ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

СТАРІКОВА ГАЛИНА ГЕНЬЇВНА

УДК 165.17

ПРИРОДА ТА ГНОСЕОЛОГИЧНІ ФУНКЦІЇ ОСОБИСТІСНОГО НЕЯВНОГО ЗНАННЯ

Спеціальність 09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія

Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті радіоелектроніки, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник доктор філософських наук, професор

Штанько Валентина Ігорівна, Харківський національний університет радіоелектроніки,

завідувачка кафедрою філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Будко Володимир Васильович,

Українська інженерно-едагогічна

академія, завідувач кафедрою філософії

кандидат філософських наук, професор

Рибалко Веніамін Кузьмич,

Харківський державний педагогічний

університет ім.. Г.С. Сковороди,

професор кафедри філософії

Провідна установа Інститут філософії НАН України ім. Г.С.Сковороди, відділ логіки та методології науки, м. Київ

Захист відбудеться “14” __11_ 2001 р. о _15__ годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 64.051.06 при Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 4-65.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці ХНУ за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4.

Автореферат розісланий __10.10.01____

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кислюк К.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема природи знання, його змісту, структури, генезису та функціонування є однією з основних в історії розвитку філософської думки. Сучасна філософія пізнання прагне осмислити антропологічний зміст пізнання, що передбачає не тільки виявлення його соціокультурної обумовленості, але також вивчення ряду суб'єктивно-особистісних складових, пов'язаних з процесом пізнання. Це привело сучасну гносеологію до розуміння важливої ролі “передзнання", допонятійних, дораціональних форм споглядання буття, до пошуку понятійно-логічних засобів для вираження подібних уявлень в теорії пізнання. Природним в рамках такого підходу є підвищений інтерес до імпліцитних передумов пізнавальної діяльності, латентного знання та інших специфічно-особистісних компонентів пізнавального процесу, що не усвідомлюються.

Комп'ютерний етап науково-технічної революції стимулював дослідження знання як відносно самостійного об'єкта у всій його складності і повноті. Адекватне представлення особистісного знання в уніфікованій комп'ютерній формі склало особливу проблему, яка пов'язана з унікальним, неповторно-індивідуальним характером будь-якого людського знання, а також з наявністю компонентів професійного особистісного знання, що не артикулюються та не рефлектуються. Розв'язання даної проблеми має важливе значення для розвитку комп'ютерних технологій. Рамки дисертаційного дослідження не дозволяють проаналізувати всі можливі випадки участі неявних особистісних знань в життєдіяльності людини, тому ми обмежили область своїх досліджень сферою наукового пізнання.

Ступінь наукової розробки проблеми. Хоча інтерес до імпліцитних компонентів пізнавального процесу здавна присутній в філософії, феномен особистісного знання, що не усвідомлюється, у всьому його різноманітті став об'єктом пильної уваги і глибокого вивчення лише з середини ХХ століття.

Поняття неявного знання уперше було введене в епістемологію М. Полані, який запропонував загальну концепцію неявного знання і здійснив дослідження деяких його специфічних характеристик. Безпосередні послідовники М. Полані сконцентрували свою увагу на соціальній детермінації даного феномена, його соціокультурній та соціопрактичній природі. Це роботи М. Малкея, Дж. Гілберта, Т. Куна, а також вітчизняних дослідників В. Степіна, Б. Маркова і інших. Однобічність і обмеженість подібного підходу поступово долається в трудах В. Лекторського, Л. Мікешиної, В. Швирьова, яким вдається перейти від уявлення про жорстку соціальну детермінацію всіх особистісних феноменів до розуміння суб'єктивних чинників і особливостей функціонування таких явищ, як неявне знання. Зокрема, робота В.О. Лекторського “Суб'єкт, об'єкт, пізнання” вводить в епістемологічне буття поняття “обгрунтувального пласту знань” та “смислових рамок”, які тісно пов'язані з проблематикою імпліцитного знання. Уявлення про “обгрунутвальний пласт знань” збагачується уявленнями про його ціннісно-світоглядні передумови, які досліджувалися в роботах Л. Мікешиної, О. Мамчур, Н. Мотрошилової. Логічним висновком з цього стає формування поняття “передумовного знання” як синтезу соціокультурных детермінант, суб'єктивних смислових рамок, ціннісних орієнтацій та передумовного світоглядного знання особистості.

Найбільш вагомий внесок у вивчення феномена неявного знання за останні роки внесли дослідження соціопрактичного, дійового характеру такого знання, зокрема, роботи, присвячені “комп'ютерним” аспектам теорії пізнання. Це пов'язано із спробами розв'язання однієї з самих актуальних задач когнітології — проблеми репрезентації та трансляції особистісного професійного знання, зокрема в навчальному процесі та при професійній підготовці фахівців. До таких досліджень можна віднести ряд останніх робіт В. Героїменко і Л. Мікешиної, а також розробки К. Пейперта, Н. Абрамової, Бу Геранзона та ін., міжнародний проект “Освіта — Труд — Техніка”, що розробляється в останні роки у Швеції.

Існує цілий ряд досліджень, які безпосередньо не звертаються до феномена неявного знання, однак за своїм змістом тісно переплітаються з цією проблемою. Передусім, це лінгвістичні і психологічні роботи, присвячені вивченню ролі таких компонентів та процесів пізнавальної діяльності, що не усвідомлюються (особистісні смисли, інтуїція, інсайт). Дещо інший підхід базується на дослідженні неявних когнітивних комплексів в межах структурно-когнітивної теорії та концепції фреймів (Л. Мікешина, М. Опєнков, В. Героїменко). В цих випадках аналіз деяких особливостей неявного знання є допоміжним засобом для вивчення інших компонентів пізнавального процесу, або ж використовується як доказ теоретичних положень, не пов'язаних безпосередньо з проблемою неявного знання.

Необхідно підкреслити, що проблема неявного знання практично не розглядається в дослідженнях, присвячених вивченню процесу наукового пізнання. Лише в деяких роботах О. Мамчур, Л. Мікешиной, Н. Мотрошилової, В. Швирьова, М. Голдстейна, А. Пуанкаре, крім логіко-вербальних складових, згадуються також суб'єктивно-особистісні чинники, що впливають на хід і результати пізнавального процесу. В цих роботах імпліцитні складові розглядаються в рамках класичних традицій, як джерела помилок і хибних уявлень, перешкоди, що спотворюють хід раціональної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася в рамках науково-дослідної теми кафедри філософії Харківського державного технічного університету радіоелектроніки “Дослідження парадигми постмодернізму в філософії науки і філософії культури”, яка входить в республіканську програму № 64 “Класика, модерн, постмодерн в філософії, науці і культурі: проблема духовності на рубежі тисячоліть" (державна реєстрація № 0197U012137).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розкриття природи та виявлення особливостей феномена особистісного неявного знання і визначення його ролі в процесі наукового пізнання.

Для досягнення даної мети необхідно вирішити наступні задачі:

·

· провести порівняльний аналіз характеристик неявного знання з особливостями інших, схожих з ним, видів особистісних знань, що не усвідомлюються;

· здійснити уточнення поняття неявного знання з урахуванням сучасних філософсько-методологічних концепцій, визначити основні структурні параметри даного феномена і специфічні особливості його функціонування;

· дослідити своєрідність інтерпретативної схеми як унікальної форми структурно-ієрархічного об'єднання неявних знань у відносно стабільну цілісність;

· встановити можливий зв'язок і взаємодію неявних знань з іншими феноменами особистісного несвідомого;

· спираючись на отримані теоретичні результати, детально проаналізувати участь неявного знання в процесі науково-дослідної діяльності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є неявне знання як феномен неявної суб'єктивності. Предмет дослідження — природа і гносеологічні функції особистісного неявного знання.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційна робота спиралась на методологічні підходи різних теоретичних парадигм. Використовувалися загальнонаукові методи, розроблені в класичному раціоналізмі — дедукція, індукція, аналіз, синтез, класифікація. При аналізі специфіки неявного знання застосовувалися феноменологічний та структурний методи, при вивченні його функціональних особливостей використовувався діалектичний метод. Особливе значення для досягнення поставленої мети мав порівняльний аналіз, що дозволив виділити специфіку неявного знання серед інших феноменів несвідомого. Специфічний і багатоплановий характер теми зумовив використання в дослідженні не тільки досягнень філософської думки, але й результатів конкретно-наукових досліджень проблем неявної суб'єктивності, матеріалів з мемуарної і науково-популярної літератури.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дослідження полягає в розкритті суті феномена неявного знання як складного цілісного феномена особистісної неявної суб'єктивності та його особливих функцій в науковому пізнанні. Ця новизна може бути деталізована в наступних положеннях.

1. Здійснений всебічний аналіз основних тенденцій становлення концепції неявного знання, виявлені недоліки і обмеженість існуючих підходів до розробки даної проблеми.

2. Уточнені та розширені в порівнянні з традиційними змістовні рамки поняття “неявне знання”. Поряд з периферичними, інструментально-допоміжними імпліцитними знаннями, пов'язаними переважно з безпосередньо-практичною діяльністю, до складу неявного знання включені такі складові пізнавальної діяльності, що не усвідомлюються, як а) передумовні знання загальнокультурного, світоглядного та ціннісного характеру, в тому числі соціально зумовлена базова “картина Універсума”, що створює основу будь-якої пізнавальної дії; б) когнітивні структури типу фреймів, що встоялись, та “когнітивні цензори”. До неявних знань потрібно також віднести значний пласт імпліцитних знань, які спочатку мали вербально-понятійну форму і були витіснені в несвідоме з суто особистісних, емоційно-психологічних причин.

3. Встановлено, що специфіка неявного знання пов'язана з його проміжним положенням між свідомістю і несвідомим. Як феномен, що не усвідомлюється, неявне знання повинне повністю належати несвідомому. З іншого боку, значна частина неявного знання або мала спочатку вербальну форму, або має здатність перейти з неусвідомленого в стан, що усвідомлюється. Ця особливість знайшла відображення в характерному для неявного знання поєднанні двох протилежних наборів властивостей: (1) — комплексу якостей, властивих виключно несвідомим феноменам і (2) — характеристик, типових для вербально-понятійних компонентів свідомості.

4. Визначена відмінність неявного знання від інших компонентів неявної суб'єктивності, окреслена його роль і місце в цілісній структурі особистісного несвідомого. Виявлена одна з головних функцій неявного знання — здійснення взаємодії між свідомістю і несвідомим в процесі пізнавальної діяльності. Показані принципові відмінності між неявними знаннями і емоційно-вольовими, мотиваційно-потрібнісними та іншими компонентами несвідомого, а також їх можливі зв'язки і типи взаємодії.

5. Дослідження ролі неявних знань в пізнавальному процесі дозволило виділити два основних типи неявних знань: (1) — “констатуючі”, або “фактологічні” неявні знання, що включають до себе імпліцитні знання про факти, явища, об'єкти і процеси, і (2) — “дійові”, або “функціональні” неявні знання, що включають знання про способи, методи і прийоми дій, в тому числі і пізнавальних.

6. Отримало подальший розвиток розуміння інтерпретативної схеми як специфічного багаторівневого цілісного об'єднання неявних знань. Показано, що інтерпретативна схема впливає на хід абстрактно-логічного пізнання. Вона здійснює відбір “фактологічних" неявних знань, пов'язаних з проблемою, що досліджується, і забезпечує суб'єкта, що пізнає, неусвідомленими навичками та прийомами розумової діяльності.

7. Уперше здійснений докладний аналіз і виявлені механізми участі неявних знань в процесі наукового дослідження, визначена їх унікальна роль в ключових моментах даного процесу: виборі проблеми для дослідження, висуненні гіпотези, інтерпретації отриманих результатів, знаходженні та формулюванні нового знання.

Практичне значення одержаних результатів. Основні висновки та емпіричний матеріал роботи мають істотне прикладне значення, оскільки безпосередньо пов'язані з проблемами моделювання та трансляції людських знань, створення і вдосконалення експертних комп'ютерних систем, розробки штучного інтелекту. Окремі результати дослідження можуть використовуватися при створенні нових, більш сучасних методик навчання і підготовки фахівців-професіоналів в різних областях практичної діяльності з використанням комп'ютерних технологій. Отримані в роботі результати можуть стати основою для подальших філософсько-методологічних досліджень ролі суб'єктивно-не усвідомлених компонентів в пізнавальній діяльності.

Результати дослідження використовувалися автором в навчальному процесі при викладанні проблем філософії науки ХХ ст. Вони можуть також знайти застосування в учбовому процесі при викладанні і розробці учбово-методичних посібників таких спецкурсів для студентів, магістрів, аспірантів по філософії та психології, як “Філософські проблеми пізнання”, “Філософія неявної суб'єктивності”, “Психологія пізнавальної діяльності” і інших.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в доповідях і тезах виступів на наступних регіональних та міжрегіональних конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Теорія, методологія і практика наукової та технічної творчості” (Одеса — 1993), Всеукраїнська міждисциплінарна науково-практична конференція “Гуманiстичне середовище технiчного вищого закладу освiти (проблеми формування)” (Харків — 1999), “Постмодернiзм в фiлософiї, полiтицi i культурi” (Харків — 1999), науково-практична конференція молодих вчених Харкова (Харків — 2000), міська науково-практична конференція “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова” (Харків — 2001).

Публікації. Результати дослідження відображені в 5 статтях, опублікованих у наукових спеціалізованих фахових виданнях, а також в тезах наукових конференцій.

Структура і об'єм роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Основний матеріал викладений на 181 сторінках, список літератури включає в себе 156 найменувань, загальний об'єм роботи 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується вибір і актуальність теми дисертаційної роботи, визначається стан наукової розробки цієї теми, формулюється мета і основні задачі дослідження, розкривається наукова новизна положень, які виносяться на захист, обгрунтовується теоретичне і практичне значення проведеного дослідження.

У першому розділі — “Поняття неявного знання” — аналізуються витоки і суть проблеми неявного знання, його місце в структурі людської суб'єктивності, намічаються шляхи дослідження феномена неявного знання.

Філософськи витоки проблеми неявного знання мають свої корені в античній філософській думці ("парадокс" Сократа, "теорія пригадування" Платона). Однак детальний аналіз цього феномену та формування і змістовне уточнення поняття неявного знання стає предметом філософських роздумів у ХХ ст.

Вперше поняття неявного знання ввів до епістемології М. Полані, який розглядав неявне знання як знання маргінальне, що знаходиться на периферії свідомості, але здатне переміщатися в фокус свідомості. Надалі подібної інтерпретації дотримуються переважно дослідники практично-дійового пласта неявних знань (М. Малкей, Д. Гілберт, Бу Геранзон). На їх думку, формується таке неявне знання шляхом наслідування в ході спільної діяльності, в пізнавальному процесі виконує лише інструментально-допоміжну функцію

В епістемології останніх років відбувається розширення поняття неявного знання за рахунок включення в нього різних, подібних за своїми функціями та характеристиками елементів неявної суб'єктивності (фреймів, когнітивних структур, передумовних знань). Подібне змістовне збагачення поняття спирається на результати сучасних досліджень в області суміжних з гносеологією наук — психології, лінгвістики, культурології, які переконливо довели важливу роль як ціннісно-світоглядних імпліцитних знань, так і базових, початкових передумов пізнавального процесу, що містять: 1) фундаментальні уявлення, що не усвідомлюються; 2) стійкі когнітивні структури, що лежать в основі пізнавальної діяльності. Неявні (імпліцитні) знання подібного типу не завжди мають доступ в свідомість, а їх роль не вичерпується інструментально-допоміжною функцією. Як показують дослідження, вихідні передумови, що не усвідомлюються, багато в чому визначають як зміст, так і весь хід пізнавального процесу. Сучасний рівень і підходи до вивчення проблеми неявного знання відображають тенденції, що існують в дослідженнях взаємозв'язків між раціонально-логічним і несвідомим в людській психіці, закономірностей їх взаємодії в ході пізнавального процесу.

Далі неявні знання розглядаються як складова частина цілісної особистісної суб'єктивності, досліджується їх місце в цій цілісності, а також відмінність від споріднених феноменів. При такому підході неявне знання характеризується як невербалізоване мислення, як “змістовне підгрунтя” відчуттів, сприймань, уявлень, пам'яті. Однією з важливих особливостей неявних знань треба вважати їх передумовний характер. Однак термін “передумовне знання” спочатку розумівся більш широко, ніж неявне знання, оскільки включав в себе значний масив явних, усвідомлених знань, знань, що рефлектуються. Істотними є також функціональні відмінності між неявним та передумовним знанням. Основна функція передумовних знань — служити підгрунтям, передувати “ясному” знанню, забезпечувати суб'єкта засобами та методами здобуття нового знання. На відміну від передумовних, існуючих лише “до” процесу пізнання, неявні знання активно діють і “під час” пізнавального процесу, виконуючи важливі функції на всіх етапах пізнавальної діяльності.

Отже, сучасний стан проблеми неявного знання характеризується двома суттєвими рисами. По-перше, розширенням поняття неявного знання шляхом включення до нього світоглядно-передумовних знань різного типу. По-друге, намаганням більш чітко відокремити неявне знання від споріднених, але не тотожних неусвідомлених феноменів.

У другому розділі — “Особливості феномена неявного знання” — аналізуються змістовні, структурні та функціональні особливості неявного знання, визначається його специфіка в порівнянні з іншими компонентами особистісного несвідомого.

Основні, найбільш характерні особливості феномена неявного знання визначаються специфікою локалізації даного типу знань в людській психіці. З однієї сторони, неявне знання належить до пізнавальної сфери особистості й тому характеризується рисами, що притаманні будь-якій пізнавальній діяльності. Це - зв'язок з об'єктивною дійсністю, можливість передачі знань від одного індивіда до іншого, можливість змін в процесі навчання, здатність до об'єктивації в предметах культури, мові, результатах діяльності, технології, соціальних інститутах. Однак, незважаючи на ці риси та на можливість переходу в фокус свідомості, неявні знання не належать повністю свідомій сфері особистості. Вони не відповідають таким критеріям свідомого, як знаково-символічна представленість, рефлектуємість, логічна визначеність.

Ці особливості дозволяють локалізувати неявне знання на межі свідомості та несвідомого. Таке розташування, в свою чергу, зумовлює поєднання в неявному знанні властивостей як свідомо-рефлекторних, так і несвідомих феноменів, тобто два взаємовиключних комплексу якостей, які проявляють себе в залежності від ролі, яку виконують неявні знання в конкретній ситуації. З цим пов'язан контекстний характер неявного знання.

Належність неявного знання до неусвідомленого з притаманними йому плинністю та структурною невизначеністю зумовлює відсутність в них чіткої структури і жорсткої ієрархії взаємозв'язків. Кожна складова частина неявних знань характеризується пластичністю та динамізмом, що забезпечує рухливість, плинність загальної структури. Ця особливість є не тільки відмінною рисою неявних знань, а й необхідною умовою для їх ефективного функціонування.

У функціональному відношенні невизначеність структури неявного знання тісно пов'язана з багатофункціональністю кожного окремого елемента і всього комплексу неявних знань, що формується для вирішення певної пізнавальної задачі; структура і особливості функціонування кожного елемента багато в чому залежать від контексту проблеми, що стоїть перед суб'єктом. Такий цілісний комплекс формується на базі особистісної “картини Універсуму”, яка, в свою чергу, складається з несвідомо асимільованих передумов пізнання, неявних знань і уявлень. На їх основі виникає певний контекст, що безпосередньо впливає на пізнавальні дії в кожному конкретному випадку. Із зміною контексту відбуваються структурні та функціональні зміни всередині масиву неявних знань. Такий складний цілісний контекст називається інтерпретативною схемою. Структурні особливості та специфіка функціонування інтерпретативної схеми цілком визначаються характером та змістом неявних знань, що входять до неї. Властивий їм структурний динамізм та функціональна багатозначність породжують пластичність та плинність внутрішньої будови інтерпретативної схеми. Багатофункціональність, що притаманна неявним знанням, забезпечує можливість перестановок і взаємозамін складових елементів без порушення або істотної зміни функцій, що виконуються інтерпретативною схемою. Ця ж пластичність і неоднозначність структури робить неможливим чіткий структурний аналіз, виділення та дослідження окремих елементів інтерпретативної схеми у відриві від її цілісності.

Різноманіття та багатофункціональність неявних знань дозволяє висунути різні основи для їх класифікації. Найбільш перспективною ми вважаємо класифікацію неявних знань по функціональній ознаці. Передусім можна виділити “фактологічний”, або “констатуючий” тип неявних знань, функція яких полягає в наданні початкової інформації для подальшого творчого пошуку. До них відносяться світоглядні, передумовні, професійні неявні знання. Існує також інший блок неявних особистісних знань, що включає до себе прийоми, методи науково-дослідницької діяльності, як загальноприйняті і загальновідомі, так і розроблені самою особистістю внаслідок власного пізнавального досвіду. Сюди ж можна віднести "інструментальні" знання про засоби, що використовуються в пізнавальному процесі, "розумові" навички, уміння і т.п. Даний тип особистісних неявних знань можна назвати “дійовим”, або “процесуальним”.

Дуже важливою й до цього часу не дослідженою залишається проблема переходу неявних знань в явну, усвідомлену форму. Одним з пояснювальних принципів при вивченні даного процесу, на нашу думку, може служити концепція фільтрів, запропонована В. Налімовим. З позицій цього підходу неявні знання можна розглядати як базові структурні одиниці фільтрів, розташовані як “всередині” передмислення (несвідомого, неявної суб'єктивності), так і між передмисленням та власне мисленням. Неявні знання, що входять до складу фільтрів, забезпечують перехід невербалізованого, багатозначного уявлення в дискретно-понятійну форму.

Деякі специфічні особливості неявного знання були виявлені шляхом порівняльного аналізу характеристик неявного знання і деяких інших елементів людської суб'єктивності, як усвідомлених, так і несвідомих. Оскільки неявне знання є особистісним феноменом, воно функціонує як невід'ємна складова частина цілісної особистості. Цим багато в чому пояснюється значна схожість характеристик неявних знань та інших особистісних феноменів. Так, простежується безперечний зв'язок неявних знань з особистісними смислами, хоч вони належать принципово різним сферам цілісної особистості — пізнавальній та потрібностно-мотиваційній. Сучасні дослідники представляють особистісний смисл як єдність аксіологічного (особистісна значущість) та когнітивного (особистісне розуміння) аспектів. Існує змістовна схожість між смисловим полем і “суб'єктивною концептуальною картиною світу” (“картиною Універсуму”). Зокрема, їм властиві такі спільні риси, як не усвідомлення, арефлексивність та неартикульованість, з одного боку, і можливість хоча б часткової вербализації та переходу в фокус свідомості, з іншого.

Важливу роль в пізнавальному процесі грає особливий пласт неявних знань, пов'язаних з умінням користуватися мовою, її знаками, символами та значеннями. Існує “область невимовного”, яка в змістовному і функціональному відношенні забезпечує існування вербалізованого інтелекту. Використовувати будь-які символи — це значить діяти на основі розуміння предметної області, що лежить за цими символами. Розуміння ж, особливо розуміння цілісної картини — переважно неявний акт. З іншого боку, в ході не усвідомленої роботи по перекладу контексту у вербальну форму неявні знання, поряд з особистісними смислами, виконують роль критеріїв адекватності при виборі способів вираження значення (слів, знаків, символів). Ця робота, що не усвідомлюється, цілком грунтується на правилах, які входять до складу допоміжних неявних знань.

В рамках неявних знань, в нерозчленованому і невідрефлектованому вигляді у кожного людського індивідуума існує засвоєна з мови загальна світоглядна концепція, що лежить в основі як буденних, практичних, так і пізнавальних, суто наукових дій. Ця концепція пристосовується, асимілюється і використовується суб'єктом відповідно до його особистого неповторного досвіду, характерологічних та інших особливостей, і стає основою для формування численних інтерпретативних схем..

Третій розділ — “Гносеологічні функції неявного знання” — присвячений аналізу ролі неявного знання в науково-дослідному процесі.

Спочатку надається стисла характеристика основних етапів наукового дослідження. До них відносяться вибір і формулювання проблеми, висунення гіпотези, отримання емпіричних даних, інтерпретація одержаних результатів і формулювання нового знання.

Неявні знання приймають участь в пізнавальному процесі вже на етапі вибору проблеми для дослідження. Важливу роль в цьому виборі грають особистісні якості та пристрасті вченого, активність ряду несвідомих елементів, в тому числі й неявних знань. Показано, що глибинні передумови теоретичного вибору базуються на особистісній “картині Універсума”, не усвідомлені компоненти якої впливають значним чином на вибір проблемної області для дослідження та початкової теоретичної бази вже на стадії орієнтації в загальному проблемному полі науки. Якщо первинне знайомство з проблемною ситуацією здійснюється на основі інтерпретативної схеми, що вже склалася в минулому досвіді, то в ході подальшого вибору конкретної проблеми та її чіткого формулювання відбувається формування нової інтерпретативної схеми, відповідної новій пізнавальній ситуації.

Неявні знання також приймають участь в процесі отримання емпіричних даних. Поряд з іншими особистісними феноменами вони входять до складу базових передумов, впливаючи тим самим на процес сприйняття. Залежність сприйняття від впливу інтерпретативної схеми позначається на тому, що саме, в якій послідовності, співвідношенні і взаємному розташуванні помічає дослідник. Однак цей вплив може мати і негативні наслідки, оскільки він “відсікає” ті властивості й особливості досліджуваного об'єкта, які не вписуються в існуючу інтерпретативну схему.

При проведенні експерименту неявні знання впливають на вироблення стратегії, вибір методів і прийомів здійснення експерименту. На цьому етапі особливу роль відіграють інструментальні, практично-дійові, допоміжні неявні знання, що без участі свідомості регулюють порядок і способи дії. Їх функціонування безпосередньо пов'язане з навичками та автоматизмами, в тому числі й інтелектуальними. Крім того, сучасний етап наукового пізнання немислимий без експериментального моделювання, а створення і розробка моделей багато в чому є творчим процесом. Тому тут в повній мірі задіяні всі пласти інтерпретативної схеми.

Більш значущу роль неявні знання відіграють в процесі інтерпретації емпіричних даних. Інтерпретація в сучасній методології науки розуміється як надання значення тому, що без цієї процедури значення не має, і це складає суть процесу розуміння. У процес інтерпретації включені, передусім, “фактологічні” пласти неявних знань. Вони служать неявними критеріями, на основі яких відбувається первинний відбір фактів, що не суперечать інтерпретативній схемі, для подальшого розуміння, причому відбір здійснюється за принципом фільтра. Установка на пошук фактів, що підтверджують висунені раніше гіпотези, істотно звужує пропускну спроможність такого фільтру. За допомогою інтерпретативної схеми здійснюється оцінка і первинна класифікація отриманої емпіричним шляхом інформації. При цьому аналізується не тільки вербальний компонент, але і невербальний контекст, ситуативні підтексти, що виникають при суб'єкт-суб'єктній взаємодії.

Але найбільш активну участь неявні знання приймають в евристичному процесі. У контексті даного дослідження в центрі нашої уваги знаходилися переважно друга і третя фази творчого процесу, пов'язані з несвідомою роботою і моментом інсайту, проблемою переходу рішення, що знайдено підсвідомо, у вербально-логічну, свідому форму. Принципово нове рішення отримується найчастіше завдяки зміні базових передумов, що лежать в основі всього дослідження. Необхідним для такої зміни є вихід за межі старої концептуальної схеми, подолання “рамки смислових зв'язків”, що забезпечувала всі попередні пізнавальні дії. Інтуїція, що розуміється як “стрибок безперервності”, можлива тільки на основі трансформації цілісності, яка існувала раніше, принципових змін в структурі інтерпретативної схеми, що здійснюються завдяки пластичності її структури. У ході творчого пошуку особливо яскраво виявляється взаємозв'язок неявного знання і емоційно-мотиваційних чинників (установки та особистісних смислів). Їх взаємовплив виявляється як на стадії інкубації, в ході несвідомого пошуку рішення, так і в момент інсайту, при спробах вербалізації цього рішення.

В процесі пошуку адекватних засобів для вираження змісту знайденого рішення, яке ще не усвідомлюється, на перше місце висувається “фільтруюча” функція неявних знань. Вони здійснюють функцію гармонізації вимог різних пластів несвідомого, узгодження їх з обмеженнями та нормами, заданими в базовій концептуальній схемі. З іншого боку, вони активно впливають на пошуки та вибір вербального формулювання нового рішення. В цій ситуації найбільш яскраво виявляється специфіка функціонування неявних знань на межі свідомого та несвідомого. Треба підкреслити, що сфера неявної суб'єктивності є невичерпним джерелом не тільки для нових рішень, але і для унікального понятійного їх оформлення.

У висновках надається теоретичне узагальнення проблеми неявного особистісного знання. Проведене дисертаційне дослідження дозволило розширити поняття особистісного неявного знання шляхом включення до нього ціннісних та світоглядних передумов і стійких когнітивних структур. Доведено, що специфіка неявного особистісного знання пов'язана з його розташуванням на межі свідомості та несвідомого. Це дозволяє неявному знанню виконувати важливу функцію забезпечення взаємодії свідомих та несвідомих елементів у пізнавальному процесі. Аналіз ролі неявного особистісного знання у науково-дослідному процесі довів, що неявні знання функціонують як єдиний цілісний феномен і беруть участь у всіх без винятку етапах науково-пізнавальної діяльності. Висновки завершуються пропозиціями щодо подальшого дослідження проблеми неявного особистісного знання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Концепция целостности и исследование феномена неявного знания // Современный холизм: Тематический сборник научных трудов. — Харьков: ХТУРЭ. — 1994. — С.82-89.

2. Неявное знание: новый подход к проблеме // Вісник Харківського університету.- 1996. — № 385 — С.69-76.

3. Проблема имплицитного знания. Когнитологический подход // Вісник Харківського університету. — 2000. — № 456 — C.281-284.

4. Неявные знания и их роль в эвристическом процессе // Постмодернізм у філософії, науці та культурі. Вісник Харківського університету. — 2000. — № 464 — С.196-203.

5. Некоторые аспекты проблемы предпосылочного знания // Вісник Харківського університету. — 2001. — № 506 — С.13-15.

6. Роль имплицтного знания в процессе профессиональной подготовки современного специалиста // Матеріали Всеукраїнської міждисциплінарної науково-практичної конференції "Гуманістичне середовище технічного вищого закладу освіти (проблеми формування)". — Харків: Изд-во ХДТАДУ, 1999. — С.27-28.

Старікова Г.Г. Природа та гносеологічні функції неявного особистісного знання. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.01 — Онтологія, гносеологія, феноменологія. — Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2001.

В дисертації досліджується структурні та функціональні особливості феномена неявного особистісного знання, яке розглядається як елемент цілісної неявної суб'єктивності людини. Зіставлення характеристик особистісного неявного знання з особливостями інших компонентів людської суб'єктивності дозволило виявити своєрідність цього феномену. Доведено, що неявне знання знаходиться на межі свідомого та не усвідомленого. Це визначає специфіку його участі в пізнавальній діяльності. В дослідженні обґрунтовано, що однією з головних функцій неявного знання є забезпечення взаємодії між свідомістю та не усвідомленим. Суттєва особливість досліджуваного феномену полягає в тому, що неявне особистісне знання функціонує у вигляді цілісного об'єднання — інтерпретативної схеми, яка формується відповідно до конкретного пізнавального завдання. Саме в такому вигляді неявне знання приймає участь у здійсненні науково-пізнавального процесу.

Дослідження специфіки неявного особистісного знання має важливе значення як для вивчення пізнавального процесу в єдності всіх його компонентів, так і для вирішення суто практичної проблеми трансляції особистісних знань при створенні комп'ютерних баз даних та експертних систем.

Ключові слова: неявне особистісне знання, неявна суб'єктивність, свідоме, не усвідомлене, інтерпретативна схема, пізнавальний процес.

Старикова Г.Г. Природа и гносеологические функции неявного личностного знания. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 — онтология, гносеология, феноменология. — Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2001.

Диссертация посвящена исследованию структурных и функциональных особенностей феномена неявного личностного знания, которое рассматривается как элемент целостной неявной субъективности человека. Сопоставление характеристик неявного личностного знания с особенностями других компонентов человеческой субъективности позволило выделить своеобразие исследуемого феномена. Доказано, что неявное знание занимает промежуточное положение на границе между сознанием и бессознательным. Этим определяется соединение в неявном знании свойств осознанно-рефлективных компонентов и характеристик, присущих бессознательной сфере. Важнейшей особенностью неявного личностного знания является его функционирование в виде целостного объединения — интерпретативной схемы, которая формируется в соответствии с конкретной познавательной задачей.

В диссертации рассмотрена проблема типологии неявных личностных знаний и предложен один из вариантов такой типологии. Особенное значение для последующего исследования имеет вычленение двух ведущих разновидностей неявных знаний: "фактологических", включающих неявные знания о фактах, объектах и явлениях, и "процессуальных", содержащих неявные знания о методах, приемах и способах деятельности, в том числе интеллектуальной.

Подробное исследование роли неявных личностных знаний в познавательном, научно-исследовательском процессе показало, что они участвуют во всех без исключения этапах, от выбора проблемы для исследования до формулировки нового знания в результате инсайта. Особенно важную роль неявные личностные знания играют в процессе интерпретации и понимания полученных результатов, а также в ходе интуитивного поиска нового решения познавательной задачи.

Исследование специфических особенностей личностного неявного знания имеет важное значение как для изучения познавательного процесса в единстве всех его составляющих, так и в решении важной для современных компьютерных технологий проблемы трансляции личностных знаний при создании баз данных и разработке экспертных систем

Ключевые слова: неявное личностное знание, неявная субъективность, сознание, бессознательное, интерпретативная схема, познавательный процесс.

Starikova G.G. Nature and gnoseological functions of unobvious personal knowledge. — Manuscript.

Thesis for candidate's degree in Philosophy, speciality 09.00.01 — Ontology, Gnoseology, Phenomenology. — Karasin's Kharkov national university, Kharkov, 2001.

This thesis is devoted to the problem of unobvious personal knowledge, which is consider as an element of a whole unobvious subjectivity of man. The comparison the characteristics of personal unobvious knowledge and the peculiarities of another components of man's subjectivity made possibility the discovering specific of this phenomenon. It's proved that unobvious knowledge secure the place between the conscious and unconscious. This fact determinate the specific of it's role in the perceiving process. The investigation is demonstrated that one of the most important function of unobvious knowledge is the securing of interaction between the conscious and unconscious. The important specific of the unobvious knowledge also is it's function as a whole union — interpretative scheme, which is formed accordingly to concrete perceiving task. The interpretative scheme take part in all stages of perceiving process.

The investigations of unobvious personal knowledge's specific has a great significance as for learning of the perceiving process in the whole it's elements as for discovering the problem of translation the personal knowledge in creating the expert's systems.

Key words: unobvious personal knowledge, unobvious subjectivity, interpretative scheme, conscious, unconscious, perceiving process.