилюк, І.Могитич, Л.Прибєга, В.Самойлович, В.Слободян, Р.Сулик, Я.Тарас, Я.Кравченко та ін.

Історіографічний огляд літератури півторастолітнього періоду наукового зацікавлення дерев’яною сакральною архітектурою переконує нас у тому, що художній системі оздоблення церков та дзвіниць не надавали належної уваги. Друковані праці містять неповні відомості про декорування конструктивних деталей профілюванням та різьбленням, хоча частково зазаначено особливості художнього оздоблення церковної архітектури. Залишаються не з’ясованими питання генезису й художньої специфіки профілювання та різьблення, важливість архітектурної пластики у дерев’яному сакральному будівництві.

У методологічну основу дослідження закладено принципи системного підходу, вираженого методами мистецтвознавчого аналізу та порівняльно-історичної характеристики у часовому і просторовому вимірах.

Архітектурний декор східнокарпатських дерев’яних церков та дзвіниць подано у ракурсі мистецького явища, підпорядкованого власним законам еволюції й формотворення, іншим, аніж генезис планувально-об’ємного вирішення сакральних споруд.

У загальнотеоретичному та мистецтвознавчому осмисленні проблем, порушених у роботі, основою для автора стали дослідження відомих українських вчених: М.Драгана, С.Таранушенка, В.Січинського, М.Селівачова, М.Станкевича та ін.

У дисертацію залучено польові матеріали, передовсім обміри, замальовки, креслення, фотофіксації оздоблених деталей церков та дзвіниць, зібрані під час експедицій у Закарпатську, Івано-Франківську, Чернівецьку області, індивідуальних досліджень дерев’яних сакральних об’єктів Львівської області (1994–1999).

У другому розділі «МИСТЕЦЬКІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОЗДОБЛЕННЯ У ДЕРЕВ’ЯНОМУ КУЛЬТОВОМУ БУДІВНИЦТВІ» зазначено основні фізико-механічні та декоративні властивості деревини, конструктивні з’єднання зрубної й каркасної систем, які слугують доповнюючим оздобленням східнокарпатської сакральної архітектури. Техніки профілювання та різьблення розглянуто як основні види художнього деревообробництва у системі декорування дерев’яних церков та дзвіниць.

2.1.

Автор приходить до висновку, що майстри-будівничі враховували фізико-механічні та естетичні ознаки деревини. За допомогою традиційних знарядь виготовляли архітектурні елементи потрібних розмірів та декоративних форм. Ретельність підбору матеріалу та способи його обробки зумовлювали довговічність і художньо-естетичну довершеність споруди.

2.2.

У художній системі декорування теслярські з’єднання архітектурних елементів є допоміжним оздобленням. Місця в’язання кутових брусів зрубних стін, арок галерей, одвірків, голосників тощо різноманітних конфігурацій сприймаються як своєрідні орнаменти, укладені з «ламаних» ліній на площині. Вони гармонійно поєднуються із основним декоруванням – профільованими і різьбленими елементами церкви та дзвіниці.

2.3.

Різьблення застосовували плоске, в окремих випадках – рельєфне. Його виконували скісними, кутними, півкруглими, заокругленими та інших видів різцями.

У третьому розділі «ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ САКРАЛЬНОГО БУДІВЕЛЬНОГО ДЕКОРУ В ЙОГО ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ» на основі вивчення археологічних і літературних джерел, окремих об’єктів проаналізована художньо-образна система декорування конструктивних елементів східнокарпатських церков та дзвіниць, визначені основні періоди розвитку профілювання та різьблення як автономний процес від планувально-просторового формотворення українських культових будівель.

3.1.

Аналіз археологічних знахідок, найдавніших існуючих церков, літературних джерел дає підстави підтвердити, що майстри-будівничі Київської Русі знали техніки різьблення (плоске, рельєфне, ажурне, об’ємне) й застосовували їх у різноманітних побутових виробах, елементах дерев’яної архітектури. Однак, обмаль фактологічного матеріалу, з огляду недовговічності деревини, унеможливлюють повноцінно простежити виникнення і розвиток будівельної пластики у зведенні церков княжої доби.

Суттєвим у розвитку системи оздоблення культових будівель є вивчення генезису декорування дерев’яних дзвіниць. Трансформація оборонної вежі у дзвіницю як культову споруду зберегла не тільки конструктивне вирішення, але й основні способи оздоблення її елементів. Бійниці веж давньоруських укріплень, очевидно, є генетично-функціональним прототипом голосників підсябиття дерев’яних дзвіниць XVII – першої третини ХХ ст. Образно-типологічні, іконографічно-стилістичні порівняння переконують, що конфігурації отворів-голосників, профілювання підсобіткових дощок, випустів зрубу, покриття дзвіниць успадковані від будівельного декору оборонно-вартових веж.

В існуючих найдавніших дерев’яних церквах XV – початку XVII ст. (с. Середнє Водяне, Колодне, Улюч, Потелич, Рогатин) окремі оздоблені елементи, зокрема зрубні випусти, свідчать про застосування різного за силуетом профілювання. Архаїчність форм його збережена у конструктивно-декоративній деталі «важок», використання якої сягає, ймовірно, давньоруського будівництва.

На тлі невпинної еволюції форм дерев’яної сакральної архітектури простежена консервативність розташування декоративних елементів культових будівель, їх відносно повільний процес розвитку.

3.2. Декорування архітектурних деталей у сакральному будівництві XVII–XVIII ст. У кінці XVI – початку XVII ст. в українське сакральне будівництво залучаються мотиви західноєвропейського стилю Бароко. Новоутворений стиль вплинув насамперед на форми бань карпатських церков. Помітний розвиток оздоблення на конструктивно-декоративних елементах: випустах вінців, порталах, підсобіткових дошках, арках-вирізах тощо. Водночас зберігаються традиції оздоблення давньоруських храмів.

У дерев’яних церквах Українських Карпат XVII ст. простежено тенденцію ускладнення декорування, що було інспіровано новими естетичними поглядами на сакральне будівництво. Проте, композиція вирішення орнаменту, силуетна лінія профілювання, співвідношення деталей до загального об’єму будівлі зберегли у своїй основі прийоми оздоблення попередніх історико-архітектурних періодів.

У другій половині XVII і впродовж XVIII ст. помітне урізноманітнення в декоруванні дерев’яної сакральної архітектури окремих регіонів Українських Карпат. Деталі храмів вежового типу рясно оздоблені геометризовано-рослинними різьбленими орнаментами, профільовані у плавних силуетах. Важливим акцентом системи декорування стали профільовані поярусні карнизи, завершення. Для одвірків тридільних церков східної смуги Карпат характерне компонування різьбленого орнаменту впоперек. У п’ятизрубних (хрещатих) церквах, виходячи з їх просторового вирішення, переважно прикрашували причілки профільованими вітровими дошками.

Дзвіниці практично не зазнали впливу нових напрямів сакрального будівництва.

3.3.

З середини XIX ст. помітне спрощення декорування деталей, навіяне стильовими ознаками класицизму. Головна увага зосереджувалась на пошуку нових просторових вирішень, залишаючи декоративне наповнення другорядним. Різьблення застосовували спорадично. Основними декоративними елементами у церквах залишались профільовані карнизи ярусів, причілки та вітрові дошки, конструктивні елементи ґанків. На дзвіницях оздоблювали профілюванням голосники, підсобіткові дошки.

На зламі XIX–XX ст. провідне місце у дерев’яному церковному будівництві займають авторські церкви. Професійні архітектори залучали у проекти народно-стильові ознаки храмобудівництва, надаючи спорудам лаконічного оздоблення.

Втрата декоративних ознак дерев’яних церков та дзвіниць пов’язана із масовим зведенням довговічних мурованих храмів.

У четвертому розділі «ТИПОЛОГІЯ ТЕКТОНІЧНО-ДЕКОРАТИВНИХ ДЕТАЛЕЙ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ І ДЗВІНИЦЬ» вперше синтезовано оздоблені архітектурні елементи сакральних споруд на основі профілювання та різьблення. Градацію конструктивних деталей – носіїв декоративних ознак, подано у руслі іншому, аніж систематизація планувально-просторового вирішення, проведеної дослідниками досі. Типологічний ряд упорядковано у вигляді таблиць.

4.1.

функціональні групи (об’єкти): церква, дзвіниця;–

просторовий поділ: екстер’єр, інтер’єр (для церков);–

топографія оздоблених деталей (розміщення на об’єкті): для екстер’єру церков – випусти вінців, аркада галереї (при наявності – огорожа, портал), одвірок бабинця, віконне обрамлення, карнизи (ґзимси), вітрові дошки, зашиття стін, покриття даху, завершення; для інтер’єру церков – арка-виріз (одвірок нави), платва, кронштейни та парапет хорів; для екстер’єру дзвіниць – випусти вінців, аркада й огорожа галереї (при наявності), портал, голосники, підсябиття, карниз, зашиття стін, покриття даху, завершення.

Оздоблені архітектурні деталі упорядковано за наявністю найпоширенішого виду дерев’яного декорування – простого профілювання, менш поширеного – об’ємного (круглого).

Як у церквах, так і в дзвіницях частотність розташування профілювання переважає на зрубних випустах, порталах, аркадах. Об’ємним профілюванням оздоблені стовпці галерей та арки-вирізу церков.

Найпоширеніші конфігурації отворів плоского профілювання конструктивних елементів дерев’яних церков і дзвіниць Українських Карпат: східчаста, «ламана», округла, «зубчаста», хвиляста; форми: прямокутна, трапецевидна, аркова; вирізи: сегментний, арковидний, округлий тощо.

4.2. Різьблення дерев’яної пластики. Орнаменти та мотиви. Різьблення у східнокарпатській сакральній архітектурі українців виявлено одного виду – плоского, яке поділяють на контурне та виїмчасте.

Топографія різьблених композицій та орнаментів аналогічна розміщенню на деталях профілювання. Контурне плоске різьблення застосовано: на церковних порталах, галереях, ґзимсах, карнизах емпори, віконному обрамленні, арках-вирізах, порталах і карнизах дзвіниць. Виїмчастим різьбленням оздоблені: портали, галерея, карнизи емпори та ярусів, віконні обрамлення, арки-вирізи церков; на дзвіницях – портали, карнизи голосників. Як виняток виявлено рельєфне різьблення стрічкового орнаменту з рослинними мотивами на порталі церкви.

Найпоширеніші геометричні мотиви контурного різьблення – «пасочок-штрейфик», «драбинка», «зубчики», «ільчасте письмо», «кривулька» та ін. укладені в стрічковий орнамент, рідше – коло. Виїмчасті «реберця», «фасульки», «жолобки», «кручений шнур», «нігтики» тощо утворюють аналогічні стрічкові орнаменти.

Композиційні елементи плоского контурного та виїмчастого різьблення, які переважно розміщені на порталах, становлять різноманітні хрести, луковидний виріз, розети.

На підставі досліджених пам’яток дерев’яного сакрального будівництва Українських Карпат стверджуємо, що архітектурне різьблення означеного регіону немає чіткого локального поділу, за винятком кількох мотивів.

У п’ятому розділі «ІНСПІРАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОГО ОЗДОБЛЕННЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ БУДІВНИЦТВІ КІНЦЯ XIX–XX ст.» розглянуто впливи декорування народної сакральної архітектури Українських Карпат на дерев’яне церковне будівництво XX ст.

Кінець XIX – початок ХХ cт. для оздоблення дерев’яних церков став періодом нових формотворень, які опирались на народні мотиви профілювання. Вони, в основному, знайшли місце на дверних та віконних отворах, фризах, верхах церков та голосниках, підсябитті дзвіниць.

Передове місце у дерев’яному храмобудівництві ХХ ст. займають професійні архітектори, які спорадично залучали народні традиції декорування сакральних споруд у власні проекти.

«Український модерн» у церковному будівництві став джерелом інспірацій окремих елементів оздоблення для сакральної архітектури українців зарубіжжя.

Сучасні майстри не завжди дотримуються усталених способів художнього деревообробництва, що негативно позначається на архітектурній пластиці церков.

ВИСНОВКИ

Архітектурна пластика дерев’яних церков та дзвіниць Українських Карпат та інших регіонів України передовсім є засобом художньої виразності, водночас тісно пов’язана з галуззю декоративного мистецтва – художнім деревообробництвом. Художня виразність системи оздоблення дерев’яного сакрального будівництва досягається завдяки численним прийомам профілювання та різьблення архітектурних деталей.

Враховуючи декоративність текстури деревини та фізико-механічні властивості, місцеві майстри-будівничі використовували її для найбільш гармонійного вирішення конструктивних елементів споруд, що безпосередньо впливало і на художньо-естетичні ознаки архітектурної пластики. Особливою художньою виразністю відзначаються дерев’яні сакральні споруди, елементи яких містять профільовані конфігурації та орнаментальне різьблення.

Припускаємо, що витоки художнього оздоблення дерев’яного церковного будівництва сягають часів язичницьких вірувань, процес транспозиції якого відбувався у період поширення християнства в карпатському регіоні.

Формування та розвиток художньо-образної системи оздоблення конструктивних елементів культових споруд провадились у контексті національного зі спорадичним впливом західно-європейського монументально-декоративного мистецтва відповідно до естетичних засад карпатських українців. На тлі невпинної еволюції планувально-просторових форм дерев’яної сакральної архітектури простежуємо стабільність розташування декоративних елементів церковного будівництва, їх відносно повільний процес розвитку.

Архітектурна пластика, підпорядкована окремішнім законом генезису й еволюції, відмінним від походження і розвитку конструктивного вирішення дерев’яних церков та дзвіниць.

Період, що охоплює XVII–XVIII ст., є одним з важливих в історії розвитку декору народної сакральної архітектури. У цей час впроваджуються нові форми архітектоніки, збагачується пластика фасадів, приділяється увага світло-тіньовим ефектам.

Поступово стає відчутним вирішення профільованих деталей у експресивних, динамічних силуетах. З другої половини XVII ст. закладаються місцеві вподобання тих чи інших мотивів орнаментів, профільованих форм, усталених композицій оздоблення.

Кінець XVIII – початок XIX ст. ознаменувався розквітом декорування елементів, творчою кульмінацією у дерев’яній сакральній архітектурі Українських Карпат. Підґрунтям цього були значний творчий досвід народних теслів минулого та невпинне урізноманітнення його тогочасними майстрами у вирішенні архітектурної пластики фасадів, конструктивних елементів інтер’єру.

З середини XIX ст. простежуємо спрощення декорування деталей. Народні теслі зосереджували увагу на пошуку нових об’ємно-просторових вирішень. Основними декоративними елементами залишилися профільовані карнизи верхніх ярусів церкви, причілки, вітрові дошки, конструктивні частини ґанків.

У перших десятиріччях ХХ ст. провідне місце займають авторські церкви, в яких синтезовано народно-стильові ознаки храмобудування.

Типологічну структуру тектонічно-декоративних деталей проведено на основі профілювання, що оправдовує себе розміщенням майже на всіх архітектурно-конструктивних елементах.

За функціональними групами (церква, дзвіниця), просторовим поділом (екстер’єр, інтер’єр), топографічною градацією виявлено найбільше застосування плоского профілювання у дерев’яному східнокарпатському храмобудівництві.

Проведені нами обмірні обстеження дерев’яних культових пам’яток східнокарпатського регіону переконують про спорідненість оздоблення тих самих конструктивних елементів, подібність силуетів профілювання за винятком окремих деталей.

Досліджена значна кількість оздоблених об’єктів українського дерев’яного культового будівництва дає підставу стверджувати, що архітектурне різьблення східнокарпатського регіону немає чіткого локального поділу.

Народно-стильові течії сакрального будівництва кінця XIX – початку ХХ cт. були настільки значними, що стали джерелом інспірацій для оздоблення церковної архітектури середини ХХ ст. української діаспори Північної Америки.

Наукове дослідження профілювання та різьблення конструктивних деталей дерев’яного сакрального будівництва Українських Карпат заповнює прогалину у вивченні національного мистецтва й, сподіваємось, сприятиме в застосуванні народних форм і мотивів оздоблення у сучасній вітчизняній архітектурі.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

БОЛЮК О.М. Профілювання та різьблення у художній системі оздоблення дерев’яної сакральної архітектури Українських Карпат XVII – початку ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.06 – декоративне і прикладне мистецтво. – Львівська академія мистецтв, Львів, 2000.

У дисертації досліджується архітектурна пластика східнокарпатських церков та дзвіниць як засіб художньої виразності дерев’яного монументального будівництва, тісно пов’язаної з народним декоративним мистецтвом. Розглянуто художні особливості профілювання і різьблення в історичному розвитку декорування. Розроблено типологічну структуру оздоблення пам’яток XVII – початку ХХ ст. за техніками художнього деревообробництва. Висвітлено вплив народного традиційного декорування конструктивних деталей культових споруд Українських Карпат на сучасне професійне дерев’яне храмобудівництво.

Ключові слова: церква, дзвіниця, декор, профілювання, різьблення, Карпати.

BOLYUK O.M. Profilations and carvings in the artistic system of decorations used by wooden sacral architecture of the Ukrainian Carpathians in XVIIth to early XXth cc. – Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in Art Sciences, History and Theory of Arts; speciality 17.00.06 — Decorative and Applied Art.– Lviv Academy of Arts, Lviv, Ukraine, 2000.

The dissertation contains a research work on architectural ornamentations of the Eastern Carpathian churches and bell-towers, where plastic artistry was widely used as a means of aesthetical expressiveness of wooden monumental constructions and tightly connected with folk decorative art. General artistic features of profiled and carved designs are being considered historically in the development of decorations.

Typological structure of ornamentation, elaborated after the techniques of artistic wood processing is being presented in connection with the monuments of XVIIth to early XXth cc. Some new light is being thrown upon the influences of traditional folk decoration in constructional details of cult buildings in the Ukrainian Carpathians transferred to conteporary professional wooden temple erection.

Key words: church, bell-tower, decoratin, profilation, carving, Carpathians.

БОЛЮК О.Н. Профилирование и резьба в художественной системе декора деревянной сакральной архитектуры Украинских Карпат ХVII – начала ХХ в. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.06 – декоративное и прикладное искусство. – Львовская академия искусств, Львов, 2000.

В диссертации исследуется архитектурная пластика восточнокарпатских церквей и колоколен как средство художественной выразительности деревянного монументального строительства, тесно связанная с народным декоративным искусством.

Рассмотрены техники художественной обработки дерева – профилирование и резьба, использованные на конструктивных элементах церквей и колоколен. Выяснены художественные особенности профилирования и резьбы в историческом развитии художественно-образной системы декорирования. Разработана типологическая структура декора памятников XVII – начала XX в. по техникам художественной обработки. По функциональным группам (церковь, колокольня), пространственному делению (экстерьер, интерьер), топографической градации обнаружено наиболее распространённое использование плоского профилирования в деревянном восточнокарпатском храмостроительстве. Обьёмным профилированием украшены галереи и арки-вырезы. Резьбу народные мастера использовали на конструктивных деталях, рассматриваемых вблизи. Геометрические и растительно-геометризованные орнаменты резьбы, в частности на порталах, дополнены композиционными элементами в виде луковидных вырезов, разных типов крестов или информационной надписью, анаграммами.

Художественное декорирование, как архитектурная пластика, подчинена собственным законам генезиса и эволюции, в отличии от происхождения и развития конструктивного решения деревянного сакрального строительства, в котором нашла свое применение.

Результаты научных экспедиций (1995–1998 гг.) на територии Украинских Карпат убеждают о родстве декорирования тех самых конструктивных элементов, сходстве силуэтов профилирования, за исключением отдельных деталей. Исследованное значительное количество объектов (около 300) даёт основание утверждать об отсутствии чёткого локального деления разновидных форм, конфигураций, силуэтов профилирования и орнаментальных мотивов резьбы в восточнокарпатском регионе. Разница размещения и частотность украшения элементов зависит от типа планировки и объёма храма (башенный, трикамерный, крещатый и т.д.). Использование резных орнаментов в деревянном строительстве Украинских Карпат, сходных мотивами с украшением бытовых предметов, свидетельствует о тесной связи между ними, самобытную художественную выразительность, формированную многими поколениями мастеров.

В историческом аспекте исследуемого явления наиболее важным для архитектурной пластики стал конец XVIII–XIX в. – период художественной кульминации декорирования, выраженной в разнообразии отделки фасадов, конструктивных элементов интерьера. Народно-стилевая направленность сакрального строительства конца XIX – начала XX в. стала источником инспираций в декорировании диаспорной церковной архитектуры середины XX в. Новые поиски в трактовке декора деревянного храмостроительства за последние десятилетия в Украине не достигают достаточной художественной выразительности, что является одной из важных проблем современной региональной архитектуры.

Ключевые слова: церковь, колокольня, декор, профилирование, резьба, Карпаты.

Підписано до друку 17.01.2000. Формат 60х84/16.

Папір друк. Умовн. друк. арк. 1,2.

Наклад. 100 прим. Зам. 430.

Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка.

79000, Львів, вул. Університетська, 1.