На початок ХХІ ст. мережа архівів, підпорядкована Державному комітету архівів України, становить 789 установ, в тому числі 7 центральних державних архівів України, Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Науково-довідкова бібліотека центральних державних архівів України, Державний центр збереження документів НАФ, Державний архів в Автономній республіці Крим, 24 державні архіви областей, Державні архіви міст Києва і Севастополя, 487 архівних відділів райдержадміністрацій, 159 архівних відділів міських рад, 54 трудових архівів. Загальна чисельність працівників галузі – понад 3000 осіб. В організаційно-методичному відношенні Держкомархіву України підпорядковано архівні установи інших міністерств і відомств з правом постійного зберігання документів – галузеві архіви Служби безпеки України, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та ін., архівні установи Національної академії наук України, музеї і бібліотеки, що зберігають архівні документи.

У державних архівах України зосереджено понад 54 млн. одиниць зберігання документів Національного архівного фонду.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері архівної справи і діловодства є Державний комітет архівів України (Держкомархів), на який покладено функції управління архівною справою, контролю і нормативно-методичного забезпечення ведення діловодства. У межах своїх повноважень Держкомархів бере участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в сфері архівної справи і діловодства, здійснює нормативно-правове регулювання відносин, визначає перспективи й пріоритетні напрямки розвитку, здійснює міжгалузеву координацію, функціональне регулювання і міжнародне співробітництво. Спираючись на науково-дослідний потенціал галузі, співпрацюючи з установами Національної академії наук України, вищими навчальними закладами, Держкомархів розробляє стратегію архівного будівництва, конкретні програми її реалізації, впливає на матеріально-фінансове забезпечення архівів, кадрову політику. Він також контролює діяльність архівних установ і служб діловодства, організовує нормативно-правове, науково-методичне, інформаційне забезпечення їхньої діяльності. Держкомархів розпоряджається Національним архівним фондом, який на початок третього тисячоліття склав майже 60 млн. справ, організовує його формування, державну реєстрацію, державний облік і збереження його документів, використання архівної інформації. Важливе значення для інформування співробітників галузі та зацікавлених установ про події архівного життя має започаткований 2000 р. "Вісник Державного комітету архівів України" та авторитетний науковий часопис "Архіви України", котрі є друкованими органами Держкомархіву [10].

З метою реалізації комплексної програми створення галузевої інформаційної системи в 2000 р. у Держкомархіві України було створено Центр інформаційних технологій. Помітним результатом його роботи стала розробка першої версії нового програмного продукту "Архівні фонди України", орієнтованого на створення електронних версій місцевих фондових каталогів та інтегрування їх у єдину національну систему. Важливе значення для репрезентації українських архівних ресурсів у Всесвітній мережі Інтернет мало відкриття офіційного веб-сайту Держкомархіву. Загалом концепція, стратегія і тактика системної інформатизації архівної сфери узгоджується з національними програмами у сфері інформатизації і водночас корелюється з міжнародними інформаційними проектами, що розробляються під егідою МРА, ЮНЕСКО, Ради Європи.

Провідна роль у формуванні НАФ і забезпеченні його збереженості належить центральним державним архівам. Вони безпосередньо підпорядковані Держкомархіву й створюються за рішенням Кабінету Міністрів України для постійного збереження документів загальнодержавного значення, виконання завдань і функцій управління архівною справою та діловодством.

Найважливіші документи Національного архівного фонду, присвячені новітній історії України (після 1917 р.), зосереджено в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України. Переважна більшість документів архіву відклалася як спадщина органів державної влади і управління радянського часу: всеукраїнських з'їздів Рад депутатів трудящих, Верховної Ради УРСР, Усеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Президії Верховної Ради, Раднаркому УРСР і Ради Міністрів республіки, інших органів управління. До багатьох документів, зокрема органів державного контролю, юстиції, суду, прокуратури, Держплану, статистики, Міністерства фінансів України, тривалий час доступ обмежувався. Демократизація суспільства й архівної справи змінила ситуацію.

У ЦДАВО України зберігаються документи державних органів освіти, культури, мистецтва, військових установ, особисті фонди державних і суспільних діячів, учених.

Винятково важливі й унікальні документи і колекції зосереджено в сховищах центральних державних історичних архівів у Києві та Львові. Зокрема в ЦДІАК зібрано колекції документів, що зберігалися в колишньому архіві при Університеті св. Володимира в Києві, Всеукраїнському центральному архіві давніх актів, частина фондів Центрального архіву революції в Харкові та Київського обласного історичного архіву, які хронологічно охоплюють період від 1369 до 1917 р. Найдавніші документи зосереджено в колекції документів Київської археографічної комісії, де зібрано привілеї литовських і польських королів, універсали українських гетьманів, грамоти російських царів, документи з підписами видатних діячів України, Росії та інших країн 17-ма мовами. Важливими документальними зібраннями є архів Коша Нової Запорозької Січі, документи Генеральної військової канцелярії, Малоросійських колегій та ін., значний масив документів відбиває діяльність російських органів управління в Україні XIX – початку XX ст., релігійних установ, зокрема Канцелярії київського митрополита, Києво-Печерської лаври, а також документи наукових, історичних і культурних товариств. У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов'язані з виданням і розповсюдженням творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського та ін. Не менш цінні фамільні фонди Скоропадських, Ханенків, Максимовичів, Терещенків, родинний фонд Грушевських та ін., особові фонди істориків Д. Багалія, В. Базилевича, М. Владимирського-Буданова, М. Довнар-Запольського, В. Іконникова, І. Каманіна та ін. У ЦДІАК України зберігається також понад 40 колекцій мікрофільмів документів з української історії XVI – початку XX ст., виявлених в архівах Москви, Санкт-Петербурга, у рукописних колекціях закордонних бібліотек під час підготовки до видання збірників документів [14].

Свою специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові, де зберігається 664 фонди центральних установ і організацій старопольского періоду (ХІV-XVIIІ ст.), австро-угорського (1772-1918), УНР і ЗУНР (1917-1918), Польщі міжвоєнного