Дума засвідчує, що у другій половині XVIII ст. даний жанр ще був досить продуктивним. Вона перегукується з цінними відомостями документальних джерел XVIII ст. про співців-кобзарів у гайдамацьких загонах, з якими влада розправлялася так само жорстоко, як і з усіма гайдамаками.

Протягом XIX ст. співці-кобзарі в основному виконували та "удосконалювали" думи, що були створені у попередні віки. Найвідомішими з них були Остап Вересай, Архип Никоненко, Андрій Шут та ін. Проте на початку XX ст. відновилися спроби створення нових творів цього жанру. Зокрема, дума "На славній Україні", на думку дослідників, була створена спеціально до XII археологічного з'їзду, що відбувся у Харкові в 1902 p., з метою привернути увагу громадськості до фактів переслідувань кобзарства царською владою та поліцією. На відміну від дум попередніх часів, автором яких виступав власне народ, автором цієї думи був один із кращих тогочасних кобзарів Михайло Кравченко. Можливо, якусь участь у її створенні брали кобзарі Т. Пархоменко та П. Древченко. Михайло Кравченко був також автором двох історичних дум — "Чорна неділя в Сорочинцях" та "Сорочинська трагедія 1905 року", — в яких розповідалося про трагічні події грудня 1905 р. в селі Сорочинці на Полтавщині, де проживав кобзар. У думах описано розправу, яку вчинили над повсталими селянами каральні загони під проводом повітового справника Барабаша та члена Полтавської земської управи Філонова. Вони складені в дусі давньої традиційної поетики цього жанру, вирізняються точністю зображення історичних реалій, яскравістю образів.

У 1940 р., до 100-річчя виходу у світ першого видання Шевченкового "Кобзаря", група кобзарів створила велику думу-поему "Слава Кобзареві". Серед авторів цього твору були 1. Іванченко, П. Носач, Ф. Кушнерик, Є. Мов-чан та інші відомі кобзарі. У ньому використані поетичні засоби не лише думового жанру, а й народних пісень, а також певною мірою й билин.

Особливості форми думового твору зумовлені тим, що думи не співаються, а виконуються речитативом у супроводі музичного інструмента — бандури, кобзи або ліри. Дума не знає певної строфічної будови, вона розпадається на нерівні періоди, відповідно до ходу розповіді; кожен такий період становить закінчене синтаксичне ціле, дає завершену думку; вірш складається з нерівної довжини рядків ("Дума про трьох братів із Азова" має, наприклад, рядки від п'яти складів до двадцяти трьох); на відміну від подібної форми штучних віршів, вірш у думах добре римізований і рима відіграє в них велику роль (переважно дієслівна, якою об'єднується кілька рядків); музична мелодія різноманітна, відповідно до змісту. Кожен кобзар мав свій окремий варіант мелодії, під який виконував усі думи свого репертуару. Поетика дум у дечому нагадує сербський епос. Як і пісня, дума вживає паралелізми й антитематики; з рис, властивих стилістиці дум, слід виділити часте вживання подвійних синонімічних виразів (долом-долиною, плаче-ридає, біжить-підбігає). Думи широко використовують постійні епітети (бідна вдова, буйний вітер, сизий орел, сива зозуля, свята церква), причому герої утримують епітети при кожній згадці ("дівка-бранка, Маруся попівна Богуславка").

Вживання церковнослов'янських і складних слів наводило на думку про "книжне" походження дум, проте, з погляду Д. Чижевського, церковнослов'янський елемент був загальною ознакою мови XVI—XVII ст.; Ф. Колесса вважав це наслідком зближення кобзарського і лірницького репертуарів, унаслідок чого козацькі думи набули моралізаторських тенденцій та церковних ознак у мові. В думах зберігся великий пласт цінної історичної інформації, героїчна поезія українського народу, поезія суворого козацького життя. Козацькі думи мають вагу історичних документів, дуже важливих для висвітлення козацької доби української історії.

Історичні й політичні пісні тематикою і змістом близькі до дум, проте відрізняються від них своєю формою. На відміну від давньої речитативної, імпровізованої пісенної форми дум, що характеризується нерівноскладовістю віршованих рядків і невпорядкованістю пісенної строфи, в історичних піснях маємо ритмічно-упорядковану правильну строфу (найчастіше дворядкову — "Пісня про Нечая" та ін. — і чотирирядкову — "Пісня про Перебий носа"), в якій дається завершений образ, завершена думка. Мелодія пісні охоплює один куплет, повторюючись без змін у наступних куплетах. Рядки пісні більш-менш однакові, рима необов'язкова.

Історичні пісні, так само як і думи, образно змальовують історичне минуле українського народу, а своїм змістом охоплюють події від XVI ст. до найновіших часів. Найдавніші з них — це пісні про багатовікову боротьбу з татарами й турками (найвідоміші — "Пісня про Байду", про здобуття Варни 1605 р., про облогу Почаївського монастиря 1675 p.). Серед пісень про козацько-польську боротьбу найвизначніші: "Пісня про Хмельницького", про битви під Жовтими Водами 1648 р. та під Берестечком 1651 p., проклін Хмельницькому за татарський ясир 1653 р., про Нечая, Перебийноса, Морозенка, про зруйнування Січі, про знущання російських царів над козаками, про смерть козака в московській неволі ("Стоїть явір над водою"). До них примикають пісні, присвячені гайдамаччині — про Бондарівну, про Саву Чалого, Залізняка, Швачку та ін. Крім того, є ще велика група пісень, у яких змальовано козацький побут, стосунки козака з громадою, родиною й, особливо, милою дівчиною ("Ой, пущу я кониченька" та ін.).

Особливу групу історичних пісень складають пісні на соціальні теми, зокрема про соціальну боротьбу між окремими групами козацтва ("Ой, наступає та чорна хмара" та ін.). Багато пісень про панщину, про кривди та утиски сільського люду, про боротьбу народних мас. Найвідоміші з них — пісні про У. Кармелюка та О. Довбуша. Відкритим протестом проти кривди і несправедливості є славнозвісна пісня "Нема в світі правди". На думку М. Драгоманова, ця пісня складалася за часів панщини. Скасування панщини у Галичині (1848) та в Росії (1861) майже не відбилося у народних піснях. В усній словесності Західної України збереглася пам'ять про Кошута і мадярське повстання 1848 р., про окупацію Боснії Австрією. Є гуцульські і бойківські пісні про світову війну, про еміграцію до Америки й сезонну заробіткову еміграцію, що висвітлюють процес пролетаризації селянства.

Українська революція 1917—1920 pp. знайшла широкий відгук у піснях. З'являються нові кобзарські думи й пісні. Наприклад, відома пісня-дума про зруйнування містечка Лютеньки більшовиками в липні 1920 р. ("У вівторок вранці-рано скрізь гомонять люди, що на нашу Лютеньку щось недобре буде") подає реалістичні подробиці цієї події ("вісімсот дворів згоріло — пішов дим за хмару"). Найпоширенішим жанром із новітньою тематикою стали частівки (про Петлюру, гетьмана Скоропадського, комуністів, "продразвьорстку", про колективізацію і голод 1933 p.). Друга світова війна також відбилася у пісенних джерелах. Історичні та політичні пісні важливі тим, що передають погляд народних мас на різні події та громадські справи. Проте пісні про новіші події здебільшого швидко виходять з ужитку й забуваються, рідко набуваючи масового поширення.

Станові пісні —- це соціально-побутові пісні про життя, побут й інтереси окремих суспільних та професійних груп. Найвідомішими з них є високопоетичні чумацькі пісні, близькі своїми мотивами до козацьких. Особливим ліризмом вирізняються чумацькі пісні ("Ой, у полі два явори", "Ой, ходив чумак сім рік по Дону").

Солдатські та рекрутські пісні були пов'язані з примусовою військовою службою у російському й австрійському війську. Вони оспівують тяжку долю вояка, несправедливість під час набору до війська ("Пісня про удовиного сина"), його тугу за рідним краєм і смерть на чужині. Новітнім різновидом цієї групи є стрілецькі пісні, пісні червоноармійців тощо.

Серед соціально-побутових пісень, складених наприкінці XVIII і в перший половині XIX ст., виділяються пісні про долю наймитів і заробітчан — "бурлацькі пісні".

Гірка доля наймита і наймички, бездомність і самотність бурлаки, настрої суму й глибокої туги ось основний зміст цих пісень. Із ремісницьких пісень того часу особливої популярності зажила гумористична пісня про цех-майстра Купер'яна, що бенкетує з братчиками.

На відміну від історичних дум, пісні, хоча й оповідають про певні факти, події чи осіб, мають насамперед поетичний, виховний характер. Це зумовлює специфіку джерельної інформації цих творів. Проте історику важливо дослідити перш за все історію самої пісні, або певної групи пісень, причини їх виникнення, час побутування, можливі переслідування, яких зазнавали окремі пісні та їх виконавці з боку влади.

Пісні-гімни. Своєрідним інформативним джерелом є пісні-гімни, які містять у собі цінні відомості про державницькі прагнення та ідеали нашого народу.

В Україні, особливо в Галичині, за різних часів виникали десятки пісень-гімнів. Деякі з них мали загальноукраїнський характер, інші — територіально-локальний. Крім того, окремі різновиди цих джерел виникали серед певних груп населення, у межах окремих суспільно-політичних організацій і товариств. Не всі твори даного жанру мали довге життя. Певна частина із них забулася, втратила свою актуальність, має, головним чином, історико-джерельне значення. Так, перша патріотично-духовна пісня-гімн "Мир вам, браття, всім приносим" виникла в Галичині в революційному 1848 р.