the United Kingdom) вона зазначила, що "термін сповідання, як він використовується в пункті 1 статті 9, не охоплює кожної дії, вчиненої на підставі або під впливом тієї або іншої релігії/переконання… Коли дії окремих осіб безпосередньо не виражають відповідні переконання, вони не можуть розглядатися в якості таких, що підпадають під захист пункту 1 статті 9, навіть коли вони мотивовані цим переконанням або вчинені під його впливом" Цит. по: Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальна хартия: право и практика / Пер. з англ. – М.: Издво Московского независимого института международного права, 1998. – С. 342..
В зв’язку такою позицією Комісія сформулювала принцип, згідно з яким свобода совісті не передбачає права особи "відмовлятися на підставі власних переконань від додержання законодавства…, що приймається в публічній сфері у нейтральний спосіб та в загальному порядку " Заява № 10358/83: Decisions and Reports of the European Commission on Human Rights (Далі – D.R.). – Vol. 37. – P. 142.. Це стосується також проходження обов’язкової військової служби або, якщо це дозволяє національне законодавство, – альтернативної цивільної служби Заяви № 10640/83 (D.R. – V. 38. – P. 219) та № 7705/76 (D.R. – V. 9. – P. 196). .
Продовжуючи виявляти коло правовідносин, що певним чином пов’язані з релігією/переконаннями, але не підпадають під захист 9 статті Конвенції, Комісія визнала, що названа стаття "не надає захисту заявникам, які претендують розглядати як релігійні переконання рекламні «аргументи» продавця в оголошеннях суто комерційного характеру, що розповсюджуються тою або іншою релігійною групою" Заява № 7805/77 (D.R. – V. 16. – P. 68)..
Наступна група справ стосується питань, що виникають в зв’язку з існуванням в ряді європейських країн державних церков. Поперше, як випливає з рішень Суду Судові рішення розміщені на webсторінці: <http://www.dhcour.coe.fr/hudoc/default.asp?Cmd =Query. Посилання подано на англійський текст рішень, розміщених за вказаною webадресою, в авторському перекладі. у справах Коккінакіс проти Греції (Сase of Kokkinakis v. Greece), Мануссакіс та інші проти Греції (Case Manoussakis and Others v. Greece), самй існування державної релігії або церкви, на думку страсбурзьких органів, ніяк не протирічить вимогам статті 9 Конвенції. Не порушує згадану статтю і державне фінансування або інша матеріальна підтримка однієї або кількох конфесій. Єдина вимога Комісії – держава не повинна примушувати особу до фінансової або іншої підтримки державної церкви через сплату спеціальних податків або іншим чином Заяви № 9781/82 (D.R. – V. 37. – P. 42) та № 11581/85 (D.R. – V. 56. – P. 166). . Комісія також дійшла висновку, що особа не може оскаржувати загальну політику і стан державної церкви у разі забезпечення державою права на вільний вихід з цієї (як і з будьякої іншої) церкви, що, безумовно, ґарантовано Конвенцією Заяви № 10616/83 (D.R. – V. 40. – P. 284), № 11045/84 (D.R. – V. 42. – P. 247), № 12356/86 (D.R. – V. 57. – P. 172) та № 7374/76 (D.R. – V. 5. – P. 157)..
Примикає до цієї групи справ рішення Комісії щодо юридичного статусу релігійної організації. В ньому стверджується, що "держава може відмовити тій або тій секті об’єднуватися в певну правову структуру, оскільки члени цієї секти можуть сповідувати свої релігійні переконання і без такого об’єднання" Заява № 8652/79 (D.R. – V. 26. – P. 89)..
В 90х роках Суд вперше за свою історію виніс кілька рішень, в яких визнав порушення статті 9 Конвенції Сase of Kokkinakis v. Greece та Case of Manoussakis and Others v. Greece.. Найбільш цікавою в цих рішеннях (в проекції на реалії сьогоденної України) є позиція Страсбургу щодо необхідних в демократичному суспільстві обмежень на право сповідувати релігію/переконання Зауважимо принагідно, що з ретельного текстуального аналізу частини 2 статті 9 можна зробити висновок про те, що Конвенція не визнає за державамиучасницями права з будьяких підстав обмежувати першу з правомочностей, які передбачені частиною 1 названої статті, а саме свободу особи змінювати свою релігію або переконання..
Іноді можна зустріти думку, що визнавши Грецією винною у порушенні статті 9 Конвенції в справі Коккінакіса, Суд тим самим ствердив, що свобода совісті включає в себе право на прозелітизм Див. Дюpем, У. Коул. Як pозуміти свободу pелігії: Поpівняльний аналіз насущних пpоблем свободи pелігії у Східній Євpопі // Свобода віpовизнання: Цеpква і деpжава в Укpаїні… – С. 125.. Проте така позиція безпідставно узагальнює позицію Суду, який дослівно постановив з цього приводу таке: "Потрібно провести чітку межу між поведінкою християнського свідчення та хибним прозелітизмом. Перше знаходить свій вияв у правдивій проповіді Євангелія, котра, як записано у доповіді Всесвітньої Ради Церков 1956 року, є природним завданням та обов’язком кожного християнина і кожної церкви. Другий уявляє з себе викривлення або деформацію першого. Він може, як говориться у тій самій доповіді, приймати форму діяльності по залученню до церкви нових членів через обіцяння їм матеріальних та соціальних вигод або ж підступного впливу на тих, хто поневіряється чи злидарює; він може навіть вдаватись до фізичного або психічного насильства. Загалом такий прозелітизм несумісний з повагою до свободи думки, совісті та віросповідання" Сase of Kokkinakis v. Greece. – Para. 48..
В справі Мануссакіса Суд сформулював свою позицію щодо державного втручання в релігійні справи. Так було визнано,
