Головною причиною нещастя української нації Міхновський вважає брак націоналізму серед широкого її загалу. Наша нація не має національної свідомості серед широкого загалу, зазначає Міхновський, як її має польська, чеська, хорватська та інші нації, "не має самої могутньої зброї для захисту своїх інтересів, і через те вона перебуває в найтяжчому рабстві, яке тільки можна собі уявити.". Що ж стосується української інтелігенції, яка є "плоть від плоті українського народу", то вона проявляє і всі його риси: національний індиферентизм, схильність прилучатися до тієї чи іншої політичної течії російського суспільства або плекати консервативне українофільство "для задоволення власної особи". Вплив російської культури і російського суспільства спричинив до того, що "українці повторяли за своїми лукавими вчителями-москалями, що націоналізм - узагалі дурниця, що сепаратизм - теж нерозумна річ, бо ідеал усіх народів лежить у з'єднанні". Міхновський ще і ще раз звертає увагу української інтелігенції на величезний творчий потенціал націоналізму, який "визволив десятки поневолених і упосліджених народів., створив великі національні культури й літератури: німецьку, норвезьку, фламандську, угорську, грецьку, італійську, чеську, сербську, болгарську.". Він висловлює переконання, що українська нація йтиме "тим самим шляхом як і поневолені народи Заходу, перейде його й повалить усе те, що стоятиме перепоною на тій дорозі".

Але чи не найбільшого розголосу одержав інший твір Миколи Міхновського - "Десять заповідей УНП". Це своєрідний маніфест, катехізис самостійників. Він був написаний 1903 р. і невдовзі став широко відомим в Україні і за її межами. Зміст цього документа короткий:

"1. Одна, Єдина, Неподільна, Самостійна, Вільна, Демократична Україна, Республіка робочих людей - це ідеал української людини, за здійснення якого ти повинен боротися, не шкодуючи свого життя.

2. Усі люди твої брати. Але москалі, поляки, мадяри, жиди - це вороги нашого народу, як довго вони панують над нами й визискують нас.

Україна для українців, тому виганяй з неї усіх ворогів-зайдів.

Усюди і завжди вживай української мови. Хай ні дружина, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

Шануй діячів свого краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів- відступників і добре буде цілому твоєму народу і тобі.

Не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних ідеалів.

Не зробися ренегатом-відступником. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

Допомагай своєму землякові поперед усіх: держись купи.

Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не приятелюй із ворогами народу нашого, бо цим ти додаєш їм сили і відваги; не накладай вкупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш".

Листки з текстом цього катехізису у вигляді гектографічної прокламації розповсюджувалися в багатьох містах і селах України. Ні від кого не було таємницею і її авторство. Зокрема, харківські жандарми у 1902 р. констатували, що листівка виготовлялася і поширювалася присяжним повіреним М.І. Міхновським, відомим своїми українофільськими поглядами [38.-Ф.304.-Оп.1.-Спр.1.-Арк.57-58].

"Десять заповідей УНР" - один з найгостріших документів самостійницького руху на Україні, створених Миколою Міхновським. Цей документ зазнав найжорстокішої критики з боку політичних противників УНП. Справді, ряд положень цього документа з точки зору сьогоднішніх реалій сприймаються як шовіністичні. Особливо, друга і третя заповіді. У сучасному суспільстві такі заклики вважаються неприйнятними. До речі, вони вплинули на пізнішу оцінку всієї діяльності Міхновського, бо всі інші його публікації розглядалися крізь призму цих заповідей. Але перш ніж давати їм остаточну оцінку, слід зважити на ті обставини, за яких вони прозвучали, і людей, які їх виголосили. Цього вимагає конкретно-історичний підхід.

Автор "Заповідей" відбивав психологію людей, які перебували у стані важкої і тривалої боротьби за своє існування як представників окремої нації з давньою історією. "Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони експлуататори", - пояснював свою позицію, сформульовану у другій заповіді, М. Міхновський [38.-Ф.304.-Оп.2.-Спр.22.-Арк.50]. У сучасному цивілізованому світі таку форму націоналізму не засуджують: до неї прийнято ставитися з розумінням.

Привертає до себе увагу і третя заповідь "Україна для українців". У "Катехізисі" вона не випадкова. Вперше Міхновський сформулював її у "Самостійній Україні": "Україна для вкраїнців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружія" [24.-C.19]. Це гасло також згадують, звинувачуючи Міхновського в національній винятковості, українському шовінізмі. Насправді, в умовах тодішньої України воно не мало жодного шовіністичного мотиву чи відтінку. Як зазначив А. Свідзінський, заперечити це гасло, не виходячи за межі здорового глузду, неможливо. Адже у разі заперечення цієї тези ми одержимо абсурдний результат: "Україна не для українців", що суперечить природному праву нації на національне самовизначення і утворення власної держави. Цьому гаслу приписують зміст іншого гасла: "Україна лише для українців" [54.-C.52]. Але такого гасла ні Міхновський, ні його товариші