Після переїзду до Харкова Міхновський з ентузіазмом включився в роботу Харківського товариства поширення в народі грамотності. 9 квітня 1901 р. на загальних зборах товариства з доповіддю "Видавництво книжок українською мовою" виступив голова видавничого комітету, професор Д. Багалій. Зі своїм рефератом виступив і М. Міхновський, продовжуючи думку Д. Багалія, що причиною низького рівня освіти в Україні є викладання предметів у школах російською мовою. "Дитина чує незрозумілу їй мову, - говорив Міхновський, - книжки наповнені нічого незначущими для розуму і серця словами і образами. Читання не дає дитині ніяких радощів, бо вона не може здогадатися, що "телега" це віз. Якщо вчитель не побоїться, то він зробить переклад. Вчитель скоїть злочин, бо інспектори народних шкіл звільняють вчителів від посади за пояснення дітям уроку на малоросійській мові". Міхновський, спираючись на авторитет видатних педагогів, пропонував вихід: "Ввести початкову освіту в народних школах Півдня Росії на українській мові, рідній для населення краю" [14.-Ф.200.-Оп.1.-Спр.251.- Арк.108зв.,111].

Про обидва виступи на зборах товариства стало відомо українській громадськості. Львівський "Літературно-науковий вісник" назвав ці виступи "новою ерою в житті Харківщини": "Нема що сказати про те, який важливий крок зробив Харківський комітет грамотності. Зостається тільки радіти з того та побажати, аби його заходи перейшли найскоріш у життя, та щоб столиця Слобідської України стала знов осередком українського руху" [15.-С.2].

Не викликає сумніву, що Міхновський від самого початку був досить авторитетним і в колах старших українофілів, і у студентському середовищі. Своєю поведінкою, яка включала обов'язкове використання української мови у приватному житті і на службі, популяризацією українських книжок, участю в організації українських вечорів і театральних спектаклів, бесідами з окремими членами студентської громади і групами студентів, він, за словами Ю. Колларда, "крок за кроком прищеплював нам дух революційності саме в національній справі, і під його впливом Харківська українська студентська громада в особах найбільш активних її членів прийшла до переконання про потребу заснувати революційну партію під гаслом українських політичних домагань" [13.-C.46].

Необхідність створення української партії на рубежі ХІХ-ХХ ст. відчувалася в українському молодіжному середовищі Харкова особливо гостро. До того ж, саме у Харкові для цього склалися сприятливі умови. Про це вже було сказано у нашій попередній статті про Миколу Міхновського. Додамо точку зору ще одного фундатора цієї партії - Дм. Антоновича, який у статті, присвяченій студентським рокам Івана Стешенка, писав: "Тільки на свіжійшому повітрі Харкова в стороні від культурницько- аполітичних українських кіл, з одного боку, без позиції конечного поєднання під драгоманівським впливом з руською молодіжжю в політичній роботі, могла зародитися й справді появилася перша політична українська партія наших часів - РУП. Основателі її пережили у Києві процес дев'яностих років, емігрували від нього на безтрадиційне на той час поле у Харкові, заложили там Революційну українську партію, до якої потягнулися думки і симпатії української молодіжі з Києва" [16].

Як бачимо, серед причин утворення української партії Антонович називає і нагальну необхідність виведення з-під російського політичного впливу української молоді. Прагненням відсепарувати український рух від політичних устремлінь російських революціонерів, які "почували себе в Україні, як і по всій території Російської імперії, як у себе дома", пояснює обставини виникнення РУП і Олександр Коваленко. "Треба було думати й про те, щоб ті партії (російські. - Ф.Т.) не монополізували революційної пропаганди в Україні і щоб у слушний час український нарід виступив під гаслами провідних кіл української інтелігенції, а не під тими, що мали марку "Made in Moscow" [2.-C.92]. До такого висновку підштовхували і загальноросійські студентські заворушення початку 1899 р., в яких студенти-українці брали найактивнішу участь. Про це збереглися переконливі свідчення [13.-С.56-57]. Але кожен з них діяв "сам по собі", як учасник загальноросійського студентського руху. Суто українські вимоги у студентських виступах не звучали. Як організаційні структури, українські студентські громади в студентських заворушеннях участі не брали. Для керівництва масовим рухом була необхідна політична партія.

Утворення Української революційної партії Дмитро Антонович датує 29 січня 1900 р. Цього дня відбулася нарада чотирьох членів Харківської студентської громади - Д. Антоновича, Л. Мацієвича, Б. Камінського та М. Русова, на якій було прийняте рішення про утворення законспірованої й організаційно відособленої від Харківської студентської громади політичної партії. Через тиждень, 5 лютого, ініціативна четвірка організувала розширене засідання, на якому присутні висловили згоду взяти участь у створенні партії. Тому деякі автори датою утворення РУП вважають 5 лютого.

Утворення першої української політичної партії було в історії України надзвичайно важливою подією, тому причетність політиків до цієї події, незалежно від усіх інших обставин, забезпечувало їм високий історичний рейтинг. Особливо сприйнятливо ставилися до оцінки участі у визвольному русі ті з українських політиків, які після поразки Української революції опинилися в еміграції і жили минулим. Миколи Міхновського серед них не було, і своїх мемуарів він не залишив. Про його роль в утворенні РУП писали інші. Писали по-різному, в залежності від політичних поглядів, особистих симпатій, своєї обізнаності, порядності і просто стану пам'яті. Тому відтворювати цей процес на підставі спогадів одного з мемуаристів,