Постає запорозька старшина і у матеріалах документального збірника, укладеного Н.Д. Полонською-Василенко наприкінці 1930-х років [18]. Нажаль, збірник вченої "Історія заселення

Південної України у XVIII ст. (1734 - 1797 рр.)", не дивлячись на схвальні рецензії [19], так і не був опублікований. Він і досі залишається поза увагою дослідників історії Південної України, і це притому, що містить унікальні архівні документи, а в цілому - відбиває історіографічну концепцію Н.Д. Полонської-Василенко. Виходячи із актуалізованої джерельної бази та із власного розуміння процесу заселення Південної України, вчена наводить групу документів, в яких мова йде вже про колишню запорозьку старшину. Ці документи, беззаперечно цікаві і значно ширші за своїм змістом, дослідниця помістила у розділі "Склад поміщиків" [20.-Арк.70-77]. Так, поруч із представниками російської влади, військовими чинами та купцями, постає колишня запорозька старшина. 6 жовтня 1777 року вона просить у Потьомкіна не лише про нагороду російськими армійськими чинами за свою службу, а й про закріплення за нею вже відведеної землі. Цікаво, що очолив групу цієї старшини військовий осавул Василь Пишмич, зимівник якого на р. Комишеватій свого часу підпав під конфіскацію [3.-С.363-364], а згодом на р. Камишеватій Сурі йому було відведено 12 490 десятин [20.-Арк.71]. В цілому ж маємо поіменний список старшини, а це майже 90 осіб, що 29 грудня 1777 року дістала штаб- і обер-офіцерські чини і в такий спосіб була інкорпорована урядом до нової системи господарювання у південному краї [20.-Арк.71-75]. Поруч наводиться ордер Азовської губернської канцелярії 1779 року, яким з подачі губернатора В. Черткова наказується: в судових справах прирівняти права колишньої запорозької старшини до прав дворянства, так як "в рассуждении оказанных ими служб, должны иметь против казаков и простолюдинов отменное уважение и предпочитание, не иначе как шляхетство..." [20.-Арк.76]. Як підтвердження ще одного способу перетворення колишніх запорожців на поміщиків Н. Д. Полонська-Василенко наводить витяг з донесення З. Чепіги Г. Потьомкіну. В ньому йде мова про поміщика Белецького, який сам із колишніх запорожців, але увійшов до нового стану не через рекомендацію запорозької старшини, а через заселення колишньому губернатору М. Синельникову слободи у Ненаситеці [20.-Арк.77]. Отже, документи, що увійшли до збірника вченої, яскраво відбили не лише намагання старшини нобілітуватися за нових політичних та економічних перетворень у регіоні, а й шляхи цієї нобілітації. Таким чином, доробок Н.Д. Полонської-Василенко не обмежується дослідженнями долі лише тієї старшини, майно якої було конфісковано і яка зазнала покарань від російського уряду [21.-С.260], він містить значно багатший матеріал.

Підбиваючи підсумки, наголошуємо на тому, що доробок Н.Д. Полонської-Василенко обов'язково слід розглядати, враховуючи історіографічну ситуацію 1920-1930-х років. На прикладі поглядів вченої щодо запорозької старшини, ми бачимо як створювалися тогочасні історичні схеми соціально-економічного та політичного життя Запорожжя у XVIII ст. Ці схеми беззаперечно важливі для історіографії як спроби наукового синтезу, як остаточна відмова від позитивізму на користь концептуального викладу. Заслуговують на увагу ґрунтовні реконструкції Н.Д. Полонської- Василенко характеру виробничих відносин у зимівниках, застосування найманої праці, доведення широкого товарного характеру старшинських господарств, висвітлення долі запорозької старшини після скасування Січі.

Звертаємо увагу на те, що вчена розглядала запорозьку старшину як окрему соціальну верству (або навіть клас), але при цьому її студії не виходили з контексту соціально-економічної історії. Старшина в дослідженнях Н.Д. Полонської-Василенко постає не суб'єктом, а об'єктом історичного процесу. Але, з іншого боку, саме такий підхід дослідниці, що не виходив за рамки тогочасної української історіографії, дозволив заповнити певні лакуни в історії Запорожжя XVIII ст.

Висновки вченої, зроблені ще у 1930-х роках, ми зустрічаємо і в сучасній українській історіографії [22.-С.6]. І зовсім не можна погодитись із думкою, що радянським історикам після М. Грушевського та Д. Яворницького не вдалося створити чогось вартісного про запорозьке козацтво [23.-С.7], а до винятків у вигляді окремих праць О. Апанович, В. Голобуцького, І. Крип'якевича та ін., обов'язково слід додати доробок Н.Д. Полонської-Василенко.

Джерела та література

Полонська-Василенко Н.Д. З історії останніх часів Запоріжжя // Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина. - Мюнхен, 1965. - Т. 1.

Полонська-Василенко Н.Д. До історії повстання на Запоріжжі 1768 року // Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина. - Мюнхен, 1965. - Т. 1.

Полонська-Василенко Н.Д. Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя // Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина. - Мюнхен, 1965. - Т. 1.

Полонська-Василенко Н.Д. Зруйнування Запорізької Січі // Запоріжжя XVIII ст. та його спадщина. - Мюнхен, 1965. - Т. 1.

Слабченко М.Є. Соціально-правова організація Січі Запорозької // Праці комісії для виучування історії західноруського та українського права. - К., 1927. - Вип. III.

Слабченко М.Є. Паланкова організація Запорозьких Вольностей // Праці комісії для виучування історії західноруського i українського права. - К., 1929. - Вип. VI.

Рябінін-Скляревський О.О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII ст. // Малинова Г.Л., Сапожников І.В. А.А. Рябинин-Скляревский. Материалы к биографии. - Одеса, 2000.

Верба І.В. Причини ліквідації козацької республіки - Запорізької Січі