1) надмірне затягування інфляційного процесу на досить високому рівні (близько 20 % за рік) без відчутного стимулюючого впливу на економічне зростання внаслідок чого інфляція набула форми стагфляції;

2) антиінфляційна державна політика супроводжувалася поглиблення платіжної кризи, яка перетворилася в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушувала органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робило антиінфляційну політику недостатньо послідовною та ефективною.

Основні причини прискорення темпів інфляції на сучасному етапі розвитку економіки:

- одна з головних загроз прискорення інфляції полягає в надзвичайно швидкому зростанні приватного споживання, що стимулюється не лише збільшенням бюджетних виплат, а й високими темпами нарощування обсягів кредитування фізичних осіб, домогосподарств. Це перший чинник, який може трансформуватися в зростання цін на споживані населенням товари і послуги.

- другий чинник пов’язаний із тим, що з початку цього року інфляційна кон’юнктура в Україні складалася сприятливо в основному завдяки ненормально низьким цінам на продукти харчування, зокрема на м’ясо. Однак ситуація може змінитися, оскільки внаслідок посухи можна очікувати певних ускладнень з урожаєм, тоді як тенденція до підвищення цін на продукти харчування вже спостерігається й у світовому масштабі.

- до того ж ми вже бачимо зростання цін виробників десь на рівні 20% у річному вимірі, що також провокуватиме вищі темпи зростання споживчих цін. Тож комбінація всіх перелічених чинників може негативно вплинути на інфляційні прогнози.

Отже, причини інфляції за останні декілька років мали здебільшого монетарний характер. Протягом 2002-2007 років основним каналом здійснення НБУ первинної безготівкової емісії був викуп іноземної валюти, що надходила до країни внаслідок залучення й запозичення зовнішніх капіталів, а також позитивного сальдо поточного рахунку у 2002-2005 роках.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок: визначальними факторами зростання інфляції у 2006-2008 роках в Україні були монетарні . Так, збільшення відношення абсолютного приросту грошової бази й активів в іноземній валюті стосовно приросту ВВП на 1% призводить до зростання інфляції на 0,64% . Тобто враховуючи, що ці співвідношення у цей період досягли рівня 10,4% , їх вплив на інфляцію становив до 6,6%.

Якщо говорити про конкретні кроки, необхідно передбачити заходи для розвитку внутрішнього фінансового ринку, і насамперед — вторинного ринку державних цінних паперів. Це необхідно, щоб Національний банк міг здійснювати повноцінне регулювання грошово-кредитної сфери за рахунок відкритих інтервенцій на внутрішньому ринку — причому на борговому більшою мірою, ніж на валютному.

Окрім того, потрібно буде здійснити подальші кроки для розвитку валютного ринку, насамперед скасування збору з купівлі-продажу валюти. І, нарешті, дуже важливо й надалі зміцнювати аналітичний потенціал Національного банку в питаннях прогнозування і моделювання інфляції.

Перелік необхідних технічних кроків можна було б продовжити. Та в принципі, як засвідчили проведені нами консультації, він уже добре відпрацьований у НБУ, і основне питання — не в «техніці» переходу.

Головне — досягнути необхідного політичного консенсусу, тобто згоди всіх задіяних гілок влади. За його наявності зробити перший крок — перейти до гнучкішого курсоутворення — можна хоч завтра. І процес запровадження повноцінного інфляційного таргетування за таких умов був би технічно відносно нескладним і досить швидким, зайнявши максимум кілька років.

Висновок

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Механізм дії інфляційних факторів залежить від співвідношення багатьох економічних процеів – внутрішніх і зовнішніх. Він неоднорідний на часовому проміжку становлення ринкової економіки в Україні. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, передусім, динамічний макронкономічний процес. У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних.

Джерела iнфляційних явищ коріняться в складених і постійно відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеної в адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової політики. Розділення глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і монетарні дуже умовно, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і взаємозумовлені, між ними