У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





України, "купила" своєму народові волю, самостійність, власне державне життя [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.526.- Арк.3].

19 січня 1921 р. А. Яковлів звертав увагу Міністерства закордонних справ України на можливість розпочати переговори із членами російських Установчих зборів в Парижі. Він мотивував це тим, що в часопису "Последние новости" члени Установчих зборів в п'ятому пункті проголошували, що вони підтримують принцип перебудови Росії на федеративних основах і не мають намірів "озброєною рукою" нав'язувати будь-кому ту чи іншу форму політичного зв'язку. Російська демократія визнавала єдиним правильним шляхом діяльності спільну домовленість на основі свободи, рівноправ'я сторін, що домовляються [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.526.-Арк.12зв.]. Ці принципи завжди були формулою, якої дотримувався український уряд у своїх деклараціях про майбутні відносини з Росією. і цю заяву необхідно було використати для встановлення взаємин з росіянами.

14 березня 1921 р. МЗС України на пропозиції А.Яковлева відповіло, що Радою Міністрів ухвалена докладна записка І. Фещенка-Чопівського про план відбудови України під назвою "Україна і Європа" і невдовзі буде вислана до дипломатичного представництва УНР в Бельгії та Голландії [30.- С.258]. 30 березня 1921 р. А. Яковлів повідомив міністерство, що одержав і ознайомився з планом відбудови України, однак при цьому зазначив, що "не слід чекати, поки ним хтось зацікавиться". Дипломат ще раз наголосив на необхідності термінового виїзду спеціальної міністерської делегації за кордон до держав Антанти, яка б була уповноваженою підписати конкретні договори з представниками індустріальних, фінансово-торгівельних та офіційних кіл Європи (підкреслення наше. - Авт.) [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.453.-Арк.15]. Тільки цим шляхом уряди як провідних європейських країн, так Бельгії та Голландії, могли визнати незалежність України.

1 червня 1921 р. голова української місії через відсутність фінансування урядом УНР представництва звільнив з посади секретаря Я. Кулішера і направив останнього в розпорядження МЗС України. 16 вересня 1921 р. у докладі до А. Ніковського - міністра закордонних справ, А. Яковлів зазначив, що за відсутності фінансування з боку міністерства й уряду він через нестачу коштів "поставлений перед фактом закрити місії в Бельгії та Голландії". 10 жовтня 1921 р. міністр у листі до голови українського представництва в Бельгії та Голландії констатував: "Єдиним виходом лишається закрити місію, бо знайти фінансового джерела при сучасному тяжкому матеріальному стані не уявляється можливим". 10 грудня 1921 р. М. Василько на лист А. Яковлева про необхідність надання місії коштів відповів: "Ви, дорогий пане товаришу, робитимете те, що я роблю, видержуватиме до останньої можливості" [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк. 59зв., 222].

1 квітня 1922 р. А. Яковлів закрив дипломатичну місію в Голландії. 1 серпня 1922 р. через відсутність коштів український дипломат припинив діяльність українського представництва в Бельгії [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.242.-Арк.199, 213].

Таким чином, створення української дипломатичної місії в Бельгії та Голландії відігравало важливу роль у справі складного процесу міжнародного визнання УНР. Не зважаючи на те, що остання не була визнана "de jure", прихильне ставлення до суверенної України було очевидним. Створення дипломатичного представництва дало можливість розгорнути активну діяльність у напрямку офіційного визнання України. Можна стверджувати, що лише "швидкий фінал" українських національно-визвольних змагань завадив цим країнам визнати Україну "de jure". Порівнюючи міжнародне становище України у 1918-1921 рр. з сучасним, можна стверджувати, що нова ідея європейського правопорядку є сприятливою для українських інтересів, налагодження дипломатичних стосунків з країнами Європи та світу доводить: сьогодні Україна в цій системі займає чільне місце, що є гарантом становлення її як незалежної, вільної держави.

Джерела та література

Нариси з історії дипломатії України. - К., 2001.

Марголин А. Украина и политика Антанты. Записки еврея и гражданина. - Берлин, 1922.

Шульгін О. Без території: ідеологія та чин уряду УНР на чужині. - Париж, 1934.

Онацький Є. По похилій площі: записки журналіста і дипломата. - Мюнхен, 1964, 1969. - Ч. І-ІІ.

Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. - Скрентон, 1965. - Т. 7.

Дорошенко Д. Історія України 1917--1923. - К., 2002. - Т. І-ІІ.

Мазепа І. Україна в огні та бурі революції 1917-1921. - К., 2003.

Удовиченко П. З історії зовнішньої політики УРСР (1919-1922). - К., 1957.

Симоненко р. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України (Паризька мирна конференція і антирадянська інтервенція на Україні). - К., 1962.

Рибалка І. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні. - Харків, 1962.

Карпенко А. Иностранная военная интервенция на Украине (1918-1920). - Харьков, 1966.

Шевченко І., Балюн О. Антанта проти українського "сепаратизму". Дипломатія доби Директорії УНР та її уроки // Політика і час. - 1998. - № 7.

Держалюк М. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 рр. - К., 1998.

Матвієнко В. Українська дипломатія. - К., 2002.

Городня Н. Політика країн Антанти та США щодо державності в Україні в 1917-1919: Дис... канд. істор. наук. - К., 1995.

Варгатюк С. Зовнішня політика Директорії УНР: Дис... канд. істор. наук. - К., 1996.

Соловйова В. Дипломатичні представництва УНР у країнах Центральної Європи за доби Директорії 1918-1920 рр.: Дис... канд. істор. наук. - К., 1999.

Кучик О. Україна в зовнішній політиці Антанти 1917-1920 р.: Дис... канд. істор. наук. - Львів, 2001.

Осташко Т., Соловйова В. Матеріали нарад голів дипломатичних місій УНР за кордоном як джерело дослідження доби Директорії // Архіви України. - 2003. - № 4-6.

Соловйова В. Основні напрямки діяльності дипломатичних представництв Директорії Української Народної Республіки // Десять


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8