РЕФЕРАТ

з історії України

“Проголошення незалежності України”

План.

1. Декларація про державний суверенітет України – основа послідовного утворення її незалежності.

2. Спроби кремлівської верхівки врятувати Радянську імперію ДКНС і України.

3. Утворення незалежної Української держави. Референдум 1 грудня 1991 року.

4. Результат історичного значення розпаду СРСР та утворення СНД.

1. Декларація про державний суверенітет України – основа послідовного утворення її незалежності.

Прийняття Основного Закону України стало законо-мірним та логічним завершенням тривалого і надзвичай-но складного та суперечливого конституційного процесу в Україні. Він розпочався 16 липня 1990 р., коли Верхов-на Рада прийняла Декларацію про державний суверені-тет України, і відбувався у два етапи.

Перший етап: 1990 — 1993 рр. Головним на цьому ета-пі було опрацювання на основі чинних конституційних положень легітимного, що відповідав би сподіванням гро-мадян, логічного та юридичне завершеного проекту Кон-ституції. Розпочався він із вироблення концепції нової Конституції. Було запропоновано сім варіантів концепції, після цього у червні 1991 р. вона була затверджена Вер-ховною Радою. На її основі було створено чотири варіанти проекту Конституції. Один з них у липні 1993 р. Вер-ховна Рада винесла на всенародне обговорення. За його результатами у жовтні 1993 р. Верховна Рада дору-чила Конституційній комісії допрацювати проект Консти-туції та оприлюднити його через засоби масової інформа-ції. Опублікуванням проекту завершився перший етап конституційного процесу.

Другий етап: 1994 — 1996 рр. Розпочався він 20 верес-ня 1994 р., коли Верховна Рада вирішила питання про склад і принципи утворення нової Конституційної комі-сії. До її складу увійшли представники законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Комісія діяла під голо-вуванням Президента України Л. Кучми і Голови Верхо-вної Ради О. Мороза.

Основним на цьому етапі конституційного процесу бу-ло вироблення логічно і юридичне завершеного докумен-та, що узгоджував би позиції різних політичних сил. Зробити це було нелегко, оскільки на шляху до Консти-туції виникло ще два концептуально нових проекти, які відрізнялися не лише від проекту 1993 р., а й від бага-тьох принципових положень Декларації про державний суверенітет 1990 р. Дискусії точилися щодо форми дер-жавного управління (президентська чи парламентська республіка), рівноправності різних форм власності, дер-жавного статусу української мови, державної символіки, розташування іноземних військових баз на території України, правового статусу Республіки Крим, розподілу повноважень між гілками влади, гарантій соціальних прав громадян. На початку квітня 1996 р. питання про проект Конституції України було внесено до порядку денного сесії Верховної Ради, а 17 квітня 1996 р. розпо-чався розгляд проекту, запропонованого Конституційною комісією. За результатами його розгляду було утворено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради для до-опрацювання проекту.

28 травня — 4 червня 1996 р. проект Конституції роз-глядався Верховною Радою і був прийнятий у першому читанні. Однак 19 червня 1996 р. у другому читанні про-ект був заблокований. За таких обставин 26 червня 1996 р. Президент оголосив Всеукраїнський референдум, на який виносився проект Конституції, не прийнятий Верховною Радою. Протистояння Президента і Верховної Ради знову загострилося. Це змусило більшість депутатів повернутись до розгляду проекту Конституції.

28 червня 1993 р. Верховна Рада прийняла Конститу-цію України кваліфікованою більшістю (315) голосів і за-кон про введення її в дію (338 голосів).

28 червня став Днем Конституції України.

2. Спроби кремлівської верхівки врятувати Радянську імперію ДКНС і України.

19 серпня 1991 року з метою повернення суспільства до попередніх порядків була здійснена спроба державного заколоту. Його ініціатори — представники вищого державного керівництва СРСР — заявили, що у зв'язку з начебто хворобою Пре-зидента СРСР М. Горбачова його обов'язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС).

ДКНС оголосив про запровадження на півроку в окре-мих районах СРСР надзвичайного стану. Призупинялася діяльність всіх політичних партій, окрім КПРС, громад-ських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонялися мітинги, демонстрації, страйки, запрова-джувалася жорстка цензура над засобами масової інфор-мації, призупинявся вихід газет, крім кількох лояльних до ДКНС. У Москві, де відбувалися головні події, було запроваджено комендантський час, виведено на вулиці та майдани війська.

Вранці того ж дня у Києві представник ДКНС, зібрав-ши командирів військових частин гарнізону міста, нака-зали виконувати всі розпорядження ДКНС, ультиматив-но зажадали підтримки ДКНС з боку Верховної Ради та уряду республіки. Керівництво Компартії України напра-вило на місця шифротелеграму із завданням партійним комітетам всіляко сприяти діям ДКНС. Лояльність щодо нього виявила більшість облвиконкомів республіки та ке-рівництво Кримської АРСР.

Голова Верховної Ради УРСР Л. Кравчук у своєму ви-ступі по республіканському радіо закликав громадян до спокою і витримки, запропонував зосередитися на роз-в'язанні найважливіших проблем повсякденного життя, заявивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада України та її Президія. Президія Верховної Ради УРСР лише ввечері 20 серпня прийняла заяву, в якій зазначалося, що постанови ДКНС, поки це питання не вирішить Верховна Ради України, не мають юридич-ної сили на території УРСР.

Якщо реакція керівництва республіки на події у Москві була загалом стриманою, то опозиційні сили від самого початку заколоту зайняли принципову позицію, розуміючи, чим загрожує Україні перемога ДКНС. 19 серпня 1991 р. Народний Рух України закликав спів-вітчизників не підкорятися волі заколотників, створюва-ти структури активного опору, вдатися до всеукраїнсько-го страйку. 20 серпня Народна Рада — організована опо-зиція в республіканському парламенті — засудила держа-вний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19—22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших