У своїй книзі "Народження наддержави" С. Хрущов відзначає помітну роль в Карибській кризі завербованого англійською і американською розвідками полковника О. Пеньковського, дякуючи якому Білий дім не вводили в оману міркування про "неймовірну військову потужність" Радянського Союзу. Американці знали, що СРСР в основному має в своєму розпорядженні ракети середньої дальності, а міжконтинентальні ракети Р-16 тільки почали встановлюватися. Експерти Пентагону виходили зі співвідношення ракетно-ядерних сил на 1962 р. в 18:1 на користь США. Але насправді воно складало 8,3:1 – це теж дуже великий розрив [36, 62; 37, 441].

У 1992 р., до 30-річчя Карибської ракетної кризи, в спеціальному випуску журналу "Международная жизнь" були опубліковані двадцять п'ять документів. Послання Н. Хрущова і Дж. Кеннеді повністю відтворювалася за текстами, що зберігаються в Архіві зовнішньої політики Російської Федерації. Два листи Хрущова від 27 і 28 жовтня 1962 р., а також лист Кеннеді від 27 жовтня були надруковані за текстами, опублікованих в 1962 р.

Обмін посланнями з 22 по 28 жовтень 1962 р. кожна сторона проводила по двох каналах. Від Дж. Кенеді послання прямували через посольство США в Москві (посол Ф. Колір) і через посольство СРСР у Вашингтоні (посол А. Добринін). Через американське посольство оперативно передавалася копія послання, прислана шифрованою телеграмою, а через декілька днів, залежно від надходження з Вашингтона, і оригінал, підписаний президентом. Аналогічним чином послання Хрущова прямували через радянське посольство у Вашингтоні і передавалися паралельно посольству США в Москві. Оригінали послань Хрущова передавалися Міністерством закордонних справ СРСР американському посольству. Вперше послання за 22-28 жовтень (10 документів) були опубліковані в "Дипломатическом вестнике" МЗС Російської Федерації в 1992 р. (№№ 2, 3).

Після 28 жовтня послання обох сторін передавалися через А. Добриніна і Р. Кеннеді, брата президента, або інших довірених осіб Білого дому. Ця лінія зв'язку одержала найменування "довірчий канал". Конфіденційні послання (15 документів) були опубліковані Архівом зовнішньої політики Російської Федерації тільки в 1992 р., у вказаному випуску "Международной жизни".

Щодо обнародування послань Н. Хрущова і Дж. Кеннеді уряди обох країн спільно заявили в січні 1992 р.

Опубліковане листування забезпечене примітками, зі вказівкою часу відправлення або передачі їх у Москві і Вашингтоні. При цьому були використані документи АВП Російської Федерації і дані, наведені у виданні Державного департаменту США.

24 жовтня виконуючий обов'язки Генерального секретаря ООН У Тан призвав Хрущова і Кеннеді "утриматися від будь-яких дій, які могли б загострити положення і принести з собою ризик війни", а також запропонував зацікавленим сторонам зібратися для того, щоб вирішити виниклу кризу мирним шляхом і нормалізувати положення в Карибському морі. Суть пропозицій У Тана полягала в тому, що СРСР не перевозить ніякого озброєння на Кубу протягом часу, поки вестимуться переговори, а інша сторона не зробить ніяких піратських дій проти судів, що здійснюють плавання у відкритому морі (Правда, 1962, 25 жовтня).

У відповідь у телеграмі Н. Хрущова на ім'я У Тана від 25 жовтня містилася заява про згоду з цими пропозиціями (Правда. 1962, 25 жовтня). Дж. Кеннеді також підтримав цю позицію, висловившись, проте, проти діалогу, поки радянські ракети знаходяться на Кубі.

Дослідники відзначають, що 25 жовтня з'явилися певні ознаки пошуку компромісу: лінію морського карантину перетнули радянський танкер "Бухарест" і пасажирське судно НДР зі студентами на борту. Того ж дня 12 з 25 суден, що слідували на Кубу, повернули назад [25, 294]. 25 жовтня на засіданні Президії ЦК КПРС Н. Хрущов вперше вказав на можливість виведення ракет за умови американських гарантій незалежності Куби [37, 502].

Відзначимо, що Г. Кіссінджер події на Кубі розглядає в контексті Берлінської кризи 1958-1963 рр. Він вважає, що Хрущов, розмістивши ракети на острові, розраховував зміцнити положення СРСР на переговорах по Берліну, а Кеннеді не допустив розповсюдження радянської військової потужності на Західну півкулю [16, 533].

Формально криза завершилася 7 січня 1963 р. Представники СРСР і США на переговорах (А. Мікоян і В. Кузнєцов – з радянської сторони, Е. Стівенсон, Дж. Макклой – з американської) звернулися з сумісним листом до У Тана, в якому висловилися за виключення з порядку денного Ради Безпеки питання про Карибську кризу на тій підставі, що досягнутий необхідний ступінь згоди. Разом з тим, кубинська сторона направила Генеральному секретарю ООН ноту про відсутність ефективної домовленості, здатної забезпечити на постійній основі мир в Карибському регіоні [8, 397].

Важлива роль в подоланні Карибської кризи належала "лицарям холодної війни" Дж. Кеннеді і Н. Хрущову. Представляється доречним навести характеристики, дані радянським прем'єром і американським президентом один одному. Н. Хрущов відзначав: "Я вірю Кеннеді і як людині, і як президенту. Зі всіх президентів, яких я знав, Кеннеді – людина з найбільш високим інтелектом. Він – розумниця і різко виділяється на тлі своїх попередників. Я