"що держава має пересвідчитись, що той або той рух чи асоціація при досягненні власних релігійних цілей не провадить діяльності, що може заподіяти шкоду населенню" Case of Manoussakis and Others v. Greece. – Para. 40.. З іншого боку, в рішенні стверджується: "Право на свободу віросповідання, ґарантоване Конвенцією, несумісне з правом держави вирішувати, чи є релігійні вірування або засоби, що використовуються для вираження цих вірувань, законними" Там само. – Para. 47..
Дві названі справи склали основу прецендентного права в сфері застосування статті 9 Конвенції. Поставивши в центр своєї уваги захист релігійного плюралізму Сase of Kokkinakis v. Greece. – Para. 31., Суд водночас "залишив державам – учасникам Конвенції певну свободу в питанні про необхідність втручання " у релігійні справи, контролюючи виправданість та відповідність обмежень релігійної свободи на національному рівні Case of Manoussakis and Others v. Greece. – Para. 44..
Завершуючи аналіз практики застосування страсбурзькими Судом та Комісією статті 9 Конвенції, варто згадати про дві справи, рішення по яких виносив вже новий Суд. У справі Бускаріні та інші проти СанМарино (Buscarini and Others v. San Marino) постало питання про традиційну форму присяги новообраних парламентарів цієї невеличкої європейської республіки. Суд з цього приводу постановив: "вимога, щоб заявники склали присягу на Біблії, є рівноцінною вимозі, щоб обрані народні представники присягли на вірність певній релігії, а це несумісно зі статтею 9 Конвенції" Рішення у справі Бускаріні та інші проти СанМарино: Комюніке Секретаря Суду // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 1999. – № 2. – С. 70..
Цікаві положення знаходимо в рішенні Суду у справі Серіф проти Греції (Serif v. Greece). Так, зокрема, у рішенні встановлено зв’язок між правом держави на специфічний контроль над порядком виборів/призначення священнослужителів та визнанням юридичної сили за окремими релігійними актами, якот: укладення шлюбу, розв’язання певних спадкових, а також сімейних питань, які ці священнослужителі здійснюють.
Суд розглянув також питання повноважень державних органів при поділі релігійних організацій. З цього приводу в Комюніке Секретаря Суду говориться, зокрема: "Суд не вважає, що в демократичному суспільстві державі необхідно вживати заходів для того, щоб релігійні громади залишалися або були поставлені під єдине керівництво. Суд визнає, що можливість загострення відносин виникає у тих ситуаціях, коли відбувається поділ релігійних або інших громад. Проте він зауважив, що це один з неминучих наслідків плюралізму. Роль органів влади у подібних ситуаціях полягає не в тому, що усунути причину загострення відносин, ліквідувавши плюралізм, а в тому, щоб забезпечити взаємну толерантність груп, які ворогують між собою" Рішення у справі Серіф проти Греції: Комюніке Секретаря Суду // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. – № 1. – С. 49..
Отже, узагальнюючи все сказане вище про захист права на свободу совісті в рамках європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, потрібно сказати, що цим актом запроваджено принципово новий у міжнародному праві механізм захисту прав людини. Механізм цей виявився надзвичайно гнучким та ефективним, оскільки, діючи на підставі найбільш загальних статутних норм, засновані Конвенцією страсбурзькі контрольні органи витворили чимале за обсягом європейське прецендентне право, яким визначено принципи застосування положень Конвенції у національних правопорядках та дано тлумачення самих конвенційних норм в процесі їх застосування.
На нашу думку, сбме право Конвенції Автор вважає виправданим використання цього терміну для означення сукупності норм, що містяться безпосередньо в Конвенції та протоколах до неї, а також прецендентного права, витвореного Європейським судом з прав людини та Європейською комісією з прав людини в процесі тлумачення і застосування цих норм . має правити за еталон для європейських держав у сфері прав людини. Оскільки сбме воно, з одного боку, найбільш враховує всю унікальність європейської традиції як системи цінностей, накопичених Старим Світом протягом трьох останніх тисячоліть, а з іншого – є найбільш "юридичним" в сенсі конкретики та обов’язковості додержання його приписів, ефективності процесуальних норм, покладених в основу діяльності контрольного механізму, розробленої системи санкцій за порушення прав та основних свобод.
2. Акти НБСЄ/ОБСЄ
Друга група європейських реґіональних актів, що містять положення про свободу совісті, – це документи, ухвалені в рамках Наради (з 1994 року – Організації) по безпеці та співробітництву в Європі. До певної міри незвичайною є природа цієї організації. Власне кажучи, до реформи 94 року НБСЄ не була організацією в юридичному сенсі цього слова – радше політичною угодою сторін про певні спільні принципи Частина 6 преамбули Декларації принципів, якими державиучасники керуватимуться у взаємовідносинах Заключного акту НБСЄ: Международные акты о правах человека… – С. 641.. З такої природи НБСЄ/ОБСЄ випливає статус її актів. В них сторони приймають на себе сбме політичні (не юридичні!) зобов’язання. Те сбме потрібно сказати стосовно контролюючих, точніше моніторингових, органів організації.
Переконливо ілюструє наведені вище твердження одна з норм Празького документу про подальший розвиток інститутів та структур НБСЄ: "З метою подальшого розвитку здатності НБСЄ захищати права людини, демократію та верховенство закону мирними засобами Рада вирішила, що Радою або Комітетом старших посадових осіб можуть бути, якщо це необхідно – навіть без згоди відповідної держави, у випадках явного, грубого та неусунутого порушення відповідних зобов’язань по НБСЄ – застосовані відповідні заходи. Такі заходи складатимуться з політичних заяв або інших політичних кроків, що здійснюватимуться за межами території такої держави" Пункт 16 розділу
