Ідеї Дж. Кейнса, викладені в його головній роботі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936), були використані провідними державами світу в практиці регулювання ринкової економіки. Вони виявились досить конструктивними, що дало змогу країнам, які потерпали від економічної кризи, відносно швидко подолати кризу та забезпечити стабільне економічне зростання і стан динамічної рівноваги в економіці.

Прихильники та послідовники цієї теорії - Дж. Робінсон, П. Сраффа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та інші - розвивають і збагачують ідеї Дж. Кейнса щодо активної участі держави у перебудові структури економіки, відстоюють ідеі запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат населенню.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, в економічній науці представлений Т. Вебленом, Дж. Коммонсом, І. Мітчеллом, Дж. Гелбрейтом, Я. Тінбергеном, Г. Мюрдалем, О. Вільям-соном, Т. Еггертссоном, Ф. Коузом, Д. Нортом та іншими. Найбільш характерною рисою інституціоналізму є те, що його послідовники розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами формуються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціально-психологічних факторів. Об'єктами дослідження інституціоналізму є певні інститути (корпорації, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти взаємодії суб'єктів підприємницької діяльності. Ці інститути відповідно до поглядів інститу-ціоналістів виступають рушійними силами розвитку людського суспільства.

У кінці XIX - на початку XX ст. сформувався неокласичний синтез як узагальнююча економічна концепція. В ній поєднуються раціональні елементи теорії ціноутворення та розподілу доходів у межах неокласичного напряму з положеннями теорії макроекономічної рівноваги і зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму економічної теорії. Представляють цей напрям дослідження Д. Хікса, Дж. Б'юкенена, П. Самуельсона, Е. Хансена та інших. Виходячи з принципу раціонального поєднання неокласичного та кейнсіанського напряму в економічній теорії, вони виступають за поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, вважають за необхідне рухатися до змішаної економіки.

Отже, розвиток політичної економії як науки характеризується наявністю різноманітних напрямів, шкіл та теорій, що свідчить про намагання вчених-економістів різнобічно досліджувати економічні явища і процеси в суспільстві.

Предмет політичної економії

Кожна наука має свій предмет дослідження, тобто те, що вона вивчає. Науки відрізняються одна від одної саме предметом своїх досліджень.

Визначення предмета політичної економії надзвичайно важлива і складна проблема. Останнє пов'язане з багатогранністю та динамізмом економічної діяльності людини й розмаїттям напрямків і шкіл в цій науці, що в цілому породжує різні підходи до визначення предмета політекономії. Окрім того політична економія, досліджуючи реальні процеси і явища, котрі наявні у мінливій та динамічній господарській діяльності людей, перебуває у постійних творчих пошуках та розвитку. Складовою частиною останніх є еволюція уявлень про предмет політичної економії. У табл. 1.1. представлено зміст його основних визначень.

Таблиця 1.1

Еволюція основних визначень предмета політичної економії

Визначення предмета політичної економії | Автори

1 | 2

Вчення про правила ведення домашнього господарства та землеробства | Ксенофонт, Платон, Арістотель та інші давньогрецькі й давньоримські мислителі

Наука про створення, примноження та розподіл національного багатства країни | Меркантилісти, фізіократи, основоположники класичної політичної економії

Наука про виробничі відносини у їх взаємодії з продуктивними силами та закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних історичних етапах розвитку суспільства | К. Маркс, Ф. Енгельс, В. 1. Ленін

Продовження табл. 1.1

Сучасні західні економісти пов'язують політичну економію з поняттям "економікс" і трактують її предмет як предмет науки, яка займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства та вивчає ту сферу індивідуальних І суспільних дій, що тісно пов'язані зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту людей: | А. Маршалл

- наука, котра вивчає дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів; | П. Самуельсон

- наука про ту сферу людської діяльності, що належить до виробництва, обміну і споживання товарів і послуг; | С. Фішер

- наука про ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини. | К. Р. Макконнелл, Е. Л. Брю

З наведеної таблиці випливає, що є певні відміности у розумінні предмета політичної економії представниками різних шкіл і напрямів економічної науки. Західні економісти політичну економію нерозривно пов'язують з поняттям "економікс", котре перекладається як "економіка". Предметом останньої вони вважають вивчення поведінки людей у процесі виробництва всього різноманіття благ в умовах обмеженості ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людей на основі отримання прибутку. На відміну від цього прихильники марксизму при визначенні предмета політекономії акцентують увагу на виробничих відносинах між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Такі розбіжності у трактуванні предмета політекономії не можна вважати недоліком або її недостатньою розвиненістю як науки. Це природне явище зумовлене еволюцією як цієї науки, так і об'єкта, який вона вивчає. Слід мати на увазі, що наведені визначення не можуть претендувати на повне та вичерпне розкриття предмета політекономії як науки. Кожний напрям у трактуванні цієї проблеми віддзеркалює її певну грань або аспект і в такий спосіб здійснює свій внесок у розвиток економічної науки.

Отже, політична економія як наука розвивається та постійно збагачується новими здобутками в дослідженні господарського життя суспільства та процесів і явищ, котрі йому притаманні. Складовою частиною цього розвитку виступає розширення та уточнення її предмета.

В сучасних умовах предметна сфера економічної науки еволюціонує в напрямку розширення та ускладнення проблематики. На цій основі вона поряд з існуванням політичної економії збагатилася такими новими розділами, як мікроекономіка, мезоекояоміка, макроекономіка, мегае-кономіка.

Політична економія - фундаментальна, методологічна основа економічної науки, котра розкриває сутність понять, категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем на різних історичних етапах існування людського суспільства.

Мікроекономіка досліджує економічні процеси і явища та поведінку економічних суб'єктів на рівні первинної ланки економічної системи (домогосподарства, фірми, окремі підприємства). Вона досліджує попит і пропозицію на товари, їх ціни, витрати виробництва, прибуток, заробітну плату тощо.

Мезоекономіка вивчає стан та розвиток окремих галузей і підсистем національної економіки (паливно-енергетичний, агропромисловий, транспортний, територіально-економічні та інші комплекси, вільні економічні зони).

Макроекономіка аналізує закономірності функціонування національної економіки в цілому. Об'єктом її дослідження є сукупний попит і сукупна пропозиція, валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми його зайнятості та безробіття, причини й наслідки інфляції, податкова, кредитно-фінансова політика держави тощо.

Мегаекономіка досліджує закони та закономірності функціонування й розвитку світового господарства в цілому, на глобальному рівні.

Кожна з цих складових економічної науки розвивається у нерозривному та органічному взаємозв'язку, що забезпечує зростання її ролі у розвитку суспільства.

Література

Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.

Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.

Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.

Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.

Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,

2003.

Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.

Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:

Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.

Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна