Схожі процеси відбувалися в другій половині ХХ і на початку ХХІ ст. Унаслідок глобалізації до світового ринкового обігу залучається продукт найкращих земель таких країн, як Австралія, Аргентина, Бразилія, США. На подальший розвиток подібної ситуації може вплинути активне включення в конкуренцію на світовому ринку продукту родючих земель України та півдня Росії, що при відповідному технологічному рівні виробництва могло б призвести, зокрема в Європі, до ситуації, що регулюється законом Шторха. З цього випливає, що умовою того, чи утримається продукт середніх і гірших земель України на ринку, є орієнтація на витрати кращих земель. Саме це буде зумовлювати конкурентоспроможність землеробного продукту України.

Таким чином, відкритість економіки значно змінює поняття гірших (замикаючих) ділянок. В умовах дії тенденції до конвергенції національних і світових цін, регулятором суспільної вартості дедалі більшою мірою стають зовнішні ціни. Цьому сприяють, по-перше, прогрес у техніці зберігання і транспортування продовольчих продуктів, по-друге, ідеологія СОТ, що вимагає зниження бар'єрів на шляху товарів [4, c. 79].

Усе це означає, що державне регулювання аграрних відносин має йти в напрямку, перш за все, підтримки не лише тих господарств, які використовують середні і гірші землі, а в першу чергу на підтримку господарств на кращих землях. Така орієнтація не лише створить умови конкурентоспроможності, але й буде сприяти створенню диференційної ренти на землях середньої і кращої якості, переходу земель від статусу гірших до статусу середніх і навіть кращих, що в цілому забезпечить економічні можливості подальших інновацій і розвитку виробництва в сільському господарстві шляхом зацікавленості виробника в підвищенні економічної родючості ґрунту. Лише така багатопланова підтримка здатна вирішити двоєдине нібито суперечливе завдання: не тільки підтримати вітчизняного виробника, але й домогтися його конкурентоспроможності на світовому ринку, не порушуючи правил і зобов'язань СОТ.

Підсумовуючи розглянутий аспект впливу витрат виробництва на ціну землеробческого продукту, а значить, і їх впливу на ренту, можна зробити декілька висновків. По-перше, якими витратами визначається ринкова вартість землеробської продукції на гірших, середніх чи кращих землях - це не питання пристосування до тієї або іншої точки зору, а питання конкретного аналізу конкретної ситуації, особливо на світовому ринку. По-друге, центральною, з точки зору державного регулювання аграрних відносин, умовою виникнення земельної ренти і реалізації її при продажу продукту на ринку полягає не в тому, якими витратами визначається ринкова вартість у кожному конкретному випадку, а в тому, що існують об'єктивно зумовлені відмінності продуктивності праці на землях різної якості і що відповідно з цим необхідно створити довгострокові передумови реалізації тих переваг, які закладені природою в землях різної якості. По-третє, держава не може залишити поза увагою господарства на гірших землях, оскільки вони створюють необхідний для задоволення ринкових потреб продукт. Держава повинна підтримувати і ті господарства, що ведуть господарство на гірших землях, де створюється, хоча і без земельної ренти, справедливий для підприємця або виробника середній прибуток.

В умовах глобалізації аграрного виробництва і наростання продовольчої кризи нової гостроти набуває питання про те, продуктивність виробництва якої культури буде визначати як можливість розширеного відтворення, так і виникнення ренти. При наявності величезної кількості культур здається, що цю проблему вирішити неможливо. Проблема загострюється ще й тим, що значного розповсюдження з перспективою радикального збільшення в найближчому майбутньому набуває питання виробництва альтернативних джерел енергії (біопалива). На світовому рівні, таким чином, виникає конкуренція між двома можливими кризами: продовольчою та енергетичною. Україна обстоює ту точку зору, що пріоритет вирішення повинен належати продовольчій кризі. Це пояснюється декількома обставинами. Можливості подолання енергетичної кризи мають більшу еластичність, оскільки існує можливість заощадження енергетичних ресурсів, розширення джерел їх поповнення, а також певної переорієнтації існуючих потреб на такі, що пов'язані з меншими потребами енергії. Попри всю її гостроту, енергетична криза не ставить питання безпосередньо про біологічне існування людства. Продовольство, в свою чергу, питання ставить саме так: вже зараз голодом у світі охоплено біля одного млрд чоловік [2, с. 8]. Крім того,