Експедиція Інституту археології Академії наук України в кінці 30-х - на початку 40-х років, досліджуючи старовинні козацькі укріплення, ставила за мету зібрати новий матеріал про побут, господарство і військову майстерність запорожців. У північній частині Великої Хортиці була обстежена система укріплень початку ХУІІІ століття, на Малій Хортиці увагу дослідників привернули до себе кріпосні вали та рови. У нижній течії Дніпра досліджувалися Чортомлицька (Стара), Нова (Підпільненська) та Томаківська Січі [25].

З метою залучення місцевої громадськості до вивчення рідного краю 22 травня 1926 року в приміщенні педагогічного технікуму відбулося організаційне засідання Запорізького наукового товариства при Всеукраїнській академії наук [26]. На кінець наступного року у товаристві нараховувалося 35 чоловік і було створено три секції: історичну, економічну і природничу. Своїм найближчим завданням члени товариства вважали відновлення роботи історичного музею [27]. Ще одним центром краєзнавчої роботи у місті був музей Дніпробуду, який серед головних своїх завдань вважав всебічне вивчення місцевого краю та пропаганду краєзнавства серед населення, а також залучення робітників, учителів, учнів до вивчення природних багатств Запорозького краю, історії культури і побуту та сприяння охороні пам'яток природи, історії і культури [28].

З початком будівництва Запорізького індустріального комплексу об'єктом паломництва туристів стає Дніпробуд. У 1927 році молодий науковець Дніпропетровського інституту народної освіти Павло Козар видав два довідники для екскурсантів - "На Дніпрельстан через пороги" та "Маршрут для экскурсии на Днепрострой" [29.-С.7]. Для майбутніх екскурсій передбачалося п'ять маршрутів із Дніпропетровська: дубами (великі човни - В. Т.) Дніпром через усі пороги, пішки правим берегом від села до села, гарбами степом, паротягом та автобусний переїзд. Після прибуття на Дніпробуд і ознайомлення з ним пропонувалося один день присвятити острову Хортиця. Микола

Філянський у "Короткому путівнику" окремо виділяв маршрут Кічкас - Дніпрельстан - Запоріжжя і головну увагу екскурсантів зосереджував на виробничій тематиці [30.-С.11-123].

Перша масова екскурсія робітників була організована редакцією газети "Харьковский пролетарий". У середині травня 1928 року 638 робітників харківських підприємств прибули на будівельний майданчик майбутньої гідроелектростанції [31]. Влітку сюди прибували численні екскурсії з різних регіонів країни та з-за кордону. Для ночівлі екскурсанти займали всі вільні куточки в гуртожитках робітників, в приміщеннях шкіл, будинках місцевих жителів, іноді розташовувалися і під відкритим небом. Серед робітників гідроелектростанції іноді можна було чути: "Не страшно цілих п'ять років будувати Дніпробуд, але страшно протягом п'яти років витримувати натиск екскурсантів, їм все показувати і пояснювати" [32.-С.180]. Тільки за 1929 - 1930 роки Запоріжжя відвідало 204 тисячі туристів [33].

Ф. Гладков у "Листах про Дніпробуд" один із нарисів назвав "Екскурсійне лихо", де, зокрема, відзначав, що численні екскурсанти і бюро туризму безглуздо змагались один з одним у досягненні максимальної кількості тих, хто відвідав Дніпрогес. Звідси і ставлення до такого потоку людей - екскурсовод дивився на екскурсантів, як на неминуче зло, від якого потрібно якомога швидше позбавитись. З іншого боку, така екскурсійна навала несла за собою продовольчий розгром - кооперативи і базари не могли забезпечити потреби великої кількості людей [34.-С.76-79].

Після завершення будівництва Дніпрогесу кількість туристів та екскурсантів дещо зменшилась, але головні туристичні маршрути, що пролягали через Україну, передбачали відвідання гідроелектростанції на Дніпрі, острова Хортиця та інших краєвидів Запоріжжя. У 1937 році на Дніпрогесі побувало 54 тис. чоловік, у наступному році - 63 тисячі, а за перше півріччя 1939 року - близько 40 тисяч екскурсантів [35].

Мешканцям Запоріжжя пропонувалося ознайомитися з історичними пам' ятками, які знаходилися в місті або у Запорізькому окрузі. На старовинному Пилипівському кладовищі знаходилася могила останнього кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого, а на острові Хортиця - залишки фортифікаційних споруд фельдмаршала Мініха. Екскурсії також організовувалися на Дніпровські пороги та у плавні, на могилу кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, у Дібровський ліс, де знаходилися окопи та печери, які залишили загони Нестора Махна. [36]. У селі Верхня Хортиця на присадибній ділянці Б. Левона ріс величезний дуб, стовбур якого в обхваті становив майже шість метрів, а могутнє гілля відходило від стовбура на 16 метрів у кожний бік. За визначенням спеціалістів, дереву нараховувалося близько 700 років. Це був єдиний нащадок могутніх дубових лісів, які багато століть тому вкривали скелясті береги Дніпра [37].

Протягом 20-х - 30-х років громадськість міста неодноразово зверталася до керівників міста та округу вжити термінових заходів щодо збереження пам'яток старовини: фортеці Кам'янський затон, майстерні кам'яного віку "Школа", зміїної печери, стоянки бронзового віку на острові Таволжанському, місця Запорозької Січі Байди-Вишневецького, острова Перун, де запорожці видобували слюду, замка Попова в селі Василівці [38]. У 1939 році за рішенням президії міськради була створена комісія, до складу