Агропромислові об'єднання включають колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, промислові фірми та обслуговувальні підприємства, які здійснюють ремонт техніки та надають інші послуги сільськогосподарським підприємствам.

Агропромислові комплекси виникають на основі агропромислової інтеграції. До складу АПК входять:

1) виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських підприємств;

2) власне сільськогосподарське виробництво;

3) заготівля, переробка, зберігання та транспортування сільськогосподарської продукції.

Агропромисловий комплекс — це певна сукупність галузей народного господарства, які здійснюють виробництво, переробку, зберігання і доведення до споживача сільськогосподарської продукції та постачають сільському господарству засоби виробництва.

Важлива роль у складі АПК належить підприємствам виробничої та соціальної інфраструктури — транспортним організаціям, елеваторно-складським підприємствам, підприємствам зв'язку, матеріально-технічного обслуговування, кредитним установам, консультаційним пунктам, страховим компаніям та культурно-побутовим організаціям.

В аграрному секторі зарубіжних країн досить поширені кооперативи, зокрема у сфері матеріально-технічного постачання, в кредитній сфері, у переробці та у сфері збуту.

В Україні формування ринкових відносин в аграрній сфері виробництва розпочалося в 90-х роках XX ст. Воно тісно пов'язане з власністю на землю. У нас законодавчо закріплені приватна, колективна і державна власність на землю. Суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни України;

б) територіальні громади;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Наявність різних форм власності зумовила виникнення різних форм господарювання та конкуренції,

У сільськогосподарському виробництві України сформувались і діють два сектори — державний і приватний (рис. 3.14).

Державний сектор охоплює господарства державної власності. Держава бере на себе створення науково-дослідних господарств, сортувальних станцій, сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, господарств із вирощування хмелю, ефіроолійних культур, племінних господарств, кінних заводів тощо. До державного сектору належать також підсобні господарства державних промислових Підприємств та сільськогосподарські підприємства Міністерства оборони.

Рис. 3.14. Структура аграрного сектору економіки України

Приватний сектор економіки охоплює колективні сільськогосподарські підприємства, селянські фермерські господарства, підсобні господарства, селянські спілки, кооперативи тощо.

Колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) — це добровільні об'єднання громадян, які здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції. Вони діють на засадах самоокупності та самоврядування. Ця форма господарювання базується на колективній власності на ресурси і вироблену продукцію. Селяни, які передали свій земельний пай колективному господарству отримують за це орендну плату. Якщо власник паю виходить із підприємства, він має право одержати свій наділ і свою частку майна, створеного працею членів колективу.

На кожному підприємстві є пайовий фонд майна членів підприємства, до якого входять вартість основних і оборотних виробничих фондів, створених колективом.

КСП самостійно визначає обсяг і структуру сільськогосподарського виробництва, розпоряджається виробленою продукцією та доходами. Воно може кооперуватися з промисловими підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції та з підприємствами з іншими видами діяльності.

Управління колективними підприємствами здійснюється на засадах самоврядування. Вищим органом самоврядування є загальні збори його членів або збори уповноважених.

Селянське (фермерське) господарство — це форма організації виробництва громадян, яка разом із колективними та державними сільськогосподарськими підприємствами має забезпечити споживачів продовольством, а промисловість сільськогосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство — це переважно сімейно-трудове об'єднання мешканців села, життя і побут яких пов'язані з рільництвом, городництвом, садівництвом та іншою особистою діяльністю, спрямованою на виробництво продовольства, сировини та одержання доходів з метою поліпшення добробуту членів господарства.

У законі "Про селянське (фермерське) господарство" воно визначається як форма підприємництва громадян України, що виявили бажання виробляти сільськогосподарську продукцію, переробляти її та реалізувати. Основу селянського (фермерського) господарства переважно становить окрема сім'я, до складу якої можуть входити подружжя, батьки, діти (що досягли 16-річного віку) та інші родичі, які об'єднуються для роботи в цьому господарстві.

Економічні відносини цього господарства з іншими економічними суб'єктами та державою будуються на ринкових засадах, тобто на грошових розрахунках та економічних угодах.

Держава гарантує додержання майнових та інших прав, законів та захист інтересів селянського (фермерського) господарства, створює умови для пільгового кредитування, оподаткування, страхування та матеріально-технічного забезпечення господарства у період його становлення.

Сільськогосподарські кооперативи — це добровільні об'єднання індивідуальних виробників на основі кооперативної власності на засоби виробництва з метою раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів для поліпшення умов життя членів кооперативу. Кооперативи можуть бути виробничими, споживчими, кредитними та іншими.

Акціонерне товариство — це підприємство, капітал якого формується за рахунок продажу акцій та інших цінних паперів. Покупці акцій стають пайовиками акціонерного товариства та отримують дохід у формі дивідендів.

Підсобне господарство — це допоміжне сільськогосподарське виробництво, за яке беруться переважно жителі села. Воно ґрунтується на приватній власності громадян та праці членів їх сімей і є додатковим джерелом доходів та має споживчий характер.

Земельна рента. Абсолютна й диференціальна земельна рента

Власність на ресурси дає можливість одержувати дохід. У промисловості він виступає у формі прибутку, в торгівлі — у формі торгового прибутку, а в банківській справі — у формі процента.

У сільському господарстві доходом земельних власників є земельна рента. Земельна рента — це плата за користування землею. Підставою для отримання такого доходу є право власності на землю. Отже, земельна рента — це економічна форма реалізації власності на землю. Власність на землю і рента існують давно. Але в умовах рабовласницького і феодального суспільства рента носила натуральний характер" тобто плата за користування землею покривалася продуктами і відробітком (оброк, панщина).

В умовах товарного виробництва рента набирає грошового характеру. В ринковій економіці між власниками землі, з одного боку, і користувачами нею, з іншого, виникають рентні відносини. Найбільш поширеною формою таких відносин в усіх зарубіжних країнах є оренда землі селянами, фермерами або підприємцями в земельних власників або в держави. В умовах командно-адміністративної системи оренди землі не існувало. В Україні оренда відродилася в кінці 80-х — на початку 90-х років.

Оренда — це передача землі однією юридичною або фізичною особою (власником) у тимчасове користування іншій за відповідну плату згідно з договором. Орендою також називають плату, яку одержує земельний власник за віддану в оренду землю.

Джерелом орендної плати є дохід, який отримує орендар унаслідок ведення господарства на орендованій землі. Частину цього доходу привласнює орендар, а частину сплачує земельному власникові у формі орендної плати. Отже, орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, у свою чергу, є джерелом орендної плати. Окрім земельної ренти, орендна плата може включати також амортизаційні відрахування за користування будівлями, спорудами та інше, якщо вони є на орендованій землі.

У сільському господарстві основним засобом виробництва є земля. Вона обмежена в просторі з одного боку, наявними земельними угіддями планети (збільшити їх неможливо), а з іншого — кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликається такими постійними факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську продукцію з боку промислового виробництва, зростанням населення на планеті в цілому і в містах зокрема, та зростанням грошових доходів населення.

Обмеженість земельних угідь і попит на продукцію сільського господарства, який зростає,роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене обробляти всі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Отже, виробники сільськогосподарської продукції працюють у різних умовах. Крім того, землі розташовані на різних віддалях від шляхів сполучення та ринків збуту продукції. Ці умови породжують монополію на землю як на об'єкт господарювання і зумовлюють різні доходи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1.

Причини, умови і джерела утворення ренти

Форми ренти | Джерело утворення | Причини утворення | Умови утворення | Форми вилучення

Диференціальна рента І | Додатковий дохід, що утворюється на кращих землях та землях розташованих ближче до ринків збуту | Монополія на землю як на об'єкт господарства | Відмінності у природній родючості ґрунтів і різне розташування відносно ринків збуту | Орендна

плата,

рентні

платежі,

плата за

землю,

зональні

ціни

Диференціальна рента II | Додатковий дохід, що одержується за рахунок підвищення економічної родючості ґрунту | Монополія на землю як на об'єкт господарства | Різний рівень інтенсифікації виробництва (економічна родючість ґрунту) | Орендна

плата,

рентні

платежі,

плата за

землю,

зональні

ціни

Абсолютна рента | Надлишок прибутку над середнім прибутком | Монополія приватної власності на землю | Відсутність вільного переливу капіталу | Орендна плата, податок на землю

Монопольна рента | Частина прибутку створеного в інших

галузях, яку одержує землевласник через перерозподіл | Монополія на землю, розташовану у

виняткових природних умовах | Монопольні ціни | Вища

орендна

плата,

земельний

податок

Сутність цієї монополії проявляється в тому, що вона, є причиною різних за розмірами доходів на однакових за площею ділянках, які мають різну родючість або розташовані на різних віддалях від ринків збуту. Тому на гірших землях виробництво може виявитися збитковим і вони випадуть із сільськогосподарського обороту.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх за родючістю і кращих ділянок буде більшим, ніж на гірших землях. І за рахунок цього