Зі сказаного можна зробити висновок, що він усвідомлює складність і масштаби завдання, яке стоїть перед молодою Україною, і прямо говорить про початковий етап його виконання: "Ми тільки предтечі того великого, що йде за нами, ми тільки оповіщуємо його силу, ми тільки його посланці. Сей великий - увесь нарід український. Ми розуміємо, що боротьба буде люта і довга. Що ворог безпощадний і дужий. Ніч була довга, але ранок наблизився.Нас мало, але голос наш лунатиме скрізь по Вкраїні. Нас горстка, але ми сильні нашою любов'ю до України!".

Жанр програмного документа вимагає також визначення методів боротьби, які передбачає використати партія. Цю боротьбу Міхновський називає війною і передбачає, що вона буде "провадитися усіма засобами, і боротьба культурна уважається также відповідною, як і боротьба фізичною силою".

У тексті "Самостійної України" двічі великими буквами позначено головне гасло партії: "ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ". На цій підставі багато опонентів Міхновського звинувачували його в авантюризмі. Однак чомусь не вказується на важливе місце в "Самостійній Україні", де мова йде про найближчу мету партії: ".Як партія бойова, партія, що виросла на ґрунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов'язані вказати ту найближчу мету, яку маємо на оці. Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського люду в Росії. Наша нація добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї - Переяславська конституція".

Деякий час "Самостійна Україна" вважалася програмою РУП. Якщо виходити з формальних підстав, то для такої ролі цей документ цілком підходив. Але ряд учасників тих подій, зокрема, В. Дорошенко і В. Степанюк (Олекса Лола) пізніше писали, що це була брошура від імені РУП, а ніяк не програма, що вона не відбивала настрої членів партії [25.-C.845; 26.-C.26]. Інший засновник партії, Юрій Коллард, мав протилежну точку зору: "Не було у нас скутих в одну могутню скелю, "мішаного характеру й мішаного складу", а була "одна думка й одна воля" [8.-C.81] З цією точкою зору солідаризується і дослідник Осип Гермайзе: "Молодь, що заснувала РУП, була революційна й максималістична. "Самостійництво" по лінії національній було максималістичним до крайньої можливості і революційним щодо методів боротьби й готовності на всякі жертви. Оцей молодий запал і максималістичне бунтарство, очевидно, єднало молодь ерупівську з ідеологією самостійництва" [23.-C.65]. Проте він же підкреслював, що "Самостійна Україна" хоча і була зазначена, як видання РУП, фактично починала нову течію в українському русї". Мабуть, справа у тому, що РУП справді увібрала в себе людей, що започаткували пізніше різні ідеологічні напрямки тодішнього українства, була своєрідним конгломератом політичних напрямків, і з часом, після диференціації всередині РУП, хтось справді продовжував вважати "Самостійну Україну" своїм програмним документом, а хтось - ні. "У тім нема нічого дивного, - писав Володимир Дорошенко, - це ж була перша спроба самостійного виступу української молоді на політичній арені" [27.-C.111].

Поява "Самостійної України" викликала бурхливу дискусію у тогочасній західноукраїнській пресі (на Наддніпрянщині українське друковане слово було під забороною). Львівський журнал "Молода Україна" у статті Степана Томашівського "Про "Самостійну Україну" у цілому гаряче підтримав заклик до самостійності. Це і не дивно: в Галичині гасло самостійності наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. було у програмах усіх українських політичних партій. "Від часу, коли появилися уперше рукописні твори Шевченка, розсипавшись по Україні, огнем запалювали серця для двигання поневоленого народу на політичну і соціальну волю, від того часу аж по нинішній день не було серед української суспільності Росії нічого, щоб сю ідею незалежності України подолало так рішучо, ясно і гарячо, як отся брошурка", - зазначалося в "Молодій Україні". Але разом із тим у журналі зазначалося, що у змальованій автором "Самостійної України" незалежній державі "не зігріється жоден селянин. Така Україна хороша хіба що для українського панства та інтелігенції" [28.- C.239,241].

Та подібна точка зору була в Західній Україні, скоріше, винятком, ніж правилом. Серед відкритих противників "Самостійної України" тут були газети і журнали москвофільського напрямку. Але поміж критиків виявилася і чернівецька газета "Буковина", з якою Міхновський у свій час співпрацював. Ця газета доводила неможливість незалежної України з огляду на економічні, так звані "жолудкові" (тобто шлункові) фактори. На захист Міхновського виступив Роман Стефанович. "Жодного року не порушено у нас іще так обширно питання про політично-національну самостійність України-Русі", - писав він [29.-C.59-60]. Але найсуттєвішу підтримку одержав Міхновський від Івана Франка, який всерйоз сприйняв брошуру Міхновського. У нашій попередній статті вже йшла мова про їх взаємне спілкування, яке продовжувалося не один рік і супроводжувалося зближенням позицій. Заперечуючи аргументи "Буковини", Франко легко доводить, що саме економічні інтереси, в першу чергу, і вимагають ліквідації національного