Треба також відзначити ще одну особливість розвитку історичної літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст., це зокрема її тісні зв'язки з європейською наукою, особливо з британськими істориками. Ця близькість була обумовлена високим рівнем інтеграційних процесів у всій європейській науці. Закономірним проявом цих процесів було завершення формування історичних поглядів молодих фахівців з Росії та України у великих університетах Європи. Так, дослідник М. М. Ковалевський у 1872-1876 роках продовжив освіту за кордоном спочатку у Берліні, потім в Парижі і Лондоні, де займався у Британському музеї. Другу і колезі М. М. Ковалевського по Московському університету Павлу Григоровичу Виноградову (18541925) за велінням долі другу половину життя довелося прожити за кордоном. З 1884 року він професор Московського університету, один із відомих представників ліберально-позитивістської історіографії, не тільки на батьківщині, а й у всій Європі. У 1902 році, після конфлікту з міністром просвіти, П. Г. Виноградов пішов з посади, з 1903 року - професор Оксфордського університету. Значну частину своїх досліджень П. Г. Виноградов присвятив історії середньовічної Англії, проблемам походження англійського феодалізму та дослідженням історії англійського манору [1]. Весь час проживаючи за кордоном, він намагався підтримувати наукові зв'язки з батьківщиною, широко відомий факт викладання П. Г. Виноградова у Московському університеті у 1908-1911 роках, як позаштатного професора. З січня 1914 року він ординарний академік Відділення всесвітньої історії, Академік РАН (1917), АН СРСР (1925). Наукову спадщину видатного медієвіста, його працю за кордоном детально досліджує у своїй статті доктор історичних наук, професор О. В. Антощенко, сферою наукових інтересів якого є вітчизняна історіографія ХІХ - початку ХХ ст. [5].

Довгий час займаючись проблемами методології історії і історіографії, доктор історичних наук, професор, дійсний член Академії соціальних наук - Борис Георгійович Могильницький, в одній із своїх робіт [6] довів, що поняття "російська медієвістика" для періоду кінця XIX і початку XX ст., мало широке значення. Воно передбачає врахування істориків, які займалися вивченням різних розділів західноєвропейського феодалізму, а також ті, чиї наукові інтереси виходили за межі середньовічної тематики, але які глибоко цікавилися цією темою і залишили оригінальні дослідження з неї.

Розглядаючи історіографію проблеми нашого дослідження, маємо зазначити, що у 1940 році вийшла книга професора О. Л. Вайнштейна [3], що є першою спробою дати систематичний загальний нарис розвитку історіографії середніх віків впродовж майже п'ятнадцяти століть. Великий інтерес до історії англійського театру проявляли вчені, що безпосередньо займалися шекспірівською темою. Так, вже в 1947 році у збірнику статей [7] була надрукована узагальнююча праця Е. Субботіної "Радянська шекспіріана 19171947". За ініціативою автора роботи російських дослідників А. Булгакова [8], С. Варшера [9], О. Гвоздєва [10], О. Смірнова [11] були включені у підрозділ праць, що мають більш загальний характер та присвячені аналізу та дослідженню шекспірівської епохи. З 1957 року на науковій ниві активно працює над проблемами російської медієвістики кінця ХІХ - початку ХХ ст. Б. Г. Могильницький, приділяючи особливу увагу ідейно-методологічним основам наукових праць О. Савіна та Д. Петрушевського. В одному із своїх досліджень [12], намагаючись визначити сучасні проблеми історичної думки, він розкриває поняття "історіографічна революція . Також він аналізує проблеми вітчизняної історіографії кінця ХІХ - початку ХХ ст., відзначаючи, що в ній склався впливовий соціально-економічний напрямок у вивченні всесвітньої історії, що акцентував свою увагу на економічному базисі в історичному процесі. У низці цих досліджень не можна не згадати роботи О. А. Анікста [13; 14] - доктора мистецтвознавства (1963), доктора літератури Бірмі- нгемського університету (1974), президента Шекспірівського комітету АН. Його роботи в галузі теорії та історії західноєвропейської літературі, театру і естетики, загалом знаходяться на щільному ґрунті досліджень російських медієвістів початку ХХ ст. У 1974 році виходить з друку праця Е. В. Гутнова "Історіографія середніх віків" [15], зміст якої полягає в аналізі загальних напрямків розвитку медієвістики другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Із досліджень останнього десятиліття можна виділити статтю спеціаліста у сфері філософії, теорії культури, медієвіста, доктора філософських наук С. С. Нєрєтіної [16]. Робота піднімає тему парадигм вітчизняної історичної свідомості початку ХХ ст. Ця стаття лише частина "Вступу" до монографії "Слово і текст у середньовічній культурі". Разом з тим, вивчаючи всю полеміку і все різноманіття філософії культури початку ХХ ст., вона торкається актуальних і не достатньо висвітлених в історичній науці проблем, зокрема конфліктів і політичних мотивацій зміни історичної парадигми у наукових школах початку ХХ ст. Також треба згадати працю доктора філологічних наук, кандидата мистецтвознавства Н. Е. Мікеладзе [17], в якій активно використовуються роботи російських медієвістів початку ХХ ст., у тому числі і А. Булгакова [8]. Театр в її дослідженні розглядається як найбільш спеціалізований і дієвий засіб комунікації єлизаветинської епохи, а, отже, і відіграє не останню роль в політичній історії Англії тієї доби. Аналіз історіографії дає можливість зрозуміти різнобічність і складність проблеми, визначити шляхи подальшого дослідження.

Зацікавленість проблемами історії Англії починається в Росії вже за часів Катерини II. Значною мірою цей інтерес був обумовлений вступом