В умовах ринкової економіки особливого значення набуває об'єктивна оцінка економічного становища домогосподарств, що характеризується наявністю і використанням сукупних ресурсів, передовсім грошових доходів.

Єкономічно-фінансовий стан домогосподарств залежить від результатів господарювання, ретельного аналізу його бюджету, обліку доходів і витрат, руху грошових коштів. У період, коли доходи домогосподарств скорочуються, слід переглянути деякі витрати у бік зменшення, шукати можливості поповнення своїх доходів.

Але незалежно від економічного стану домогосподарства мають дуже ощадливо витрачати зароблені грошові кошти, вести постійний і ретельний облік свого майна, а також доходів і витрат бюджету.

10.3.2. Розподіл доходів домогосподарств

Розподіл як економічна категорія - це не тільки розподіл результатів виробництва. Це і розподіл економічних ресурсів, або чинників виробництва. Розподіл дає змогу повніше задовольняти потреби домогосподарств, створює умови і додаткові стимули для їх розвитку.

Принципи розподілу, його характер, частку різних суб'єктів господарювання у новоствореній вартості визначають відносин власності. Кожному типу економічної системи властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності, яка і визначає свої принципи розподілу доходів. Історія економічної думки знає розподіл за працею, капіталом, власністю, чинниками виробництва.

У процесі розподілу дохід домогосподарств набирає форми заробітної плати, прибутку, ренти, орендної плати, відсотка та ін.

Заробітна плата - це ринкова ціна вирішального чинника виробництва - робочої сили, що сплачується найманому працівнику за одиницю часу послуг праці.

Прибуток - реалізована додана вартість, що присвоюється власниками засобів виробництва. Тобто, це сума, на яку Доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Дохід домогосподарств, крім прибутку, виступає також у формі відсотка. Відсоток є доходом для тих домогосподарств, які мають на своїх рахунках у банках тимчасово вільні грошові кошти або вклади у майно державних підприємств. Водночас відсоток - це витрата для тих домогосподарств, які беруть кредит, адже вони повинні зі свого прибутку сплачувати ставку відсотка на взяті в позику грошові кошти.

Формою доходу домогосподарств є також рента. Це дохід для власника особливих природних умов виробництва, насамперед у виробництві сільськогосподарської продукції. З іншого боку, рента - це витрати для орендаря за користування земельними ділянками та ін.

Орендна плата - це форма доходу домогосподарства як орендодавця-власника за передану земельну ділянку та інше майно у строкове платне володіння і користування.

Вона, крім ренти, містить відсоток на вкладений раніше в певну земельну ділянку капітал.

В умовах ринкової економіки всі ці конкретні форми доходу домогосподарств співіснують, взаємодіють, удосконалюються.

У розподілі отриманих домогосподарствами сукупних доходів можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального доходу. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і домогосподарства як суб'єкти економічної діяльності. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку доходу. Пропорція розподілу доходу між державою і домогосподарствами має важливе значення для забезпечення потреб суспільства і потреб домогосподарств. В умовах ринкових відносин це одна з принципових проблем реалізації економічної політики держави, від правильного вирішення якої залежить розвиток суспільного виробництва в цілому.

Пропорції розподілу доходу між державою (бюджетом) і домогосподарствами складаються під впливом кількох чинників. Головне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарської діяльності. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок доходу, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання доходу, що залишився у розпорядженні домогосподарств після здійснення платежів до державного бюджету.

Західна економічна наука у вивченні проблем відносин розподілу виділяє два основних підходи: функціональний та особистий розподіл доходів. Перший означає, що дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі грошових доходів: на заробітну плату, що виплачується за роботу; рента і відсоток - за ресурси, їх власникам; прибуток - власникам фірм.

Особистий розподіл доходів - це спосіб, за допомогою якого сукупний дохід суспільства розподіляється серед всіх домогосподарств.

Після розподілу сукупного доходу серед домогосподарств відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення, сплати різних видів податків до державного бюджету, внесків населення країни до громадських, доброчинних фондів тощо, а також соціальних витрат держави. На основі цього перерозподілу сукупного доходу формуються похідні доходи домогосподарств. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо.

Розуміння сутності відносин розподілу, принципів і характеру розподілу доходів є головним моментом в оцінці економічної ролі домогосподарств у суспільстві.

Одну з фундаментальних проблем політичної економії становить проблема нерівномірності розподілу доходів у суспільстві, передусім у розподілі доходів від власності.

В офіційній статистиці країн Заходу наводяться дані про те, що дохід найбідніших сімей продовжує знижуватися, а найбагатших сімей -зростати. Водночас, за визнанням зарубіжних економістів, більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її. Подібна тенденція сьогодні спостерігається і в Україні.

10.4. Використання доходів домогосподарств

10.4.1. Витрати домогосподарств і закономірності їх зміни

З'ясовуючи сутність і структуру доходів домашніх господарств, слід проаналізувати їх витрати.

Логіку зміни витрат домогосподарств вперше теоретично обґрунтував у XIX ст. німецький економіст Ернст Єнгель, яку на його честь почали називати законом Енгеля.

Згідно з законом Енгеля, зі зростанням доходів домогосподарства питома вага його витрат на продукти харчування зменшується, частка витрат на придбання непродовольчих товарів та комунальні послуги змінюється мало, а частка витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних благ зростає. Ця зміна витрат породжується тим, що різноманітні життєві блага мають для людей неоднакову цінність.

Дохід, що залишився в розпорядженні домогосподарства після сплати особистого прибуткового податку до бюджету, розподіляється на витрати на споживання і заощадження.

Споживання домогосподарства - це витрати на придбання споживчих благ для задоволення власних потреб. У вартісній формі - це та сума грошових коштів, яка витрачається домогосподарствами на придбання різноманітних товарів та послуг. Споживання забезпечує відтворення домогосподарств, створює стимули для розвитку і вдосконалення вітчизняного виробництва. На споживчі витрати припадає основна частина доходів домогосподарств. Вони формують споживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором розвитку національної економіки.

Доходи домогосподарств використовуються для придбання продовольчих та непродовольчих товарів, витрачаються на побутові та соціально-культурні послуги та ін.

Зростання грошових доходів домогосподарств призводить не тільки до більш повного задоволення власних потреб, а й змінює структуру поточного споживання і напрямів використання доходів.

Структуру сукупних витрат домогосподарств в Україні ілюструє таблиця 10.2

Із таблиці видно, що спільним для міських і сільських домогосподарств є велика питома вага витрат на продовольчі товари (відповідно 60,4 та 68,2 відсотків сукупних витрат у 2003 р.). Домогосподарства, які знаходяться у сільський місцевості, більше витрачають коштів на продовольчі товари тому, що більше споживають продуктів харчування. Це пояснюється тим, що переважну частину продовольчих товарів сільські домогосподарства виробляють для задоволення власних потреб, власного споживання.

Витрати на непродовольчі товари домогосподарств міських поселень у 2003 році були в 1,5 рази більші від аналогічного показника домогосподарств, які проживають у сільський місцевості. Це пояснюється насамперед низькою заробітною платою працівників у сільський місцевості. Так, питома вага частки оплати праці у структурі грошових доходів домогосподарств міських поселень у 2003 році була більшою за аналогічний показник сільських домогосподарств у 1,84 рази (див. табл. 10.1).

Із таблиці 10.2 видно, що домогосподарства міських поселень у 2003 році в 1,76 рази більше витрачали коштів на оплату житла та різноманітних послуг, ніж домогосподарства сільськійої місцевості. Це пояснюється, по-перше, обмеженістю номенклатури послуг у сільській місцевості, а по-друге, тим, що грошові доходи сільських домогосподарств значно менші порівняно із міськими домогосподарствами.

Витрати домогосподарств на споживання пов'язані з сукупним доходом, попитом, ринковими цінами та з такими явищами, як ефект доходу, ефект заміщення, граничною схильністю до споживання, граничною схильністю до заощадження та ін.

Дохід домогосподарства та рівень ринкових цін є основними чинниками, які встановлюють межу задоволення потреб в основних споживчих благах. Тобто утворюють те, що називається бюджетним обмеженням. Сукупність споживчих благ, які можуть придбати домогосподарства на ринку наявного бюджетного обмеження, називають фінансово можливими. Чим більший дохід, який домогосподарство може витратити на придбання споживчих благ, тим більші можливості воно має для задоволення своїх потреб.

Дослідженнями впливу зміни доходу домогосподарств на споживання встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і дохід. Однак поточне споживання залежить не тільки від рівня доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання (МРС).

Граничною схильністю до споживання називається відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала, тобто:

Ця формула показує, що частина додаткового доходу іде на