навіть пригальмував рух у напрямку зближення з Україною. Виговський тоді вказував послу на можливі негативні наслідки для Росії нерішучого курсу, її уряду: після перемоги над Україною війська Речі Посполитої та Кримського ханства з усією силою вдарять на Москву, а козакам, якщо не буде нині дано підтримки, прийдеться теж взяти участь у цьому поході. Майже одночасно (27.VІІ.1651 р.) у Корсуні Хмельницький та Виговський зустрічали назаретського митрополита Гавриїла. 28 липня Гавриїл продовжив свій шлях до Москви, захопивши з собою листи Хмельницького до царя і лист Виговського до керівника Посольського приказу дяка МТ. Волошенінова. Генеральний писар винагородив тоді митрополита, давши йому коня і грошей (50 "ефимков левкових"). У вересні 1651 року Виговський запевняв російського представника І. Юденкова в тому, що Хмельницький відмовився перейти у підданство султана як пропонувалося турецьким послом Османом-чаушем.
У цей же час точилися жорстокі бої під Білою Церквою, в ході яких повстанцям вдалося зупинити ворожу, навалу. Розпочалися довготривалі мирні переговори, які чергувалися з тяжкими боями. Врешті справа дійшла до порозуміння на умовах значно тяжчих від Зборівських. Вість про це викликала гостре невдоволення рядового козацтва. 19 вересня до білоцерківського замку прибули для остаточного замирення дипломати Речі Посполитої (смоленський воєвода Юрій Глебович та литовський стольник). За їхніми словами, записаними потім А. М'ясківським, королівським секретарем, побачивши так невчасно прибулих послів, Виговський аж за голову схопився і сказав:
"Чи ви здуріли, панове, що у вогонь до хлопства прийшли, і ми, вас боронячи, погинемо!" І все ж, він разом з Хмельницьким гідно прийняв послів, поклявшися, що оборонить їх ("хіба що по трупах наших чернь до вас прийде і татари"). Це свідчення зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові.
І справді, коли частина рядових козаків прорвалася до білоцерківського замку, прагнучи вбити послів, останніх, рішуче оборонили Хмельницький, Виговський і деякі полковники. За свідченням того ж М'ясківського посли Речі Посполитої визнали: "Якби не він сам (Хмельницький — Ю.М.), не Виговський, Хмелецький, Гладкий, Богун, Громика, полковники, то були б погинули. Хмельницький і Виговський, і вся старшина щиро прагнули миру". Виступ рядового козацтва виявив однак значний вплив на короля і уряд Речі Посполитої, й умови миру були змінені на користь повстанців. Так, чисельність реєстру Війська Запорозького підіймалася до двадцяти тисяч проти умовлених спочатку десяти.
Визначну роль у мирних переговорах, що засвідчують джерела, відіграв Виговський. Так, коли дипломат Речі Посполитої Маховський вимагав від Хмельницького розірвати союз з ханом, то дістав категоричну відмову. Після цього розгорілася тригодинна дискусія і "врешті вірний Ахат Хмельницького, прив'язаний до нього, як син до батька, Виговський, довів йому необхідність прийняття умов, поданих поляками щодо розгрому татар".
Не випадково, що Білоцерківський договір, укладений 28 вересня 1651 року, першим після Хмельницького підписав Виговський. Цей договір був вимушеним, оскільки диктувався тяжким становищем України після поразок під Берестечком, Ріпками та окупації Києва Радзивіллом. Ось чому його було укладено на значно гірших умовах, ніж свого часу Зборівський мир.
Наступний — 1652 рік — приніс Україні сподіваний реванш за поразку під Берестечком — перемогу під Батогом (2 червня 1652 р.). У цій битві поруч з Хмельницьким брав участь і Виговський. Після перемоги стало реальним завершення справи з династичним шлюбом гетьманича і встановлення українсько-молдавського союзу. Тимоша Хмельницького супроводжував трьохтисячний загін "сватів", на чолі яких стояли Іван Виговський, Тиміш Носач і Павло Тетеря. Форсувавши Прут, загін заночував у Бельцях, а 29 серпня 1652 року в'їхав до Ясс. Як зазначив сучасник, "полковники були на добрих конях, всі в польських шатах". Саме Виговському випало винести основний тягар переговорів і пом'якшити напруженість, яка виникла на початку переговорів. 6 вересня Тиміш Хмельницький і Розанда Лупу вирушили у зворотний шлях. У цей же день Виговський відправив свого листа з повідомленням про шлюб головнокомандуючому трансільванськими військами Я. Кемені, в дусі запланованого Хмельницьким, потужного союзу України з подунайськими князівствами. Того ж року він здійснює ряд енергійних заходів по підготовці союзу з Росією. Ще на початку 1652 року гетьман і генеральний писар у глибокій таємниці відправили до Москви наказного полтавського полковника Івана Іскру. У 1653 році Виговський проводить активне листування з царським урядом, московським патріархом Никоном, приймає посольства Р. М. Стрешньова та М. Бредихіна, А. С. Матвеєва та І. Фоміна, В. В. Бутурліна. Встановлення союзу з Росією було надзвичайно складною справою, яка викликала не лише зовнішньополітичні, а й внутрішні комплікації, що передбачалося певною мірою гетьманом та генеральним писарем. Не випадково, у Миргороді, що стояв значно далі від кордонів з Польщею, ніж Чигирин, почали зводити два будинки для Хмельницького і Виговського, причому будинок для останнього зводився на передмісті. Саме тут після Переяславської ради жили дружина і невістка Богдана Хмельницького (Ганна Золотаренко та Розанда Лупу), а також дружина Виговського (Олена Стеткевич) із своїми сім'ями.
Одночасно з посиленням дипломатичних зв'язків з Росією Хмельницький здійснив чергову спробу розгромити Річ Посполиту з допомогою кримського хана. Наприкінці 1653 року внаслідок рішучих дій української та кримської армій королівське військо на чолі з самим Яном-Казимиміром було оточене під Жванцем. Відрізані від своїх баз карателі все гостріше відчували брак провіанту та фуражу, боєприпасів. У їхньому війську розпочалася пошесть. Але від неминучого розгрому королівську армію врятувала чергова (вже третя) зрада Іслам-Гірея III, який порушив свої союзницькі зобов'язання
