У квітні 2002 р. Фонд Карнегі організував міжнародну наукову конференцію, присвячену 40-річчю Карибської кризи з демонстрацією фільму, створеного в США. У фільмі показано, що ракети заправлені паливом, повністю готові до пуску і ось-ось завдадуть удару по США. Генерал А. Грибков, який у ті роки здійснював контроль за розміщенням ракет на Кубі, підкреслив, що жодна з них не була заправлена пальним, ні в одну ракету не був закладений план польоту і ні на одній з ракет не було ядерної головки [46].

В даний час США і Росія мають на озброєнні по 7 тис. ядерних боєголовок, націлених один на одного, багато з них знаходиться в стані підвищеної боєготовності. Р. Макнамара, міністр оборони США в уряді Кеннеді, на конференції відзначив, що "під час Кубинської кризи обидві сторони зробили дуже багато помилок, помилок і прорахунків унаслідок поганої інформованості. Ми уникнули ядерної війни тільки завдяки щасливому випадку. Повторюю, нам просто пощастило". За його оцінкою, найбільшу помилку допустили військові і цивільні радники президента Дж. Кеннеді, які помилково вважали, що на Кубі не було тактичних ядерних боєголовок. Лише в 1992 р. на конференції Макнамара, що проводилася в Гавані, дізнався від Грибкова, що Радянський Союз мав на Кубі тактичні ядерні боєголовки, готові відбити вторгнення американських десантних військ. "Протягом подальших 30 років ми залишалися в неведенні відносно того, що якби ми зважилися на висадку, ми б зустріли ядерну відсіч, до якої американська адміністрація не була готова" [46].

Т. Соренсен, колишній радник і спічрайтер президента Дж. Кеннеді, проаналізував можливі варіанти дій, які могли б зробити обидві сторони: що б відбулося, якби Кеннеді послухався своїх радників і віддав наказ про збройне вторгнення на Кубу? Що б відбулося, якби радянський прем'єр Н. Хрущов поступився наполяганням Кастро і завдав ракетно-ядерного удару по США? А якби США завдали удару у відповідь, мстячи за знищення свого літака У-2? На все ці питання Соренсен дала єдину відповідь: "Сьогодні нас тут не було б" [46].

Кубинська криза стала кульмінацією "холодної війни". За її виникнення несуть відповідальність обидві сторони, в чому переконують документальна база й історіографія проблеми. Осмислення подій того часу і їх причин сприятиме підвищенню ефективності діяльності по зниженню ризику виникнення ядерного конфлікту.

Висновки

Отже, події жовтневих днів 1962 р. – це перша і, на щастя, єдина в нашій історії термоядерна криза. Одні вважають, що її причини носили військовий характер: СРСР прагнув зменшити дисбаланс в кількості ядерних боєголовок. Інші називають політичні причини: прагнення США не допустити розповсюдження комунізму на Західну півкулю. В даний час достатньо поширена думка, що основною причиною Карибської кризи було взаємне недовір'я. Підкреслюються цивілізаційні відмінності між двома наддержавами, нездатність керівництва адекватно оцінити наслідки власних рішень, реакцію протилежної сторони на підставі цих відмінностей. Ніхто не хотів війни, але вона була, як ніколи, можлива.

Слід відмітити такі моменти в дослідженні та історіографії "холодної війни" Карибської кризи:–

Російські вчені вперше дістали доступ до важливих радянських державно-партійних документів. В 1992-1994 рр. Історико-документальне управління МЗС РФ розсекречує величезні масиви документів радянської зовнішньої політики до рубежу середини 1960-х років. Були зняті грифи секретності з десятків тисяч справ територіальних управлінь Міністерства, секретаріату міністра і його заступників (у тому числі В.М.Молотова, А.Я.Вишинського, Я.А.Маліка, М.М.Лігнініва., С.А.Лозовського та ін.). Були відкриті для дослідження листування з посольствами, записи бесід, аналітичні огляди та інші важливі категорії документів.

Також відкрився доступ до матеріалів відділів колишнього ЦК КПРС, до стенограм Пленумів, деяких паперів Секретаріату й Політбюро. Особливо цікавими для істориків холодної війни виявилися матеріали міжнародних відділів, відділу агітації й пропаганди, дискусії на Пленумах, а також так званий "Фонд 89" (Фонд складається з матеріалів, розсекречених у цільовому порядку для так званої "Справи КПРС", яка розглядалася Конституційним Судом Росії в 1992 р.). У другій половині 1990-х років стали доступні і опубліковані в журналах "Джерело," "Вісник", "Історичний Архів", "Нова і Новітня Історія" і ряді інших, деякі цінні матеріали, перш за все отримані дослідниками з Архіву Президента Російської Федерації: серед них журнал відвідувачів Й.В. Сталіна, записи засідань на Президії ЦК, зроблені В.Маліним в 1954-1964 рр., та ін.–

У той же час, архівна революція обірвалася на півдорозі. Починаючи з 1993 року процес розсекречення матеріалів і доступ до них дослідників стали ускладнюватися.–

Серед дослідників проблеми можна назвати член-кор. АН А.О. Чубар'яна, зі спогадів політиків і дипломатів "робочого" ешелону варто виділити, в числі багатьох, книги О.А.Трояновського, А.М.Александрова-Агентова, А.Ф.Добриніна, Г.М.Корнієнко, В.М.Фаліна, Ю.А. Квіцинського, О.А.Гриневского) В.Л. Мусатова, В.Л.Ісраеляна, Б.Н.Брутенца, М.І. Семиряги, є й значна група мемуарів, що відображають діяльність і точку зору військових і військово-оборонного комплексу, перш за все, спогади А.І.Грибкова, А.Ф.Ахромеєва (сумісно з Корнієнко), Н.Н.Детінова (сумісно з Савельєвим), Б.Е.Чертока. Проблему досліджували М.М.Нарінський, Н.І. Егорова, А.М.Філітов, В.Л.Мальков, І.В.Гайдук, М.Л.Коробочкин, В.В.Поздняков.

На даний час співтовариство дослідників у цій області охоплює й інші дослідницькі центри: Інститут балканістики і слов'янознавства (директор В.К.Волков, Л.Я.Гибіанський,