Головним осередком діяльності Української народної партії був Харків. Саме тут перебували тоді найбільш активні представники самостійницької течії українського руху. Крім безперечного лідера - Миколи Міхновського до керівного ядра партії входили інженери Сергій та Олександр Макаренки, банкір Євген Любарський- Письменний, студенти Григорій та Василь Шевченки, студент ветеринарного інституту Олександр Степаненко, інженер Михайло Базькевич. У деяких документах у складі УНП називають і родичів Миколи Міхновського, В. і О. Міхновських. В інших - вони зараховуються до активістів РУП. Можливо, залишаючись членами РУП, вони співпрацювали з Міхновським, а після арешту за революційну діяльність змушені були залишити Харків. Крім Харкова, невеликі гуртки самостійників діяли у Києві, Катеринославі, Одесі та інших містах. Від імені партії її члени прагнули вести пропагандистську роботу серед інтелігенції Харкова, особливо студентів, а також робітників і селян.

У цій роботі Микола Міхновський виділявся особливою активністю. Так, незабаром після утворення УНП він разом з Олександром Степаненком створив на базі однієї з харківських їдалень своєрідний клуб прихильників національного відродження, так звану "українофільську їдальню". У доповідній на ім' я харківського поліцмейстера від 14 березня 1903 р. про це, зокрема, писалося: "Существующее в г. Харькове общество украинофилов все больше и больше пускает свои корни. Различного рода прокламации, запрещенные книги и прочее сотнями распространяются ими среди крестьян окрестных деревень. В настоящее же время общество уже устроило так называемую "объединительную столовую", которая только именем столовой будет прикрывать место сходок украинофилов для решения всевозможных вопросов социального характера. Этим же обществом решено для усиления средств на свои нужды, устраивать платные вечеринки, лотереи, и прочее, и даже привлечь к этому малорусскую труппу. Во главе стоит известный уже полиции украинофил Александр Федорович Степаненко, студент Ветеринарного института. Руководит же всеми делами Общества лицо небезызвестное в Харькове - присяжный поверенный Николай Иванович Михновский, квартира которого служит местом "сбирок" и тайным архивом запрещенных книг и прочее" [38.-Ф.304.-Оп.2с.-Спр.11.-Арк.6, 6зв.]. У документах Харківського губернського жандармського управління наводяться прізвища кільканадцяти студентів - постійних відвідувачів їдальні, активних розповсюджувачів літератури [38.-Ф.304.-Оп.2с.-Спр.11.-Арк.11,29].

Важливою подією у громадсько-політичному житті України, яка об' єднала українців Російської і Австрійської імперій, було відкриття у Полтаві наприкінці серпня 1903 р. пам'ятника класику нової української літератури Івану Котляревському. Микола Міхновський був причетний до цієї події ще з 1901 р. Написаний ним від імені Революційної української партії "Відкритий лист до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна" мав свої наслідки. Напис на пам'ятнику Котляревському було-таки дозволено зробити українською мовою, хоча й "с соблюдением всех правил русского правописания". У результаті він набув такого карикатурного вигляду:

Де згода в симействи, де мыръ и тышына,

Щаслыви там люды, блаженна сторона

На свято з' їхалися представники різних течій і напрямків українського руху з усіх куточків України. У делегацію від Харкова входив Микола Міхновський, професори університету О. Єфименко, Д. Багалій, М. Сумцов, студенти Ю. Коллард і Л. Мацієвич, громадська діячка Х.Д. Алчевська та її дочка, письменниця Х.О. Алчевська, письменник і композитор Г. Хоткевич, земський службовець, поет Олександр Олесь. Очолював делегацію міський голова.

На урочистих зборах, які відбувалися у Народному домі ім. М. Гоголя, зібралися сотні людей, виступали представники обох частин України, причому гостям із Західної України було дозволено виголошувати свої промови українською мовою, а представникам Наддніпрянщини у цьому праві відмовили. Це привело до інциденту, який завершився національною демонстрацією. Є різні версії цієї події. Одна з них належить свідку події Ю. Колларду. За цією версією міський голова Полтави В.П. Трегубов перервав виступ представниці Чернігівського губернського земства Ольги Андрієвської на тій підставі, що уряд заборонив офіційні виступи українською мовою. У відповідь Микола Міхновський, вийшовши з-за лаштунків, звернувся українською мовою до голови: "Тому, що на рідній землі ми не маємо права вітати роковини свого письменника й громадянина рідною мовою; тому, що адреса, яку він мав читати від харківського громадянства, також написана по-українському, він читати її не може". Міхновський вийняв текст вітальної адреси з течки, а Трегубову передав порожню течку. Після цього під гучні оплески залу залишив сцену [8.-С. 143-144].

Свою версію подій у Полтаві виклав Д. Дорошенко. Він пише: ".До президії підходить Микола Міхновський. Серед мертвої тиші заявляє, що приїхав як представник харківської адвокатури, але тому, що українські привіти не допущені, він передає лише обкладинку, а текст повезе назад до Харкова. З цими словами він кидає обкладинку на стіл. Серед мертвої тиші те