Джерельна база, хоча і різновелика для окремих періодів існування козацько-гетьманської держави, дає можливість вирішити завдання дослідження козацької старшини. Вирізнення всіх компонентів джерельної бази дозволяє використати їх у системі, коли одне джерело доповнює чи дає можливість перевірки іншого, при чому факти визначаються завдяки критичному аналізу різних даних одного джерела або через синтез фактичного матеріалу з кількох джерел. При аналізі, переважно, використовуються документальні джерела, менше - наративні. Стосовно першого виду джерел зазначимо, що першочергове значення за ступінем важливості і об'ємом використання для дослідження вказаної проблеми має обліково-статистичний різновид, потім - судові, дипломатичні і законодавчі акти. Перевірка повноти і достовірності вказує на переваги реєстрів, присяг та відомостей [12-14]. Вивчення текстів джерел та проведення їх історичної критики дало можливість зробити висновок про те, що надійним джерелом є пом'яники [15-17], заповіти [18-20], метричні і сповідальні книги, судові та маєткові документи. З наративних же джерел найбільшу увагу привертало листування, в меншій мірі - літописи. Літописці хоча і мали високе бажання неупе- реджено відобразити історичні реалії, проте їх спроможність і об'єктивність була набагато нижчою, ніж у творців-сучасників документації. Тому інформація літописів використовувалася лише після спеціальної комплексної перевірки і порівняння з іншими документами. Зазначимо, що джерельна база дослідження збереглася нерівномірно як за часом, так і територіально. Особливо великі втрати маємо стосовно Гетьманщини періоду 1648-1715 рр., що відобразилося і на повноті реєстрів старшини Це ж стосується і локальної історії, якщо Лівобережжя документоване краще, то про старшину правобережних полків збереглися лише поодинокі згадки. Проте прогалини в окремих групах джерельної бази, розпочинаючи з 1715 р. не впливають на її повноту. Реєстри доповнюються даними присяг, «сказок» і послужних списків, метричних і сповідальних книг, Генерального слідства про маєтності, Рум'янцевською ревізією. Для генеалогій козацько-старшинських фамілій першочергове значення мають дворянські родовідні книги, контрольним джерелом є поминальні записи синодиків.

Використовуючи структурно-персональний аналіз, методики цивілізаційного підходу, а також метод мережевого аналізу, вдалося уточнити структуру старшинських урядів (доповнити її такими елементами як старший полковий канцелярист, полковий підканцелярист, сотенний канцелярист, виборними тимчасовими посадами полкових і сотенних комісарів). Вказано на особливу роль уряда городового отамана полкового міста, на падіння ролі генерального обозного і стрімкий ріст впливу генерального писаря. Привернута увага до таких категорій як військові і полкові священики. Вдалося здійснити структурні узагальнення старшинської урядової та неурядової ієрархії.

Аналіз еволюції значного військового товариства вказує на те, що отриманню такого статусу передувало знаходження на старшинському уряді. Виявлено і складено перелік значних військових товаришів стосовно яких такі уряди ще необхідно встановити. Вказано на республіканські коріння виникнення значного товариства та заміну його бунчуковим товариством як інститутом гетьманської влади. Вдалося відобразити місце подвійних товаришів (які упускаються у всіх відомих ієрархіях) серед комонних урядників.

Виявлено і доповнено персональний склад старшини шляхом укладення їх реєстру, який нараховує 4392 урядники різних рівнів (рахуючи від сотників і вище), що репрезентували 2921 родину. З них 276 родин мали по два представники, 141 - по три, 74 - по чотири, 51 - по три, 31 - по шість, 10 - по сім, 12 - по вісім, 13 - по дев'ять, 11 - по десять, 3 - по одинадцять, 2- по дванадцять, 2 - по тринадцять, 3 - по чотирнадцять, 1 - п'ятнадцять, 2 - по сімнадцять, 1 - дев'ятнадцять.

Відомо 158 полковників з 140 родин правобережних полків (по 3 - Бути, Дорошенки, Золотаренки, Гамалії, по 2 - Яненки, Трушен- ки, Лизогуби, Коваленки (Ковалевські), Гуляницькі, Воронченки, Гродзенки, Бутенки, Безпалі, Богаченки).

З 223 полковників 113 полковничих родин Лівобережжя 32 родини мали кількох представників. Дві родини дали козацькому війську по чотири полковники (Сулими і Самойловичі), 10 родин по три (Танські, Милорадовичі, Лизогуби, Левенці, Ігнатовичі, Золотаренки, Жураховських, Горленки, Гамалії, Апостоли), 20 родин по два (Щербини, Черняки, Розумовські, Пушкаренки, Постоленки, Полуботки, Небаби, Носачі, Максимовичі, Іскри, Кочубеї, Коровки- Вольські, Ілляшенки, Завадовських, Гуляницькі, Гладкі, Гаркуші, Га- лагани, Бутрими, Борсуки).

Загалом відомо 361 полковник з 205 родин Гетьманщини. Одна родина Золотаренків дала козацтву 5 полковників, чотири родини (Сулими, Самойловичі, Бути, Гамалії) - по 4, 10 родин (Танські, Левенці, Лизогуби, Мимлорадовичі, Ігнатовичі, Завадовські, Журахов- ські, Дорошенки, Горленки, Апосоли) - по 3, 30 родин (Безпалі, Богаченки, Борсуки, Бутрими, Бутенки, Гладкі, Гаркуші, Галагани, Во- ронченки, Ганджа, Ковалевські, Коровки-Вольські, Яненки, Якубо- вичі, Щербини, Черняки, Трушенки, Розумовські, Гродженки, Гуля- ницькі, Ілляшенки, Іскри, Пушкарі, Полталенки, Полуботки, Небаби, Мозирі, Максимовичі, Кочубеї, Носачі) - по 2.

Зроблено попередні розвідки персонального складу сотенної старшини усіх полків Гетьманщини, які внесені до реєстру, що включає сотенних отаманів, писарів, осавулів і хорунжих.

Систематизовані і доповнені знання родоводів українських гетьманів. Виявлені прізвища двох чоловіків Ганни Золотаренко - Та- расенка і Пилипенка, які передували Богдану Хмельницькому. Введені до наукового обігу чотири нових синодики роду Хмельницьких, сім Виговських, один Петра Дорошенка, три Мазепи. Встановлені родинні зв'язки Хмельницьких по материнській лінії Богдана, зібрані розпорошені дані про Хмельницьких у XVIII ст. Вперше опублікований, підготовлений