— Івась Коновченко — за походженням городовий козак, що займається й хліборобською справою. Обернення козаків на селян, з усіма можливими негативними наслідками для них, було постійною загрозою для сотень тисяч людей. Часто покріпачували навіть удів реєстрових козаків, до яких належала мати Івася. Тому прагнення героя піти у похід з "компанійським" охотним полком Філоненка пояснюється не тільки бажанням боротися проти турків, а й спробою закріпити свою приналежність до козацтва, до якого належав його батько. Звертаючись до морального змісту думи, слід зазначити, що в ньому відображено традиційне шанування матері, залежність від неї, фатальна сила материнського прокляття, яке не можна відкликати; навіть після того, як мати простила сина, він приречений на загибель. Знаряддям лихої долі стала горілка, якої невчасно напився герой, що й призвело його до загину.
З'ясування прототипу героя думи Івася Коновченка — питання досить складне. Дослідити його спробував М. Плісецький. З думи відомо, що батька героя звали Грицем (матір Івася називають не тільки "Коновчихою", а й "Грицихою"), походив він, імовірно, з Канева (у деяких варіантах думи герой зветься Канівченко). Сам Івась (пестливе від Іван) проживав у Черкасах. Очевидно, перед нами постає, зважаючи на виняткову історичність усього твору, Іван Григорович Коновченко, хлопець із Черкас, козак, якому не пощастило потрапити до реєстру, хлібороб за реальним станом. Загинув він у поході дуже молодим, проте завдяки великій мужності й відвазі залишився у народній пам'яті, серед пантеону народних героїв.
Історичний зміст думи не дає підстав припустити, що вона має давніше походження, аніж події 1628 р. Тим часом це джерело має ряд особливостей, характерних для давньоукраїнських билин. Передусім — центральний богатирський образ думи. Дослідники висловили припущення про схожість образу Івася з образом билинного богатиря Михайла Даниловича та інших героїв давнього епосу. Це і традиційна однакова відповідь на образливі зауваження щодо юного віку героя, і пророчий сон та інші деталі. Таким чином, можна стверджувати, що на початку XVII ст. билинний епос був ще настільки життєвим, що справляв значний вплив на формування нового різновиду усних історичних джерел — українських героїко-епічних дум.
До другого циклу належать думи, які народилися у ході Визвольної війни українського народу другої половини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького. Вони поділяються на такі групи:*
Думи, в яких ідеться про певні історичні події ("Корсунська перемога", "Повстання після Білоцерківського миру", "Похід у Молдавію (Богдан Хмельницький і Василь Молдавський").*
Про події з життя Б. Хмельницького ("Хмельницький та Барабаш", "Смерть Богдана Хмельницького").*
Про сподвижників Хмельницького ("Іван Богун").*
Про економічно-соціальні проблеми ("Про орендарів", "Ганжа Андибер").
Усі думи про події 1648—1657 pp. вирізняються, так само як і твори цього жанру попередніх часів, високим ступенем достовірності у зображенні історичних реалій. Як приклад можна навести думу про похід Б. Хмельницького у Молдавію 1650 р. Більшість дослідників цього джерела одностайні в тому, що викладені у ньому історичні деталі дають підстави припустити, що дума була складена за свіжими слідами подій або їх учасником, або на основі розповідей учасників подій, які були добре обізнані з обставинами походу. Всього налічується шість відомих варіантів думи, записаних на Полтавщині та Чернігівщині упродовж XIX — початку XX ст. Цертелєвим, П. Кулішем, М. Білозерським, І. Срезневським та іншими збирачами й дослідниками українських дум.
Уже сам початок думи напрочуд виразно відтворює атмосферу суворої таємниці, що оточувала похід аж до здійснення задуму Хмельницького: "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає". Ані сотники, ані курінні отамани та полковники не відають, куди й навіщо вирушає військо. Проте дума засвідчує одностайну підтримку народом Хмельницького навіть тоді, коли кінцева мета походу ще не відома: "За ним козаки йдуть, яко ярая пчола гудуть". Тексти думи містять згадки й про важливі тактичні розпорядження гетьмана: він завчасно послав уперед дванадцять пар гармат; переходив через Дністер трьома персправами, поділивши військо на три частини тощо. До речі, поділ війська на три колони дав можливість Хмельницькому, за образним висловом автора думи, у неділю до обіду здобути Сороку, пообідати на ринку, а під полудню годину взяти Січаву (Сучаву, Сочаву), хоча відстань між цими містами приблизно 200 км.
Описуючи чимало цікавих історичних подробиць, дума містить декілька художніх зразків епістолярного жанру: лист Богдана Хмельницького до Василя Молдавського, відповідь останнього Хмельницькому, лист Василя до Івана Потоцького та його відповідь Василеві Молдавському. Лист Хмельницького витриманий у народнопоетичному дусі. Василь Молдавський у своєму панічному листі до Потоцького використовує давні героїко-епічні образи (слід зазначити, що Василь Лупул справді писав листа Потоцькому з проханням про допомогу). Тільки лист Потоцького в думі містить конкретно-історичну інформацію про його власні лихі пригоди: зустріч із Хмельницьким під Жовтими Водами, коли гетьман Потоцького "три дні на прикові край пушки держав" ... Літописи Самовидця і Грабянки також передають зміст листа Потоцького до Василя Лупула, що є досить близьким до тексту думи. Таким чином, дума "Похід у Молдавію" є визначним твором і за своїм художнім рівнем, і з погляду дотримання історизму. Вона відтворює історичні реалії, що зберігалися в народній пам'яті протягом майже трьох століть.
Окрім дум, що мають героїко-епічний, історичний характер, існують значні групи творів цього жанру, які за змістом можна віднести до побутових, моралізаторських, сатиричних, пародійних тощо. Вельми оригінальним джерелом з історії козацького побуту є дума "Козацьке життя", що виникла, найімовірніше, у другій половині XVII — на початку XVIII ст., хоча деякі дослідники датують її більш раннім часом. Дума відома у п'яти варіантах, записаних на Лівобережжі у XIX ст. Крім того, існує пісенний варіант думи — "Як був собі козак Голота".
"Козацьке життя" правдиво змальовує не відображене в жодній іншій думі домашнє життя козака, який мусив часто й надовго залишати сім'ю, що призводило до занепаду господарства і руйнації родинних стосунків. Один із дослідників думи, Б. Кирдан, наводить два архівні документи 1729 р., в яких кілька козаків просять дозволити їм залишити своїх жінок, бо ті, поки чоловіки були в поході, пиячили, гультяювали, перелюб чинили. Деякі дослідники вважають, що розриви шлюбу були в ту добу звичайним явищем серед козацтва на Лівобережжі. Зміст даної думи цілком підтверджує існування таких фактів. Але джерельне значення думи полягає також у тому, що тут ми простежуємо народну точку зору на описане в думі явище. Народна мораль, безперечно, засуджує легковажну поведінку козачки-господині за відсутності чоловіка, який виїхав у важливій справі. Водночас деякі варіанти думи певною мірою виправдовують жінку тим, що часта відсутність удома господаря призводила до занепаду господарства. Загалом, у думі відбились реальні, й, мабуть, досить поширені випадки в родинному житті зубожілих козаків.
Родинні стосунки знайшли також своє відображення в таких думах, як "Азовські брати", "Вдова і три сини", "Прощання козака з родиною", "Сестра та брат". Вони містять цінну інформацію про сімейно-родинні, соціально-економічні стосунки між членами сім'ї — братами, батьками і дітьми, вітчимом і пасинком і т. ін. Безперечну цінність мають думи цієї групи також для вивчення української народної етики, системи моральних цінностей нашого народу.
З кінця XVII ст. продукування дум починає зменшуватись.
Серед творів цього виду, що відобразили події початку XVIII ст., можна назвати єдину думу, до того ж відому в одному варіанті, записаному в 30-х роках XIX ст. І. Срезневським на Дніпропетровщині. Це дума "Семен Палій і Мазепа". Деякі дослідники вважали її фальсифікатом, проте, на думку М. Плісецького, багато що у тексті думи підтверджує її автентичність. Зокрема мова твору в цілому не викликає підозри, на відміну від мови багатьох відомих фальсифікацій ЗО—40-х років XIX ст., що рясніли гапаксами (гапакси — словотвори або форми слів, що вживаються тільки в даній пам'ятці, яких немає в жодному іншому тексті, які взагалі невідомі в мові) та словами-монстрами (скаліченими до краю), які з'являлись у фальсифікатах тому, що їхні автори погано знали і народну мову, і народну поетику. Наприклад, згадуючи фальсифікат "Дума-оповість про морський похід старшого князя-поганина у християнську землю", М. Плісецький наводить такі приклади гапаксів і слів-монстрів: "військо насажувать", "волосяна даха", "бог Посвистач", "чайми", "крийма укривали" тощо.
До набагато пізніших джерел даного жанру належить уривок думи "Гайдамака Гнат Вітрогон і пан Боровський", в якій ідеться про ватажка одного з гайдамацьких загонів XVI11 ст.
Уривок цікавий тим, що містить певні історичні відомості про реальну історичну особу — гайдамака Вітрогона — мешканця села Мотовилівки, неподалік від Василькова. У його селі ніхто не знав, що він очолює загін гайдамаків, оскільки односельців у загоні не було. Добуті гроші Вітрогон роздавав бідним селянам. Урешті-решт гайдамака спіймали й четвертували у Білій Церкві. Пан Боровський — польський державний урядовець на Мотовилівщині, намагався обманути
