У вересні 1920 р., згідно з наказом МЗС України, А. Яковлів очолив українську делегацію на міжнародну фінансову конференцію в Брюсселі. До складу української делегації, крім голови дипломатичного представництва УНР в Бельгії та Голландії, входили О. Даскалюк та В. Тимошенко. Офіційно українська делегація не була запрошена до роботи конференції. Зокрема 9 вересня Комітет конференції повідомив українську делегацію, що "не є уповноважений включити українську делегацію до участі в конференції" [28.-Ф.4211.-Оп.1.-Спр.3.-Арк.188]. Однак українські дипломати брали неофіційну участь у роботі конференції. 20 вересня голова української дипломатичної місії подав на розгляд конференції меморандум, у якому порушив питання про визнання України європейською спільнотою, однак останній не був навіть розглянутий [28.-Ф.4211.-Оп.1.-Спр.45.- Арк.301-302]. Крім цього заходу, українська дипломатична місія в Бельгії видала книгу про економічний потенціал України кількістю тисяча примірників. П'ятсот примірників було розповсюджено між членами конференції [28.-Ф.4211.-Оп.1.-Спр.3.-Арк.189]. Однак єдине, чого вдалося добитися делегації, - це присутність на засіданнях і одержання всіх рішень конференції. Таким чином практичних наслідків у справі визнання української державності брюссельська конференція не мала.

30 жовтня 1920 р. А. Яковлів зазначив МЗС України, що пресовий відділ місії надає інформацію в бельгійські та голландські засоби масової інформації про Україну із значним запізненням, оскільки всі відомості йдуть через представництва УНР в Австрії та Німеччині. З огляду на це було б доречним встановити прямий зв' язок між урядом УНР і місією в Бельгії та Голландії. Для періодичної праці пресового бюро місії необхідно було, не враховуючи друк книжок та оплату працівникам, 3 000 франків на місяць [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.411.-Арк.2-3]. Голландська преса, яка була найбільш нейтральною в справі висвітлення інформації, без перешкод приймала від українських дипломатів статті, меморандуми, повідомлення про Україну. Усі матеріали не лише друкувались у пресі, а й коментувались голландськими журналістами. У 1920 р., завдяки праці дипломатів, інформація про Україну друкувалась не лише в газетах, а й у наукових, економічних і навіть шкільних журналах. Зокрема у шкільному атласі на 1919-1920 рр. були вміщені спеціальні карти України [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.10].

У 1920 р. на канцелярські витрати, пресу, помешкання дипломатичній місії було виділено 5 650 гульденів. Надалі український уряд зводив до мінімуму фінансування представництва в Бельгії та Голландії. У звіті 1920 р. до МЗС голова місії А. Яковлів зазначив: "Якщо міністерство все ж вирішило скасувати місію, прошу виплатити гроші для можливості переїзду ближче до України" [28.- Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.18]. З 1 липня 1920 р. уряд остаточно припинив фінансувати місію, але й не закривав українського представництва. 22 грудня 1920 р. А. Яковлів виїхав до Відня, де мав зустріч із послом М. Васильком з приводу фінансування місії [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.22-24]. Результатом зустрічі була пропозиція М. Василька залишити в дипломатичній місії одного урядовця для підтримки зв'язків з місцевою пресою, оскільки уряд не здатен у повному обсязі фінансувати дипломатичне представництво в Бельгії та Голландії [28.-Ф.1429.-Оп.2.-Спр.94.-Арк.7-7зв.].

1 січня 1921 р. було реформоване МЗС Бельгії. Міністерство було поділене на 12 секцій за географічним принципом: Україна входила до секції, що займалася справами Східної Європи [28.- Ф.3696.-Оп.2.-Спр.401.-Арк.9зв.]. Завдяки зв'язкам А. Яковлєва з міністром П.Е. Жонсоном (військове міністерство) з' явилась реальна можливість найняти кадрових офіцерів і закупити військову амуніцію для армії УНР. Однак за відсутності чітких директив державного центру УНР щодо цих заходів ситуацію не вдалось використати на користь українській справі.

Із січня 1921 р. дипломатична місія працювала завдяки паспортовому збору - 2 500 гульденів виділив на утримання місії міністр Василько - і приватним коштам А. Яковлева. Забігаючи наперед, зазначимо, що у своїх запитах до МЗС та українського уряду 4 липня, 28 липня, 9 червня, 3 вересня 1921 р. голова місії просив відновити фінансування або дати наказ про закриття представництва, однак ці прохання не були задоволенні [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.43-52].

12 січня 1921 р. А. Яковлів повідомляв МЗС України, що інформування преси та суспільства у Голландії та Бельгії про Україну дипломатична місія вела регулярно два роки. Він констатував, що після того як було доведено суспільству аргументами історичне, політичне та з огляду на права національностей право України й українського народу на самостійність та національно-державне життя, ні в Голландії, ні в Бельгії не було жодного часопису чи іншого органу преси, який би порушив питання про те, що український народ - це окрема нація чи це росіяни, чи Україна має право на самостійне державне життя чи ні. "Все прийнято і стало аксіомою, яку більше не потрібно доказувати", - писав у своєму звіті голова дипломатичного представництва [28.-Ф.3696.-Оп.2.- Спр.526.-Арк.1-1зв.]. Крім цього, він ще раз наголошував на необхідності встановлення реальних економічних зв'язків між державами, які могли значною мірою сприяти встановленню постійних політичних зносин. Щодо економічної співпраці місія розіслала протягом 1920-1921 рр. у формі бюлетенів 200-400 примірників до всіх економічних часописів Бельгії, Голландії, Швейцарії. Таким чином було зроблено не тільки добре відомим про всі природні багатства і всі економічні можливості України, але й доведено, що тільки при встановленні сталого порядку на Україні через національний уряд українські кооперативи та селяни зможуть дати Європі свій товар. Ці аргументи