гостра нестача сільськогосподарських продуктів, які могла дати Україна (зерно, цурок). Неодноразово дипломати відзначали у своїх звітах, що голландський уряд дуже зацікавлений у торгівельних зв'язках з Україною, тому був необхідний український торгівельний представник. У 1920 р. кілька великих пароплавних товариств Роттердама зверталися до дипломатичної місії УНР з пропозицією налагодити транспортну лінію "Роттердам-Одеса" для встановлення торгівельних відносин. Українському уряду голландські підприємці поставили за вимогу звільнити Одесу від більшовиків. На той час Голландія займала третє місце в світі за кількістю пароплавів (вона поступалась лише США та Великій Британії. - Авт.) [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.453.-Арк.3]. Крім голландців, економічною співпрацею з УНР цікавились і бельгійські промислові кола. Були розроблені економічні програми можливої торгівлі між країнами. Українському уряду навіть не потрібно було надсилати окремого економічного представника, оскільки українські кооператори та закупочні комісії перебували у Відні та Берліні. Однак прохання дипломатів, як і в 1919 р., залишились без відповіді. Крім цього, дипломатичною місією УНР також зацікавились бельгійські фінансові кола, але без дозволу МЗС Бельгії зав'язати офіційні стосунки з ними було неможливо [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.278.-Арк.181]. Слід зауважити, що в економічних відносинах з Україною були зацікавлені не лише бельгійські та голландські уряди. Наприклад урядові та фінансові кола Італії також пропонували розпочати співпрацю [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.570.-Арк.40].
Оскільки зазначені уряди відмовились визнавати державність України, українські дипломати активно почали надавати інформацію про українські визвольні змагання через офіційну пресу. При цьому зазначаючи у своїх звітах, що раніше в пресі повідомлення про Україну були лише від польських і російських представників, які несли негативні відомості про українську справу [28.- Ф.3696.-Оп.2.-Спр.278.-Арк.23-25]. Український уряд виділив на пресову діяльність 75 000 карб., того часу як для постійної праці (за звітом А. Яковлева. - Авт.) необхідно було ще мінімум 200 000 карб [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.278.-Арк.26]. Крім ведення дипломатичних переговорів та інформування преси про Україну, українські представники читали лекції в освітніх закладах. Наприклад 23 березня 1920 р. секретар місії Я. Кулішер прочитав лекцію про Україну в народному університеті Сан-Жіль (Бельгія) [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.46.-Арк.20].
3 березня 1920 р. уряди Бельгії та Голландії остаточно повідомили представників української дипломатичної місії, що справа офіційного визнання ними незалежності УНР неможлива [28.- Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.8]. Цьому акту значною мірою перешкоджало те, що Голландія під час війни виробила свою власну політику нейтральної держави, якій необхідно було мати добрі відносини як з урядами країн Антанти, так і з урядами Центральноєвропейських країн. Тому вона відмовлялась вести свою закордонну політику, яка б суперечила політиці "великих держав". У своїй політиці Голландія не лише не визнавала уряди новостворених держав першою, а навпаки - визнавала останньою. Зокрема голландський уряд лише в жовтні 1919 р. визнав незалежність Чехословаччини, Фінляндії та Польщі [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.8]. Тому голландський уряд дав зрозуміти голові українського представництва, що офіційно не визнає України, поки цього не зроблять Франція, Англія та Італія. Однак при цьому голландський уряд і надалі не перешкоджав діяльності українській дипломатичній місії.
Завдяки праці українських дипломатів стало можливим, що весь персонал місії був звільнений від реєстрації в поліції, який був обов'язковим у Голландії для всіх іноземців; персонал місії без перешкод одержував візи для в'їзду до Голландії та виїзду з країни; з 1920 р. дипломатичній місії почали видавати дипломатичні візи як "українській делегації"; за проханням представництва без перешкод видавались дипломатичні візи українським послам, головам місій, міністрам для в' їзду в Голландію; було дозволено видавати паспорти українським громадянам, останні візувались голландськими установами і визнавались дійсними для перебування на території Голландії. Це було дійсно реальним успіхом дипломатичного представництва. Зокрема українським дипломатичним місіям в Англії та Франції було заборонено видавати паспорти [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.24]. До речі паспорти, що видавало українське представництво в Голландії, візувалися англійськими, американськими, бельгійськими, швейцарськими та французькими консулами. МЗС Голландії та інші урядові установи офіційно звертались до української дипломатичної місії.
Ставлення до української дипломатичної місії та до України змінилось після підписання українсько-польського договору (21 квітня 1920 р.), за яким Польща визнавала незалежність УНР. У
Бельгії та Голландії українське питання підтримала переважна більшість політичних партій та груп, крім комуністичних партій. Це, зокрема, проявилось на амстердамській конференції.
25 квітня 1920 р. в Амстердамі відбулась інтернаціональна соціалістична конференція. На ній серед інших проблем було піднято питання про можливість визнання незалежності України. За офіційне визнання УНР проголосували представники голландської, бельгійської, ірландської, шведської соціалістичних партій, проти - французькі (Лангет), англійські (Мак-Дональд), німецькі (Гаазе), польські та російські (Сухомлін) представники [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.314.-Арк.28-29]. Оскільки соціалістичні кола провідних європейських держав Англії та Франції, а саме вони відіграли вирішальну роль у голосуванні, не підтримали можливість політичного визнання УНР - рішення не було прийнято.
З 1 вересня 1920 р. у зв'язку із скороченням штатів в українській дипломатичній місії в Бельгії та Голландії залишились три штатних працівники: голова місії та два секретарі. У цьому ж місяці А. Яковлів неодноразово звертався до МЗС України з проханням виділити кошти на утримання місії та виплату заробітної плати службовцям. Однак, незважаючи на всі зусилля голови дипломатичної місії, кошторис місії було зменшено з 7 937 гульденів до 4 200 гульденів, тобто фінансування було скорочено на 46%, що значною мірою негативно вплинуло на діяльність представництва [28.- Ф.4211.-Оп.1.-Спр.45.-Арк.308]. Слід зауважити, що зменшення фінансування
