Складовою частиною моделі державного соціалізму були відносини адміністративної залежності. Вони реалізувались шляхом підпорядкування більшості підприємств нищим органам державного управління. Відповідно до вказівок останніх та за участі апарату управління підприємств на чолі з їх керівниками визначались параметри планів виробництва продукції, постачальники необхідних ресурсів для виробників, споживачі їх продукції, ціни на неї тощо. Регламентувався і процес розподілу та використання доходів. Результати виробничої діяльності трудових колективів оцінювалися залежно від стану виконання планів виробництва продукції або надання послуг. Управління економікою на основі використання команд, адміністративних розпоряджень, унеможливлювало її розпиток шляхом використання ринкових регуляторів (попит і пропозиція, конкуренція тощо) та зміну її структури відповідно до потреб споживачів. Тому одержавленому соціалізму притаманна дефіцитність.

Останню слід розуміти не як нестачу окремих видів продукції, а як загальний дефіцит. Він проявлявся у невідповідності пропозиції засобів виробництва і предметів споживання, обсягу та структури виробництва товарів, надання послуг, а також їхньої якості суспільним потребам. Серед інших ознак дефіцитної економіки слід виокремити диктат "пробника над споживачем, конкуренцію між споживачами за придбання дефіцитних товарів, що давало змогу монополістам-виробникам підвищувати ціни; наявність прихованої інфляції, лімітування матеріальних ресурсів та їх прямий розподіл, існування значної кількості планово збиткових підприємств. Все це створювало сприятливі умови для існування тіньової економіки, представники якої вміло використовували пади одержавленого соціалізму та діяли з метою привласнення значних коштів, незважаючи на всякі заборони, норми закону і правила господарювання в умовах цього суспільного устрою.

Одержавленому соціалізму притаманна також надмірна централізація суспільного виробництва, яка породжує гіпертрофію вертикальних і нерозвиненість горизонтальних зв'язків підприємств і територій. Радянська держава зосереджувала у своєму розпорядженні левову частку виробленого продукту (наприкінці 80-х років до 3/4 національного доходу і близько 4/5 валового національного продукту)1. Така система ставила підприємства й регіони у жорстку залежність від центральних органів державного управління при розподілі матеріальних і фінансових ресурсів.

до того ж створених ними. Серед товаровиробників значну частку складали великі підприємства, якими було зручно керувати з центру. Досить часто вони були малоефективними, але це не було перешкодою для визначення умов реалізації виробленої ними продукції. З іншого боку, споживачі такої продукції не мали у своєму розпорядженні важелів впливу на монополістів-виробників і тому були змушені погоджуватись сплачувати за дорогу та часто неякісну продукцію.

Деформації економічної системи одержавленого соціалізму значною мірою були зумовлені бюрократизацією управління, яка унеможливлює розвиток самоуправлінських основ такої системи. Бюрократизм - система управління економічним та соціальним життям суспільства, яка базується на монополізації функцій певним визначеним колом осіб. Його родовою ознакою є використання службового становища у власних або корпоративних інтересах на шкоду загальносуспільним та державним. До складу бюрократії входить привілейований прошарок державних службовців, наділених певними повноваженнями в межах виконання своїх обов'язків, але використовуваних невідповідним чином. Дж. Б'юкенен, характеризуючи бюрократичну систему, зазначав, що вона не ефективна внаслідок, принаймні, однієї з причин: вона марнотратно використовує ресурси суспільства на догоду фаворитам, довільно дискримінуючи та класифікуючи громадян.

Зменшення рівня бюрократизації управління соціально-економічним розвитком суспільства потребує налагодження ділового контролю суспільних інститутів та населення за діяльністю державних структур, позбавлення їх монополії на інформацію, ресурси, вирішення кадрових питань, прийняття управлінських рішень тощо.

До ознак одержавленого соціалізму належить жорстка залежність економіки від ідеології та політики, котра виникає у процесі зрощення господарських та політичних структур, адже правляча партія була "керівною і спрямовуючою силою" в економіці та інших складових суспільних відносин, діяла як керівне ядро економічної й політичної влади. Останнє було закріплене і в Конституції. За таких умов держава втрачає свою відносну незалежність від керівної партії та її апарату, а господарська діяльність заганяється в жорсткі ідеологічні рамки, самостійність та ініціативність керівників підприємств не підтримується.

В цілому означені характеристики державного соціалізму сприяли утвердженню екстенсивного типу суспільного відтворення, давали змогу мобілізувати у розпорядження держави значні за обсягами ресурси, спрямовувати їх на вирішення цілого ряду таких життєво важливих проблем, як ліквідація техніко-економічної відсталості, створення військово-оборонного потенціалу тощо. Але поряд з цим хронічний характер мав дефіцит товарів широкого вжитку, продовольства тощо, що є свідченням нездатності цієї системи забезпечити задоволення найнеобхідніших потреб людей.

Своєрідною була роль суспільних наук в системі одержавленого соціалізму. Поряд з дослідженням об'єктивних процесів і явищ у світі, його регіонах, в окремих економічних системах вони повинні були пропагувати реальні досягнення та уявні переваги цього суспільного устрою. Поряд з пропагандистською роботою партійних структур, це сприяло деформації суспільної свідомості, коли люди не бачать реальних переваг одержавленого соціалізму, але змушені виявляти зовнішню лояльність до влади.

Неринковий характер одержавленого соціалізму спричинив його розвиток за іншими законами, ніж світове ринкове господарство. їх дія була викликана слабкою інтегрованістю економічної системи одержавленого соціалізму у світогосподарські зв'язки, орієнтацією соціально-економічного розвитку на власні сили. Все це послаблювало зовнішні впливи на розвиток цієї системи, несло небезпеку відставання у розвитку науково-технічного і технологічного прогресу, зростання добробуту та якості життя населення.

Отже, державний соціалізм являє собою соціально-економічну систему, котра базується на безпосередній функціональній участі держави у розвитку економіки при домінуванні державної власності на основні засоби виробництва, абсолютизації централізованого планування, розподілі за працею. За своєю суттю такий суспільний устрій є адміністративно-командною системою, в якій держава в особі своїх структур, вищих партійних органів визначає суб'єктам господарювання, що, як і кому виробляти, розподіляє ресурси, закріплює за ними постачальників та споживачів. Державний соціалізм сформувався внаслідок, глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній та духовній сферах суспільства і під їх тягарем на певному етапі свого розвитку потрапив у системну кризу.

Системна криза державного соціалізму і шляхи реформування суспільства

Знищення ринкових механізмів як природного регулятора економічних процесів апріорно позбавляло виробників в умовах державного соціалізму можливості ефективного господарювання. Переважання адміністративних методів господарювання над економічними почало все більше гальмувати соціально-економічний розвиток, що періодично породжувало спроби надати пріоритет іншим методам.

Відмова від жорстких методів контролю за економікою в 50-х роках минулого століття поставила на порядок денний необхідність використання економічних стимулів регулювання суспільного виробництва. Однак застосування останніх замість позаекономічного примусу за відсутності економічної свободи та конкуренції, коли заохочувалось виконання планових завдань, призводило до падіння віддачі кожного карбованця заробітної плати, посилення незбалансованості основних пропорцій розширеного відтворення, загострення дефіцитності. Внаслідок цього все більше зменшувалась дієвість економічних стимулів.

Господарська реформа в СРСР, здійснена в 60-х роках минулого століття, дещо прискорила соціально-економічний розвиток адміністративно-командної системи. Однак після згортання цієї реформи в 70-х роках почався повільний, але реальний спад у радянській економіці.

У цей час під впливом науково-технічного прогресу в ній ускладнювалася структура суспільного виробництва, економічних відносин, а процес привласнення все більше набував багаторівневого характеру. Економічні та соціальні інтереси окремих груп громадян, галузей, підприємств та їх об'єднань, особисті інтереси людей тісно перепліталися із завданнями науково-технічного прогресу. Однак одержавлена економіка, котра оживала лише під впливом команд, що надходили до неї з центру, була не в змозі і в окремих випадках, та і в цілому поєднати економічні інтереси з потребами науково-технічної революції. Все більш очевидно поставала необхідність підвищення ролі індивідуального відтворення, децентралізації економічних структур, надання економічної свободи безпосереднім товаровиробникам. Спроби персоналізувати відносини суспільної власності за допомогою бригадного та сімейного підряду, різних форм кооперації тощо за ініціативою державних структур не дали позитивних наслідків.

Другий етап науково-технічної революції, котрий ознаменувався появою процесорів, ресурсозберігаючих технологій, зростанням ролі людини у виробництві тощо, сформував нові виклики як адміністративно-командній, так і ринковій економічним системам. Економічно розвинені ринкові системи відповіли на це переходом до інноваційного підприємництва як підходу до господарювання на мікрорівні.

На противаг)' цьому адміністративно-командна економіка входила у все більшу суперечність із назрілими потребами подальшого соціально-економічного розвитку радянського суспільства. Гостро постала проблема забезпечення продовольством, знижувались темпи економічного розвитку, а відповідно, і приросту основного капіталу, погіршувалась динаміка показників ефективності суспільного виробництва, якість продукції. Оновлення машин, обладнання, а також продукції здійснювались в обсягах декількох відсотків. Майже половина робітників і колгоспників була зайнята ручною працею, причому значна їх частина - некваліфікованою. Загострився розрив між платоспроможним попитом та його покриттям. На ринку постійно бракувало товарів повсякденного попиту, на недостатньому рівні надавались послуги.

Як реакція на ці негативні процеси та явища у розвитку одержавленого соціалізму у 80-х роках XX ст. радянському суспільству була запропонована стратегія прискорення соціально-економічного розвитку. Однак ЇЇ реалізація негативно вплинула на ситуацію в економіці та соціальній сфері. Це переконало вище керівництво радянської держави у необхідності здійснення більш радикальних заходів в економіці, що проявилося у спробі не оновити окремі елементи адміністративно-командної системи господарювання, а здійснити її докорінну перебудову.

Програма подальшого реформування цієї системи господарювання