Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





КИСЛОТНІСТЬ ҐРУНТІВ ЗА СУЧАСНИХ УМОВ ЗЕМЛЕРОБСТВА

КИСЛОТНІСТЬ ҐРУНТІВ ЗА СУЧАСНИХ УМОВ ЗЕМЛЕРОБСТВА

Висвітлено сучасний стан орних ґрунтів за реакцією ґрунтового розчину, а також пов'язана з цим проблематика та шляхи її вирішення на сучасному етапі розвитку сільського господарства.

Present state of acidity arable soil as well as problems and way of decision in phase development modern agricultural are showed.

Вступ. Поряд з такими важливими агрохімічними показниками як вміст гумусу та макроелементів (К, Р, К) не останню роль у формуванні родючості грунту відіграє кислотність. Вона впливає на доступність та засвоєння рослинами поживних речовин, мінералізацію органічних речовин, життєдіяльність мікроорганізмів, коагуляцію і пептизацію колоїдів та інші фізико- хімічні процеси [3].

Більшою мірою, ніж інші показники, кислотність перебуває під дією сільськогосподарського виробництва. Систематичне застосування мінеральних добрив, винос урожаєм та вимивання кальцію в умовах промивного режиму, кислі атмосферні опади спричиняють підкислення ґрунтового розчину [8]. Надмірна кислотність створює несприятливі умови для росту і розвитку рослин, знижує ефективність мінеральних добрив, стримує підвищення родючості ґрунтів [7].

Зважаючи на економічні труднощі в Україні, які склалися починаючи з 1990 року, на сьогодні внесення органічних добрив зведене до мінімуму, серед мінеральних добрив, основним чином, вноситься аміачна селітра, а вапнування майже не проводиться - все це в сукупності спричиняє розвиток деградаційних процесів ґрунтів, зокрема, їх підкислення [2, 4, 9]. Саме тому, одним із пріоритетних завдань нинішнього сільського господарства є розробка та впровадження заходів щодо хімічної меліорації ґрунтів сільськогосподарського призначення з метою відтворення їх родючості.

Об'єкт досліджень. Об'єктом досліджень є землі сільськогосподарського призначення, їх кислотний режим та хімічна меліорація ґрунтів.

Результати досліджень. Більша частина території України вкрита ґрунтами, яким притаманне нейтральне, слабокисле та слаболужне середовище. Але поряд з цим значну частину в ґрунтовому покриві займають ґрунти з кислою реакцією. Орні землі різного ступеня кислотності зустрічаються в 17 областях України.

За результатами УІІ-УПІ турів агрохімічної паспортизації відмічається процес підкислення орних ґрунтів [4]. Зростають площі слабко-, сере- дньо- та сильнокислих ґрунтів, у той час як територія сільськогосподарських угідь з нейтральною реакцією ґрунтового розчину зменшується (див. табл.). Особливо інтенсивно підкислення ґрунтів спостерігається в Поліссі, де підвищена кислотність ґрунтів зумовлена їх генетичною природою. Призупинення меліоративних заходів на таких ґрунтах відразу приводить у дію кислотно-лужну буферність ґрунтів, у результаті якої ґрунт повертається до притаманного для нього значення рН.

Традиційним шляхом покращення агрохімічних, фізико-хімічних та фізичних властивостей ґрунтів є вапнування кислих ґрунтів. Йому належить провідна роль у системі агротехнічних заходів, які забезпечують отримання високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Крім того, в умовах інтенсивного землеробства із значним рівнем застосування фізіологічно-кислих мінеральних добрив підвищується роль вапнування як фактора охорони навколишнього природного середовища, за допомогою якого компенсуються втрати кальцію, магнію, що відчужуються з урожаєм та мігрують з фільтруючими атмосферними опадами [7].

Перехід України на ринкові засади господарювання, а також дефіцит ресурсів меліорації сприяли підвищенню енергоємності заходів по нейтралізації ґрунтів. Однак відмовитись від вапнування означало б стати на шлях поступового підвищення кислотності ґрунтів, а значить погіршення його властивостей, зменшення ефективності добрив і зниження їх родючості.

Одним із пріоритетних напрямків у відновленні робіт з хімічної меліорації є використання місцевих сировинних ресурсів, які нині, поки що, недостатньо розробляються. Наприклад, багатою на сировину для вапняних добрив є Львівщина: крейдові мергелі (60-90 % СаСО3), вапняки (8590 % СаСО3). Крім того працюють підприємства, відходи виробництва яких є цінними вапняними добривами [8]. На Житомирщині зосереджені запаси суглинків (1078 т), мергелів (150 тис. т), туфів (277,5 тис. т) [5]. У Рівненській області нараховується більше 20 родовищ покладів карбонатних порід, в основному крейди та мергелю, загальні запаси яких становлять понад 40 млн т. Прогнозовані запаси цеолітових туфів у області складають 91,5 млн т., що може забезпечити Рівненську і сусідні області цією сировиною.

Використання меліорантів у вигляді суглинку, мергелю, туфу, вапняково-сірчаних відходів сприяє покращенню водного режиму, покращує склад грунту за рахунок зростання вмісту гумусу та поліпшення його якості; покращує водно- фізичні та фізико-хімічні показники, внаслідок підвищення їх вологоємності, зниження кислотності та нагромадження елементів живлення. Крім того, застосування меліорантів знижує надходження цезію-137 до рослинної продукції, що вкрай важливо для зони, забрудненої внаслідок аварії на Чорнобильській АС [6]. Отже, сьогодні, з метою відновлення меліоративних заходів і, відповідно, відтворення родючості ґрунтів, необхідно приділити особливу увагу використанню місцевих меліорантів.

Запорукою ефективності меліоративних робіт є вибір технології вапнування кислих ґрунтів. За традиційною технологією вапняні добрива вносять врозкид по всій поверхні грунту з подальшим заорюванням. Але традиційні нормативи застосування меліорантів є надто ресурсовитратними.

Альтернативою традиційної системи внесення меліорантів може стати локальне їх застосування. Прикладом є технологія локальної агромеліорації і створення "комфортних" для розвитку кореневої системи рослин внутрішньоґрунтових осередків, запропонована ННЦ "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського" [8]. Вона полягає у підборі адаптованих до кислого середовища сільськогосподарських культур, поєднанні внесення меліорантів із органічними та мінеральними добривами (органо-мінеральне добриво-меліорант комплексної дії), що дозволяє зекономити добрива і меліоранти, істотно підвищити ефективність мінеральних добрив, а також місцевих удобрювальних ресурсів і меліорантів. При цьому приріст врожаю на одиницю добрив і меліорантів значно вищий, ніж за умов традиційної системи внесення [9].

Не


Сторінки: 1 2