А. Яковлів зауважив, що саме невміння репрезентувати реальні умови та пропозиції до європейських політичних і фінансово-економічних кіл стало перешкодою для справи політичного визнання України: "Ні конференція в Парижі, ні конференція в Спа, ні Ліга Націй в Женеві не дали Україні того реального, чого вона прохала - визнання незалежності, - і не дали не через якусь ненависть до народу, уряду, а тільки тому, що ми взамін не давали їм нічого реального" (підкреслення в справі. - Авт.) [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.526.-Арк.1-2]. Український уряд, на думку дипломата, не взяв до уваги досвід сусідніх держав ведення закордонної політики, що також негативно впливало на міжнародну діяльність УНР: "Ми були занадто вже ідеалістами, думаючи, що коли ми доведемо аргументами наше право, то нам його визнають". Голова дипломатичної місії наводив приклад Чехословаччини, яка ухвалила закон "Про виплату державам Антанти 750 млн франків золотом за незалежність Чехії" [28.-Ф.3696.-Оп.2.-Спр.526.-Арк.2-2зв.].
Аналізуючи діяльність уряду, дипломат указував на цілий ряд недоліків ведення міжнародної політики. Зокрема він звертав увагу українського уряду й Міністерства закордонних справ на те, що уряди країн Антанти під час війни і після неї перебували під значним "пресом" економічних факторів, які примушували їх підтримувати тих, хто давав можливість поправити фінанси й економічну ситуацію як власних країн, так і Європи взагалі. Тому всі аргументи, промови, заяви, ноти українців до країн-переможниць були лише гаянням часу. Замість цього треба було виступити перед Європою з реальними пропозиціями, а не з одними словами, необхідно було перейти від мови теоретиків-ідеалістів на мову "підприємців", яку добре розуміли в Європі [28.-Ф.3696.-Оп.2.- Спр.526.-Арк.2зв.].
У січні 1921 р. голова дипломатичного представництва пропонував уряду УНР виробити чітку стратегію ведення міжнародної діяльності з реальними пропозиціями та умовами для європейських політиків за наступними питаннями: які концесії український уряд може передати закордонному капіталу; які і на яку суму матеріали необхідні Україні для відбудови економіки; які гарантії може дати українська сторона закордонному капіталу; до яких галузей промисловості і скільки потрібно вкласти закордонного капіталу; які позики уряд реально міг взяти за кордоном; яку кількість збіжжя, сировини можна продати чи обміняти; яку кількість боргу і чим саме Україна може погасити власникам, чиї підприємства постраждали під час війни і перебували на території України. За всіма пунктами мав бути зроблений чіткий розрахунок і ухвалений Радою Міністрів [28.-Ф.3696.-Оп.2.- Спр.526.-Арк.2зв.]. Також він пропонував організувати делегацію з вищих урядових фахівців і об'їхати головні центри політичного й економічного життя Європи (Лондон, Париж, Берлін). Дипломат у своїй пропозиції зазначав, що вести переговори потрібно не стільки з офіційними особами - міністрами або їхніми представниками, скільки з людьми капіталу, промисловцями, банкірами, які робили реальну політику в Європі. Саме їм необхідно було пропонувати реальні "нагороди" за визнання незалежності України. У такий спосіб діяли міністри чи інші представники Польщі, Румунії, Латвії. "Я особисто завше не вірив у різні політичні концепції, у переміни орієнтації на ту чи іншу державу чи на спілку держав", - писав дипломат. На його думку, українську справу необхідно було репрезентувати лише через встановлення економічних відносин з європейськими країнами, які могли в подальшому сприяти визнанню незалежності України. На той час це було, на жаль, дійсно так.
Досвід дипломатичної діяльності на європейській арені показав, що політичні позиції українців були занадто слабкі для формування власної політичної стратегії, а сподівання на сприятливе вирішення комбінацій інших держав без прямого впливу на них були занадто небезпечними для України. Оскільки це "може нас мимоволі зробити об'єктом продажі чи експлуатації як звичайну, але грандіозну концесію", - зазначав А.Яковлів 12 січня 1921 р. у звіті до МЗС УНР. На його думку, доцільнішим було б, щоб українська центральна влада власною волею, за багатства
