Аналіз реєстру сотників протягом 1648 - 1782 рр. засвідчив наявність 153 сотницьких династій, що дає можливість стверджувати про значно більшу роль походження, ніж рахувалося раніше. Якщо дефіцит священицьких місць вів до того, що молодші сини вимушені були ставати дяками і паламарями, опускаючись у соціальній ієрархії, то у козацькому війську нащадки сотників залишалися у елітному середовищі через службу значковими товаришами, тобто зараховувалися до неурядової старшини.

Досліджуючи соціальні основи козацтва, вдалося виявити частку родин шляхетського походження у козацькому середовищі. Якщо В.Липинський до шляхтичів зараховував 3, 3 %, то наші дослідження дозволяють стверджувати про набагато вищу частку - 12, 6 %. В зв'язку з цим є підстави стверджувати, що головним джерелом формування старшини була покозачена шляхта.

Визначена регіональна типологія основних козацько- старшинських угруповань. Виходячи з класифікації старшини та їх угруповань за походженням, часом і тяглістю отримання старшинського уряду, внутрішньо-традиційних регіональних підходів, зовнішньополітичної орієнтації, відзначена її неоднорідність. За часом отримання урядів вони розподілялись на старшину дореволюційного часу і періоду революційних перетворень, на початку Національно-визвольної війни (1648 - 1663) за регіональними особливостями старшину центрального (корінних полків), західного (козацько- шляхетських полків), північно-східного (полків Чернігівського воєводства), південно-східного (полків січової орієнтації і впливу), надалі - на правобережну і лівобережну (1663 - 1676), вихідців з Правобережжя і місцевої лівобережної старшини (1676 - 1687). На далі за гетьманування Мазепи існували залишки угруповання полків колишньої південно-східної групи - Полтавський, Миргородський і Гадяцький полки. Єдність угруповань першочерговою основою мала причетність до того чи іншого фамільного клану. Протягом XVIII ст. при відсутності реального системоутворюючого стрижня - абсолютної гетьманської влади - зникає потреба боротьби за неї і як наслідок необхідності козацько-старшинських угруповань. В умовах обмеження і поступового знищення гетьманської влади та влади старшини (1708 - 1782 рр.) нівелюються її кланові і регіональні відмінності.

За зовнішньополітичними симпатіями і орієнтаціями старшина поділялася на самостійницьку, пропольську, промосковську. Старшини із сталою протурецькою чи протатарською орієнтацією виявити не вдалося. Це свідчить, скоріше, про використання татарського і турецького фактору в українській політиці, чим бажання підкорення султану чи хану.

Удалося відобразити не лише на загальнодержавному рівні, але і у багатьох полках наявність та еволюція старшинських угруповань, серед яких протистояння у Миргородську полку Лісницьких і Гладких, Переяславському - Сулим і Романенків, Ніжинського - Гуляни- цьких і Золотаренків, Полтавському - Жученків і Герциків, зробити спроби ув'язати внутрішньополкових протиріч із протиріччями у центрі.

Еволюція місця та ролі неукраїнців у соціальній та національній еліті збігалася з історичними періодами існування української козацької держави. У 1648 - 1676 рр. вони перебували поруч з українцями в козацькому війську, переймалися їх інтересами, боролися з ворогами України (волохи Апостоли, Скидани, серби Думитрашки- Райчі, Сербини, Новаковичі, греки Мигалевські, Мазаракі, Греки). У 1676 - 1708 рр. спочатку допомагали утвердженню покозаченої правобережної шляхти на лівобережному гетьманстві, а потім стверджуються і самі в тепер вже й їхній Україні. Протягом 1708 - 1782 рр. російське самодержавство активно використовувало неукраїн- ців для руйнації Гетьманщини і її інкорпорації (волохи Станіславські, Кицеші, Бразули, Афендики, серби Божичі, Милорадовичі, Милюто- вичі, Требинські греки Томари, Костянтиновичі, Греки).

Найбільше неукраїнського елементу у командних органах козацької армії давали білоруси. Особливо багато їх було серед старо- дубських і ніжинських полчан, але встановити їх серед козацької старшини ще вимагає спеціального дослідження. Складнощі цього процесу пов'язані з традиційним формуванням козацтва, як з українських, так і білоруських земель, а також тим, що у самому Війську Запорозькому різниці між українцями і білорусами, як свідчать документи, не робилося, тобто, рівень усвідомлення окремішності від білорусів був набагато слабшим, ніж від московитів. Загалом відсоткове співставлення неукраїнців серед старшини в полках Гетьманщини коливалося від 1 до 11 %, а саме: Переяславський полк - 11 %, Гадяцький - 4,6 %, Миргородський - 3,3 %, Лубенський і Старо- дубський - 2,7 %, Полтавський - 1,8 %, Чернігівський і Київський - 1,5 %, Прилуцький - 1,4 %, Ніжинський - 1 %. Разом неукраїнці в старшинському середовищі складали 3,9 %, серед них 53 представники волоського походження, по 29 євреїв і греків, по 19 татарського і сербського, 10 росіян, 4 болгар, по 3 поляки і угорці, 2 молдавани, по одному чеського, німецького і циганського походження.

Відсутність серед козацької старшини представників неправославного віросповідання засвідчує жорсткий підхід у релігійному питанні. Представники польських католицьких родів отримували уряди лише як нагороду після хрещення за православним обрядом, всі старшини-євреї були вихрестами, це ж стосується і татар.

Дослідження еволюції суспільної значущості старшинських родин, періоди їх політичного підйому та