"Самостійною Україною", де він спирався на засади права та історичну традицію. Так, для характеристики становища українських і російських робітників в Україні Міхновський використовує відповідні моделі взаємин німецьких і польських пролетарів у німецькій Познані, чеських і австрійських робітників в австрійській Чехії, ірландських і англійських робітників в британській Ірландії. Він відкидає міф про класову солідарність, як основу взаємин робітників різних національностей в залежних країнах. "Як вам здається, - запитує Міхновський, - чи дуже хочеться робітникам ірландським і англійським єднатися, і що відповіли б ірландці, коли б хто порадив їм єднатися з англічанами? Ірландець ненавидить свого споконвічного ворога пишливого англо-сакса і своїм ідеалом має - одірватися від нього зовсім, вигнати чужинців з рідного краю і, здобувши політичну незалежність, зажити власним життям".
Як не дивно, але в оцінці становища ірландських та англійських робітників в Ірландії Микола Міхновський виявився однодумцем самого Карла Маркса. Так, аналізуючи колоніальну політику Англії в Ірландії, Карл Маркс писав, що звичайний англійський робітник "ненавидить ірландського як конкурента, який знижує його рівень життя. Він має релігійні, соціальні і національні упередження проти ірландського робітника. Ірландець з лихвою виплачує йому тією ж самою монетою. Він вбачає в англійському робітникові одночасно співучасника і сліпе знаряддя панування в Ірландії". Тому, робить висновок К. Маркс, "єдиний спосіб прискорити соціальну революцію в Англії - зробити Ірландію незалежною" [50.-C.527-529].
Подібних тверджень щодо України ("соціальна революція і визволення Росії неможливі без незалежної України"; "російський робітник в Україні - співучасник і сліпе знаряддя російського панування в Україні"; "російський робітник в Україні виступає як конкурент українського робітника, знижуючи його життєвий рівень" і т.д.) ніколи не робив ні Ленін, ні його соратники в Росії і Україні, хоча наведена Марксом модель взаємин між англійськими й ірландськими робітниками цілком справедлива і для України. Відчуваючи непотрібність і зайвість у себе вдома, місцеве робітництво не могло ставитися до прийшлих робітників, які мали в Україні значно вищий життєвий рівень, ніж місцеві робітники, як до своїх братів. Чекати від них цього - значить перебувати за межами здорового глузду.
До речі, В.І. Ленін також вважав цілком коректним порівнювати становище України у складі Російської імперії зі становищем Ірландії у складі Британської імперії. В одному із своїх виступів 1914 р. він говорив: "Вона (Україна. - Ф.Т.) стала для Росії тим, чим була Ірландія для Англії: об'єктом експлуатації, який нічого не одержує натомість" [51.-C.28-29]. Правда, сказавши "а", Ленін не сказав "б" - не провів аналогію між становищем англійських робітників в Ірландії і становищем робітників-росіян в Україні. Але таку аналогію неважко зробити і самостійно, спираючись на його промову. Може саме тому цей виступ Леніна так і не був надрукований у жодному із зібрань його творів. Уперше його обнародував канадський комуніст Петро Кравчук.
У брошурі "Справа української інтелігенції в програмі УНП", опублікованій у 1904 р., йдеться про роль інтелектуальної еліти у визвольному русі, значення національної свідомості для долі українського народу. Міхновський у черговий раз затаврував патологічні відчуття національної неповноцінності, роздвоєність українського освіченого суспільства, що кидає революційну частину своєї молоді в обійми загальноросійських політичних організацій. Він знову попереджує, що перемога російської демократії не вирішить українське питання. "Московські освічені верстви, - зазначає Міхновський, - добре бачать і знають, що в конституційній державі можна заборонити і національну пресу, і національну мову поневоленої нації в школі, суді й адміністрації, і пануватимуть над нею економічно і політично. Російський парламент, в якому москалі завдяки своїй політичній і економічній силі матимуть разючу більшість представників, буде так без контролі і церемоній виробляти і прикладати до України й українців методи визиску і тримання в покорі, як і абсолютне сучасне правительство!" [52].
Слід зазначити, що Міхновський був не одиноким у своєму прогнозі щодо згубного впливу на Україну можливої перемоги російської демократії без вирішення українського питання. У передмові до "Пропащого часу" Михайла Драгоманова, перевиданого 1909 р., М. Павлик писав: ".Що ж то буде при заведенні в Росії конституційного ладу, з центрами: в Петербурзі, Москві (та, мабуть, у Варшаві), коли російській Україні прийдеться мати діло з десятками міліонів, так кажучи, зофіціалізованих, московсько-російських (а почасти й польських) орд, - усіх партій, від чорносотенної аж до соціально-демократичної, - міліонів, зіяючих централізмом та ворожнечею до неофіціальних націй, особливо ж нашої, української! Та вони просто розтопчуть Україну!
Одно спасіння: вирватися з царства нашої пропащості, відділити й відгородити українську землю від Росії - якнайшвидше, за всяку ціну, поки ще час... " [53.-C.261].
Єдиним виходом для України Міхновський знову-таки називає виборення нею незалежності.
У цій брошурі Міхновський посилається на приклад маленької Бельгії, яка була убогою країною під іноземним пануванням, а після досягнення незалежності розбагатіла. І навпаки, народи багатих країн, які попадали під чужий контроль, швидко перетворювалися у нужденні придатки метрополій.
Міхновський прагне виявити ті історичні підойми, які перетворюють залежні країни у самостійні держави. Розглядаючи співвідношення соціального і національного факторів, він прагне довести, що націоналізм - не менш динамічна і життєдайна сила, ніж соціальні рухи. Для підтвердження своєї думки Міхновський знову-таки звертається до європейського досвіду, зокрема, до історії боротьби за своє національне визволення
