ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Рибаченко Лідія Іванівна

УДК 378. 14. (477) (09)

ПІДГОТОВКА ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ У НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

(1946-2000 рр.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Луганськ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному лінгвістичному університеті,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, дцоент

Кучерявий Олекснадр Георгійович,

Донецький національинй університет,

завідувач кафедри педагоігки і психології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

Золотухіна Світлана Трохимівна,

Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С.Сковороди, професор

кафедри педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент

Філатова Ірина Іванівна,

Луганський державний медичний університет,

завідувач кафедри української мови та

російської як іноземної

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені

М.П.Драгоманова, кафедра теорії та Істрії педагогіки, ї

Міністерство освіти і науки України, м.Київ

Захист відбудеться 23 листопада 2001 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.29.053.01 у Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розісланий 20 жовтня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Л.Л.Бутенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

Актуальність дослідження. Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХ1 століття”) одним із пріоритетних напрямів зміцнення та розвитку міжнародних зв’язків у галузі освіти визначає вдосконалення системи підготовки та перепідготовки фахівців для зарубіжних країн.

Розвиток міжнародного співробітництва України в галузі надання освітянських послуг іноземним громадянам передбачає як всебічний аналіз навчання іноземних студентів у різних країнах світу в історичній ретроспективі, так і розробку концептуальних основ реформування системи підготовки іноземних спеціалістів для зарубіжних країн в Україні у нових політичних, економічних і соціальних умовах.

Проблема навчання іноземних студентів посідає чільне місце у сучасній світовій педагогічній науці. Зокрема, в Америці дослідженням цієї проблеми займається інститут Міжнародної Освіти. Американські вчені (Шулкін, Ема Волкер /Shulken, Emma Wallker/, Сполдінг С. /Spaulding S./, Флек М.Г./Flack M.G./ та ін.) провели наукові дослідження з історії навчання іноземних студентів в американських навчальних закладах з колоніальних часів до сучасності, визначили основні тенденції впливу підготовки фахівців для зарубіжних країн на розвиток освіти в США.

Вагомий внесок у розробку питань підготовки іноземних спеціалістів для зарубіжних країн за радянські часи зробили О.Голубєв, В.Єлютін, В.Ільченко, Е.Колосова, В.Костомаров, В.Сокол, М.Софінський, С.Сохін, В.Станіс та ін.

Нами визначено, що наприкінці 80-х років наукових робіт з проблем підготовки іноземних студентів, за винятком окремих досліджень з методики викладання, була незначна кількість, але й серед них найменше - педагогічних.

За останнє десятиліття в Україні були захищені дисертації з проблем навчання іноземних студентів. Зокрема, це дослідження В.Тарасенко щодо формування професійно-комунікативної компетенції іноземних студентів-русистів в умовах міжпредметної координації; робота О.Тетянченко, яка спрямована на визначення педагогічних умов спілкування з іноземними студентами в процесі навчання; Л.Хаткової - орієнтована на пошук шляхів активізації пізнавальної діяльності іноземних учнів підготовчого факультету.

У Радянському Союзі система підготовки кадрів для зарубіжних країн висвітлювалася в основному упереджено, з утвердженням ідеї, що вона є найкращою у світі, з критикою зарубіжної практики вирішення цього питання.

Стереотип поглядів на цю проблему позначається й сьогодні, про що свідчить неувага до вивчення і сприйняття зарубіжного досвіду в справі підготовки іноземних студентів.

Вимушені констатувати, що в сучасній Україні є відставання розвитку теорії навчання і виховання іноземних студентів від потреб практики.

Актуальність і недостатня наукова розробка проблеми, відсутність у педагогічній науці положень щодо всебічного розв’язання питань підготовки спеціалістів для зарубіжних країн зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Підготовка іноземних студентів у навчальних закладах України (1946-2000 рр.)”.

Зв'язок роботи з державними і науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у світлі рішення Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (грудень, 1999 р.) “Про навчання іноземних студентів у вищих навчальних закладах України” і відповідних рекомендацій Міністерства освіти і науки України. Дисертаційне дослідження виконувалося за планом наукової роботи Донецького національного університету як складова частина нинішнього етапу комплексного дослідження кафедри педагогіки і психології (державний реєстраційний номер ДР 01910051511).

Об'єкт дослідження – процес підготовки фахівців для зарубіжних країн у навчальних закладах України та розвинених країнах світу.

Предмет дослідження – розвиток системи підготовки спеціалістів для зарубіжних країн у навчальних закладах України в педагогічному та історичному аспектах в 1946 – 2000 роках.

Мета дослідження – сприяти оновленню сучасної системи підготовки іноземних студентів у вузах України на основі виділеного в ході аналізу відповідного позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду, існуючих тенденцій і протиріч.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан підготовки іноземних студентів у навчальних закладах України та розвинутих країнах світу в історико-педагогічній літературі та офіційних державних документах досліджуваного періоду.

2. Визначити внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують ефективність підготовки іноземних студентів.

3. Виділити структурні компоненти системи підготовки іноземних студентів в Україні.

4. Визначити основні принципи і завдання реформування системи підготовки іноземних студентів у навчальних закладах України в сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження становлять: розроблені у філософії й психології положення про єдність об’єктивного та суб’єктивного в діалектиці соціального розвитку і професійного становлення особистості; загальнопсихологічна концепція діяльності як основи організації професійної підготовки студентів (А.Леонтьєв, С.Рубінштейн, С.Максименко); ідеї єдності загальнолюдського і національного в освіті як полікультурній категорії; теоретичні основи реформування змісту освіти в Україні (В.Кремень, В.Андрущенко, І.Бех, О.Савченко, М.Євтух,); концептуальні положення щодо розвитку освіти в Україні та ії входження до світового освітнього простору (В.Сагарда, Л.Пуховська, О.Глузман та ін.).

Дослідження здійснювалося на основі принципів об’єктивності, історизму, детермінізму, науковості, толерантності й доцільності творчого використання спадщини минулого в сучасній практиці освіти і виховання.

Для вирішення вищезазначених завдань і реалізації мети роботи використані такі методи дослідження: історико-педагогічний аналіз офіційних джерел і наукової літератури (для встановлення факторів, які впливають на розвиток системи фахової підготовки іноземних громадян, принципів реформування такої системи в Україні); генетичний (дослідження генезису усвідомлення ідеї підготовки іноземних студентів в Україні і за кордоном); анкетування, систематизація, зіставлення, інтерпретація джерел, синтез теорії і практичної діяльності щодо узагальнення досвіду розвитку і впровадження українських і зарубіжних програм навчання іноземних громадян (для накреслення шляхів подальшого наукового пошуку та формулювання висновків).

Джерельну базу дослідження складають відповідні матеріали фондів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського, Донецької обласної наукової бібліотеки ім. Н.К.Крупської, наукової бібліотеки Донецького національного університету; інформація щодо іноземних студентів Київської і Донецької філій Британської Ради, державні документи Адміністрації Президента України, Кабінету міністрів України, Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки України; офіційні статистичні матеріали і публікації з питань освіти міжнародних організацій ЮНЕСКО, огляди і збірники, що випускаються статистичними і інформаційними службами країн Заходу; матеріали науково-методичних конференцій та архівні документи Української і міських Рад у справах іноземних учнів; монографії та статті вітчизняних педагогів і психологів.

З періодичних видань використано матеріали журналів: Педагогіка і психологія, Педагогический сборник, Вестник высшей школы, Высшее образование за рубежом (Бухарест), Курьер ЮНЕСКО (Париж), Перспективы (Париж), Современная высшая школа (Варшава), англійські: The African Studies Review, Observer, Study UK, Oxford News й американські: School and Society, International Gerald Tribune, U.S. News and World Report, Christian Science Monitor, Reader’s Digest та ін.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у тому, що на основі аналізу чисельних джерел у ньому:

- вперше систематизовано досвід підготовки іноземних студентів у

навчальних закладах України з 1946 по 2000 роки;

- виявлено сутність і протиріччя сучасного стану системи підготовки іноземних студентів в Україні та визначена ії відповідність міжнародним вимогам до сучасного спеціаліста, його професійного і загального рівня;

- введено у науковий обіг невідомі раніше статистичні й архівні матеріали;

- визначено головні напрямки і шляхи реформування системи підготовки фахівців для зарубіжних країн, які відповідають національним і державним інтересам України.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її положення можуть бути використані у створенні державної освітньої програми міжнародного співробітництва, формуванні в педагогічній теорії положень щодо всебічного забезпечення адекватності навчання іноземних студентів у нашій країні завданням входження України у світовий науковий, освітній та культурний простори. Визначені головні концептуальні положення стали основою для розробки і реалізації комплексу заходів щодо удосконалення роботи з іноземними студентами Донецького регіону через діяльність постійнодіючого семінару проректорів з міжнародних зв’язків і деканів по роботі з іноземними студентами.

Поданий у дисертаційному дослідженні матеріал є цінним для викладачів, які працюють з іноземними студентами: при підготовці ними навчально-методичних посібників, підручників, у процесі викладання спецкурсів для студентів і проведення занять на факультетах підвищення кваліфікації.

Особистий внесок здобувача викладений у матеріалах Європейської конференції (стаття у співавторстві), полягає в обrрунтуванні пропозицій щодо удосконалення міжнародного співробітництва в галузі освіти.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися у ході їх обговорення на таких міжнародних науково-практичних конференціях і симпозіумах, як “Розповсюдження інновацій з економіки сталого розвитку. Проблеми інтеграції вищих закладів освіти України до Європейського освітянського простору” (Донецьк, 2001), “Розвиток ринків бізнес освіти в старих промислових регіонах Польщі і України” (Донецьк, 2000), “Реформування міжнародних зв'язків у сфері діяльності вищої школи” ( Донецьк, 1998), “Вибір для Європейського суспільства: економіка, зовнішнє середовище, освіта” (Угорщина, Будапешт, 1992), “Співробітництво в сфері освіти для підвищення світового рівня” (Англія, Бірменгем, 1992), “Співробітництво в ім’я прогресу” (Англія, Шефіллд, 1991); обласних конференціях: “Актуальні проблеми освіти” (Донецьк, 1999), на постійнодіючих семінарах управлінців і викладачів, які зайняті в системі підготовки іноземних студентів у Донецькому регіоні.

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 8-ми статтях, з них 3 - у наукових фахових виданнях. Опубліковано - одну монографію і методичні рекомендації.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, списку використаних джерел, який містить 289 найменувань, з яких 125 – іноземними мовами, одного додатка на двох сторінках. Основний текст викладено на 185-ти сторінках, в якому 24 таблиці, 3 ілюстрації. Повний обсяг роботи 212 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження, джерельну базу; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи; відображено апробацію результатів дослідження.

Перший розділ “Підготовка іноземних студентів в Україні і за кордоном як соціально-педагогічна проблема” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі визначено, що історія іноземних студентів тісно пов’язана з розвитком світської вищої освіти. Саме іноземні громадяни були основним контингентом студентів західноєвропейських університетів, які з’явилися у Х11 столітті. Але справжня історія іноземних студентів починається на початку Х1Х століття в країнах Середньої Європи. Багато американських вчених, лікарів та інженерно-технічних робітників прагнули поповнити свої знання у Європі, тому що в Америці не було необхідних умов для дослідницької роботи, не видавалися спеціальні наукові журнали. У період з 1815 року і до початку першої світової війни більш ніж 10 тисяч американських студентів навчалося в німецьких університетах. Це не пройшло непоміченим у самих Північно-Американських Сполучених Штатах: з середини ХІХ століття ця країна активно включається в роботу з іноземними студентами. З перших кроків американці зосереджують значну увагу на районах Далекого Сходу. В 1912-1921 роках в США навчалося 1443 китайці, 857 філіппінців, 535 японців і 563 латиноамериканці. Більш ніж половина японських студентів, які навчалися в американських університетах, повернувшись на батьківщину, зайняли керівні посади і зробили важливий внесок у справу “вестернізації” японського державного, ділового та університетського життя. Під американським впливом в Японії була створена єдина система шкільної освіти американського типу.

У великих містах Китаю громадянами, які отримували освіту в США, були засновані організації, клуби, що мали значний вплив на наукове, культурне і політичне життя країни. Вплив США на ці організації зміцнював і загальний американський вплив на Китай.

Уся історія іноземних студентів свідчить, що вони не лише переносять із країни в країну передові технології і наукові знання, але й одночасно пропагують набуті за кордоном політичні, ідеологічні і культурні погляди.

Нами зроблена спроба конкретизації поняття “іноземний студент”. Це іноземці, які знаходяться в країні навчання з метою одержання освіти, підвищення її рівня, або виконують дослідження при науково-дослідних установах чи в навчальних закладах.

У цьому підрозділі робиться висновок, що наприкінці ХІХ століття визначилися два основні підходи до роботи з іноземними студентами. Англія і Франція до закінчення другої світової війни практично не приймали на навчання студентів із своїх колоній і Тропічної Африки. У першій половині ХХ століття увага Англії і Франції була зосереджена на районах, де відбувалася гостра боротьба за колонії. Студенти із колоній Тропічної Африки і Південно-східної Азії почали навчатися в Англії, Франції, Бельгії, Голландії та інших країнах лише після закінчення другої світової війни.

Інший підхід до іноземних студентів спостерігався в США, Німеччині та Японії. Німеччина намагалася залучити іноземних студентів з усіх країн світу, але головним чином із європейських держав, де вона бачила свій майбутній “життєвий простір”. Велику зацікавленість Німеччина виявляла також до США, Туреччини й Ірану. У період між двома світовими війнами Німеччина, незважаючи на поразку, продовжувала бути важливим центром навчання іноземних студентів.

Японія зосередила свою головну увагу на Китаї і районах, які були поруч. Аналіз показав, що після першої світової війни в підготовці іноземних студентів різко зросла роль США. Після другої світової війни велику ставку на підготовку кадрів для зарубіжних країн робить Америка. Іноземні студенти перетворилися для США у важливий канал проникнення в колонії і напівколонії європейських держав.

Нами визначено, що більшість публікацій, присвячених проблемі навчання іноземних студентів, належать вченим зарубіжних країн. Вони виробили свій підхід до її дослідження, що припускає, по-перше, розподіл усіх країн лише на розвинуті і ті, що розвиваються, а по-друге, орієнтацію на кількісний, статистичний бік справи. У цих працях аналіз зводиться до питань академічного, методичного, фінансового, педагогічного і психологічного характеру.

В історії підготовки іноземних студентів особливе місце займає Україна.

Перші іноземні студенти на території сучасної Україні навчалися в Новоросійському (м. Одеса) університеті у 1865 році. В основному це були болгари, албанці, серби, боснійці.

У Радянській Росії ця історія починається з 1921 року. У другій половині 20-х років у Москві навчалися представники негритянського населення із Африки і США, араби, індуси, монголи, турки, перси, китайці, японці, малайці. З 1926 року монголи здобували освіту в навчальних закладах м. Іркутська. У 1921 році були підготовлені перші спеціалісти для Афганістану в Ташкенті.

Нами виявлено, що після завершення другої світової війни настав новий етап в історії міжнародного обміну студентами. Потенціал радянської вищої, середньої спеціальної і професійно-технічної освіти був поставлений на служіння активному сприянню у більшій мірі країнам народної демократії в формуванні їх нової національної інтелігенції. У той час Україна надавала допомогу в підготовці кадрів визволеним від колоніального режиму країнам Азії, Африки і Латинської Америки.

За часи існування Радянського Союзу його навчальними закладами було підготовлено понад 700 тисяч спеціалістів, із них майже 400 тисяч були підготовлені безпосередньо за кордоном.

Ми констатували, що взагалі в повоєнні роки міжнародний обмін студентами набрав великих масштабів. Іноземні студенти поступово перетворилися в важливий економічний, політичний і культурний фактор того часу, з яким неможливо було не рахуватися в однаковій мірі як країнам-замовникам, так і країнам, які виконували це замовлення.

Узагальнення результатів теоретичного аналізу засвідчило, що у повоєнний період (1946-1990) міжнародний обмін студентами був перетворений у засіб гострого змагання, глобальної боротьби між соціалізмом і капіталізмом.

Наступний висновок про те, що на початку 90-х років у світі вже сформувалася система міжконтинентального, внутрішньоконтинентального і внутрішньорегіонального обміну студентами.

У другому підрозділі описані основні етапи навчання іноземних громадян у навчальних закладах України досліджуваного періоду.

В історії навчання іноземних студентів в Україні як складовій частині Радянського Союзу особливе місце займають 1946, 1956, 1964, 1968, 1974, 1978, 1984 роки. Вказані роки відзначені подіями і фактами, які за своїм значенням стали вирішальними.

Після закінчення другої світової війни українські навчальні заклади широко відкрили свої двері для молоді із-за кордону. Так, у вищих, середніх спеціальних та професійно-технічних навчальних закладах нашої країни одержали дипломи понад 100 тисяч іноземних громадян із 130 країн світу.

У 1946 році в Україні почали навчатися студенти із Угорщини, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Югославії, Румунії, Китаю, НДР, В’єтнаму.

У 1956 році Україна почала приймати на навчання студентів із країн, що розвиваються. Серед перших були студенти із Алжіру, Єгипту, Судану, Афганістану, Бірми, Індонезії, Ірану, Іраку, Кіпру, Лівану.

У 1964 році в Україні була створена певна система управління роботою з іноземними студентами.

У 1968 році обов’язковим стало вивчення іноземними студентами суспільних наук в повному обсязі.

1974 рік став переломним у вирішенні питання про якість професійної і політичної підготовки іноземних студентів.

У 1978 році державою були прийняті заходи щодо подальшого удосконалення діяльності Української республіканської Ради у справах іноземних студентів.

Починаючи з 1984 року, новий етап підготовки іноземних студентів характеризувався переходом від її екстенсивного до інтенсивного розвитку.

Важливим матеріалом для розв’язання завдань цього етапу дослідження були результати проведеного нами в 1989 році анкетування серед іноземних студентів навчальних закладів Донецької області з питань їх професійної підготовки та виховання. У ході дослідження було опитано 1,2 тисячі іноземних і 600 українських студентів. Одночасно з метою збирання первинної інформації були опитані 47 українських і 84 зарубіжних експерти. Вихідним завданням автора була порівняльна оцінка ступеня задоволеності або незадоволеності студентами такими позиціями, як рівень професійної підготовки, якість навчального процесу, участь студентів у науково-дослідній роботі та технічній творчості, можливість використання знань із суспільно-політичних предметів в майбутньому, характер стосунків із викладачами.

Нами виявлені: порівняльна оцінка українськими експертами якості знань та активності українських і іноземних учнів, стосунків українських і іноземних студентів з адміністрацією навчальних закладів, ставлення керівництва навчального закладу до українських і іноземних студентів, житлово-побутові умови, регулярність проведення заходів національного та інтернаціонального характеру, а також джерела інформації та ступінь довіри іноземних студентів до них, самооцінка іноземними учнями ступеня інформованості про Україну. Визначилися уявлення іноземних студентів про можливість використання набутих знань із суспільних наук в залежності від профілю навчання та регіональної приналежності.

Висновки дослідження були використані для розробки заходів щодо удосконалення навчально-виховної й інтернаціональної роботи з іноземними студентами в навчальних закладах Донецької області.

Нами були визначені результати адаптаційного процесу іноземних студентів на початковому етапі навчання в Україні, а також за підсумками проведеного спеціального дослідження описані характерні риси психології іноземних студентів і розроблені рекомендації щодо встановлення психолого-педагогічних контактів з ними, проаналізована діяльність і форми роботи з земляцтвами й організаціями іноземних студентів.

У підрозділі зроблений акцент на тому, що в той час в Україні вирішувалися такі завдання підготовки іноземних студентів, як розширення кола країн, які направляли своїх громадян на навчання, збільшення кількості навчальних і науково-дослідних закладів, які займалися фаховою підготовкою іноземних громадян; розширення переліку спеціальностей і спеціалізацій, за якими проводилося навчання; підвищення ефективності системи управління підготовкою іноземних студентів; формування професорсько-викладацького і адміністративного активу, головною діяльністю якого була робота з іноземними студентами тощо. Працівники навчальних закладів намагалися вирішувати завдання поліпшення якості навчально-виховного процесу. До цих завдань належать: наближення змісту навчання іноземних громадян до реальних умов їх професійної і суспільно-політичної діяльності на батьківщині; використання нових досягнень психологічної і педагогічної науки в процесі навчання, пошук оптимальних методів і форм навчальної роботи.

Спрямованість на зростання лише кількості іноземних студентів із соціалістичних країн, що розвиваються, і країн соціалістичної орієнтації, на проведення різних цілеспрямованих політичних заходів негативно відбивалася на професійному становленню майбутніх фахівців. Викладачі навчальних закладів України були вимушені навчати іноземних студентів не українській, а російській мові, у великій мірі враховувати ідеологічні і політичні настанови керівних органів і погляди студентів, приймати ту методику навчання, яка не суперечила існуючій ідеологічній доктрині. Вони виконували офіційні постанови щодо диференціації методики ідеологічної, масово-політичної роботи з урахуванням особливостей конкретних соціально-політичних груп іноземних студентів, їх партійної приналежності, соціального походження.

Всебічний аналіз показав, що це був фактор, який сприяв зниженню якості навчання студентів.

Нами зафіксовано, що окремі напрями роботи з іноземними студентами у той період не втратили свого значення і сьогодні. Насамперед йдеться про створення нового покоління навчально-методичної документації на підґрунті наукової організації праці, інтенсифікацію навчально-виховної роботи з іноземцями, забезпечення різних форм підвищення кваліфікації випускників навчальних закладів тощо. На нашу думку, сьогодні заслуговує на увагу і практика організації роботи з земляцтвами і осередками іноземних студентів.

У цілому, в цьому підрозділі ми дійшли висновку, що першочерговим завданням системи фахової освіти іноземних громадян було всебічне удосконалення і активізація їх політичного виховання, при цьому не враховувалися національні особливості культури України. Визначені в той час найважливіші напрямки підвищення якості професійної підготовки студентів-іноземців повністю не відповідали потребам їх професійного становлення і особистого розвитку.

У третьому підрозділі охарактеризовано діяльність розвинутих країн світу в навчанні молоді зарубіжних країн у сучасних умовах.

У сучасному світі коло країн, які посилають своїх громадян на навчання за кордон або приймають іноземних студентів, значно розширюється; про це свідчать такі цифри: у 1950 році в міжнародному обміні студентами брало участь 114 країн, у 1975 році – 167, у 1995 – 190.

У підрозділі досліджена динаміка чисельності іноземних студентів у світі та динаміка чисельності іноземних студентів, зареєстрованих на континентах у основних регіонах та групах країн з 1950 по 1980 роки; визначена орієнтована оцінка чисельності іноземних студентів у США, Англії, Канаді, Франції, ФРГ і СРСР у 80-х роках; дана статистика обміну студентами між Африкою, Азією, Північною Америкою та Океанією, а також внутрішньоконтинентального обміну студентами у порівнянні 1962 року з 1973 роком; охарактеризована і показана на діаграмі чисельність іноземних студентів, які навчалися на стаціонарі у Великій Британії з 1981/82 по 1996/97 навчальні роки, де підкреслена питома вага чисельності іноземних студентів, які не належать до країн Європейського співтовариства; визначена кількість іноземних студентів у світі наприкінці 80-х років.

За даними ЮНЕСКО і ряду інших джерел, підраховано, що за повоєнні роки в зарубіжних країнах одержали вищу освіту або підвищили кваліфікацію 6 мільйонів студентів і спеціалістів.

У цьому зв’язку іноземні студенти стали об’єктом досліджень з боку представників багатьох наук – від педагогіки до математичної статистики. Ці дослідження набули широкого характеру і ведуться, як окремими науковцями, так і державними, а також приватними організаціями. Одним із важливих джерел інформації про іноземних студентів є щорічні і разові видання ЮНЕСКО.

У підрозділі відзначено, що існуючий систематичний статистичний облік іноземних студентів ведеться ЮНЕСКО з 1950 року, а щодо окремих країн, крім США, - лише з 60-х років. Крім того, велику плутанину в статистичні дані вносить різний підхід до визначення того, кого вважати за “справжнього” іноземного студента. За визначенням ЮНЕСКО, іноземним студентом вважається “особа, що зареєструвалася у навчальному закладі, розташованому в країні або на території, що не є місцем її постійного проживання”. Проте деякі країни беруть за критерій приналежності до іноземних студентів формальну вказівку на “громадянство” або “національність”.

Іноземні студенти – специфічна соціальна група в суспільстві країни, де вони навчаються. Їх відрізняє від оточення цієї країни ряд таких “бар’єрів”, як мовний, психологічний, релігійний, етнічний і т. ін., тобто об’єктивні і суб’єктивні відмінності в способі життя тих країн, які направляють і приймають громадян на навчання. Досить суттєвим “бар’єром” для іноземних студентів є розходження в системах освіти країни навчання і їх батьківщини. Для певних груп іноземних студентів у конкретних країнах цей академічний “бар’єр” означає необхідність майже повного переучування.

Нами визначена невідповідність якості освіти, яку одержує іноземний студент, реальним потребам його країни. Причина цього полягає в тому, що жодна із приймаючих країн не має спеціально створеної для іноземних студентів підсистеми в своїй національній системі освіти і включає їх безпосередньо в існуючу систему. В свою чергу, системи вищої освіти промислово розвинених країн зорієнтовані на власні вимоги до спеціалістів, які далеко не завжди співпадають навіть приблизно з вимогами до кадрів спеціалістів менш розвинених або слабко розвинених країн.

Міжнародний обмін студентами носить достатньо стійкий характер, який у цілому не порушується переорієнтацією окремих країн у політиці направлення своїх студентів на навчання за кордон. Зокрема, це знаходить своє відбиття у становищі держав у системі світового господарства. З цією об’єктивною обставиною тісно пов’язані традиційні форми організації національних систем освіти. Їх перебудова характеризується малою інерцією, незважаючи на інколи корінні соціально-економічні і політичні перетворення в цих країнах.

Другий розділ “Сучасний стан й основні напрямки реформування системи підготовки іноземних спеціалістів для зарубіжних країн в навчальних закладах України” складається з двох підрозділів.

У розділі виявляється сутність і протиріччя сучасного стану підготовки спеціалістів для зарубіжних країн в Україні, обумовлюється необхідність кардинальних змін у цій справі як нагальної потреби для нашої країни.

Діяльність України з розвитку міжнародного співробітництва в галузі освіти і підготовки національних кадрів для зарубіжних країн має певну історію.

На сучасному етапі значення цієї діяльності зростає, вона сприяє не лише поглибленню взаємного порозуміння і довіри між країнами і народами, інтенсивному обміну інтелектуальними цінностями, духовному збагаченню людей, але й активному входженню України в освітній простір світового співтовариства та придбанню нею міжнародного авторитету.

В 1999-2000 навчальному році в Україні навчалося понад 15,5 тисячі іноземних студентів, в основному з країн Азії, Ближнього Сходу та Африки.

Процеси перетворень у навчанні і вихованні іноземних студентів в Україні протікають усе ще повільно і у значній мірі суперечливо.

Разом з тим спроби змінити становище, що склалося в системі підготовки кадрів для зарубіжних країн, шляхом усунення виявлених недоліків, удосконалювання окремих її ланок, пошуку нових форм організації навчально-виховної роботи не дають бажаних результатів. І це закономірно, оскільки розв’язання протиріч, що проявилися в нині діючій системі фахової підготовки іноземних студентів, вимагає не корегування окремих її елементів, а пошуку принципово нового підrрунтя підстави її побудови. Сьогодні постає завдання не тільки щодо виявлення дефектів функціонування системи, але насамперед комплексного аналізу причин їх виникнення.

Аналіз основних факторів, що формують попит на імпорт освітянських послуг у сучасному світі, дав можливість визначити специфіку задоволення цього попиту вищою школою України. Всебічна оцінка результатів навчання іноземних студентів у вузах України, стану навчально-виховної роботи з ними, оптимальності управління є підrрунтям для реформування цієї ланки освіти на основі накреслення його завдань.

Нами виділено внутрішні і зовнішні фактори, які впливають на розвиток системи підготовки іноземних студентів, а також визначено характер їхньої взаємодії. У зв'язку із специфічністю вищої школи як соціального інституту, поглиблення міжнародних зв’язків України як незалежної держави роль зовнішніх факторів значно вища, ніж внутрішніх. Тому основне протиріччя цієї системи можна сформулювати як протиріччя між системою управління вищою школою й потребою вищої школи в надійних внутрішніх, зокрема, адаптаційних механізмах, які забезпечують її розвиток і дозволяють швидко реагувати на зміни зовнішніх факторів. Сутність цього протиріччя полягає в асинхронності різнопланових процесів, а тому – і в асинхронності змін факторів, що визначають ефективність підготовки і функціонування кадрів.

У розділі дається авторське бачення можливої “траєкторії” якісних змін в особистості студента-іноземця та труднощі, що виникають при визначенні відповідного змісту освітнього процесу на основі цієї траєкторії. Необхідно, по-перше, визначити етапи розвитку цього процесу; по-друге, встановити зворотний зв'язок із випускниками і, по-третє, виявити функції різних органів освіти і суб'єктів, що беруть участь у формуванні інтелектуального потенціалу для зарубіжних країн.

Для успішної організації навчально-виховного процесу є потреба у виявлені критичних “точок”, у яких іноземний студент переживає кризові стани. Вони викликані різкою зміною культурного і соціального середовищ. Таких “точок” можна виділити три: приїзд студента в Україну, перехід із підготовчого факультету на перший курс навчання, реадаптація при поверненні на батьківщину після одержання освіти. Траєкторія руху іноземного громадянина вимагає спеціального дослідження, особливо в період його перебування в “критичних точках”, тому що саме в ці періоди відбувається щось подібне до амплітудного коливання у перетворенні особистості іноземного студента, має місце загострене сприйняття ним навколишнього середовища, формування стереотипів, навичок навчання тощо. З метою пом'якшення процесу переживання кожним іноземним громадянином кризових станів мають бути вироблені відповідні рекомендації. У цьому зв'язку необхідно організувати процес вивчення іноземних громадян на науковій особистісно-зорієнтованій основі.

У досліджені відзначені недоліки, які характерні для сучасної системи підготовки іноземних студентів у навчальних закладах України. Це:

- відсутність державної програми розвитку співробітництва з зарубіжними

країнами в галузі освіти і підготовки спеціалістів, в якій максимально були б враховані інтереси усіх сторін з урахуванням пропозицій і рекомендацій випускників-іноземців українських вузів;

- зволікання з підписанням документів з іноземними державами щодо визнанням еквівалентності дипломів та свідоцтв про освіту, отриману в Україні;

- відставання розвитку теорії навчання і виховання іноземних студентів від

потреб практики (у більшій мірі робота з іноземними студентами базується на нестабільній емпіричній основі, науковцями не приділяється необхідна увага проблемам педагогічної роботи з іноземцями);

- відсутність достатнього програмно-методичного забезпечення підготовки

спеціалістів для зарубіжних країн;

- розмитість, заформалізованість вимог до спеціаліста - іноземного випускника

українського вузу, що є гальмом у діяльності професорсько-викладацького складу вузів, для прояву ініціативи й індивідуальності;

- відсутність постійного обміну інформацією з країнами-партнерами про якість

підготовлених спеціалістів, що не дозволяє вчасно вносити корективи в навчально-виховний процес, враховувати специфіку майбутньої трудової діяльності випускників на батьківщині;

- ігнорування значення освоєння й використання зарубіжного освітянського досвіду в справі підготовки іноземних студентів.

Різноманіття описаних вище процесів та визначених недоліків в організації освіти призводить до загострення внутрішніх і зовнішніх протиріч у системі підготовки фахівців для різних країн. Це і викликає необхідність вироблення нових принципів реорганізації цієї системи:

- формування єдиної державної політики і стратегії дій в галузі підготовки фахівців для іноземних країн у навчальних закладах України, спрямованої на пріоритет національних інтересів, системний і взаємовигідний характер співпраці;

- диференційованого підходу до застосування попереднього українського та іноземного позитивного досвіду у справі підготовки фахівців для зарубіжних країн, інтеграції при розробці нового змісту освіти для іноземців;

- оптимізації форм і методів просування послуг вузів України у світовий освітній і науковий простір в інтересах вирішення пріоритетних державних завдань;

- цілісного підходу до розробки нормативно-правових актів в галузі підготовки фахівців для іноземних країн із залученням міністерств і відомств та представників провідних українських вузів, що входять до складу Міжвідомчої комісії з питань навчання в Україні іноземців та осіб без громадянства;

- орієнтації іноземних студентів на вивчення української мови як цінності, значущої для професійного становлення і пізнання культури та історії України;

- організації навчання і виховання іноземних студентів у вузах на основі всебічного аналізу особливостей їхнього контингенту в психологічному, фізіологічному, етнічному, етичному та інших аспектах;

- пред'явлення іноземному студенту чітких вимог як до суб'єкта й об'єкта навчання і виховання в українському вузі, в основі яких знаходиться положення, що іноземець як особистість формувався в іншому культурному й освітньому середовищі;

- побудови динамічних, економічно ефективних форм взаємодії з країнами світу в галузі підготовки фахівців для них;

- гнучкості при створенні концептуальних підходів до сфери оновлення системи формування інтелектуального потенціалу для іноземних країн у вищих навчальних закладах України;

- створення необхідних і достатніх умов для становлення розвитку регіональних центрів міжнародного співробітництва, що представляють фактичні інтереси вузів регіону в галузі інтеграції у світовий освітній і науковий простори;

- систематичного обміну інформацією з країнами-партнерами про якість підготовки фахівців в українських навчальних закладах, створення надійного зворотнього зв'язку з іноземцями - випускниками вузів і їхніми асоціаціями (це дозволяє всебічно аналізувати педагогічну діяльність, вчасно вносити корективи в навчально-виховний процес, вивчати специфіку майбутньої професії тощо);

- інтеграції навчальних закладів України на ринок світових освітніх послуг і поглиблення міжнародної співпраці.

Опора на ці визначені принципи сприяє удосконалюванню системи підготовки кадрів для зарубіжних країн, якщо вести її з урахуванням нових економічних відносин і відповідних механізмів управління.

Нові підходи до реформування цієї ланки освіти в Україні не повинні спричинити автоматичну відмову від старих, визнаних ефективними методів і форм діяльності. Разом з тим, потрібен всебічний аналіз із погляду ефективності

і доцільності їх використання у нових політичних, економічних і соціальних умовах.

Підготовка іноземних громадян у навчальних закладах здійснюється у випадку збігу інтересів і можливостей навчального закладу та іноземного кандидата на навчання в конкретній країні. Ці підходи будуються з урахуванням як державних інтересів країн, що направляють студентів, так і країни, у якій він навчається, а також основних тенденцій розвитку світового цивілізованого процесу.

Важливою особливістю ефективного функціонування системи підготовки іноземних студентів у вузах України є те, що він повинен діагностуватися і прогнозуватися.

У розділі наголошується, що при розробці нових концептуальних підходів варто докладніше зупинитися на характері державних пріоритетних цілей і інтересів України щодо підготовки кадрів для іноземних країн.

Це питання варто розглядати в трьох вимірах: політичному, економічному і гуманітарному.

Політичний аспект. Зміцнення позицій України на міжнародній арені багато в чому залежить від характеру її зв'язків із різними групами країн. Це положення повною мірою стосується різнобічних відносин України з зарубіжними країнами. Підготовка в нашій країні іноземних спеціалістів є однією з ефективних форм співробітництва, сприяє зростанню і зміцненню міжнародного престижу України за кордоном, правильному розумінню і підтримці політичного курсу і мирних ініціатив України, створенню атмосфери довіри і взаємопорозуміння у відносинах українського народу з народами світу. Вона сприяє підвищенню міжнародного впливу України на світові політичні процеси.

Економічний аспект. Вирішення завдань економічної реформи в значній мірі залежить від характеру зв'язків із зарубіжними країнами. Захоплення ідеєю співробітництва лише з індустріально розвиненими державами, як відзначають багато вчених, позбавлена розсудливого економічного розрахунку, не враховує можливості конкурентоздатності продуктів українського промислового виробництва в країни “третього світу”. У цих умовах значно підвищується роль випускників українських вузів, у першу чергу тих, хто працює в сфері бізнесу і може просувати українські товари і послуги на ринки своїх країн, хто може брати участь у реалізації спільних проектів як в Україні, так і на батьківщині. Установлення більш тісних зв'язків і контактів з державними, політичними і економічними діячами різних країн з числа випускників українських вузів є одним із імпульсів розвитку взаємовигідних відносин України з зарубіжними державами, оскільки саме ця категорія завжди лояльно ставиться до країни навчання і зацікавлена в розвитку цих відносин. Формування сприятливого ґрунту для вирішення економічних питань спирається на схильність цих випускників до розв’язання завдань щодо використання техніки, товарів із країни навчання. Підготовка іноземних спеціалістів сприяє кадровому забезпеченню спільних економічних проектів України з зарубіжними країнами.

Надаючи освітянські послуги іноземним громадянам на компенсаційній основі, різні навчальні заклади підвищують рівень своїх позабюджетних прибутків і забезпечують додаткові робочі місця для викладачів.

Гуманітарний аспект. У рамках розумного і можливого, як і усе світове

співтовариство, Україна зобов'язана брати участь у подоланні недостатньо високого рівня розвиненості країн, які досягли незалежності, у тому числі і надання їм допомоги в галузі освіти та формуванні кадрового потенціалу.

Взаємозабезпечення передовим досвідом в галузі науки і освіти через випускників і шляхом міжвузівського обміну студентами і викладачами, залучення до навчання талановитої молоді з інших країн, розширення студентського “генофонду” в Україні, підвищення міжнародного впливу України засобами поширення національної культури – саме цьому сприяє навчання іноземних громадян в українських навчальних закладах.

Проведене дослідження дає підстави для таких висновків і узагальнень:

1. Підготовка іноземних фахівців для зарубіжних країн в Україні, крім

педагогічних, має політичний, економічний і гуманітарний аспекти, розкриття