У статті ми намагаємося дотримуватися хронологічного принципу викладення матеріалу, це допоможе детальніше простежити розвиток і еволюцію наукових знань з історії Англії ХУІ ст. серед російських медієвістів початку ХХ ст.

Особливе місце серед досліджень у історичній літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. займають наукові роботи професора Московського університету Дмитра Мойсейовича Петрушевського (1863-1942), який належав до соціально-економічного напрямку у медієвістиці. На початку наукової діяльності він відчував деякий вплив ідей історичного матеріалізму. Д. М. Петрушевський виступив як продовжувач традицій П. Г. Виноградова у вивченні аграрних відносин у середньовічній Англії. Проблемі генезису феодалізму у Західній Європі присвячені його "Нариси з історії середньовічного суспільства і держави", у дослідженні "Нариси з історії англійської держави і суспільства у середні віки" [2], Д. М. Петрушевський розглядає філософію політичної історії Англії, загальні причини політичної еволюції та аналізує розвиток держави і суспільства до кінця ХІІІ ст.

Аналізуючи матеріали для дослідження, ми сконцентрували нашу увагу на роботах вітчизняних науковців, що розглядали питання культури доби Відродження, а в їхньому контексті заглиблювалися у проблеми розвитку театру і визначення його місця в історичному середовищі ренесансної Англії. У поглибленому вивченні англійського театру, його ролі в суспільстві, у розгляді проблеми взаємостосунків театру і влади у нашому дослідженні допоможе наука театрознавство. Ця дисципліна вивчає теорію і історію театрального мистецтва, у тому числі: драматургію, акторську майстерність, режисуру, декораційне мистецтво, театральну архітектуру. Науки про театр не існувало до початку ХХ ст. її засновником став професор Петербурзького університету Олександр Гвоздєв (1887-1939), що активно працював у період, який нас цікавить. За освітою він був філологом, та на той час не існувало чіткого розділу між історичними і філологічними факультетами. Докази цього можна знайти, проаналізувавши назви факультетів в університетах Москви і Петербурга, що звучать як "відділення наук історичних і словесних", так звані історико- філологічні відділення.

У науковій спадщині найбільш знаними дослідженнями О. Гвоздєва є "Історія західноєвропейської літератури. Середні віки та Відродження", "Театр епохи феодалізму" та інші. Його роботи наповнені розширеною джерельною базою, неупередженим поглядом і багаті фактологічно. Вони до цього часу актуальні і перевидаються сучасними дослідниками, наприклад праця "З історії театру і драми" [10] перевидана львівськими науковцями у 2008 році.

Хочеться виділити одну з перших і дуже цікаву для нашого дослідження працю, що складається з двох статей про англійський театр, молодого історика літератури С. А. Варшера [9]. Вперше ці статті були оприлюднені в 1886-87 роках у низці недільних читань, що влаштовувалися для молоді Спілкою Поширення Технічних Знань. У той же час вони були надруковані у журналі "Російська думка" і перевидані окремою брошурою у 1896 році, вдруге перевидання було здійснене з рецензією і критичним помітками російського історика літератури В. Мюллера. Він відзначав, що особливо цінною є перша стаття, що є спробою намалювати картину повсякденного життя англійського театру за часів В. Шекспіра. Автор ретельно зібрав факти із різноманітних джерел, спираючись і на сучасні В. Шекспіру п'єси і історичні документи [9, с.3].

Робота вирізняється яскравим словом, поєднаним з цікавою формою викладення фактажу, та має свої певні слабкі сторони. Вибрана С. Варшером форма написання матеріалу прикріпила його увагу до певного театру Глобусу і вимусила викладати факти догматично. В. Мюллер вже через тридцять років відзначав, що форми тогочасного театру лише напрацьовувалися, тому вони були різноманітні і весь час у русі, поступово крок за кроком проходило становлення театру, який тепер називаємо шекспірівським, або єлизаветинським [9, с.4]. Наступною слабкою стороною дослідження є неврахування приватних театрів, які на рівні з публічними відігравали не малу роль у суспільстві тогочасної Англії. На думку С. Варшера і В. Мюллера, роль публічних театрів набагато важливіша в історичному значенні, хоча одночасно вони зазначали, що навіть окремо взята шекспірівська трупа грала, як у "Глобусі", так і в "Блекф- райерському" театрі, а це вже приватний театр. Третьою слабкістю роботи є перебільшення, гіперболізація ролі драматургії Шекспіра в англійському суспільстві тієї доби, скоріш за все шекспірівська драматургія - це типове явище ренесансної Англії, а культовим, як відзначає В. Мюллер, воно стало вже у XVII і XIX ст. [9, с.5].

Хочеться окремо відзначити форму, вибрану С. Варшером, він детально, з усіма подробицями описує один день з життя театру "Глобус". Особливістю цього дня є те, що в театрі під час прем'єри останньої драми Шекспіра сталася пожежа, під час якої театр згорів. Єдиний історичний недолік, за визначенням В. Мюллера, полягає в тому, що ця історична подія трапилася не взимку, як пише автор, а влітку 1613 року, конкретно в Петрів день. Цей факт не применшує наукового значення роботи, яка є одним з яскравіших досліджень російських вчених Англійського театру Шекспірівської доби.

Сам же Володимир Карлович Мюллер теж займався історією театру ренесансної доби і написав декілька самостійних робіт з цієї теми. Одна з його робіт "Драматичний театр епохи Шекспіра" вийшла з друку у 1925 році. У своєму вступному слові він пише, що намагається "охопити усю епоху" [18, с.5], маючи на увазі