Мілль, який доводив існування прямого взаємозв'язку між тими податка-ми, що їх сплачують на користь держави ЇЇ громадяни, та тими по-слугами і благами, що їх натомість вони отримують від держави. Шведські економісти К. Віксель та Е. Ліндаль розвинули у своїх пра-цях положення про принцип рівності між вилученою вартістю та її еквівалентом. Зокрема, К. Віксель обгрунтував роль по-датків у зростанні добробуту сус-пільства, розглянув їх у тісному зв'язку з державними витратами, які приносять користь суспільству. Учень К. Вікселя — Е. Ліндаль — поставив існування рівноваги між податками та державними блага-ми в залежність від розкладу пол-ітичних сил у суспільстві. Незва-жаючи на гостру критику, яким піддаються ідеї Е. Ліндаля, насам-перед, за їх утопічність, підкрес-лимо наявність раціонального зер-на у його судженнях. Справді, за-перечувати вплив політичної елі-ти на формування та реалізацію податкової політики недоцільно. Поштовхом до наукових дослід-жень в цьому напрямку стали ро-боти К. Маркса та Ф. Енгельса, які хоча і не мали в своїй основі суто фінансових моментів та місти-ли твердження більше політично-го, ніж економічного характеру, го-стро поставили питання про пе-рерозподіл фінансових ресурсів між суспільними верствами.
Значний внесок у розвиток теорії оподаткування зробив ос-новоположник російської фінан-сової науки IX. Озеров. Він виз-начав податки як "обов'язкові пла-тежі, які сплачуються підданими держави для виконання покладе-них на неї функцій". Як пред-ставник інституціоналізму, І.Х. Озеров розглядав податки як категорію на перетині різних гу-манітарних наук: права, політо-логії, соціальної психології, соц-іології. Він писав: "Вивчення грун-ту, на якому розвивається фінан-сове господарство, показує нам, чому воно приймає ту чи іншу форму, чому насіння на одному грунті сходить, а на іншому — чахне".
Сутність податків представни-ками радянської фінансової науки А.А.Буковецьким, А. Соколовим, П.В. Мікеладзе базувалася на те-орії колективних потреб. Незва-жаючи на певну догматичність (зумовлену об'єктивними переду-мовами розбудови радянської вла-ди), ця теорія з певними коректи-вами використовується і сучасни-ками для обгрунтування сутності та ролі податків. Так, П. Самуель-сон підтверджує примусовий ха-рактер оподаткування і відсутність зв'язку між вигодами окремого громадянина та тими податками, які він сплачує державі.
Окремо слід зупинитися на поглядах на сутність податків представників кейнсіанської школи. Зокрема, Дж. М. Кейнс був автором теорії податків, яка фо-кусувалася на державному регу-люванні економіки. Податки цей вчений називав "вбудованими механізмами гнучкості", за допо-могою яких можна рівномірно розподілити податковий тягар залежності від доходів. Доктрина Дж. М. Кейнса запанувала на те-оретичному та прагматичному рівні в середині минулого сто-ліття — саморегулівні здатності ринкової економіки досить обме-жені, тому держава повинна впливати на економічні процеси за допомогою державних ви-датків, податків, позичкового відсотку. Кейнс писав: " Прибут-ковий податок,... податок на при-буток з капіталу, податок на спадщину та інші податки відігра-ють не менш важливу роль, ніж норма відсотка.
Революційність та новизна поглядів Кейнса дозволили вітчиз-няному вченому В.М. Федосову визначити його роботи в якості орієнтирів розвитку західної фінансової науки. Але системні кризи в західних економіках в 70-х роках минулого століття, тали своєрідним поштовхом для кри-тики ідей кейнсіанства та пошу-ку нових підходів у фінансовій науці. На зміну кейнсіанським методам регулювання приходить неокласична теорія, і її особливо популярний напрямок — неокон-серватизм.
Професор Романенко О.Р. заз-начає, що "розбіжності у погля-дах кейнсіанців та неоконсерва-торів на податки випливають із відмінностей у їх загальних тео-ріях. Кейсіанська податкова тео-рія розвивалася з умов попиту, за-безпечення інвестицій достатніми заощадженнями. Неокласики ж виходять із забезпечення пропо-нування ресурсів і достатності заощаджень, звідси вимога знач-ного зниження загального рівня податків."
Голова чиказької школи М. Фрідман вважається найвідо-мішим представником неоконсер-ватизму, який вважав, що, насам-перед, держава повинна втручати-ся в економіку через грошову сфе-ру. А за допомогою податків як "ме-ханізмів гнучкості", держава може амортизувати кризові явища в еко-номіці. Розвиток ідей неокласициз-му призвів до того, що податкові реформи в СІЛА та інших євро-пейських країнах були побудовані на ідеях обмеження державного втручання в економіку.
Вітчизняні вчені Андрущенко В.Л. та Ляшенко Ю.І. пропону-ють розширити сферу досліджен-ня податків за межі суто економ-ічної категорії та розглядати при-роду оподаткування в поняттях теорії інституціоналізму.
На їх думку, першою за зна-ченням істотною прикметою нау-кової податкової системи є її за-лежність від політико-економічних поглядів. В якості доведення цьо-го постулату автори використову-ють той факт, що "корифеї англ-ійської класичної політекономії головним в оподаткуванні вважа-ли його вплив на створення ба-гатства. Прихильники німецької історичної школи поставили в центр науково організованої сис-теми економіко-політичні умови та соціально-етичні критерії різних епох і народів". Погоджуючись з подібним висновком, зазначимо, що сучасна вітчизняна дійсність є яскравим прикладом того, як розбудова податкової системи є продуктом не тільки суто еконо-мічних поглядів науковців та практиків, але й результатом пев-ного компромісу між суспіль-ством, політичними партіями іншими суб'єктами законодавчо-го процесу.
Серед сучасних напрямків розвитку фінансової науки і ца-рині податків слід обов'язково зга-дати роботи американських еко-номістів на чолі з А. Лаффером, спрямовані на оптимізацію подат-кової політики держави. На дум-ку А. Лаффера, існує гранична ставка оподаткування, яка харак-теризує його критичний рівень. Внаслідок її зростання відбуваєть-ся поступова "тінізація" економі-чних процесів, що супроводжуєть-ся скороченням податкової бази та, відповідно, податкових надход-жень до державного бюджету. Критики цієї теорії зауважують, що роботи А.Лаффера так і не дали відповідь про рівень цієї ставки, а обмежилися лише за-гальними формулюваннями, що значно ускладнює практичне ви-користання такого підходу на дер-жавному рівні.
На відміну від попередньої, робота англійського вченого Дж. Меклі містить суто практичні рекомендації стосовно оптимізації податкових ставок — для уникнен-ня дестимулювання економічної активності необхідно використову-вати пропорційні ставки, які не
