Робота орфографічної комісії складалася з кількох етапів. На першому – підготовчому – в Інституті мовознавства було створено робочу групу в складі А. А. Бурячка, С. І. Головащука й Г. М. Колесника, якій доручалося розробити проект змін та доповнень, що повинні бути внесені до нового видання “Українського правопису”. Робоча група мала керуватися такими загальними настановами:

1) не змінювати традиційної української графіки, але відновити порядок розташування літер в абетці;

2) не ускладнювати принципи написання українських слів новими правилами й винятками, а навпаки, намагатися зменшувати їх кількість за рахунок уніфікації однотипних явищ;

3) по можливості спростити правопис складних слів, критично поставитись до правил, що регулюють уживання великої літери й подібне, тобто тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;

4) докладніше опрацювати правила щодо написання слів іншомовного походження, зокрема географічних назв та особових найменувань людей.

Вироблений робочою групою проект цього видання “Українського правопису” було розглянуто групою вчених, які запропонували внести ще деякі зміни й доповнення. Після врахування всіх зауважень проект правопису було розмножено в кількості 140 примірників і надіслано для докладного розгляду в Міністерство народної освіти, Міністерство вищої освіти, Міністерство культури України, в редакції українських газет і журналів, до творчих спілок і т. ін. Проект видання “Українського правопису” обговорювався також на кафедрах української мови університетів і педінститутів, на конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта”. За пропозицією голови товариства Д. В. Павличка було розширено склад Орфографічної комісії й затверджено новий її статус: за ухвалою Президії АН України вона стала її тимчасовим робочим органом. Орфографічна комісія після докладного розгляду кожного параграфа оновленого “Українського правопису” ухвалила його опублікувати.

Оскільки обслуговування правопису тривало й після його опублікування обмеженим надлом (50 тис. примірників), орфографічна комісія ще раз розглянула всі висловлені в пресі зауваження і дійшла висновку, що після усунення помічених помилок і оновлення ілюстративного матеріалу “Український правопис” має бути виданий масовим тиражем. Разом із тим комісія одностайно підтримала постанову I Міжнародного конгресу україністів (27 серпня – 3 вересня 1991 року) про потребу вироблення Єдиного правопису для всіх українців, що проживають як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Висновок

Як бачимо, український правопис пройшов багатоступінчатий шлях розвитку. Упродовж віків український народ творив і шліфував свою мову, заносячи в мовну скарбницю переплавлені у ніжній думці, добірні перлини пізнання, почуття, мрії.

Мова кожного народу не становить якоїсь відмежованої від сусідів застиглої на віки вічні форми. Як живий організм, вона з часом зазнає певних змін під впливом історичних, економічних і політичних чинників. Але незважаючи на це, одним із найголовніших аспектів державотворення та менталітету нації був і є правопис української мови. Так, саме мова є одним із найголовніших державотворчих чинників. Та й у світовій культурі українська мова займає не останнє місце, недаремно вона двічі була в трійці кращих на світових конкурсах мов. Ось чому наша багата і милозвучна мова потребує дбайливого і відповідального ставлення – щоб не втратити нічого з її цінних надбань і забезпечити її природний розвиток.

Нещодавно Інститут української мови, НАНУ знову запропонував деякі зміни та уточнення до українського правопису (зокрема, орфографії), але ніяких радикальних рішень з цього приводу поки що не відбулося. До сьогодні тривають дискусії та суперечки. Отже, питання внесення змін до правопису залишається відкритим.

Література

Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник. – К.: Вища шк.., 1991.

Гатцук М. О правописаниях заявленных украинскими писателями с 1839 по 1861 г // Основа. – 1862.

Франко І. Азбучна війна в Галичині 1859 року // Збір. творів: У 50-ти т. – К.: Наук. думка, 1986. – Т. 47.

Франко І. Етимологія і фонетика в южноруській літературі // Зібр. Творів: У 50-ти т. – К.: Наук. думка, 1986. – Т. 29.

Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар. – Т. 1-2. – Львів, 1885-1886.

Словарь української мови: У 4 т. – К., 1907-1909.

Грінченко Б. Три питання нашого правопису, з додатком проф.. А. Кримського (відбиток з “Рідного краю”). – К., 1908.

Український правопис (Проект). – Харків, 1926.

Український правопис (Проект). – Харків, 1928.

Український правопис (Проект). – Харків, 1933.

Український правопис. 2-ге вид. – Х.; К., 1934; 3-тє вид. – К., 1936.

Український правопис. – К., 1940.

Український правопис. – К., 1945.

Правила русской орфографии и пунктуации. – М., 1956.

Український правопис. 2-ге вид., випр. і доп. – К., 1960.

Лекції з українського правопису. Пиляк О. В. – К., 2002.

Огієнко І. Нариси з історії української мови: система українського правопису. Популярно-науковий курс з історичним освітленням. – Варшава, 1927.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К.: Наук. думка, 2002.

Вакуленко М. Про складні проблеми українського правопису. – К.: “Курс”., 1997.

Проект нової редакції українського правопису // Українська мова і література в школі. – 2000. - № 1.

Скорботний календар української мови // Учитель. – 2000. -
№ 1-3.

Новий орфографічний словник української мови. – К.: “Аконіт”, 2002.

Вихованець І. Р. Таїна слова. – К.: Рад. шк., 1990.