оригінальну концепцію виникнення європейського права, запропоновану англоамериканським дослідником Гарольдом Дж. Берманом (Harold J. Berman) в праці Law and Revolution: The Formation of the Western Legal Tradition. Аналізуючи величезний фактичний матеріал, Берман приходить до висновку, що західна традиція права бере своє начало в папській революції ХІХІІ століть. "Соціальна теорія права, – твердить він, – має визнати той факт, що системи права зародилися на Заході в кінці ХІ та в ХІІ ст. і що певні основні характеристики цих систем права пережили великі національні революції ХVIХХ століть. Ще один факт, який не можна оминати, полягає в тому, що першою новою західною системою права стало канонічне право римокатолицької церкви. І ця система права мала багато спільних характеристик з тими, що їх сучасні теоретики суспільства називають світськими, раціоналістичними, матеріалістичними, індивідуалістичними системами права ліберального капіталістичного суспільства" Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. / 2е изд. – М.: Издво МГУ: Издательская группа ИНФРА·М – НОРМА, 1998. – С. 57..
Цікаво, що сліди юридичного закріплення саме такого розуміння ролі релігії у формуванні й підтриманні правопорядку (в самому широкому розумінню останнього) можна знайти в конституційному законодавстві окремих сучасних держав. Так, чинна й досі Конституція Аргентини 1859 року сбме в такій перспективі формулює принцип невтручання держави у приватне життя: "Приватні дії осіб, що жодним чином не порушують порядок та суспільну мораль, а також не заподіюють шкоди третім особам, підвладні лише Богові і вилучені з юрисдикції суддів…" Стаття 19 Конституції Аргентинської Нації: Конституции зарубежных государств: Американский континент. – Ереван, Изд. "Мхитар Гош", 1998. – С. 19., а Акт про Канаду 1982 року основоположними принципами держави визнає "верховенство Бога та панування права", причому сбме в такій послідовності Преамбула Акту про Канаду 1982р.: Там само. – С. 333..
Зупинимось тепер на ролі релігії у формуванні громадянського суспільства. Цій проблемі присвячена ціла низка ґрунтовних розвідок російського дослідника Євгена Рашковського Див.: Рашковский Е. Третий мир – Россия – Израиль // Мировая экономика и международные отношения (МЭ и МО). – 1993. – № 3; його ж Церковь, государство и гражданское общество // МЭ и МО. – 1994. – № 4; його ж Гражданское общество: религиозное измерение проблемы // МЭ и МО. – 1996. – № 5; Ворожкина Т., Рашковский Е., Умнов А. Гражданское общество и религия // МЭ и МО. – 1997. – № 7., які і покладено в основу нашого аналізу. Перше, на чому наголошує цей автор, це що "громадянське суспільство – не якась усереднена або емпірична модель людського співжиття, а, радше, певний умовний теоретичний конструкт, ідеальний тип, що далеко не завжди співпадає з наявною соціокультурною проблематикою, але – протягом останніх двохтрьох десятиріч – конечний для розуміння найживотрепетних проблем сучасного суспільства, зокрема і духовних його проблем" Рашковский E. Гpажданское общество: pелигиозное измеpение пpоблемы // Междунаpодная экономика и междунаpные отношения. – 1996. – № 5. - С. 116..
Далі, аналізуючи ґенезу та основні засади громадянського суспільства, дослідник приходить до висновку, що цей соціальний феномен ґрунтується на трьох основах, якими є: правопорядок, соціальна підтримка та особиста гідність, і які, в свою чергу, випливають з недетермінованої емпіричними даними віри в: 1)присутність у світі певної іманентної розумності, 2)наявність в суспільстві певної іманентної солідарності, 3)наявність в людині певної іманентної автономії Там само. – С. 121122..
Саме в силу складного поєднання цих трьох начал громадянське суспільство передбачає наявність в його межах численних соціокультурних зв’язків і груп, що добровільно, за власною ініціативою формуються самими членами суспільства. В цьому кардинальна відмінність громадянського суспільства від традиційних, авторитарних і тоталітарних форм людського співжиття, за яких соціокультурний статус особи нав’язується їй зовні.
Абстрагуючись від подробиць, можна стверджувати, що саме громадянське суспільство (і лише воно!) довіряє людині самостійно формувати контекст свого суспільного і культурного життя. Але це передбачає принципово іншу відповідальність людини. Тому Рашковський і стверджує, що аналізована у його статтях модель соціуму – "аж ніяк не ідилічна форма співжиття. Ця форма в тій або іншій формі прирікає всіх і кожного на вибір своєї власної соціальної долі. І, внаслідок цього, – на ризик постійного самовизначення і відповідальність" Там само. – С. 117..
В цьому контексті науковець ставить питання про релігійний сенс громадянського суспільства як про зовнішній ґарант позитивної свободи духовного самовизначення людини у її взаємодії з іншими людьми. Ставить – і відповідає на нього стверджувально. Якщо ліберальна ідея зводилась до негативної "свободи від", то ідея громадянського суспільства переростає лібералізм і починає обертатися навколо позитивної "свободи для", тим самим призюмуючи наявність вищих, ніж само громадянське суспільство, "вічних" цінностей.
Нам залишається процитувати лише "практичне резюме", яке подає російський дослідник: "Громадянське суспільство не бере на себе жодних зобов’язань щодо охорони релігійних традицій тих або інших груп. Воно лише створює для цих груп передумови самостійно консервувати або розвивати власні традиції. Воно – наче добромисний «кесарь», котрий шанує «Боже», але не сміє втручатися у його юрисдикцію" Там само. – С. 124..
2.4. Загальна концепція державноцерковних відносин
На часі підсумувати все сказане у цьому розділі.
Поперше, всі основні цінності сучасної цивілізації якот: демократія (в її позитивному розумінні), права людини, концепція соціальної держави, верховенство права, громадянське суспільство – всі вони генетично пов’язані з християнством. Попри конфлікти між конкретноісторичними
